№ провадження 2-а/647/36/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2017 року Бериславський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого судді - Миргород В.С.

при секретарі – Татаровській І.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області справу за адміністративним позовом адвоката ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні допомоги та зобов’язання її призначити, суд –

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_3 звернулась до Бериславського районного суду Херсонської області з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні допомоги та зобов’язання її призначити.

В обґрунтування позову посилається на те, що 15.08.2014 року між ОСОБА_4 (після укладення шлюбу ОСОБА_3) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено шлюб.

Від даного шлюбу у подружжя 09 червня 2015 року народилися хлопчики-двійнята ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в м. Ялта Автономної республіки Крим, територія якого є тимчасово окупованою.

31.08.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Управління соціального захисту населення Бериславської РДА із заявою про призначення допомоги при народженні дітей: ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8 09 червня 2015 року, але їй було відмовлено у цьому у зв’язку з тим, що від народження дитини минуло 12 місяців, тобто пройшов строк протягом якого вона має право на звернення для отримання зазначеної допомоги.

До теперішнього часу позивач не мала змоги звернутись до органів соціального захисту населення для призначення допомоги при народженні, у зв’язку з тим, що мала на руках документи про шлюб та народження дітей зразка Російської Федерації, до 20.06.2017 року разом з сім’єю проживала на окупованій території України і не могла її залишити у зв’язку з труднощами транспортування двох малолітніх дітей, а в подальшому від’їздом чоловіка за кордон, після переселення з окупованої території України займалася оформленням паспортного документу та після переселення з окупованої території України займалася встановленням факту укладення шлюбу та народження дітей в судовому порядку.

Просить: визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову в призначенні допомоги при народженні ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року; зобов’язати Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області призначити та виплатити громадянці ОСОБА_3 одноразову допомогу при народженні дітей - ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року, які народились в м. Ялта Автономна Республіка Крим та стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір за розгляд адміністративного позову у розмірі 1280,00 гривень.

Позивач в судове засідання не з’явилася, її інтереси в судовому засіданні представляла адвокат ОСОБА_1

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову з підстав зазначених у ньому.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, пояснивши суду, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Оскільки позивачка пропустила вказаний строк, тому її правомірно було відмовлено в призначенні допомоги.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, дослідивши надані докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктами 1-2 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із п.1 ч.1 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

Положеннями частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997 року, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 року щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому, на думку суду, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб був наданий судовий захист, слід встановити, що особа, яка звернулась з позовом, дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем саме у публічно-правових відносинах.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність мають бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме у сфері публічно-правових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи 15.08.2014 року між позивачем - громадянкою України ОСОБА_4 Михайлвною, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2 (після укладення шлюбу ОСОБА_3) та громадянином України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, було укладено шлюб, факт якого встановлений рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 30.06.2017 року, справа №647/1386/17 (а.с. 13).

Від даного шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_6, 09 червня 2015 року народилися діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в м. Ялта Автономної Республіки Крим, даний факт підтверджується виданими 11.07.2017 року Бериславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області свідоцтвом про народження серії І-КГ №237742, актовий запис за №06 та свідоцтвом про народження серії І-КГ №237740, актовий запис за №05 (а.с. 15, 16). Дані актові записи було поновлено на підставі вищезазначеного рішення суду.

31.08.2017 року, позивач-Соколова ОСОБА_5, на підставі ст.ст. 1, 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» звернулася в Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації із заявою про призначення допомоги при народженні дітей: ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8 09 червня 2015 року, але їй було відмовлено у цьому у зв’язку з тим, що від народження дитини минуло 12 місяців, тобто пройшов строк протягом якого вона має право на звернення для отримання зазначеної допомоги (а.с. 17).

Однак, порушення позивачем встановленого законом 12 місячного строку для зернення про призначення допомоги при народженні дітей, обумовлене об’єктивною неможливістю дотримання такого строку у зв’язку з наступними обставинами:

- до 20.06.2017 року ОСОБА_3 разом з сім’єю проживала на території тимчасово окупованій території, відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, а саме: АР Крим, м. Ялта, вул.. Спендіарова, 8/27, даний факт також підтверджено рішенням Бериславського районного суду від 30.06.2017 року, яку не могла залишити у зв’язку з труднощами транспортування двох малолітніх дітей, а в подальшому від’їздом чоловіка за кордон;

- після переселення з окупованої території України позивач займалася оформленням паспортного документу, отримала спочатку тимчасове посвідчення (а.с. 12), а потім біометричний паспорт громадянина України (а.с. 11), та займалася встановленням факту укладення шлюбу та народження дітей в судовому порядку, що підтверджується вищезазначеним рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із ст.ст. 10, 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини. Допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків, з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12-ти місяців з дня народження дитини.

Відповідно до п.п. 10, 11, 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорту або іншого документу, що посвідчує особу, подається копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу). Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважається незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ) виданий зазначеними органами та/або особами є недійсними і не створює правових наслідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Відповідно до ст.19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Статті 21, 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлюють відповідальність місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян за недостовірність даних і документів, виданих та поданих для призначення державної допомоги.

Відповідно до Закону органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст.19, ч. 1 ст.68 Конституції України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Права дитини на забезпечення державою належного її утримання також гарантуються ст.52 Конституції України. Тобто, в даному випадку позовні вимоги є формою реалізації конституційного права громадянина на соціальний захист.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги при народженні дитини засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Згідно із ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що звернення позивача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини з порушенням встановленого законом 12-місячного строку було обумовлене об'єктивною неможливістю дотримання такого строку внаслідок народження дітей на тимчасово окупованій території України, на якій не діяли органи державної влади України, суд вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню, шляхом:

- визнання протиправним рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову в призначенні допомоги при народженні ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року;

- зобов’язання призначити та виплатити громадянці ОСОБА_3 одноразову допомогу при народженні дітей - ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року, які народились в м. Ялта Автономна Республіка Крим.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та протиправність рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову в призначенні допомоги при народженні.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанцій №0.0.857428242.1 та №0.0,857428875 від 25.09.2017 року, які міститься в матеріалах справи (а.с. 1, 2) при подачі вищевказаного адміністративного позову до суду було сплачено 1280,00 гривень судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області сплачений судовий збір у розмірі 1280,00 гривень, за розгляд адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», ст.ст. 5, 9, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 1-2, 6, 9-11, 17-18, 41,69-71, 86, 87, 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов адвоката ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні допомоги та зобов’язання її призначити - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області про відмову в призначенні допомоги при народженні ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області призначити та виплатити громадянці ОСОБА_3 одноразову допомогу при народженні дітей - ОСОБА_7, 09 червня 2015 року та ОСОБА_8, 09 червня 2015 року, які народились в м. Ялта Автономна Республіка Крим.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 1280,00 гривень.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Бериславський районний суд Херсонської області, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В. С. Миргород