КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа№ 907/1/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: Бондарчук І.П. (на підставі посвідчення)

від відповідача-1: Сигидін О.І. (представник за довіреністю)

від відповідача-2: не з'явились

від відповідача-3: не з'явились

від третьої особи-1: не з'явились

від третьої особи-2: не з'явились

від третьої особи-3: не з'явились

від третьої особи-4: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.04.2017

у справі №907/1/17 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Берегівської місцевої прокуратури

до 1) Закарпатської обласної ради

2) Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства

3) Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Державне підприємство "Берегівське лісове господарство"

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин Еталон"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсберг"

4) Берегівська районна державна адміністрацію Закарпатської області

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Берегівська місцева прокуратура звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути мисливські угіддя загальною площею 3077,5 тис. га Закарпатському обласному управлінню лісового та мисливського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач-1 всупереч вимогам статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняв рішення №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма учасниками і користувачами земельних ділянок, на території яких вони розташовані, що призвело до незаконного припинення права користування мисливськими угіддями, а тому є підстави для визнання цього рішення недійсним і його скасування, а також визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011. При цьому прокуратура вказує на те, що неправомірні дії відповідачів порушують державні інтереси, оскільки ними проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 05.01.2017 позов Берегівської місцевої прокуратури направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2017 порушено провадження у справі №907/1/17, призначено розгляд справи.

В подальшому через відділ діловодства (канцелярію) господарського суду від прокуратури надійшли додаткові обґрунтування до позову та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Берегівська місцева прокуратура просить суд визнати поважними причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та визнати незаконним і скасувати рішення №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Берегівське лісове господарство", ТОВ "Карпат-Вин Еталон", ТОВ "Айсберг", Берегівську районну державну адміністрацію Закарпатської області.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у задоволенні позовних вимог Берегівської місцевої прокуратури до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення № 323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" та визнання недійсними договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011 відмовлено повністю.

У задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку із пропуском прокуратурою строку позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, прокурор Закарпатської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №907/1/17 та прийняти нове рішення про задоволення позову по суті позовних вимог прокурора.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України. В апеляційній скарзі, скаржник зазначає про те, що про незаконність оспорюваних рішення і договору прокуратура дізналася у листопаді-грудні 2016 року під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, тому строк позовної давності було пропущено з поважних причин і його може бути відновлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) прийнято апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №907/1/17 до провадження; призначено розгляд справи на 02.08.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 02.08.2017 відкладено розгляд апеляційної скарги прокурора Закарпатської області на 13.09.2017.

13.09.2017 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 13.09.2017 клопотання про продовження строку розгляду справи задоволено; продовжено строк розгляду справи №907/1/17 на п'ятнадцять днів; розгляд справи відкладено на 26.09.2017. Зобов'язано відповідача-1 надати суду належним чином завірений витяг з розносної книги, оригінал розписної книги надати в судове засідання для огляду.

В судове засідання апеляційної інстанції, призначене на 26.09.2017, з'явились представники позивача, відповідача-1; представники відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4 не з'явились.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третіх осіб про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу у відсутність представників відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2017 представники позивача, відповідача-2 надали пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", Громадській організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, загальною площею 3077,5 га у тому числі в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га.

На підставі зазначеного рішення Київської обласної ради, відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", 29.11.2011 між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" укладено договір про умови ведення мисливського господарства, про надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 3077,5 га, терміном до 04.11.2036.

Прокурор, посилаючись на незаконність рішення Ради та порушення при його прийнятті вимог чинного законодавства, просить визнати зазначене рішення недійними, а також визнати недійсним укладений 29.11.2011 між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливський клуб "Губерт" договір про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про тваринний світ" охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відтак, дотримання норм законодавства при набутті права на користування мисливськими угіддями є одним із основних засобів забезпечення державою законності використання природних об'єктів, охорони та збереження тваринного світу.

Як встановлено вище, рішенням Ради №323 від 04.11.2011 надано в користування Мисливському клубу "Губерт" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, загальною площею 3077,5 га. у тому числі в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га. та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га.

Пунктом 2 рішення указано Обласному управлінню лісового та мисливського господарства укласти із користувачами мисливських угідь договори про умови ведення мисливського господарства.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття Радою оспорюваного рішення), мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Виходячи зі змісту ст. ст. 78, 79 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл мисливських угідь в розрізі землекористувачів, землевласниками та землекористувачами мисливських угідь, які розташовані в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га на території Боржавського лісництва, урочища "Чере-Лангодар" в межах кварталів 34-40 та Лісомисливському лісництві "Нове Село" №1 в межах кварталів 7-17, 20-23, 28-31, 37-39 та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га. є ТОВ "Карпат-Вин Еталон"; ТОВ "Айсберг"; Берегівська районна державну адміністрацію Закарпатської області (Радгосп-завод "Берегівський"), що також підтверджується відповідними картографічними матеріалами щодо меж мисливських угідь.

Колегією суддів встановлено, що Державне підприємство "Берегівське лісове господарство" листом №03/14-1496 від 27.09.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання мисливських угідь з метою ведення мисливського господарства загальною площею 2252,5 га.

Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області листом №02-9/410 від 31.08.2011 надала погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 651 га.

ТОВ "Карпат-Вин Еталон" листом №81 від 26.08.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 112 га.

ТОВ "Айсберг" листом №1689 від 30.08.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 62 га.

Прокурор стверджує, що спірне рішення Ради суперечить вимогам ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", посилаючись на те, що погодження надання мисливських угідь Берегівською місцевою державною адміністрацією та Закарпатською обласною державною адміністрацією було видано у формі листа, а не розпорядження. Окрім того вказує на те, що Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га за №ЗК009089 від 10.02.2005 виданий СУАРП "Айсберг" (ТОВ "Айсберг") анульовано, отже на час прийняття спірного рішення (04.11.2011) ТОВ "Айсберг" не було власником зазначеної земельної ділянки.

Частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 (далі - Закон) (в редакції станом на 02.02.2005) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно: право володіння; право користування (сервітут); право постійного користування земельною ділянкою; право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом; обмеження речових прав.

Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону (в редакції станом на 02.02.2005), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ст. 19 Закону (в редакції станом на 02.02.2005) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема: державний акт про право власності на земельну ділянку.

Судом встановлено, що 02.02.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СААБ" та Спільним українсько-американсько-російським підприємством "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (ТОВ "Айсберг") укладено договір купівлі-продажу частини земельної ділянки загальним розміром 62,0427 га.

На підставі даного договору ТОВ "Айсберг" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку №ЗК009089.

Як вбачається з листа Берегівського районного відділу земельних ресурсів №1709 від 20.10.2006 Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК№009089 від 10.02.2005, виданий Спільному українсько-американсько-російському підприємству "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (СП ТОВ "Айсберг") на земельні ділянки площею 62,9215 га. анульовано.

Згідно листа відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №13/403-17-0.17 від 05.04.2017 станом на 04.11.2011 право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га. не зареєстровано за СП ТОВ "Айсберг" в книгах записів реєстрації державних актів на право власності.

Згідно листа відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №10-702-99.1-411/2-17 від 23.03.2017, станом на час розгляду справи, земельна ділянка за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га, яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та відсутні дані про реєстрацію права власності.

Отже, враховуючи те, що право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га, яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, ніким не зареєстровано та не належить СП ТОВ "Айсберг", у відповідності до ст. 84 Земельного кодексу України дана земельна ділянка належить до державної власності, а тому відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 04.11.2011) право розпорядження даною земельною ділянкою належало Берегівській районній державній адміністрації, відповідно і погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки площею 62,9215 га повинно було надаватись Берегівською районною державною адміністрацією.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази надання погодження Берегівською районною державною адміністрацією Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 62,9215 га, що свідчить про наявність порушень закону при прийнятті рішення сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт".

Як вірно зазначив суд першої інстанції Закарпатська обласна рада, всупереч положенням ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, тому є підстави відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" для визнання цього рішення незаконним та його скасування.

Статтею 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Статтею 24 цього ж Закону передбачено, що користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя. Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

У статті 92 Земельного кодексу України міститься визначення права постійного користування земельною ділянкою.

Так, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Таким чином, приписи ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачають укладання договорів виключно між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок (як особою, яка має державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою).

У той же час, передача третім особам прав на земельні ділянки приватної власності без згоди та навіть відома власників, позбавляє останніх можливості укласти з користувачем відповідний договір та отримати плату за таке користування.

До матеріалів справи не надано жодного договору, укладеного між відповідачем-1 та власником ділянки, у відповідності до ст.ст. 21, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки рішення Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" є незаконним, то і відповідно договір від 29.11.2011, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, в суді першої інстанції Радою подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог прокуратури.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Для сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду України, зокрема від 08.06.2016 №5011-7/1603-2012, від 01.07.2015 №6-178цс15, від 16.12.2015 №910/3723/14, від 30.09.2015 №910/4626/14, від 13.04.2016 №907/238/15, від 20.04.2016 №907/584/14.

У відповідності до положень пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Слід зазначити, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що прокурор, звертаючись до суду із позовною заявою (позовну заяву надіслано 29.12.2016, що підтверджується відтиском штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, в якому було надіслано відповідну заяву), пропустив передбачений законом строк позовної давності.

У позовній заяві прокуратура просить суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення прокуратури до суду з даним позовом та поновити такий строк, мотивуючи клопотання тим, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, яке розпочато 15.12.2016, тому строк позовної давності було пропущено з поважних причин і його може бути відновлено.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що Закарпатська обласна рада направляла в Закарпатську обласну прокуратуру всі рішення прийняті на сьомій сесії VI скликання у тому числі і спірне рішення, що підтверджується копією витягу із розносної книги відділу документообігу та протокольного забезпечення Закарпатської обласної ради (оригінал розносної книги оглянуто у судовому засіданні апеляційної інстанції). В розносній книзі міститься відмітка про отримання прокуратурою Закарпатської області 27.01.2012 рішень сьомої та восьмої сесій Закарпатської обласної ради.

Враховуючи те, що прокуратура була обізнана про спірне рішення №323 у січні 2012 року, відповідно строк позовної давності закінчився у січні 2015 року.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання прокуратури про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними і поновлення такого строку, дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог через пропущення позивачем строку звернення з позовом у цій справі.

Доводи скаржника про те, що про незаконність оспорюваних рішення і договору прокуратура дізналася у листопаді-грудні 2016 року під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, а не з моменту отримання спірного рішення, не приймаються судом до уваги, оскільки прокуратура не позбавлена була права перевірити дотримання відповідачем-1 вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, вимог лісового та мисливського законодавства безпосередньо після отримання спірного рішення.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №907/1/17 - без змін.

Матеріали справи №907/1/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко