open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 585/3516/17

Номер провадження 2-а/585/76/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючої судді Євлах О.О. за участю: секретаря судових засідань Безручко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання до вчинення дій , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в обґрунтовування якої зазначив, що він звернувся з заявою до відповідача про надання йому статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення, оскільки з жовтня 1952 року проходив строкову службу в Збройних Силах (Радянської армії колишнього СРСР) у військовій частині № НОМЕР_1 в м. Санкт Петербург (на той час м. Ленінград) Російської Федерації під час проходження якої отримав захворювання. Згідно свідоцтва про хворобу від 06.08.1956 р., виданого йому військово лікарською комісією військового госпіталю № 775 м. Ленінград під час проходження військової служби захворів на лівосторонній фронтіт, перебував на лікуванні у військовому госпіталі № 775 з 12 червня по 04 липня 1956 р., потім у військовому госпіталі № 775 з 10 липня 1956 р. Назва хвороби: стан після радикальної операції лівої лобної пазухи. На підставі ст. 97гр. 1: «Розкладу хвороб та фізичних недоліків» наказу військового міністра СРСР № 130 1951 р. відпустка на два місяці зі зміною місця проживання. В пункті 20 вказаного свідоцтва про хворобу від 06.08.1956 р. зазначено, що його захворювання отримав в період проходження військової служби. Згідно довідки до акту огляду медико соціальною експертною комісією № 669915 серії 12ААА, він є інвалідом 1 групи. Захворювання отримане в період проходження військової служби, інвалідність його встановлена безтерміново. Він потребує постійного стороннього догляду. 13 липня 2011 року він отримав посвідчення, видане УПСЗН Роменської РДА, в якому вказано, що пред`явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників війни. Посвідчення діє безтерміново і дійсне на всій території України. Пенсійне посвідчення було видане йому 09.08.2017 р., і в ньому вказано, що він є пенсіонером за віком і являється інвалідом армії. Листом в.о. начальника управління від 11.09.2017 р. № 03-26/3469 йому у наданні такого статусу інваліда війни було відмовлено з тих мотивів, що відповідно до висновку медико соціальної експертної комісії від 05.07.2017 р. вказано причину інвалідності: захворювання отримане в період проходження військової служби, а тому не має підстав надати статус інваліда війни згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає вказану відмову відповідача протиправною.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача Цимбал В.І. в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, але надала суду клопотання, в якому судовий розгляд вищевказаної справи просила розглядати без її участі, та надала письмове заперечення, в якому зазначила, що інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, а обумовлена захворюванням, одержаним в період проходження військової служби, на нього не поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». ( а.с.22).

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 від 20.12.2016 року вказано, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (стаття 1,частина перша статті 2Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8Основного Закону України).

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частиниперша,друга,п`ятастатті 17 Основного Закону України).

Згідност. 19 Конституції Україниправовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України. Суб`єкти публічного права мають право здійснювати свої повноваження в межах встановлених границь та повноважень.

Відповідно дост. 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.

В ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо такого порушення припустилися особи, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 1ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п. 1ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Тобто, проходження військової служби не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні п.1ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно зі ст. 7 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни належать також інваліди з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тільки військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, а також учасники бойових дій прирівнюються у правах до інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Згідно з п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року, «Посвідчення інваліда війни»видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Надання статусу інваліда війни відповідно дост. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у ч. 1 ст. 4 цього Закону: «Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав».

Отже, з аналізу п.1ст. 7 зазначеного Закону, вбачається, що підставою для віднесення осіб до інвалідів війни є отримання інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з жовтня 1952 року проходив строкову службу в Збройних Силах (Радянської армії колишнього СРСР) у військовій частині № НОМЕР_1 в м. Санкт Петербург (на той час - м. Ленінград) Російської Федерації, під час проходження якої отримав захворювання.

Згідно свідоцтва про хворобу від 06.08.1956 р., виданого йому військово лікарською комісією військового госпіталю № 775 м. Ленінград під час проходження військової служби захворів на лівосторонній фронтіт, перебував на лікуванні у військовому госпіталі № 775 з 12 червня по 04 липня 1956 р., потім у військовому госпіталі № 775 з 10 липня 1956 р. Назва хвороби: стан після радикальної операції лівої лобної пазухи. На підставі ст. 97 гр. 1: «Розкладу хвороб та фізичних недоліків» наказу військового міністра СРСР № 130 1951 р. відпустка на два місяці зі зміною місця проживання. В пункті 20 вказаного свідоцтва про хворобу від 06.08.1956 р. зазначено, що його захворювання отримав в період проходження військової служби (а. с. 7).

Згідно довідки до акту огляду медико соціальною експертною комісією № 669915 серії 12ААА, позивач є інвалідом 1 групи. Захворювання отримане в період проходження військової служби, інвалідність його встановлена безтерміново. Він потребує постійного стороннього догляду (а. с. 6, зв.).

13 липня 2011 року позивач ОСОБА_1 отримав посвідчення, видане УПСЗН Роменської РДА, в якому вказано, що пред`явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників війни. Посвідчення діє безтерміново і дійсне на всій території України (а. с. 6).

Крім того, ОСОБА_1 . Пенсійним фондом України видане пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , в якому вказано, що він є пенсіонером за віком і являється інвалідом армії.

Листом в.о. начальника управління від 11.09.2017 р. № 03-26/3469 позивачу у наданні такого статусу інваліда війни було відмовлено з тих мотивів, що відповідно до висновку медико соціальної експертної комісії від 05.07.2017 р. вказано причину інвалідності: захворювання отримане в період проходження військової служби, а тому не має підстав надати статус інваліда війни згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а. с. 8, зв.).

Отже, суд приходить до висновку, що оскільки інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, а обумовлена захворюванням, отриманим в період проходження військової служби, на нього не поширюється дія ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.11, 12, 17, 71, 86, 158-163, 256 КАС України, Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Роменський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення постанови, особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення постанови - з дня отримання копії постанови.

Суддя: підпис…

Копія вірна :

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ О. О. Євлах

Джерело: ЄДРСР 69748985
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку