Провадження № 2-а/225/67/2017

Єдиний унікальний номер № 225/3700/17

ПОСТАНОВА

і м е н е м У к р а ї н и

14 листопада 2017 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Геря О.Г.,

з участю

секретаря Савченко О.О.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі Дзержинського міського суду Донецької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі – управління ПФУ) у відмові в поновленні призначеної пенсії за вислугу років неправомірними, зобов’язати управління ПФУ відновити йому пенсію за вислугу років з серпня 2016 року. Свої вимоги позивач мотивує тим, що в квітні 2008 року йому була призначена пенсія за вислугу років. Однак з 01 серпня 2016 року виплата пенсії була припинена, у зв’язку з втратою ним статусу внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає, що працівники управління ПФУ незаконно припинили нарахування та виплату йому пенсії, порушили його право на отримання пенсії.

Позивач в судове засідання не з’явився, надавши письмову заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує повністю, наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала і пояснила суду, що дійсно з серпня 2008 року позивачу ОСОБА_2 призначено пенсію за вислугу років і з вересня 2016 року його взято на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як внутрішньо переміщену особу, на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та письмової заяви. При виплаті пенсій внутрішньо переміщеним особам управління Пенсійного фонду України керується нормативно – правовими актами, що визначають порядок та умови виплати пенсій таким особам, а саме Законом України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 18.02.2016 року № 136 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування». Вищезазначені нормативні акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Оскільки позивачем по справі не було надано уповноваженому органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та не підтверджено в установленому законом порядку фактичне місце його проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, виплата раніше призначеної пенсії останньому була припинена з 01.08.2016 року. Суду зазначила, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов’язкової умови для отримання соціальних виплат відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 року (надалі Закон України № 1706-VII від 20.10.2014 року). Отже, необхідними умовами для поновлення виплати пенсії є фактичне перебування на території підконтрольній Україні та виконання позивачем по справі вимог, передбачених Законом України № 1706-VII від 20.10.2014 року. За таких обставин, просять повністю відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач — ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 01.04.2008 року.

Згідно з реєстраційною відміткою в паспорті громадянина України позивач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: м.Горлівка, Центрально – АДРЕСА_1, тобто на тимчасово непідконтрольній території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р до зазначених населених пунктів належить м.Горлівка.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із пунктом 23 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Горлівка.

Оскільки позивач по справі ОСОБА_2 станом на квітень місяць 2014 року був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 і надав в управління ПФУ довідку про внутрішньо переміщену особу, він є особою, на яку поширюються норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно з довідкою № НОМЕР_2 від 05.09.2016 року позивач ОСОБА_2 знаходився на обліку як внутрішньо переміщена особа та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 (колишня назва Дзержинськ) за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з довідкою з Департаменту соціального захисту населення військово – цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області № 06 вх.4658 від 06.09.2017 року позивач ОСОБА_2 в Єдиній інформаційній базі про внутрішньо переміщених осіб не перебуває з 22.03.2017 року, тобто з моменту скасування дії довідки про внутрішньо переміщену особу.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, позивач ОСОБА_2 з вересня 2016 року був взятий на облік в Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки про внутрішньо переміщену особу та письмової заяви.

З 01.08.2016 року виплата пенсії позивачу була припинена, у зв’язку з ненаданням останнім довідки внутрішньо переміщеної особи.

Між сторонами по справі виник спір стосовно правомірності припинення виплати пенсії за вислугу років позивачу з серпня 2016 року.

У зв’язку з цим суд зазначає наступне.

Порядок та умови отримання пенсій пенсіонерами, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706, «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою Кабінету Міністрів України № 136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (надалі – Закон України № 1706 від 20.10.2014 року) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною другою цієї статті адресом покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України № 1706 від 20.10.2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення (поновлення) виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (надалі – Порядок № 509).

Відповідно до пункту 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно – територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки.

Виходячи з цього, за наявності у особи письмової відмови у взяття на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, відповідно територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійну виплату.

В той же час, відповідно до ст. 22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (пункти 1, 6 статті 92 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року із змінами та доповненнями.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв’язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ст. 1^{1 цього Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно – правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.}

^{Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».}

^{Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.}

^{Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.}

^{Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.}

^{Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2016 року було пов’язано саме з відсутністю у нього документів про внутрішньо переміщену особу та відсутністю інформації щодо його фактичного місця мешкання/реєстрації.}

^{Відповідно до ст.2 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.}

^{Отже, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання належної йому пенсії за віком.}

^{Про таке право також неодноразово підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у рішенні від 8 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».}

^{Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду, як джерело права.}

^{Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою на Україні, встановлює, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.}

^{Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.}

^{Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.}

^{Отже, зобов’язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, куди у контексті Конституції України входить і право на пенсійне забезпечення, мають виконуватися у повному обсязі, право позивача на отримання пенсії за вислугу років є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.}

^{За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).}

^{Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.}

^{Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.}

^{Суд не приймає посилання відповідача в даному випадку на додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату пенсії та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.}

^{Аналізуючи наведені норми Конституції України, які мають вищу силу та є нормами прямої дії, рішення Конституційного суду України, приймаючи до застосування положення «Загальної Декларації прав людини» та практику ЄСПЛ, і виходячи із принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетності Конституції України, суд вважає, що застосування до позивача положень Порядку № 509, є суттєвим звуженням наданих та гарантованих законодавством йому прав та свобод як громадянину та особі, який є пенсіонером за вислугу років, має відповідний соціальний статус згідно із Законом, є таким, що порушує вимоги ст.ст.22, 46 Конституції України, тобто є незаконним.}

^{Крім того, суд звертає увагу на наступне.}

^{Як зазначено вище, як на момент припинення нарахування та виплати позивачу відповідачем пенсії за вислугу років, так і на даний час єдиним Законом, який регулює пенсійні правовідносини в Україні, є спеціальний Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.}

^{Цим Законом також передбачені і підстави для припинення виплати пенсії.}

^{Так, відповідно до ч. 1 ст. 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі,}

^{1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;}

^{2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;}

^{3) у разі смерті пенсіонера;}

^{4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;}

^{5) в інших випадках, передбачених законом.}

^{Зазначеної відповідачем підстави, для припинення виплати пенсії позивачу, діючим Законом не передбачено. Відповідач в розпорядженні про припинення виплати пенсії позивачу не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.}

^{Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.}

^{Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.}

^{Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.}

^{В положеннях статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року із змінами та доповненнями визначено вичерпний перелік осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.}

^{Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав пенсіонерів.}

^{Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.}

^{Частиною першою ст. 2 КАС України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.}

^{Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.}

^{При вирішенні справи суд у відповідності до ст. 8 Конституції України та ст. 8 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.}

^{Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, з врахуванням наведених положень чинного законодавства.}

^{Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.}

^{В той же час відповідачем не надано суду доказів правомірності припинення виплати позивачу раніше призначеної пенсії.}

^{Таким чином, суд вважає вимоги позивача в цій частині повністю доведеними, тому підлягають задоволенню.}

^{Для відновлення порушеного права і повного захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати незаконними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за вислугу років та зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії з 01 серпня 2016 року.}

^{Що стосується заперечень відповідача щодо пропуску, встановленого КАСУ строку для звернення до суду, то суд зазначає наступне.}

^{Так, судом встановлено, що позивач, починаючи з квітня 2008 року, щомісячно отримував пенсію за вислугу років, і з серпня 2016 року виплата пенсії була припинена у зв’язку з втратою статусу внутрішньо переміщеної особи, і відповідно знав про порушення своїх прав, але за захистом своїх прав та законних інтересів з адміністративним позовом до суду звернувся лише в липні 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для звернення до суду для визнання вказаних вище дій протиправними та відновлення йому пенсії за вислугу років з 01 серпня 2016 року.}

^{В своєму позові позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду, пояснює тим, що він намагався вирішити спірне питання в позасудовому порядку, а саме звернувся з відповідними заявами до органу Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, але жодної відповіді не отримав. І тільки в липні 2017 року він отримав відповідь від відповідача, в якій йому було відмовлено в поновлені раніше призначеної пенсії за вислугу років. Враховуючи всі обставини, він не мав можливості зібрати необхідні документи для своєчасного звернення до суду за захистом своїх порушених прав.}

^{Прийнявши до уваги доводи позивача про поважність пропущеного строку, суд вважає, що строк для звернення до суду пропущений ОСОБА_2 з поважних причин, бо позивач є особою пенсійного віку і сподівався на добровільне врегулювання спору, що сталося з вини відповідача.}

^{Керуючись ст.ст. 3, 6-11, 71, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -}

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до суду.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010), щодо припинення з 01 серпня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) поновити виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 з 01 серпня 2016 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Дзержинський міський суд Донецької області до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: