ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27 жовтня 2017 року 10:50 № 761/14902/14-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», треті особи, які не заявлють самостійних вимог:ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1, (далі - позивач), з позовом до Київської міської державної адміністрації, (далі - відповідач-1), Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», (далі - відповідач-3) за участю третіх осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання недійсним (таким, що не підлягає застосуванню) розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2012 року № 579 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг».

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачами порушено проведення громадських слухань щодо тарифів на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій в м. Києві, оскаржене розпорядження підписано неуповноваженою особою, видано не у формі рішення та з перевищенням повноважень. Крім того, розпорядження зареєстровано територіальним органом юстиції з порушенням порядку, встановленим постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28.12.1992 року та без проведення правової експертизи, а станом на 10.12.2012 року акти органів місцевого самоврядування не підлягали державній реєстрації. Розпорядження не пройшло процедуру, встановлено для регуляторних актів відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», до розпорядження включено положення про сплату послуг КП «ГІОЦ», яке не є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Представник відповідача-1 Київської міської державної адміністрації проти позову заперечив з огляду на положення Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування у місті Києві, наявність повноважень на прийняття спірного розпорядження згідно законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про житлово-комунальні послуги» та повноважень у голови Київської міської державної адміністрації ОСОБА_9 на його підписання.

Представник відповідача-2 Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації проти задоволення позову заперечив. У письмових запереченнях представник відповідача-2 послався на відповідність оскарженого розпорядження постанові Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» та його реєстрацію в Головному управлінні юстиції у місті Києві 25.04.2012 року за № 26/943.

Представник відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» проти задоволення позову заперечив з огляду на здійснення розрахунків економічно обґрунтованих тарифів на утримання будинку та прибудинкової території відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», які після погодження Управлінням цінової політики КМДА були передані до Головного управління юстиції у м. Києві на правову експертизу. Крім того вказав на дотримання процедури громадських слухань щодо тарифів.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали позицію позивача та вказали на відсутність у ОСОБА_9 повноважень на підписання розпорядження, оскільки судовими рішеннями встановлено факт не утворення Київрадою VI скликання (2008-2014 роки) виконавчого органу на базі КМДА (судові рішення у справі № 2а-118/11 (2а/761/4/14) та у справі № 2а-1888/10) та видання оскарженого рішення з перевищенням повноважень.

Представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_6 просив визнати розпорядження КМДА від 10 квітня 2012 року № 579 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг» незаконним і нечинним з моменту прийняття. Підтримав мотивацію позивача в обґрунтування позовних вимог щодо оскаржуваного розпорядження, зазначив, що саме він орендує у позивача житло та повинен сплачувати тарифи.

Представники позивача, відповідача-3, третіх осіб 1, 3,4 у відповідне судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2012 року № 579 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг» затверджено Тарифи та структура тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються виконавцями цих послуг по кожному будинку окремо, для здійснення розрахунків із споживачами в залежності від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Зазначене розпорядження зареєстровано в Головному управлінні юстиції у місті Києві 25 квітня 2012 р. за № 26/943.

Зазначеним розпорядженням визначено суб'єктів господарювання, які надають певні послуги, адреси надання послуг (назва вулиць, проспектів, провулків та ін. та номера будинків), перелік послуг, структура тарифу у грн. за 1 кв. м загальної площі квартири за місяць в залежності від виду послуги, оплата послуг в залежності від тарифу та числа місяця, тарифи на обслуговування і ремонт одного квартирного засобу тощо. Зокрема, розпорядженням затверджено тарифи за адресою квартири позивача - АДРЕСА_1.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.

Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста). Відповідні конституційні положення конкретизовані в законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (частина перша статті 118 Конституції України).

У частині другій статті 118 та частині другій статті 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до частини третьої статті 133 Конституції України мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (пункт 10 розділу XV «Перехідні положення»).

Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.

Закон України від 15.01.1999 № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, далі - Закон № 401) визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (статті 14, 16 Закону № 401).

При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою (частина сьома статті 118 Конституції України, частина друга статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За змістом рішення Конституційного Суду України у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) від 25 грудня 2003 року Суд зазначив, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Київську міську державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою Київської міської державної адміністрації. Як голова Київської міської державної адміністрації Київський міський голова з питань здійснення виконавчої влади є відповідальним перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітним і підконтрольним Кабінету Міністрів України (рішення КСУ № 21-рп/2003).

Так, Указом Президента України від 16.11.2010 року № 1038/2010 ОСОБА_9 призначено головою Київської міської державної адміністрації, тому зауваження позивача та третіх осіб щодо підписання спірного розпорядження неуповноваженою особою судом не визнаються обгрунтованими.

Згідно пункту 2 частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Зокрема, відповідно пункту 2 частини 1 статті 7 цього ж Закону до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (частина друга статті 14 Закону № 1875).

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача-1 щодо формування та затвердження цін/тарифів на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів, в даному випадку - місцевих державних адміністрацій.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За таких обставин, оскільки Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади, враховуючи, покладення обов'язку щодо визначення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на органи місцевого самоврядування, суд дійшов висновку що до повноважень саме КМДА як виконавчого органу Київської міської ради віднесено повноваження встановлювати ціни\тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Досліджуючи питання форми спірного рішення, суд дійшов висновку про дотримання приписів чинного законодавства, оскільки відповідно до статті 6 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

З системного аналізу наведених норм права вбачається, що розпорядження місцевих державних адміністрації видаються від імені адміністрації за підписом голови, як посадової особи, яка здійснює керівництво та представляє відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 39 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій: очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень; представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та іншими особами як в Україні, так і за її межами; призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону; призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій; затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи; укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації, або уповноважують на це своїх заступників; погоджують у встановленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників не підпорядкованих підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органів виконавчої влади вищого рівня, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України; в межах затверджених бюджетів виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням; регулярно інформують населення про стан виконання повноважень, покладених на місцеву державну адміністрацію; утворюють для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад; здійснюють інші функції, передбачені Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

Перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов'язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня (стаття 40 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації»).

Відповідно до частини 1 статті 41 цього ж Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що до виключних повноважень голови Київської міської державної адміністрації відноситься видання розпоряджень в межах повноважень з організації діяльності органу.

Згідно пунктів 57-58 Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 жовтня 2002 року № 1970 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11.02.2011 N 185) розпорядження, що стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, доводяться до відома населення управлінням преси та інформації і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими розпорядженнями не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), видані на виконання функцій державної виконавчої влади та функцій органу місцевого самоврядування, що носять нормативно-правовий характер, зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, подаються на державну реєстрацію до Головного управління юстиції у м. Києві у п'ятиденний термін після їх видання і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими розпорядженнями не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Розпорядження № 579 від 10.04.2012 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг» опубліковано в газеті «Хрещатик», 2012, 05, № 64 та зареєстровано територіальним органом юстиції 25.04.2012 року за № 26/943.

З приводу правової експертизи спірного розпорядження суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що з одного боку така експертиза проведена не була, а з іншого , - вказує на неможливість проведення правової експертизи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються, зокрема:

а) обґрунтування підстав для видання нормативно-правового акта чи окремих його норм;

б) відомості про чинні акти з цього питання, інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта;

г) оригінал та дві копії рішення Мінекономрозвитку про погодження проекту регуляторного акта чи оригінал та дві копії рішення апеляційної регуляторної комісії про задоволення скарги головного розробника проекту регуляторного акта щодо відмови у погодженні проекту регуляторного акта (для регуляторних актів);

ґ) довідка щодо відповідності нормативно-правового акта aquis communautaire за формою, визначеною в додатку 1 до Регламенту Кабінету Міністрів України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 54, ст. 2180).

Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації, з дотриманням вимог, передбачених пунктами 8, 9 цього Положення.

У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акту із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) ці терміни можуть бути продовжені керівником органу державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.

Мін'юст та його управління на місцях мають право залучати вчених, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для проведення аналізу нормативно-правового акта, поданого на державну реєстрацію.

Відповідно до пункту 12 наведеної постанови, у разі, коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта за встановленою Мін'юстом формою, заносить його до державного реєстру та на оригіналі акта робить напис встановленого зразка про дату державної реєстрації і номер акта згідно з державним реєстром (додатки 1 і 2).

Враховуючи реєстрацію спірного розпорядження Головним територіальним управління юстиції у м. Києві 25.04.2012 року за № 26/943 презюмується дотримання стандартів прийняття спірного розпорядження. З інших питань дослідженню в рамках судової справи підлягали би повноваження територіального органу юстиції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок), згідно якого визначено механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Згідно наведеного Порядку, тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - це вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та наведених нормативно-правових актів, спірне розпорядження відповідає за формою постанові КМУ № 869.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України не передбачає обов'язковість громадських слухань при встановленні/зміні тарифів, отже доводи позивача та третіх осіб щодо громадських слухань судом визнаються необгрунтованими. До того ж, вимоги позивача щодо відповідача-3 в межах розгляду даної справи не заявлені, а тому повноваження ТОВ «Житлобуд-1» щодо проведення громадських слухань не є для суду обов'язковими для оцінки правомірності оскаржуваного розпорядження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд зазначає, що позивачем та третьою особою ОСОБА_6 не доведено порушення їх прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів, зокрема, також з огляду на те, що спірне розпорядження визначає тарифи для суб'єктів господарювання, які надають певні послуги населенню, а позивач та третя особа, як споживачі таких послуг, регулюють свої права та інтереси шляхом укладення відповідного договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій із виконавцями цих послуг. З приводу порушень прав чи охоронюваних законом інтересів позивача відповідачем-2 позовних вимог (з урахуванням змін) не заявлено, а судом не встановлено.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов є необґрунтованим та визнається судом таким, що задоволенню не підлягає.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.Т. Шрамко