ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Сімоненко В.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень сесії сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (далі - Мар'ївська сільрада) та ОСОБА_6, в якому просив визнати недійсними: рішення сесії Мар'ївської сільради від 03 вересня 2009 року № 316 в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6; рішення сесії цієї ж ради від 18 листопада 2009 року № 360 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку (пункт 61 додатка до рішення); державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_6

На обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка була надана для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а тому вказані рішення прийняті всупереч положенням статей 22 , 38 , -Перехідні положення» ЗК України, оскільки на час їх прийняття не було генерального плану села Тернова Балка, межі села не були встановлені. Крім того, прокурор зазначав, що ОСОБА_6 не мала на меті задоволення особистих потреб шляхом розміщення житлової забудови, натомість дійсною причиною було подальше відчуження земельної ділянки її підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

Заочним рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2014 року позов прокурора задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 2015 року заочне рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2014 року скасовано та в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу прокурора відхилено, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 2015 року залишено без змін.

4 листопада 2016 року від заступника Генерального прокурора України до Верховного Суду України надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положення пункту «б» частини першої статті 12, частини першої статті 122, статей 22, 38, 39, 173, 176 ЗК України, статті 21 Закону України «Про основи містобудування», частини другої статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій», пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення).

На обґрунтування зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року (справа № 405/4999/15ц), 28 липня 2016 року (справа № 353/168/15ц) та 12 жовтня 2016 року й постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-205цс15, 28 січня 2015 року у справі № 6-221цс14, в яких, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом пункту «б» частини другої статті 360⁴ за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням сесії Мар'ївської сільради від 03 вересня 2009 року № 316 ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності та розташовані у с. Тернова Балка Мар'ївської сільради.

Рішенням сесії Мар'ївської сільради від 18 листопада 2009 року № 360 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку та надано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови Мар'ївської сільради у с. Тернова Балка, присвоєно адресу вказаній земельній ділянці.

На підставі цього рішення від 18 листопада 2009 року ОСОБА_6 видано державний акт від 29 грудня 2009 року серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,25 га у межах згідно з планом, розташовану на АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що

оскільки на час прийняття сільською радою рішення про надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки будь-яка містобудівна чи інша передбачена законом документація, яка б встановлювала межі с. Тернова Балка, була відсутня, сільська рада перевищила свої повноваження, прийнявши рішення щодо розпорядження земельними ділянками без установлення меж населеного пункту в передбаченому законом порядку, та виходив з доведеності інших зазначених прокурором підстав позову для визнання рішень сесії сільради незаконними, а державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що віднесення земельної ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови є характерною рисою їх знаходження в межах населеного пункту.

Разом з тим у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться такі висновки суду касаційної інстанції:

- повноваження сільської, селищної, міської ради на розпорядження землями розповсюджуються лише на земельні ділянки які знаходяться на території сіл, селищ, міст та відносяться до земель комунальної власності (стаття 12 ЗК України). Межі населених пунктів встановлюються у визначеному Земельним законодавством порядку (ухвала від 28 липня 2016 року у справі № 352/168/15ц).

- відхиляючи касаційні скарги та залишаючи в силі судові рішення про скасування рішення сільської ради про надання земельної ділянки у власність на підставі приписів статті 12 ЗК України, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що надання земельних ділянок поза межами населеного пункту, встановлених відповідно до законодавства, є порушенням положень статті 12 ЗК України в частині повноважень сільської ради у галузі земельних відносин (ухвала від 12 жовтня 2016 року).

У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 3 червня та 28 січня 2015 року суд зробив правовий висновок, відповідно до якого факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої в установленому законом порядку документації, яка б установлювала межі населеного пункту, та неврахування при надання земельної ділянки положень статей 116, 122, частини першої статті 155, пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) свідчить про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, та, як наслідок, недійсність такого рішення селищної ради.

Отже, наявне неоднакове застосування судами зазначених норм матеріального права.

Разом з тим ухвала від 28 липня 2016 року у справі № 405/4999/15ц не може бути прикладом неоднакового застосування судами зазначених норм

матеріального права, оскільки при розгляді цієї справи було встановлено, що виділення спірних земельних ділянок у власність особам відбулося з перевищенням повноважень сільською радою, надання земельної ділянки відбулось за рахунок земель загального користування та зелених насаджень без зміни їх цільового призначення у встановленому статтею 20 ЗК України порядку. Отже у справах встановлені різні фактичні обставини.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами норм матеріального права Судова палата Верховного суду України виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України (в редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 174 ЗК України,в редакції яка діяла на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації на виділення земельної ділянки, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

За змістом пункту 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень районних рад входило і входить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою району в межах і в порядку, визначених законом.

До прийняття ЗК України 2001 року положеннями Земельного кодексу Української РСР 1970 року також встановлювалось що землі сільських населених пунктів, віднесених до перспективних для подальшого розвитку, відмежовуються від інших земель шляхом встановлення межі населених пунктів відповідно до проектів їх планування і забудови, які затверджуються виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

Землі сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, відмежовуються від інших земель у порядку внутрішньогосподарського землеустрою.

Отже, межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватись рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж.

Крім того, статтею 46 Закону України «Про землеустрій» (в редакції на час прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації) передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і з міни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.

Згідно зі статтею 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Проте чинними на сьогодні нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів України на межі адміністративно-територіальних утворень.

У свою чергу, відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення), визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій» (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття селищною радою рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту ( села, селища, міста)

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора саме з такої правової позиції виходив суд першої інстанції, врахувавши при цьому доводи сторін у справі та відсутність будь яких об'єктів на території села Тернова Балка, яке входить до території Мар'ївської сільської ради та відсутність будь яких доказів про межі цього села та належність земель до комунальної власності.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в подібних правовідносинах, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування цих судових рішень та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³ , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 червня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк