ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року

Львів

№ 876/8267/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

24 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною відмову управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області (далі - УПСЗН) в отриманні допомоги при народженні дитини від 11 квітня 2017 року № 750/01-17 та зобов'язати відповідача призначити та виплатити таку допомогу.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 червня 2017 року позов було задоволено.

У апеляційній скарзі відповідач УПСЗН просить вказану постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що порядок призначення державної соціальної допомоги при народженні дитини регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року. При цьому позивач на момент звернення за отриманням спірної допомоги не відносилась до переліку осіб, яким передбачено призначення і виплату державної допомоги при народженні дитини.

Представник позивача у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог, викладених у апеляційній скарзі. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітня ОСОБА_5 є громадянкою України і має рівні права, передбачені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які визначають права та свободи дітей. Її батьки є особами без громадянства, які на законних підставах проживають в Україні. Передбачена законодавством державна допомога сім'ям з дітьми вважається власністю дитини.

Даючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апелянта, що викладені у поданій апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 3 цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Статтею 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Частиною 4 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок), державна допомога сім'ям з дітьми призначається і виплачується:

громадянам України;

іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особам, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту і мають право на державну допомогу на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Згідно із п. 10 Порядку допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

На підставі наведених правових норм, на думку апеляційного суду, безпідставним є висновок суду першої інстанції на те, що спірна допомога належить новонародженій дитині.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно із довідкою про звернення за захистом в Україні № 005734 від 10 листопада 2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою без громадянства, країна походження Ліван.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданого 12 квітня 2016 року, підтверджується, що ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а її батьками є особи без громадянства ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

Відповідно до довідки № 128 про реєстрацію особи громадянином України від 29 серпня 2016 року Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 набула громадянство України на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

24 лютого 2017 року позивачка звернулася до УПСЗН за призначенням допомоги при народженні дитини і листом УПСЗН за № 750/01-17 від 11 квітня 2017 року її було повідомлено про відмову у призначенні такої допомоги через те, що вона не входить до переліку осіб, визначених у п. 2 Порядку.

Матеріали справи містять лише довідку про звернення ОСОБА_2 за захистом в Україні № 005734 від 10 листопада 2015 року. Інших документів, що передбачені Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Порядком, нею не надано.

У ході апеляційного розгляду представник позивача підтвердила суду, що ні на час звернення до відповідача, ні на даний час ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - батьки ОСОБА_5 - не набули в Україні статусу осіб, які потребують додаткового захисту, а їх звернення з цього приводу до цього часу перебувають на розгляді.

Виходячи з наведеного апеляційний суд вважає, що на час звернення ОСОБА_2 до УПСЗН вона не набула права на отримання допомоги при народженні дитини, а отже відмова відповідача у нарахуванні та виплаті такої, викладена у листі за № 750/01-17 від 11 квітня 2017 року, була правомірною і у задоволенні вимог позивачки слід відмовити.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області задовольнити.

Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 червня 2017 року у справі № 303/2265/17 скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

Р.Б.Хобор

Постанова у повному обсязі складена 19 жовтня 2017 року.