-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
№2-375/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2010 року Шевченківський районний суд Харківської області в складі: судді Стеганцова С.М. при секретарі Реуцькій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Шевченкове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до-управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області, в якому просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, визнати неправомірними дії УПФУ та зобов'язати УПФУ нарахувати та виплатити на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в сумі 6264, 90 гривень.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Проте, починаючи з 2006 року вказана допомога не виплачувалась. Відповідач всупереч рішень Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, якими були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", в тому числі й щодо зупинення статгі 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідної соціальної допомоги в належних розмірах.
В судове засідання позивач не з'явився, надавши письмову заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, надав письмове заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити І справу розглянути без його участі.
В обгрунтування своїх доводів зазначив, що державна соціальна допомога позивачу, як дитині війни,у 2006-2007 роках не здійснювалася, за 2008 рік нарахована та виплачена в розмірі 579,30 грн., а в 2009 році - в розмірі 597,60 грн. Рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). На думку відповідача, виплата та нарахування щомісячної державної допомоги відноситься до функції Управління праці та соціального захисту населення, оскільки п.9 Положення «Про пенсійний фонд» передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Виплати, про які просить позивач, не передбачені бюджетом УПФУ на зазначений час, виплата цих грошей призведе до перерозподілу грошових коштів УПФУ та порушенню законних прав інших пенсіонерів. Відповідач також зазначив щодо незастосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Вказав, що з метою врегулювання виплати державної соціальної допомоги та інших неврегульованих питань Кабінет Міністрів України прийняв постанову „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" № 530 від 28 травня 2008 року, якою передбачено щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищення повинно проводитися у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 грн., з 1 липня - 48,20 грн., з 1 жовтня - 49,80 грн., розмір даних виплат залишився незмінним на протязі 2009 року. Також просить відмовити у задоволенні позову на підставі пропуску строку позовної давності.
Суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.І ст. З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 15 цього ж Кодексу передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус «Дитина війни», перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області та отримує пенсію за віком (пенсійне посвідчення НОМЕР_1 від 23.10.1998 р.)
Враховуючи зазначений статус, позивач відповідно до статті 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни ", має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень відповідача встановлено, що позивачу зазначені виплати в повному обсязі не здійснювались, у 2007 році - не виплачувалися взагалі, за 2008 рік виплачено 579,30 грн., за 2009 рік - 597,60 грн.. посилаючись на п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», п.2 ч.41 ст.85 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Положення „Про Пенсійний фонд Укра'ши" та постанову КМУ № 530 від 28 травня 2009 року.
Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були. Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України Про Державний бюджет на 2306 рік " від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік " від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.З мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одноттредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше ".
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 - 2009 роки, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно.
Відповідно до ст. 6 ЗУ„Про соціальний захист дітей війни " дітям війни пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на ЗО % мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішеннями Конституційного Суду Укра'ши від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Пунктом 5 зазначеного рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані не конституційними. Рішення Конституційного суду Укра'ши є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідач повинен був нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності пункту 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" та пункту Л1 розділу II Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню. Отже, відповідач з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни", дія якої призупинена не була, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати. Тоді як, нарахувань та виплат за 2007 рік не здійснювалося взагалі, а за 2008-2009 роки - здійснено не в повному обсязі.
Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач відповідно до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни " має право на отримання доплати до пенсії у розмірі ЗО % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативжьправового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. З ст. 28 зазначеного Закону, з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни".
Суд вважає за^Іеобхідне застосувати частину 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі.
Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус „Дитина війни".
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. б ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" покладено на управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі, за місцем проживання останнього.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом частини, 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України „Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «Дитина війни», серед яких їм надано право на отримання ЗО % доплати до пенсії.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на прртчину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Проте задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Шевченківському районі Харківської області доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу ЗО % доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили всіх необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення всіх необхідних дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі ЗО % від мінімальної пенсії за віком.
Тому суд вважає, що необхідно визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області по не виконанню з 9 липня по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року приписів статті б ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії, зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за вказаний період, з урахуванням проведених виплат у 2008-2009 роках
Посилання відповідача на наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом є безпідставними.
Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Судом встановлено, що позивач з 9 липня 2007 року мав право на підвищення пенсії і обгрунтовано сподівався на отримання пенсії в належному розмірі. Оскільки справа розглядається в порядку цивільного судочинства, відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, позивач звернувся до суду саме в межах даного строку. Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України, врахувавши, що згідно п. 34 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 року № 7-93, органи Пенсійного Фонду звільнені від сплати державного мита, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає частковому стягненню на його користь з Держашного бюджету України, а сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи необхідно стягнути з відповідача також частково, в обсязі встановленому для зазначеного виду позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214- 215 ЦПК України, ст.ст. 1, б, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", ст. 257^ДК України, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року, Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року за № 10-рп/2008, ст.ст. 28, 46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Положенням „Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року за № 121/2001 , ст.ст. 22, 46, ст. 152 Конституції України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду Укра'їни в Шевченківському районі Харківської області по не виконанню з 9 липня по 31 грудня 2007 року та 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, з урахуванням проведених виплат у 2008-2009 роках.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3,40 гривень.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: С.М.Стеганцов
скопійовано
-
скопійовано
-
