open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Провадження № 2/522/7163/17

Справа № 522/7789/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка 25.04.2017 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за яким просила визнати договір про надання споживчого кредиту від 20.08.2007 року №11198273000, укладений 20.08.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та нею, ОСОБА_2, недійсним з дати його укладання.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 20.08.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та нею, ОСОБА_1, було укладено договір про надання споживчого кредиту №11198273000, за яким банк надає позичальнику грошові кошти за умовами договору в іноземній валюті, а саме в розмірі 24 381 дол. США, за цільовим призначенням кредиту - споживчі потреби. Термін остаточного повернення кредиту - 20.08.2018 року. Між тим, ОСОБА_1 вважає, що при укладенні кредитного договору були порушенні її прав та законні інтереси як споживача. Зокрема, зазначає, що умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті (доларах США) та щодо погашення кредиту та сплати відсотків в іноземній валюті є зловживанням права, коли всі ризики знецінення національної валюти України покладаються виключно на неї як споживача. Також, вказувала, що банком перед укладанням кредитного договору не повідомлено у письмовій формі позивачу про орієнтовану сукупні вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору. Загальна інформація про умови кредитування фізичних осіб в ПАТ «УкрСиббанк» (додаток №1 до кредитного договору) не містить відомостей, які визначені як обов'язкові для доведення перед укладанням кредитного договору (так відсутні відомості про орієнтовану сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі). За вказаних обставин з посиланням на порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» звернулась до суду з дійсним позовом.

У судовому засіданні представник позивачки - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 27.07.2017 року) позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. У минулих судових засіданнях представник ОСОБА_4 зазначив, що банк не міг видавати кредит в іноземній валюті, оскільки на той момент суми валюти на рахунку банку не було; банком у порушення вимог чинного законодавства не було надано інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. При цьому, представник позивачки не заперечував той факт, що ОСОБА_2 отримала у кредит гроші саме у долл США та частково виконувала кредитні зобов'язання.

Представник банку - ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову ОСОБА_2 та просив відмовити за його безпідставністю, підтримав позицію банку, висловлену у письмових запереченнях від 06.07.2017 року (а.с.32). Вказував, що відповідно до положень чинного законодавства України, іноземна валюта може використовуватись у випадках і в порядку, встановлених законом; надання кредиту в іноземній валюті не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти; посилання позивачки про факт ненадання банком повної та об'єктивної інформації, щодо суттєвих умов договору, спростовуються п.7.12 кредитного договору. Також у запереченнях заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин. Вказано, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2017 року в рамках цивільної справи №522/16800/16-ц (яке набрало законної сили) було задоволено вимоги банку та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали кредитної справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З витребуваної судом копії кредитної справи вбачається, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11198273000 від 20.08.2007 р. Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 24 381,00 дол. США, що на дату укладання цього договору за курсом НБУ дорівнює еквіваленту 123124,05 грн., на строк користування з 20.08.2007 р. по 20.08.2028 р., із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 12,5 % річних, з переглядом процентної ставки кожного наступного місяця кредитування відповідно до умов цього договору, з погашенням кредиту та сплатою процентів за користування кредитом шляхом внесення щомісячних платежів в терміни, розмірі та на умовах, що встановлені цим договором, з датою кінцевого повернення кредиту та усіх нарахувань за ним - 09.02.2025 р.

Банк виконав свої зобов'язання, надавши позивачці кошти у кредит, що не заперечувалось та було визнано представником позивачки.

Також, 20 серпня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11198273000 від 20.08.2007 року, згідно якої були внесені зміни до додатку №2 до договору - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», та до додатку до договору №3 «Тарифи банку».

Згідно п.4 додаткової угоди, вона була укладена в двох примірниках по одному для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу (а.с.80-82). При цьому позивач та його представник не оспорювали факт укладання додаткової угоди та не оскаржували його.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК).

Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України дає вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч.ч. 1 і 3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору № 11198273000 від 20.08.2007 р., що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються також Законом України «Про захист прав споживачів».

Преамбула Закону України №1023-XII від 12.05.1991р. "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) передбачає, що Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Як передбачено ч.2 ст.11 Закону та ч.2 ст.12 Закону України від 12.07.2001р. №2664-II «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст.56 Закону України від 07.12.2000р. №2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки і банківську діяльність) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

Згідно із ч.1 ст.55 Закону про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком

У відповідності до ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на день укладення кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до останнього абзацу ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції на момент укладення договору, у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб'єкта господарювання, яка між тим не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відтак, Закон України «Про захист прав споживачів» не встановлює наслідком ненадання зазначеної інформації недійсність правочину.

У п. 7.12 Кредитного договору № № 11198273000 від 20.08.2007 передбачено, що шляхом підписання цього Договору Позичальник підтверджує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої прав та обов'язки за цим договором, погоджується, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, письмового ознайомлення з умовами кредитування Банку та отримання копії відповідного листа - повідомлення про умови кредитування Банку, за якими надається цей кредит.

При цьому, суд враховує те, що 20.08.2007 року між сторонами також було підписано Додаток № 1 до Кредитного договору «Графік платежів», який, між іншим, містить розрахунок сукупної вартості кредиту, як це передбачено Постановою НБУ № 168.

Зазначений документ містить інформацію щодо сплати тіла та процентів кредиту, суму комісії, розмір платежів за супутні послуги, крім того, в Додатку зазначається, яким чином визначаються тарифи за страхування предмету застави (відповідно до Закону України «Про страхування», тарифів відповідної страхової компанії…), нотаріальне посвідчення договорів (згідно ЗУ «Про нотаріат», тарифів приватних нотаріусів і т.п.), вартість розрахунково-касового обслуговування, валютно-обмінних операцій, інших банківських послуг - визначається у разі надання таких послуг, виходячи з чинних на день надання послуг згідно діючих тарифів Банку.

Згідно із п.3.2 Правил кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Суд вбачає, що ОСОБА_1 не зверталась до Банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень кредитного договору, а також не скористалась передбаченим п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, не відмовилась від його виконання, та тривалий час користувалась кредитними коштами, що свідчить про те, що вона була згодна з умовами кредитного договору.

Таким чином, підставу позову ОСОБА_1 стосовно не ознайомлення її з умовами кредитного договору, ненадання інформації стосовно умови кредитування суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивачки як підставу недійсності кредитного договору те, що кредит був наданий банком в іноземній валюті. При цьому суд враховує що позивач отримала кошти в іноземній валюті та в подальшому сплачувала платежі .

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року, з наступними змінами, Законом України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року з наступним змінами, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» при наявності відповідної ліцензії, виданої Національним банком України, передбачена можливість надання банками резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до положень ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Разом з тим, з врахуванням наведеного, кредитний договір не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 227 ЦК України, оскільки позивачем не доведено тієї обставини, що Банк не мав відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Крім того, при укладені вищевказаного кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Також, встановлено, що Приморським районним судом м. Одеси 08.02.2017 року було постановлено рішення, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.06.2017 року, яким позовні вимоги банку були задоволенні та стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 111982730000 від 20.08.2007 р. у загальному розмірі 19326 (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять шість) доларів США 87 центів та 8833 (вісім тисяч вісімсот тридцять три) грн. 97 коп..

В рамках цієї справи позивачка не оспорювала кредитний договір.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись с ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 179, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України; ст.. 11, 15, 16, 192, 203, 215, 216, 509, 525-526, 626-629, 634, 638, 652, 1054, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л. В.

20.09.2017

Джерело: ЄДРСР 69088289
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку