Справа № 297/1433/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 жовтня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої Готри Т.Ю.

суддів Собослоя Г.Г., Куштана Б.П.,

з участю секретаря Сочка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Берегівського районного суду від 26 квітня 2017 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чізай» до ОСОБА_1, Берегівської районної державної адміністрації, 3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання недійсними розпоряджень Берегівської районної державної адміністрації, визнання недійсним документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації на земельну ділянку, і зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Берегівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чізай» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ТОВ «Чізай» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Берегівської районної державної адміністрації, в якому просило визнати недійсними розпорядження Берегівської районної державної адміністрації №493 від 03.12.2009 року «Про затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту її відведення» та №30 від 29.01.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1В.». Визнати недійсним документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4993 га на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2110200000:03:003:0061. Скасувати державну реєстрацію права на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати та витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно договору купівлі-продажу від 31 грудня 2004 року ОСОБА_3 продала, а ТОВ «Чізай» купило земельну ділянку площею 0,5805 га, надану для ведення особистого підсобного господарства, розташовану в м.Берегово, вул.Шевченка,126 Закарпатської області, яка продавцю належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 28 грудня 1999 серії 11-ЗК №033592, виданого Берегівською міською радою на підставі рішення 17 сесії 21 скликання цієї ж ради від 30 грудня 1993 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №2-191-99.

На даний час позивач вирішив провести інвентаризацію вказаної земельної ділянки та замовив проведення топографо-геодезичних робіт, з метою виготовлення землевпорядних документів та отримання кадастрового номеру земельної ділянки. Проте, при виготовленні технічної документації на земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності, при проведенні обмірів 29.10.2015 року було виявлено, що на території земельної ділянки велись та ведуться будівельні роботи, а також наявні межові знаки у вигляді дерев»яних коликів висотою 0,5м. Окрім цього, при нанесенні земельної ділянки на кадастрову карту України, виявлено іншу земельну ділянку, яка накладається на земельну ділянку ТОВ «Чізай». Дана земельна ділянка має площу 0,4993 га та кадастровий номер 2110200000:03:003:0061 і належить громадянину України ОСОБА_1 Документацію зазначеної ділянки було виготовлено на підставі спірного розпорядження Берегівської РДА від 03.12.2009 р. №493 та погоджено на підставі розпорядження Берегівської РДА від 29.01.2010 р. №30.

Посилаючись на те, що Берегівська РДА своїми спірними розпорядженнями порушила права позивача, які передбачені статтями 78, 79, 82, 90, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.41 Конституції України, внаслідок чого земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку позивача, право власності на яку у позивача виникло раніше, що призвело до порушення його земельних прав, а тому ТОВ «Чізай» просило позов задовольнити.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, Берегівської міської ради та ТОВ «Чізай», вимоги за яким уточнив і просив визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю від 28 грудня 1999 серії 11-ЗК №033592, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,5805 га для ведення особистого підсобного господарства в адміністративних межах Берегівської міської ради та скасувати його державну реєстрацію. Визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 грудня 2004 року, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ТОВ «Чізай» купило земельну ділянку площею 0,5805, зареєстрований в реєстрі за №2-8006.

Вказував на те, що у Державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_3 зазначено, що він виданий на підставі рішення 17 сесії 21 скликання Берегівської міської ОСОБА_4 народних депутатів від 30 грудня 1993 року про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,5808 га за адресою м.Берегово, вул.Шевченка,126. Однак, оскільки у встановленому земельним законодавством порядку, на час видачі ОСОБА_3 спірного Державного акту на право приватної власності на землю, дозвіл на розробку проекту відведення вище вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 Берегівською міською ОСОБА_4 народних депутатів не надавався, проект відведення земельної ділянки не розроблявся і не погоджувався з відповідними органами, та не подавався на розгляд Берегівської міської ОСОБА_4 народних депутатів і рішення 17 сесії 21 скликання Берегівської міської ради народних депутатів від 30 грудня 1993 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_3 не приймалося, на підтвердження чого посилається на лист Берегівської міської ради від 11.08.2016 року №1607/03-17, та протокол сесії Берегівської міської ОСОБА_4 народних депутатів від 30.12.1993 року, тому вважає, що спірний Державний акт слід визнати недійсним. Також вказував на те, що Берегівська міська ОСОБА_4 народних депутатів вийшла за межі своїх повноважень у порушення статей 56, 63 ЗК України і розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована поза межами населеного пункту м.Берегово. А тому за наведених обставин, просив позов задовольнити.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2017 року первісний позов задоволено частково.

Визнано розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації №493 від 03.12.2009 року «Про затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту її відведення» та №30 від 29.01.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1В.» - недійсними.

У вимогах про визнання недійсним документу, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4993 га на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2110200000:03:003:0061, та скасування його державної реєстрації відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1, а у первісному позові ТОВ «Чізай» відмовити. Вказують на те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту накладення земельної ділянки, розташованої на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, на земельну ділянку, що знаходиться за адресою м.Берегово, вул.Шевченка,126, як і доказів наявності порушених прав ТОВ «Чізай», як володільця, а тому не підлягають захисту.

У судовому засіданні представник апелянтів ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримав.

Представник ТОВ «Чізай» ОСОБА_5 апеляційні скарги не визнав, просив такі відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 31 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Чізай» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ТОВ «Чізай» купило земельну ділянку площею 0,5805 га, надану для ведення особистого підсобного господарства, розташовану в м.Берегово, вул.Шевченка,126 Закарпатської області, яка продавцю належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 1999 серії 11-ЗК №033592, виданого Берегівською міською радою на підставі рішення 17 сесії 21 скликання цієї ж ради від 30 грудня 1993 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №2-191-99. Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №2-8006.

Як зазначено у договорі купівлі-продажу, такий підлягає реєстрації у Берегівській міській раді Закарпатської області.

Відповідно до ст.125 ЗК України, в редакції чинній на час укладення зазначеного договору, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом (ч.1 ст.126 ЗК України).

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно ч.1 ст.3, п.1 ч.1 ст.4 Закону речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обовязковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, зокрема право власності на нерухоме майно.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «Чізай» у встановленому законом порядку не здійснив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а тому права власності на придбану ним земельну ділянку не набув. ОСОБА_5 з цим, суд виходив із того, що ТОВ «Чізай» є володільцем належної йому земельної ділянки, права якого є порушеними, так як вважав встановленим, що земельна ділянка ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку ТОВ «Чізай», а тому дійшов висновку, що спірні розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації №493 від 03.12.2009 року «Про затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту її відведення» та №30 від 29.01.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1В.», на підставі статті 155 ЗК України підлягають визнанню недійсними.

Проте, колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки такого суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Положення статті 16 ЦК України передбачають захист цивільних прав та інтересів судом та визначають способи такого захисту, і встановлюють, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідком, спричиненим цим порушенням.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У звязку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття прав власності на земельну ділянку або укладення договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у такий спосіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як субєктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди) позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-405а14 та від 24.03.2016 року у справі №916/187/15-г, які відповідно до ч.2 ст.360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановивши, що позов ТОВ «Чізай», предметом якого є розпорядження Берегівської районної державної адміністрації «Про затвердження матеріалів збору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимоги на розроблення проекту її відведення» №493 від 03.12.2009 р. і «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1В.» №30 від 29.01.2010 р., які є ненормативними актами, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТОВ «Чізай» про визнання вказаних розпоряджень недійсними не можуть бути задоволені, оскільки зазначені розпорядження вичерпали свою дію шляхом їх виконання. Скасування цих розпоряджень не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у такий спосіб у відповідача ОСОБА_1 виникло право власності на спірну земельну ділянку, яке ґрунтувалося на правовстановлюючих документах, на підставі яких відповідач розпорядився належною йому земельною ділянкою. А тому, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про визнання незаконними та скасування спірних розпоряджень голови Берегівської районної державної адміністрації.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, в розумінні вимог статей 58 і 59 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка, яка розташована на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, накладається на земельну ділянку, що знаходиться за адресою м.Берегово, вул.Шевченка,126. Не є таким доказом пояснююча записка до плану земельних ділянок інженера землевпорядника ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 186). Таким доказом може бути лише відповідна судова земельно-технічна експертиза, яка судом першої інстанції не призначалася. А тому суд помилково дійшов висновку про накладення земельної ділянки за межами населеного пункту на земельну ділянку, яка знаходиться у м.Берегово.

Також судом встановлено, що власником земельної ділянки площею 0,4993 га, яка розташована на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер якої 2110200000:03:003:0061, - є ОСОБА_2, згідно Державного акту на право власності на землю, серії ЯЛ №725063, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №2852 від 18.06.2010 року. Дана обставина стверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за обєктом земельної ділянки від 28 березня 2017 року №16.5-02/7, складеного державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Управління контролю за використанням та охороною земель (т.1 а.с.199-203), листом Управління Держгеокадастру у Берегівському районі Закарпатської області, наданим представнику ТОВ «Чізай» адвокату ОСОБА_5 від 08.06.2016 року (т.1 а.с.16), а також Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (т.1 а.с.160-161).

Однак, позивач за первісним позовом ТОВ «Чізай» вимог до власника вище вказаної земельної ділянки, яка на його думку накладається на земельну ділянку товариства, а саме до ОСОБА_2 не предявляв і судом така до участі в справі в якості співвідповідача залучена не була.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно ч.1 ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до закріпленого в ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та за змістом ч.1 ст.33 ЦПК України залучення судом до участі у справі особи як співвідповідача можливе лише як результат вирішення судом клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або ж залучення в якості співвідповідача особи, яка має відповідати за позовом.

Встановивши, що ТОВ «Чізай» позов предявлено не до всіх відповідачів, які мають відповідати за цим позовом, і власник спірної земельної ділянки ОСОБА_2 судом першої інстанції не була залучена до участі в справі в якості співвідповідача, тому колегія суддів вважає, що дана обставина також є підставою для відмови у позові.

Стосовно рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів погоджується з рішенням в цій частині, оскільки встановивши, що власником земельної ділянки площею 0,4993 га, яка розташована на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер якої 2110200000:03:003:0061, - є ОСОБА_2, а не ОСОБА_1, суд правильно дійшов висновку, що земельні права ОСОБА_1 ТОВ «Чізай» не порушені.

Також суд правильно відмовив ТОВ «Чізай» у вимогах про визнання недійсним документу, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4993 га на території Берегівської міської ради, за межами населеного пункту в контурі 116, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2110200000:03:003:0061, та скасування його державної реєстрації, виходячи з того, що власником цієї земельної ділянки є не відповідач ОСОБА_1, а ОСОБА_2, вимог до якої ТОВ «Чізай» не предявляло.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ТОВ «Чізай», у відповідності до ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким у вимогах ТОВ «Чізай» про визнання недійсними спірних розпоряджень Берегівської РДА слід відмовити, а апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Берегівського районного суду від 26 квітня 2017 року в частині часткового задоволення первісного позову та визнання розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації №493 від 03.12.2009 року «Про затвердження матеріалів збору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимоги на розроблення проекту її відведення» та №30 від 29.01.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1В.» - недійсними, скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Чізай» у задоволенні зазначених вимог відмовити.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча :

Судді :