У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/638/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

28 вересня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В. ,

секретар судового засідання: Черняк А.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Тищенка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Буткевича Євгенія Віталійовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду з Вищого адміністративного суду України на новий судовий розгляд надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Буткевича Євгенія Віталійовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

25 вересня 2017 року до суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№ 13891/17) від позивача.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Позивач та його представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області № 58 від 15.02.2016 припинено управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації шляхом його ліквідації та утворено управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області № 36-рк від 14.04.2016 у зв'язку з ліквідацією управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації, позивача, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, звільнено з посади начальника управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації.

Не погоджуючись з даним розпорядженням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

З врахуванням висновку Вищого адміністративного суду України про незаконність звільнення ОСОБА_2, а також зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, з метою захисту прав та інтересів позивача та з урахуванням вимог ст. 162 КАС України суд першої інстанції прийшов до висновку щодо необхідності вийти за межі позовних вимог та задовольнити частково позов шляхом поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації, оскільки попередньо встановлено збереження посади, яку займав позивач до звільнення у новоутвореному управлінні.

Колегія суддів погоджується із даною позицією суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених КЗпП України.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Оцінюючи доводи апелянта стосовно правомірності звільнення позивача, колегія суддів враховує наступне.

Наявна у справі копія розпорядження голови Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області № 36-рк від 14.04.2016 року свідчить про те, що у зв'язку з ліквідацією управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації позивача ОСОБА_2 15.04.2016 звільнено з посади начальника цього управління відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Проте, зі змісту Положення про управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови РДА № 438 від 11.08.2010 та Положення про управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови РДА № 144 від 07.04.2016, вбачається відсутність юридичного факту щодо змін в організації виробництва і праці, які є підставою для звільнення працівника відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Більше того, відповідно до вказаних Положень слідує, що основні завдання та функції ліквідованого та новоствореного управлінь щодо забезпечення реалізації в районі державної політики у сфері соціально-трудових відносин та інші залишились без змін, натомість розширено його функції в частині реалізації державної політики стосовно сім'ї, дітей та молоді.

Також 18.01.2016 головою Хмільницької райдержадміністрації Буткевичем Є.В. затверджено штатний розпис управління праці та соціального захисту населення в кількості 41 штатної одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 57402 грн., який вводиться в дію з 01.01.2016. Згідно затвердженого 03.03.2016 Переліку змін № 1 до штатного розпису на 2016 рік управління праці та соціального захисту населення також передбачено 41 штатну одиницю з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 70315 грн.

В подальшому, 08.04.2016 відповідачем затверджено штатний розпис управління соціальної та молодіжної політики також в кількості 41 штатної одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 70315 грн., який вводиться в дію з 07.04.2016. А згідно переліку змін № 1 до нього від 22.04.2016 року, який введений в дію також з 22.04.2016 року штатна кількість одиниць склала 38 з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 65491 грн.

Таким чином на підставі наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції вірно встановлено, що фактичне скорочення чисельності штату працівників на час звільнення позивача з посади не відбулося, а посада, яку займав позивач ОСОБА_2 до звільнення, не виключалась зі штатного розпису.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні ОСОБА_2, Хмільницька районна державна адміністрація не діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до порушення права позивача на працю.

Вказаний висновок повністю узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України у даній справі, викладеній в ухвалі від 25.04.2017.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно безпідставності поновлення позивача на посаді начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відповідно до вимог ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, стягнення з відповідача коштів тощо. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи вищевказане, а також приймаючи до уваги висновок Вищого адміністративного суду України про незаконність звільнення ОСОБА_2, а також виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, судова колегія вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, шляхом поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління соціальної та молодіжної політики Хмільницької районної державної адміністрації, оскільки попередньо встановлено збереження посади, яку займав позивач ОСОБА_2 до звільнення, у новоутвореному управлінні.

Щодо доводів апелянта стосовно допущення судом першої інстанції помилки при розрахунку суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

За приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (правова позиція ВСУ по справі № 6- 1093цс15 від 23.12.2015).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-203цс14, у випадках підвищення тарифних ставок та посадових окладів в установі відповідно до актів законодавства в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу підвищення, коригується на коефіцієнт їх підвищення.

Так судом першої інстанції визначено, що заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 115 833,60 грн.

Однак апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що при звільненні позивача останньому була виплачена вихідна допомога, а тому сума заробітної плати за час вимушеного прогулу має бути зменшена на суму вихідної допомоги.

Колегія суддів критично ставиться до зазначених доводів апелянта, оскільки з пояснень учасників процесу встановлено, що питання зменшення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу на суму вихідної допомоги не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а відтак їм не надавалась правова оцінка в оскаржуваному рішенні.

Більше того, апелянтом не надано суду апеляційної інстанції доказів виплати вихідної допомоги та свого розрахунку належної суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, яку, на думку відповідача, слід виплатити позивачу.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки під час апеляційного розгляду справи не встановлено порушення норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, то доводи апелянта в частині помилковості визначення розміру заробітну плату за час вимушеного прогулу є безпідставними та не приймаються судом до уваги.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з'ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки під час апеляційного розгляду справи, колегія суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 03 жовтня 2017 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Сапальова Т.В.