АПЕЛЯЦІЙНИЙ

СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа 759/15327/16-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/796/10135/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Миколаєць І.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

5 жовтня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Саліхова В.В., Прокопчук Н.О.

при секретарі - Сербін Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» до ОСОБА_3 про стягнення сум, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 22349,60 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У задоволені зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що у листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що між ним та відповідачем 15 червня 2015 року укладено строковий трудовий договір № 49, терміном дії до 15 червня 2016 року.

Зазначив, що в подальшому, в зв'язку із закінченням терміну дії строкового договору його звільнено за ст. 38 КЗпП України. Проте в останній робочий день відповідачем не було проведено повного розрахунку, і заборгованість становила 8601,48 грн.

5 вересня 2016 року відповідачем було проведено повний розрахунок.

У зв'язку із викладеним, просив суд стягнути з ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» на його користь середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільнені за період з 15 червня 2016 року по 5 вересня 2016 року, заборгованості в розмірі 27937 грн.

В подальшому позивачем збільшено позовні вимоги, відповідно до яких останній просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 27937 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн..

23 грудня 2016 року ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» подало до суду зустрічну позовну заяву, за якою просило стягнути з ОСОБА_3 відшкодування шкоди, у розмірі 14370 грн. 77 коп., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що за умовами контракту при звільненні працівника до спливу 3-х річного строку, працівник повинен повернути витрачені роботодавцем кошти на навчання.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_3 та ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» 15 червня 2015 року укладено строковий трудовий договір № 49, терміном дії до 15 червня 2016 року.

Наказом № 63 від 21 червня 2016 року ОСОБА_3 звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Також з матеріалів справи вбачається, що на день звільнення - 21 червня 2016 року у в порушення вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України, з позивачем не було проведено кінцевий розрахунок із заробітної платі в розмірі 8601,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 5 вересня 2016 року.

Відповідно до розрахункового листа по заробітній платі за червень 2016 року позивачу було нараховано за червень 2016 року 14411,78 грн., з яких було оплачено лише 5667,40 грн., заборгованість становить 8601,48 грн.

Також судом встановлено, що повний розрахунок проведено 5 вересня 2016 року, строк затримки виплати становить 52 робочих дня (з 22 червня по 5 вересня 2016 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (у справі 6-144ц13), не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

За п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, який звільнений з 21 червня 2016 року, не виплачено в повному обсязі заробітну плату, невиплачена сума складає 8601,48 грн., затримка розрахунку становить 52 робочих дні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що п. 7.2 укладеного контракту передбачає підстави припинення контракту, - після закінчення строку дії (п. ф.), п. 1.1 даного договору передбачає строк дії договору до 15 червня 2016 року, а п. 2.2. контракту суперечить вищевказаним пунктам 1.1. та 7.2., суперечність між пунктами укладеного трудового договору трактується на користь менш захищеної сторони працівника.

Проте, з таким висновком суду повною мірою погодитись не можна.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом безпідставно задоволено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не враховано, що вина підприємства відсутня, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, і це не заперечувалось сторонами у справі, що затримка у повному розрахунку при звільненні ОСОБА_3 сталася у зв'язку із бухгалтерською помилкою, вини позивача у виникненні зазначеної помилки немає. Недоплачена сума була виплачена позивачу після його звернення до відповідача з відповідною заявою. Оскільки не здійснення повного розрахунку сталося з вини бухгалтера Товариства, саме на відповідача покладено обов'язок здійснення розрахунку по заробітній платі працівникам при звільненні.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних вимог ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» у зв'язку із протиріччям між пунктами укладеного трудового договору щодо строку дії договору та правом роботодавця стягнути кошти на навчання працівника у зв'язку із звільненням останнього до спливу трирічного строку, оскільки такий висновок не відповідає встановленим обставинам справи.

Так, судом встановлено, що строк дії трудового договору, укладеного сторонами, спливав 15 червня 2016 року, проте позивач подав заяву про звільнення 21 червня 2016 року за власним бажанням, про що виданий відповідний наказ.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 звільнений з займаної посади у зв'язку із закінченням дії трудового договору відповідно до п. ф п. 7.2 укладеного контракту, суду не надано.

Як вбачається з п. 2.2 контракту, оскільки роботодавець зацікавлений в підвищенні рівня кваліфікації працівника, він бере на себе обов'язок оплатити навчання, професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації в певному закладі освіти та не вимагатиме від останнього компенсації понесених витрат, проте, якщо працівник вирішить припинити трудові відносини з роботодавцем раніше спливу певного строку (три роки), він зобов'язаний повернути витрачені роботодавцем кошти: при звільненні на протязі року - 100% витрачених коштів, при звільненні на протязі другого року - 70% витрачених коштів, при звільненні на протязі третього року - 50% витрачених коштів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» посилалось на п. 2.2 контракту та на ті обставини, що в період з 12 по 16 серпня 2015 року ОСОБА_3 направлявся на навчання у Австрію, товариством у зв'язку з його навчанням було витрачено 20529 грн. 67 коп., 70% від яких складає 14370 грн. 77 коп.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 32 від 10 серпня 2015 року ОСОБА_3 було направлено у службове відрядження на п'ять днів для участі у тренінгу від Quality Austria, відповідно до звіту про використання коштів, виданих на відрядження, ОСОБА_3 витрачено 33134 грн. 76 коп. (а.с. 39-46).

Як вбачається з листа Quality Austria від 15 травня 2017 року, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 брали участь у тренінгу для менеджерів з Росії та України в Лінці, Австрія 13 та 14 серпня 2015 року, плата за послуги з учасників не стягувалась.

В суді апеляційної інстанції представники ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» підтвердили, що витрати на навчання позивача у тренінг центрі Quality Austria Товариство не понесло, проте зазначали, що Товариство понесло супутні витрати, а саме витрати на службове відрядження ОСОБА_3

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 98 року (у редакції наказу Міністерства фінансів України 17 березня 2011 року № 362), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Відповідно до ст. 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-яких витрат на навчання ОСОБА_3, відшкодування яких передбачено п. 2.2 трудового договору, ТОВ «Навчально-методичний центр «Новатор» не понесло, а витрати, пов'язані із службовим відрядженням ОСОБА_3 є компенсаційними витратами, передбаченими ст. 121 КЗпП України, які не підлягають поверненню роботодавцю при звільненні працівника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги зустрічного позову не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Оскільки судом першої інстанції було неправильно вказано підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення наступного змісту.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр «Новатор» до ОСОБА_3 про стягнення 14370 грн. 77 коп. відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді