ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року

м. Полтава

Справа № 816/1635/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Ісайченко М.А.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформленого листом від 11.07.2017 №9625/6-17 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути відповідно до закону та з урахуванням висновків суду заяву від 15.06.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має законне право на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 2 га на підставі положень Конституції України та Земельного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала, вказуючи, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, відповідно до якої Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні, зокрема щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі, на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок. Таким чином позиція ГУ Держгеокадастру викладена в листі від 11 липня 2017 року №9625/6-17 в повній мірі відповідає вимогам постанови КМУ №413 від 07 червня 2017 року. Крім того, зазначила, що позивачу не було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а запропоновано подати до ГУ Держгеокадастру на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги постанови КМУ №413 від 07 червня 2017 року.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

15 червня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви, зокрема додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 12-14).

Вищевказана заява зареєстрована Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області 15 червня 2017 року за вх. №П-13649/0/5-17.

Листом від 11 липня 2017 року вих. №9625/6-17 ГУ Держгеокадастру в Полтавській області повідомило позивача, що відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу, а також для забезпечення законності реалізації прав громадян на отримання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної власності, звернуто увагу територіальних органів Держгеокадастру на необхідність при підготовці інформації для Головного управління, щодо запитуваної земельної ділянки, враховувати позиції органу місцевого самоврядування на території якого розташована земельна ділянка. Вирішення питання можливе з урахуванням позиції Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області. Враховуючи вищевикладене, запропоновано ОСОБА_3 повторно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки долучивши вищевказані матеріали.

22 травня 2017 року на адресу начальника Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області надійшов лист за номером 75 від Михайликівської сільської ради Козельщинського району за підписом сільського голови ОСОБА_4 в якому зазначено відповідь на запит позивача щодо надання йому земельної ділянки, а саме: сільська рада не має заперечень, щодо задоволення клопотання про надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 орієнтовною площею 2 га (сінокіс) земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за умови подальшого використання земельної ділянки за цільовим призначенням (а.с. 17).

Листом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 11 липня 2017 року №9625/6-17 повідомлено позивача, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед учасникам антитерористичної операції. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http/poltavska.land.gov.ua (а.с. 29-31).

Позивач не погоджуючись із фактичною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у спорі, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Окрім того, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті статті 118 Земельного кодексу України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Судом встановлено, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту, але отримав відповідь про необхідність надання додаткових документів або вчинення додаткових дій, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області листом від 11 липня 2017 року №9625/6-17 повідомлено позивача, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, насамперед учасникам антитерористичної операції. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http/poltavska.iand.gov.ua (а.с.29).

При цьому, суд не може погодитися з доводами представника відповідача, що даним листом не було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише запропоновано подати до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги постанови КМУ від 07 червня 2017 року №413, оскільки статтею 118 Земельного кодексу України чітко встановлено, що органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також, суд враховує, що позивач звертався до ГУ Держгеокадастру саме з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не із заявою, щодо роз'яснення процедури отримання такого дозволу, інших відмов чи погоджень, у порядку та строки передбачені Земельним кодексом України, станом на момент розгляду справи відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює рішення ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, викладене в листі від 11 липня 2017 року №9625/6-17, як відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Так як було аргументовано судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При дослідженні в судовому засіданні оскаржуваного листа відповідача від 11 липня 2017 року вих. №9625/6-17 встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача у спірному рішенні на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року №413, як на підставу для відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є необґрунтованим.

Окрім іншого, суд вважає за необхідне зазначити, що затверджена постановою №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідача не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3.

Вирішуючи питання відшкодування позивачу витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як зазначено в частині 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.

Частиною 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлено Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" в редакції закону № 1774-VIII від 06.12.2016

Статтею 1 цього закону встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2017 рік з 01.01.2017 встановлено у розмірі 1600 грн. Тому граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу за годину участі особи, яка надавала правову допомогу складає 640 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду надано договір про надання правової допомоги від 21 вересня 2017 року, укладений між позивачем і Адвокатським обєднанням «Адвокат», в особі тимчасово виконуючого обов’язки директора ОСОБА_5 (а.с.36), доручення на надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги від 21 вересня 2017 року (а.с.37), банківська квитанція 1Р104 від 10.10.2017 про сплату ОСОБА_3 гонорару адвоката в розмірі 1254,40 грн. (а.с. 38), протокол виконання договору про надання правової допомоги від 09 жовтня 2017 року (а.с.39), акт про приймання-передачу юридичних послуг (а.с.40) та рахунок-фактуру від 09 жовтня 2017 року №35/2398 (а.с.41).

Враховуючи відповідність розміру витрат на правову допомогу вимогам Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та беручи до уваги підтвердження понесених позивачем витрат належними доказами, заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу в розмірі 1254,40 грн. підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлене листом від 11.07.2017 № 9625/6-17, про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 (шістсот сорок) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати на правову допомогу в розмірі 1254 (тисяча двісті п'ятдесят чотири) гривні 40 (сорок) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 13.10.2017.

Суддя К.І. Клочко