16.10.2017

227/1706/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Здоровиці О.В.,

при секретарі Сисенко Ю.В.

за участю

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивачзвернувся до суду з позовом до ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він тривалий час працював на різних посадах на підприємствах вугільної промисловості, в тому числі і на Державному підприємстві «Добропіллявугілля», правонаступником якого є відповідач.

17.06.2005 року під час виконання трудових обов»язків у ВП «Шахта Алмазна» ДП «Добропіллявугілля» з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму(отримав ушкодження здоров»я у вигляді закритого перелому п»яткової кістки правої стопи), що підтверджується актом розслідування нещасного випадку № 16 форми Н-5 від 08.07.2005 року та актом про нещасний випадок № 16 форми Н-1 від 08.07.2005 року. Відповідно до довідки МСЕК йому було встановлено 10% втрати працездатності безстроково. Втрата працездатності пов»язана з нещасним випадком на виробництві.

Крім того 21.10.2010 року під час виконання трудових обов»язків у ВП «Шахта Алмазна» ДП «Добропіллявугілля» з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму у вигляді ушкодження здоров»я (травматична ампутація нігтьової фаланги четвертого пальця лівої кісті), що підтверджується актом розслідування нещасного випадку № 31 форми Н-5 від 23.10.2010 року та актом про нещасний випадок № 31 форми Н-1 від 23.10.2010 року. Відповідно до довідки МСЕК , внаслідок вказаної виробничої травми, йому встановлено 5% втрати працездатності безстроково.

Крім того, у результаті роботи з шкідливими умовами праці він занедужав, у зв'язку з чим 26.06.2013 року його було звільнено з ВСП «Шахта «ОСОБА_1» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» за станом здоровя на підставі ст..40 КЗпП України. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 1 від 12.02.2014 року, йому був встановлений діагноз: пневмоконіоз (s/t, 1/1), легенева недостатність І ступеня по рестриктивному типу. Захворювання професійне. За наслідками огляду МСЕК від 04 березня 2014 року йому була встановлена втрата професійної працездатності, пов»язана з профзахворюванням у розмірі 15% безстроково.

Посилаючись на те, що у звязку з ушкодженням здоровя під час виконання трудових обовязків у ДП «Добропіллявугілля» та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» та частковою втратою професійної працездатності позивач зазначає, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 40 тисяч гривень та відшкодування якої, просив покласти на відповідача. В обґрунтування спричиненої моральної шкоди позивач зазначив, що у звязку з трудовим каліцтвом та професійним захворюванням, яких він зазнав під час роботи у ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» та ДП «Добропіллявугілля», правонаступником якого є відповідач, у нього погіршилось здоровя, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, у звязку з частковою втратою професійної працездатності порушена його нормальна життєдіяльність. Він не має можливості вести повноцінне особисте та суспільне життя, його плани на подальше життя були порушені. Через наслідки травм та отримане професійне захворювання він змушений відмовитися від деяких своїх звичок і улюблених занять, йому приходиться фізично і морально пристосовуватися до життя, що негативно відображається на його нервовій системі. Втрата здоровя є для нього незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти йому довготривалі страждання.

Також позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 3700,00 грн.

Позивач в судове засідання не з»явився, про час і місце розгляду справи належним чином був повідомлений. В матеріалах справи міститься заява позивача, з якої вбачається, що останній просить розглядати справу без його участі (а.с.42).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві і просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача з підстав викладених в письмових запереченнях (а.с.80-84). Пояснила, що пред»явлення вимог до відповідача про відшкодування моральної шкоди у зв»язку з травмами, які він отримав внаслідок нещасних випадків, що сталися з позивачем 17.06.2005 року та 21.10.2010 року не підлягають задоволенню, так як вони трапились на ДП «Добропіллявугілля». Вказане підприємство свою діяльність не припинило (відсутній запис про припинення в Єдиному реєстрі юридичних осіб), тому представник відповідача вважає, що правонаступництво до ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» фактично не відбулося і тому вимоги позивача в цій частині пред»явлені до неналежного відповідача. Крім того пояснив, що профзахворювання позивач отримав у 2014 році, тобто вже після того як був звільнений з підприємства відповідача. За час роботи позивача в ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» позивач на стан здоров»я не скаржився та пропрацював до 26.06.2013 року, а тому представник відповідача вважає, що встановити, що саме спровокувало хронічне на даний час не є можливим. Крім того представник зазначав, що позивачу було відомо про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров»я, тому підстави для відшкодування моральної шкоди у відповідача відсутні.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_4, перебував у трудових відносинах з ДП «Добропіллявугілля» та з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля».

Під час роботи на Державному підприємстві «Добропіллявугілля» з позивачем трапились два нещасних випадків, а саме:

1) 17.06.2005 року під час виконання трудових обов»язків у ВП «Шахта Алмазна» ДП «Добропіллявугілля», що підтверджується копією акту форми Н-1 від 08.07.2005 року. Зокрема з акту вбачається, що 17.06.2005 року о 19.00 годині позивач по закінченню зміни

при пересуванні по гірничій виробці оступився на поламаних трапах і при падінні травмував праву руку(а.с.11).

Висновком МСЕК від 18 жовтня 2005 року (виписка з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії ДОН-04 № 002304) позивачу вперше та безстроково визначено 10% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 17.06.2005 року (а.с.50).

2) 21.10.2010 року під час виконання трудових обов»язків у ВП «Шахта Алмазна» ДП «Добропіллявугілля», що підтверджується копією акту форми Н-1 від 23.10.2010 року. Зокрема з акту вбачається, що 21.10.2010 року о 11.20 годин, під час під час демонтажу лобового чистителя, який ОСОБА_3 притримував руками, на рамі виносного барабана, з боку де знаходився останній, обірвалося кріплення і чиститель при падінні придавив до виносного барабану IV палець лівої кисті гірничомонтажника ОСОБА_3Є.(а.с.14).

Висновком МСЕК від 25.01.2011 року (виписка з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії 10 ААА № 032113) позивачу вперше та безстроково визначено 5 % втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 21.10.2010 року (а.с.48).

Також, за час роботи в ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля позивач захворів на професійне захворювання. Даний факт підтверджується актом розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 12.02.2014. (а.с15-17). Вказаним актом підтверджується, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи на шахті «Алмазна» ВСП «Шахтоуправління «Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» в умовах впливу несприятливих виробничих факторів (пил).

Висновком МСЕК № 240225 від 04.03.2014 року підтверджується встановлення позивачу первинно та безстроково 15 % втрати професійної працездатності, повязаної з профзахворюванням (а.с.18).

Висновком МСЕК № 240225 від 04.03.2014 року також підтверджується встановлення позивачу за сукупністю 30% втрати професійної працездатності, яка складається з:

15% втрати професійної працездатності, пов»язаної з профзахворюванням

10% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 17.06.2005 року

5 % втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 21.10.2010 року.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1-14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

У судовому засіданні встановлено, що шкоду здоров'ю внаслідок професійного захворювання ОСОБА_3 заподіяно з вини відповідача, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання (а.с.15-17) та висновком МСЕК № 240225 від 04.03.2014 року (а.с.18).

Актом розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 12.02.2014. (а.с15-17) підтверджується, що ОСОБА_3 працюючи на шахті «Алмазна» ВСП «Шахтоуправління «Добропільське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у якості гірничо монтажника підземного на дільниці конвеєрного транспорту № 3 піддавався впливу підвищених концентрацій пилу вуглепородного, кремнійвмісного, фіброгенної дії, що складає від 20,96 до 25,08 мг/м3 при ПДК пилу - 2-4 мг/м3. Внаслідок роботи в умовах впливу несприятливих виробничих факторів (пил) отримав професійне захворювання пневмоконіоз (s/t, 1/1), легенева недостатність І ступеня по рестриктивному типу, яке встановлено вперше.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що умови праці позивача на ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля не відповідали вимогам ст. 153 КЗпП, оскільки були шкідливими та небезпечними, що підтверджується актом розслідування причин виникнення професійного захворювання.

Зазначені умови праці стали причиною професійного захворювання позивача, яке у нього вперше виявлено висновком МСЕК № 240225 від 04.03.2014 року.

Пошкодженням здоровя внаслідок професійного захворювання позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоровя, погіршенням життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди(із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України № 5 від 25.05.2001 року) заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Відповідно до частини 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Доказами, наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та встановлення інвалідності.

В судовому засіданні на основі аналізу приведених вище доказів вірогідно встановлено вину відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоровя, що є підставою для задоволення його позову.

З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача до відповідача про відшкодування моральної шкоди в частині отриманого позивачем профзахворювання, так як внаслідок професійного захворювання позивачу, умовами виробництва, заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв»язку з ушкодженням здоров»я, що порушило його звичні нормальні зв»язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Дані обставини знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, дослідженими та проаналізованими у ході судового розгляду.

Враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоровя, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 9000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Що стосується вимог позивача з приводу відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав внаслідок отримання травми під час нещасного випадку на виробництві 17.06.2005 року, то ці вимоги, задоволенню не підлягають, так як вказані вимоги заявлені позивачем до неналежного відповідача виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи нещасний випадок з позивачем трапився 17.06.2005 року, що підтверджується актом № 16 форми Н-1 від 08.07.2005 року.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).

Висновком МСЕК від 18 жовтня 2005 року (виписка з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії ДОН-04 № 002304) підтверджується, що позивачу вперше та безстроково визначено 10% втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 17.06.2005 року (а.с.50).

