Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 року Справа № П/811/884/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Кіровоградської області про стягнення вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 72 349,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він як суддя у відставці має право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, виплата якої передбачена статтею 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, але відповідач безпідставно відмовив йому у її виплаті.

Позивач в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі. (а.с. 29).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав заперечення на позов (а.с. 27 - 28). Зі змісту поданих до суду письмових заперечень судом встановлено, що відповідач позові вимоги не визнає з тих підстав, що на час прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення позивача стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII. Посилаючись на те, що відмова у виплаті вихідної допомоги обумовлена внесенням змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та відсутністю норми, яка б передбачала таку виплату, відповідач просить у позові відмовити.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 122 КАС України особа яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

При цьому, згідно із ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 1976 року по серпень 1988 року працював на посаді народного судді Кіровського районного народного суду м. Кіровограда, з жовтня 1983 року по червень 1987 року - голови цього суду. З серпня 1988 року обіймав посаду судді апеляційного суду Кіровоградської області, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 55 - 58).

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року "Про звільнення суддів" №59-VIIІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Кіровоградської області у відставку. (а.с. 42 - 46)

У травні 2017 року позивач звернувся до апеляційного суду Кіровоградської області з заявою про нарахування та виплату йому, як судді у відставці, вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою на підставі ч. 1 ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року. (а.с. 9)

Листом від 24.04.2017 року за вих.№150/17 позивачу відмовлено у виплаті вихідної допомоги, з посиланням на те, що на момент звільнення з посади судді у відставку стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року, а стаття 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII набрала чинності 02.06.2016 року, тобто після його звільнення з посади судді (а.с. 10).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 року незалежність судді забезпечується зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку.

Згідно із ч. 5 ст. 116 цього Закону за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" містить Розділ Х "Статус суддів у відставці", до якого включені такі статті: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці" (стаття 142), "Вихідна допомога судді у зв'язку з відставкою" (стаття 143), "Медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування суддів та членів їхніх сімей" (стаття 144), "Припинення відставки судді" (стаття 145).

Зокрема, статтею 143 Закону передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

Як вказав Конституційний Суд України у пункті 3.1 мотивувальної частини Рішення від 19.11.2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

У пункті 3.2 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Таким чином, Конституційний Суд України у Рішенні №10-рп/2013 надав оцінку правової природи вихідної допомоги, виплата якої була передбачена статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року, згідно з якою судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому, Конституційний Суд України, зазначивши, що парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір, не вказав про наявність у парламенту повноважень скасовувати право судді на отримання вихідної допомоги, як одного із елементів правового інституту відставки судді.

Між тим, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27.03.2014 року, який набрав чинності 01.04.2015 року, у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" статтю 136 виключено, чим фактично скасовано право суддів на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

З 28.03.2015 року діяла редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI, визначена Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIIІ від 12.02.2015 року, яка також не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Лише з прийняттям нового Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIIІ, який набрав чинності 30.09.2016 року, відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

Відтак, через зміни у законодавстві судді, щодо яких в період з 1 квітня 2014 року по 29 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, у тому числі позивач, були позбавлені права на отримання вихідної допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України в 2 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Наслідком принципу правової визначеності є принцип законних (легітимних) очікувань. Вони полягають у тому, що органи державної влади, у тому числі законодавчий орган, повинні діяти узгоджено у сфері видання нормативно-правових актів (законів) і зміцнювати довіру до них шляхом запобігання прийняття необґрунтованих та свавільних рішень. Це пов'язано з тим, що суб'єкти права повинні передбачати свою правомірну поведінку і розраховувати на стабільність правового регулювання. Це не забороняє вносити зміни до зазначених актів, але при цьому держава повинна дотримуватися розумного балансу між впевненістю осіб у існуючому правопорядку та інтересами публічної політики, для забезпечення яких вносяться зміни. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини особа може розраховувати на "легітимні очікування" якщо вони мають суттєву основу в національному праві. (пункт 35 рішення від 4 листопада 2013 року у справі "Н.К.М. проти Угорщини", № 66529/11 ).

У Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні від 27.03.2002 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови", № 45701/99 зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Стабільність правового регулювання суспільних відносин проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов'язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із частини 2 статті 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Оскільки судді є рівними за статусом, тому вони мають рівні права на отримання матеріального та соціального забезпечення, у тому числі на користування таким елементом правового інституту відставки судді як отримання разової вихідної допомоги, яка виплачується з метою забезпечення судді у відставці належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання державою осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Обґрунтування захисту легітимних очікувань на отримання від держави вихідної допомоги наведено також у рішенні Європейського суду з прав людини від 04.11 2013 року у справі "Н.К.М. проти Угорщини", № 66529/11. Так, у пункті 35 цього рішення вказано, що "легітимне очікування" щодо отримання активу також може користуються захистом статті 1 Протоколу № 1.

Що стосується державного службовця, який перебуває під особливим правовим режимом і який охоче визнавав обмеження деяких його основних прав та винагороди, що в односторонньому порядку продиктовано законом, тому передбачена законом вихідна допомога означає довготермінове очікування з боку державного службовця та зобов'язання з боку держави як роботодавця. На думку Суду, такі довгострокові очікування, посилені багаторічними незмінними гарантіями, передбаченими законом, не можуть бути легко знехтуваними. Обґрунтування захисту легітимних очікувань, що випливають із передбачених законом зобов'язань, полягає в тому, що закон повинен захищати довіру, яка виникла в зобов'язаннях, установлених законодавством. Якщо така довіра не збережеться і не захищатиметься, уряду не будуть довіряти і державні службовці не будуть упорядковувати свої справи на цій підставі, як того вимагає їх підвищена відданість (пункт 37).

Крім того, вихідна допомога не може розглядатися просто як матеріальний актив; з огляду на її соціальну функцію, право на отримання допомоги при звільненні повинно розглядатися як соціально значущий захід, призначений для працівників, які були звільнені і які хочуть залишатися на ринку праці (пункт 39).

Суд також вважає, що законодавча схема, яка передбачає виплату вихідної допомоги (як державним службовцям, так і іншим працівникам) охоплює законне право. Більш того, це не просто право ex gratia, а набуте право, яке гарантується законом в обмін на надану послугу (пункт 40).

Тому суд погоджується з доводами позивача, що, виходячи з принципів верховенства права та захисту легітимних очікувань, зважаючи на єдиний статус всіх суддів України, судді, які вийшли у відставку в період з 1 квітня 2014 року по 29 вересня 2016 року, не можуть мати менше прав, ніж судді, які вийшли у відставку до 31 березня 2014 року або з 30 вересня 2016 року, а тому вони не можуть бути позбавленими права на отримання вихідної допомоги, на яку вони правомірно очікували внаслідок довготривалої праці, залежно від дати виходу у відставку.

Судом установлено, що позивач, перебуваючи з грудня 2014 року у відставці, до цього часу не отримав вихідну допомогу.

Оскільки Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII з 30.09.2016 року відновлено виплату вихідної допомоги суддям у відставці, тому позивач, перебуваючи у статусі судді у відставці (судді, який вийшов у відставку), на даний час підпадає під дію Розділу Х "Статус судді у відставці" цього Закону, зокрема його статті 143, яка передбачає виплату суддям, які вийшли у відставку, разової вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача, мотивованими тим, що на момент виходу позивача у відставку стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року, що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII, як на підставу для відмови у позові.

Як установив суд, спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності 30.09.2016 року і поширюється на позивача, який є суддею, що вийшов у відставку, але не отримав відповідну вихідну допомогу.

Більш того, згаданий Закон передбачає лише одну умову, коли виплата такої вихідної допомоги не здійснюється - коли суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку (ч. 2 ст. 143 Закону). У Прикінцевих та Перехідних положеннях цього Закону відсутні будь-які застереження щодо того, що стаття 143 поширюється лише на суддів, які ідуть у відставку після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до довідки апеляційного суду Кіровоградської області від 19.04.2017 року за № 22 на момент звільнення позивача його суддівська винагорода складала 24 116, 40 грн. (а.с. 11). Відтак, він має право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 72 349, 20 грн. (а.с. 11)

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не спростовані відповідачем, а отже підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 94, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги - задовольнити.

Стягнути з Апеляційного суду Кіровоградської області, код за ЄДРПОУ: 02894616 (25006 Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. В. Пермська, буд. 2) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 72 349 гривень (сімдесят дві тисячі триста сорок дев'ять) гривень 20 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько