Дата документу 17.10.2017

Справа № 334/4138/17

Провадження № 2/334/2511/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно набутого майна. В обґрунтування позову вказує, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.02.2014р. було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромб/н від 12.01.2007 року у сумі 19638,00 грн. Ухвалою від 22.09.2014р. заочне рішення у цій справі було скасовано, справу призначено до розгляду у загальному прядку.

Не зважаючи на це, 03.10.2014р., до ухвалення рішення у справі, ПАТ КБ «ПриватБанк» з карткового рахунку ОСОБА_1 в автоматичному режимі списало суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 23168,27 грн.

Між тим, в подальшому рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2014р. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 12.01.2007 року у сумі 19638,00 грн. було відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2015р. рішення суду залишено без змін. При цьому колегією суддів було зазначено, що посилання банку на пролонгацію строку дії кредитного договору, як на підставу поновлення строку позовної давності, є неприйнятними, оскільки суперечать п.9.4 Умов та правил надання банківських послуг, п.п. 3.1.1, п.п. 3.1.3 Правил користування кредитною карткою.

З огляду на те, що на момент списання коштів у сумі 23168,27 грн. закінчився строк позовної давності на стягнення вказаних коштів і закінчився строк дії кредитного договору, яким було передбачене договірне списання коштів, вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» заволодів грошовими коштами позивачау сумі 23168,27 грн. без достатніх правових підстав, у зв’язку з чим просить відповідно до положень ст. 1212 ЦК України стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно набуте майно – грошові кошти у сумі 23168,27 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив задовольнити у повному обсязі з наведених вище підстав.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказуючи, що дійсно, банком було здійснено 03.10.2014 р. законне договірне списання коштів з картки ОСОБА_1 № 4149497813854017 на загальну суму 23168,27 грн. в рахунок погашення його заборгованості за договором № б/н від 18.01.2007р.

Списання цих коштів було здійснено на підставі та у відповідності до умов договору, а саме: п.9.11 першого розділу Умов та Правил надання банківських послуг; п.5.6 розділу ІІ «Правила користування платіжною карткою» Умов та Правил надання банківських послуг, які відповідають вимогам ч.2 ст.1071 ЦК України. Списана сума коштів була спрямована на погашення заборгованості за кредитним договором.

З огляду на те, що зобов'язання позичальника за договором не були виконані до моменту договірного списання коштів (03.10.2014р.), а договір не був розірваний чи змінений, тому він продовжував діяти до повного виконання зобов’язань сторонами і правовідносини між сторонами за цим договором діяли до повного погашення заборгованості за цим договором.

Вважає необґрунтованими доводи позову, що наявністю рішень судів, які набрали законної сили, якими було відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» через пропуск строку позовної давності, була скасована й заборгованість за кредитним договором.

З цього приводу посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у справі № 6-1840цс16 від 5 липня 2017 року, у якій зазначено, що норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають такої підстави для припинення зобов’язання як сплив позовної давності. За загальним правилом ЦК України, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

У даному випадку примусового списання коштів, тобто проти волі зобов’язаної особи/позивача не було, а було здійснено банком лише договірне (за дорученням Клієнта/Позивача) та законне списання коштів і виконання зобов’язання за договором №б/н від 18.01.2007 р.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши учасників процесу, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 60 ЦПК України встановлює, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9% в місяць (22,8% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом.

У заяві від 12.01.2007р. позичальника зазначено, що підписана відповідачем заява разом з Умовами надання банківських послуг і Правилами користування платіжною картою і Тарифами складає між відповідачем і банком договір про надання банківських послуг. Також відповідач своїм підписом засвідчив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами банку. Позичальнику була видана відповідна платіжна картка 5457082952558893, дата відкриття карткового рахунку - 18.01.2007р.

Відповідно до положень п. 3.2, п.3.3 Умов і Правил надання банківських послуг Клієнт дає свою згоду, шо кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою держателя щодо прийняття любого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Сторонами не заперечується виконання банком умов договору і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 4999,50 грн., а також невиконання ним своїх зобов'язань за договором по погашенню кредиту, сплаті процентів, комісії та пені. Вказані обставини були встановлені також судовими рішеннями.

Так, у листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 12.01.2007р. у загальному розмірі 19638,00 грн., яка утворилася станом на 31.10.2013р.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.02.2014р. у справі № 334/10837/13-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 12.01.2007 року у сумі 19638,00 грн. Ухвалою від 22.09.2014р. заочне рішення у цій справі було скасовано, справу призначено до розгляду у загальному прядку.

За результатами розгляду справи рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2014р. у справі № 334/10837/13-ц у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 12.01.2007р. відмовлено. Судом було встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов'язань щодо сплати щомісячних платежів для погашення кредиту, повинен був повернути кредит в повному обсязі до останнього дня строку дії картки, тобто у Банку виникло право вимагати повернення кредиту згідно з умовами договору з лютого 2009 року, проте позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 26.11.2013р., тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. У зв’язку з пропуском строку позовної давності у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2015р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. У своїй ухвалі апеляційний судпосилається на те, що у відповідності до п. 3.1 Умов та правил надання банківських послуг датою укладення договору є дата відкриття рахунку, зазначена в розділі заяви «Відмітки банку». Відповідно до заяви договір між сторонами було укладено 18 січня 2007 року. Строк дії картки було визначено 2 роки, тобто «січень» 2009 року. ОСОБА_1 зняв з карткового рахунку 23.04.2007р. 4545,00 грн., 10.05.2007р. – 454,50 грн., всього 4999,50 грн., платежі на погашення кредиту не вносив. З позовом банк звернувся у листопаді 2013 року. З урахуванням положень п. 9.4 Умов та правил надання банківських послуг, п.п. 3.1.1, п.п. 3.1.3 Правил користування кредитною карткою, апеляційний суд погодився з висновком суду, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, а сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, є підставою для відмови у позові.

До ухвалення рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2014р. у справі № 334/10837/13-ц , 03.10.2014 р. Банком було здійснено автоматичне списання коштів з іншої картки/рахунку ОСОБА_1 № 4149497813854017 у загальній сумі 23168,27 грн. для погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 18.01.2007р.

З розрахунку заборгованості від 07.07.2017р. вбачається наявність заборгованості, яка утворилася станом на 31.10.2013р., спір з приводу стягнення якої перебував на розгляді суду, та подальше нарахування процентів, комісії та пені на прострочену заборгованістьдо повного погашення заборгованості шляхом списання коштів з іншої картки боржника (до жовтня 2014 року).

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 03.10.2014 р. за договором № б/н від 18.01.2007р. заборгованість за кредитом становила 4999,50 грн., заборгованість по процентам становила 11198,88 грн., сума комісії та пені – 5359,45 грн., а всього 22178,66 грн. Списана банком сума коштів була спрямована на повне погашення цієї заборгованості та штрафних санкцій за договором № б/н від 18.01.2007р.

Вказані обставини підтверджується довідкою банку (а.с.13) та визнаються сторонами.

Розмір списаної заборгованості за кредитним договором позивачем не заперечується, в обґрунтування підстав позову позивач посилається лише на те, що списання коштів відбулося поза межами позовної давності, після закінчення строку дії кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 26.4ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Умовами договору № б/н від 18.01.2007 р. укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме пунктом 9.11 першого розділу Умов та Правил надання банківських послуг, встановлено, щопри порушенні клієнтом умов договорів, укладених з Банком, пронадання кредитних коштів, клієнт доручає Банку сформувати касові документи на перерахування коштів для погашення простроченої заборгованості по Договору в межах суми простроченої заборгованості, що утворилася станом на день виконання платежу.

Пунктом 5.6 розділу ІІ «Правила користування платіжною карткою» Умов та Правил надання банківських послуг також передбачено, що «Держатель доручає Банку списуватиз будь-якогорахунку Держателя, відкритого в Банку, зокрема,з Картрахунку,грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань.

Таким чином, між сторонами на підставі вказаних договорів (правочинів) склалися правовідносини з взаємопов’язаними правами та обов’язками, які передбачають можливість договірного списання банком грошових коштів на погашення кредиту з іншого рахункудержателя, відкритого в банку.

Отже, договірне списання коштів 03.10.2014 р. було здійснено Банком у відповідності з нормами чинного законодавства України та умов договору № б/н від 18.01.2007 р.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, а порушення умов договору по поверненню кредитних коштів, мало місце ще до настання дати сплати останніх щомісячних платежів.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Підстави припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України (ст. ст. 599 601, 604, 609 ЦК України), зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Отже, законодавством визначено, що позовна давність - це строк, який стосується саме звернення до суду та не стосується договірних правовідносин (виконання договору, припинення виконання).

Верховний Суд України у справі №6-1840цс16 від 5 липня 2017 року висловив правову позицію, в якій зазначив, зокрема, що наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. Отже, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором.

Оскільки зобов'язання позичальника за договором не були виконані до моменту договірного списання коштів (03.10.2014р.), а договір не був розірваний чи змінений, правовідносини між сторонами за договором № б/н від 18.01.2007 р. діяли до повного погашення заборгованості за цим договором.

Банком було здійснено договірне (за дорученням Клієнта) та законне списання коштів на виконання зобов’язання за договором № б/н від 18.01.2007 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позову є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно набутого майна – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Турбіна Т. Ф.