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Станом на 18.10.2005 року діяли норми ЗУ «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), якими обовязок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд соцстраху.

Відповідно до пп. «е» п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-XIV, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Відповідно до ст.28 Закону № 1105-XIV, страховими виплатами визнавалися грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частина 3 вищевказаної статті передбачала, що за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ч.3 ст.34 Закону № 1105-XIV, № 1105-XIV, моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Таким чином, у разі коли право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-V потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Така позиція судів узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, які є обовязковими для всіх судів України і відповідає положенню статті 58 Конституції України, так як за загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент предявлення позову.

Враховуючи наведене в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимог позивача з приводу відшкодування моральної шкоди, якої він зазнав внаслідок отримання травми під час нещасного випадку на виробництві 21.10.2010 року, то ці вимоги, підлягають задоволенню виходячи з такого.

Судом достовірно встановлено, що 21.10.2010 року під час виконання позивачем трудових обов»язків у ВП «Шахта Алмазна» ДП «Добропіллявугілля» з останнім трапився нещасний випадок, що підтверджується копією акту форми Н-1 від 23.10.2010 року. З акту вбачається, що 21.10.2010 року о 11.20 годин, під час під час демонтажу лобового чистителя, який ОСОБА_3 притримував руками, на рамі виносного барабана, з боку де знаходився останній, обірвалося кріплення і чиститель при падінні придавив до виносного барабану IV палець лівої кисті гірничомонтажника ОСОБА_3Є.(а.с.14).

Як вбачається з акту від 23.10.2010 року травмування ОСОБА_3 відбулося внаслідок невиконання вимог інструкції з охорони праці як зі сторони позивача так і зі сторони гірничого майстра дільниці конвеєрного транспорту № 2. В акті зазначено, що шкідливим фактором є відсутність природного світла.

Згідно ст.1 Гірничого закону України, шахта це гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей тощо) підземним способом.

Праця шахтарів супроводжується великим ризиком і характеризується низкою особливостей. Оскільки зсуви порід і обвали лишаються частим явищем, відбивання, відкачування, транспортування руди по штреках і штольнях, а також кріпильні роботи пов'язані з небезпекою для здоров'я. Основними виробничими шкідливостями, які характеризують умови праці шахтарів, є несприятливі метеорологічні умови, пил і токсичні гази, шум і вібрація, недостатнє освітлення.

Тобто, робота в шахті є роботою з небезпечними та шкідливими умовами праці, а саме це виробничі процеси та (або) види робіт, що супроводжуються об'єктивними факторами, які створюють загрозу для здоров'я та життя працівників.

Зазначені небезпечні умови праці стали однією із причин нещасного випадку на виробництві з позивачем, який внаслідок отриманої травми отримав ушкодження здоровя.

Висновком МСЕК від 25.01.2011 року підтверджується встановлення позивачу вперше та безстроково 5 % втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 21.10.2010 року (а.с.48).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що отримання позивачем, під час виконання ним професійних обов»язків на підприємстві відповідача, ушкодження здоров»я, за наслідком якого виникла втрата 5 % професійної працездатності, відбулось у зв»язку з незабезпеченням належних та безпечних умов праці з боку роботодавця внаслідок чого позивачу було спричинено моральні страждання у вигляді фізичних та душевних страждань, тому така моральна шкода має відшкодовуватись за рахунок роботодавця, яким є відповідач по справі.

Враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоровя, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Що стосується доводів відповідача з приводу того, що він не є належним відповідачем в частині вимог позивача про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок нещасного випадку, який трапився з позивачем на ДП «Добропіллявугілля» 21.10.2010 року, так як станом на день розгляду справи у суді ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» не є правонаступником ДП «Добропіллявугілля», то до вказаних доводів суд відноситься критично виходячи з такого.

Відповідно до ст..14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Правочином, відповідно до ст..202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ст..2093 ЦК України).

Відповідно до ст..626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ч.2 ст.631ЦУК України, набирає чинності з моменту його укладення.

Судом встановлено, що на підставі договору оренди цілісного майнового комплексу ДП «Добропіллявугілля» від 22.12.2010 року, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 2368 (далі Договор оренди від 22.12.2010 року), регіональне відділення Фонд державного майна України по Донецькій області (орендодавець) передав в строкове платне користування ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» (орендар) цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Добропіллявугілля»(код юридичної особи 32186934) склад і вартість якого визначено відповідно до наведених: акту оцінки цілісного майнового комплексу, що передається в оренду, складеного 05.11.2010 року, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області 05.11.2010 року; зведеного акту інвентаризації майна цілісного майнового комплексу ДП «Добропіллявугілля», складеного 15.09.2010 року, затвердженого генеральним директором ДП «Добропіллявугілля» 15.09.2010 року та погодженого першим заступником міністра Міністерства вугільної промисловості 22.09.2010 року; та передавального балансу ДП «Добропіллявугілля» станом на 31.08.2010 року, затвердженого заступником міністра Мінвуглепрому.

Відповідно до п.1.7 вищевказаного Договору оренди від 22.12.2010 року, орендар виступає правонаступником усіх прав та обовязків реорганізованого Підприємства.

Відповідно до п.1.8 вказаного Договору оренди від 22.12.2010 року, майно Підприємства включається до балансу орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

В судовому засіданні представник відповідача не оспорювала існування вказаного Договору оренди від 22.12.2010 року саме в тій редакції, яка надана була суду позивачем. Представник відповідача підтвердила існування вказаного договору.

Порядок укладення договорів оренди державного майна регулюється ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

Зі змісту ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», в редакції, що діяла станом на день укладення договору оренди від 22.12.2010 року вбачається, що цей закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств.

Статтею 2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

В судовому засіданні встановлено, що Кабінет Міністрів України 28 липня 2010 року погодився з пропозицією Міністерства вугільної промисловості, погодженою з Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Фондом державного майна, щодо передачі в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства "Добропіллявугілля" на конкурсних засадах у встановленому порядку, що підтверджується розпорядженням КМУ від 28 липня 2010 р. N 1559-р «Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства Добропіллявугілля».

Стаття 3 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передбачала, що відносини щодо оренди державного майна, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Орендодавцями цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, за вказаним законом, відповідно до ст.5, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Орендарями згідно з цим Законом (ст.6) могли бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Стаття 15 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передбачала, що у разі укладення договору оренди майна державних підприємств, орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Відповідно до 4 ст.12 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Враховуючи наведене, не зважаючи на те, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи ДП «Добропіллявугілля» в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не має, що свідчить про те, що діяльність ДП «Добропіллявугілля» не є припиненою, суд вважає, що ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» з моменту укладення Договору оренди від 22.12.2010 року є правонаступником ДП «Добропіллявугілля», який станом на день розгляду справи у суді є діючим.

На підставі викладеного суд вважає, що ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» в даному випадку є належним відповідачем у справі щодо вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_3 внаслідок нещасного випадку, який трапився з ним на ДП «Добропіллявугілля» 21.10.2010 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у звязку з частковим задоволенням позовних вимог позивача суд керується наступним.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно п.10 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вбачається, що подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору.

Згідно п.35 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вбачається, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат (частина друга статті 88 ЦПК). При пред'явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави з урахуванням загальної суми всіх вимог.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з трьома самостійними вимогами, а саме:

з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку, який трапився з позивачем на ДП «Добропіллявугілля» 21.10.2010 року (вказану вимогу суд задовольнив частково)

з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку, який трапився з позивачем на ДП «Добропіллявугілля» 17.06.2005 року (в задоволенні вказаної вимоги суд відмовив у зв»язку з пред»явленням вимог до неналежного відповідача).

з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання професійного захворювання (вказану вимогу суд задовольнив частково).

Таким чином, при зверненні до суду позивач, який би не був звільнений від сплати судового збору, мав би сплатити судовий збір (як фізична особа) в розмірі 1920,00 грн. (640 грн. х 3).

Так як вимоги позивача судом були задоволенні частково, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1280,00 грн. (640грн. х 2), як за дві задоволені вимоги немайнового характеру.

Що стосується судових витрат на правову допомогу суд виходить з такого.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Судом встановлено, що правова допомога позивачу у зв»язку зі зверненням до суду з вказаним позовом надавалась ОСОБА_1, який є адвокатом, про що свідчить копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність № 3374 (а.с.31) і діяв у справі від імені позивача на підставі договору № 1 від 01.06.2017 року (а.с.27).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Згідно роз»яснень п.48 постанови Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року N 10 вбачається, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Надання правової допомоги позивачу підтверджується розрахунком розміру винагороди за надання правової допомоги, який підписаний адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_3Є (а.с.28) та квитанцією про оплату ОСОБА_3 вказаних послуг в сумі 3700,00 грн.

Розмір правової допомоги наданої позивачу адвокатом ОСОБА_1 не перевищує граничних розмірів зазначених в ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Враховуючи наведене, а також те, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, які поніс позивач, підлягають задоволенню в розмірі 2466,42 грн. (пропорційно до задоволених вимог). Вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст..ст.209, 212-215, 224 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля», ідентифікаційний код юридичної особи 37014600, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 12000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля», ідентифікаційний код юридичної особи 37014600, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, понесені витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 2466,42 грн. (дві тисячі чотириста шістдесят шість гривень 42 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Добропіллявугілля», ідентифікаційний код юридичної особи 37014600, на користь держави судовий збір в розмірі 1280,00 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 10 жовтня 2017 року. З повним текстом рішення сторони можуть бути ознайомлені 16 жовтня 2017 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

10.10.2017