Справа № 570/1602/17

Номер провадження 2/570/1036/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24 лютого 2017 року на сайті інтернет-видання «Рівне Медіа» було опубліковано статтю під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням: http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka). Зокрема, у вищевказаній статті була зазначена недостовірна інформація, яка стосується ОСОБА_2, а саме: «На якомусь етапі керівник Рівненщини хотів віддати управління аеропортом в руки своєї людини - ОСОБА_2. Після повного вивчення фінансової ситуації стало зрозуміло, що будь-хто летовищем не покерує, бо воно просто «загнеться». Тому варіант із ОСОБА_2 поклали до шухляди. Також депутатам обласної ради не поясниш, чому вони мають голосувати саме за цю кандидатуру. Для аеропорту почали шукати фахового керівника». Автором цієї статті є головний редактор цього ж інтернет-видання «Рівне Медіа» ОСОБА_3. Вказана інформація, поширена відповідачем, є недостовірною та явно негативною, її поширення ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Крім цього, відповідач не вказав жодного офіційного посилання чи свого джерела, де б містилась така інформація. Відповідно до статей 21, 28, 32, Конституції України, статей 272, 275, 297, 299 Цивільного кодексу України, статті 48 Закону України «Про інформацію» позивач має право на повагу до своєї честі, гідності та ділової репутації, які є недоторканими, і для захисту яких має право звернутись із позовом до суду. Згідно зі статтею 269 Цивільного кодексу України позивач не може бути позбавлений цих прав або відмовитися від них. Частиною 3 статті 277 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію недостовірності поширюваної негативної інформації про фізичну особу, а саме: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Українським законодавством честь визначено як поняття моральної свідомості і категорію етики, що включає у себе моменти усвідомлення індивідом або організацією свого суспільного значення і визнанняцього значення з боку суспільства. Гідність визначено як чинник моральної свідомості, в якому виражається уявлення про самоцінність особистості, її моральні рівність з усіма іншими, і що, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе і суспільства до нього Ділову репутацію визначено як оцінку діяльності юридичної або фізичної особи, яка ґрунтується на висновках щодо ділових якостей та морального обличчя цих суб'єктів, дотримання ними вимог законодавства (законослухняність) і належного виконання договірних та інших зобов'язань перед діловими партнерами і споживачами (Юридична енциклопедія. Інститут держави і права Національної академії наук України. За ред. Акад. ОСОБА_5 - К.: Українська Енциклопедія, 1998. - т.2 с.211). Застосовуючи обман, відповідач намагається переконати значну кількість громадян в корисливих мотивах діяльності позивача, зокрема, відповідач у статті намагається створити враження для невизначеного кола осіб про начебто причетність позивача до політичних махінацій та інтриг, метою яких є маніпулювання посадами і державними інституціями з використанням таємних домовленостей під час загальнодержавної кризи. Неправомірними діями автора статті принижена і ділова репутація позивача, так як позивач здійснює господарську діяльність, є добросовісним платником податків та постійно змушений виправдовуватись перед оточуючими людьми, клієнтами та партнерами, що у такій діяльності не допускається. Згідно ст. 201 Цивільного кодексу України ділова репутація є одним з немайнових прав, що підлягають захисту законом. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28). Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації. У статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 3 ст. 273 цього ж Кодексу визначено, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Крім того, ст. 275 Цивільного кодексу України зазначає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Як зазначено у постанові Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, зверненнях, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Згідно з п. 19 вже згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Зважаючи на наведене просить суд постановити рішення, яким визнати, що поширені ОСОБА_6 відомості відносно ОСОБА_2, що наведені у статті від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» інтернет-видання «Рівне Медіа» (за посиланням: http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka) не відповідають дійсності, порушують права, свободи та ганьблять ділову репутацію позивача. Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, поширені ним відносно ОСОБА_2 у статті від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» інтернет-видання «Рівне Медіа» у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед Позивачем у цьому ж інтернет-виданні «Рівне Медіа», не пізніше десяти днів з дня набрання рішення суду законної сили, наступного змісту: «Я, ОСОБА_3, приношу публічні вибачення ОСОБА_2 за поширену мною недостовірну інформацію у своїй статті від 24.02.2017 р. щодо нього. Визнаю неправомірність поширення такої інформації та зобов'язуюсь подібного не допускати в майбутньому». Стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просить його задоволити з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог. Зазначає, що відповідно до абзацу другого п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні, за необхідності, суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). Крім того, згідно усталеної судової практики у аналогічних справах суд не вправі зобов'язати відповідача вибачитися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Враховуючи викладене, просить суд вважати правильним формулюванням позовних вимог наступним чином: визнати, що поширені ОСОБА_6 відомості відносно ОСОБА_2, які наведені у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka) - не відповідають дійсності, порушують права, свободи та ганьблять ділову репутацію позивача. Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, поширені ним відносно ОСОБА_2 у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» шляхом публікації у інтернет-виданні «Рівне Медіа» повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту, протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідач в судове засідання не з’явився. Подав суду заперечення. Просить справу розглядати без його участі. Зазначає, що даний позов пред'явлений до неналежного відповідача, адже відповідно до абзацу 2 пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 р. №1, якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. Тобто, інтернет-сайт "Рівне-медіа", на якому було розміщено 24 лютого 2017 року інформацію, яку позивач просить спростувати та визнати недостовірною, не являється засобом масової інформації, оскільки не зареєстрований відповідно до ст. 11 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", як засіб масової інформації. Надалі, статтею 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - свій вибір. Аналогічне право на свободу поглядів закріплено в ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди, при здійсненні правосуддя, окрім іншого повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду як джерело права. В п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986 року зазначено "... Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство "неможливе". В п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кастеллс проти Іспанії" від 23 квітня 1992 року суд також зазначив: "...що преса відіграє непересічну роль у правовій державі. Хоча вона не може переступати певні межі, встановлені зокрема й заради захисту репутації інших осіб, та зобов'язана, втім, передавати - у спосіб, що не суперечать її обов'язкам - інформацією ідеї щодо політичних проблем та інших тем, що становлять суспільний інтерес". Вважає, що сумнівів в тому, що інформація, яка надрукована в інтернет-виданні "Рівне Медіа" 24 лютого 2017 року має суспільний інтерес. Адже мова в статті йде про керування особами, які мають або мали ті чи інші владні/службові повноваження Обласним комунальним підприємством "Міжнародним аеропортом Рівне". Оскільки метою Програми розвитку аеропортів до 2023 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 126 є задоволення потреб держави, і саме Держава є тим органом, який функціонує в суспільстві для формулювання і захисту громадських інтересів. В свою чергу позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та порочить честь та гідність інформацію наступного змісту: "На якомусь етапі керівник Рівненщини хотів віддати управління аеропортом в руки своєї людини - ОСОБА_2. Після повного вивчення фінансової ситуації стало зрозуміло, що будь-хто летовищем не покерує, бо воно просто "загнеться". Тому варіант із ОСОБА_2 поклали до шухляди. Також депутатам обласної ради не пояснили, чому вони мають голосувати саме за цю кандидатуру. Для аеропорту почали шукати фахового керівника." При цьому позивач не зазначає конкретно, яка саме інформація є недостовірною, і не бере до уваги той факт, що інформація, яку він вважає недостовірною і просить спростувати - є лише оцінкою головного редактора інтернет-видання "Рівне-Медія" ОСОБА_3 певних подій, які мали на той час, на думку останнього, за участю позивача і які викликали суспільний резонанс серед певної частини жителів міста Рівного. Відповідно до частини 2 статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлення, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідач а, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відмінну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Вислів відповідача ОСОБА_3 "На якомусь етапі керівник Рівненщини хотів віддати управління аеропортом в руки своєї людини - ОСОБА_2. Після повного вивчення фінансової ситуації стало зрозуміло, що будь-хто летовищем не покерує, бо воно просто "загнеться". Тому варіант із ОСОБА_2 поклали до шухляди. Також депутатам обласної ради не пояснили, чому вони мають голосувати саме за цю кандидатуру. Для аеропорту почали шукати фахового керівника" є виключно оціночним судженням, так як цей вислів стосується не конкретних фактів і подій, які можна перевірити у певний спосіб, а є оцінкою дій та намірів певної особи до ОСОБА_2, яку головний редактор зробив на підставі певних фактів, а також можливих припущень, виходячи із обсягу наявного у нього інформації. Вживання сатири у інформації, яка використовувалася у статті «летовищем не покерує» та «поклали до шухляди» вказує на висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, а тому вони не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Далбан проти Румунії (скарга № 28114/95) від 29 вересня 1999 року зазначено наступне: "Суд переконаний у тому, що журналістська свобода передбачає деяку частку перебільшення або навіть провокації. У справах, подібних даним, слід виходити з того, що межі розсуду, надані національній владі, обмежені інтересом демократичного суспільства, яке складається в тому, щоб дозволити пресі її функцію "сторожового пса суспільства" і поширювати інформацію щодо серйозних питань, що становлять суспільний інтерес". Частина 2 статті 29 Закону України "Про інформацію" встановлює, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Із змісту публікації, яка була розміщена на сайті інтернет-видання "Рівне Медіа" 24 лютого 2017 року і в якій було зазначено прізвище позивача вбачається, що ця публікації була присвячена висвітленню проблем відповідачем, які становили підвищений суспільний інтерес, так як стосувались прав та інтересів значної кількості громадян щодо призначення фахового керівника для Рівненського аеропорту, і які тривалий час не знаходили свого вирішення, а тому інформація, яка була викладена головним редактором у статті у тому вигляді, як воно є, не можна вважати як умисне поширення останнього недостовірної інформації, яка порочить честь і гідність Позивача. Приймаючи до уваги, що будь-яка інша конкретна інформація з даного приводу в оспорюваній публікації відсутня, а саме про те, ким, в який саме спосіб чи формі був намір призначити ОСОБА_2 керівником Рівненського аеропорту, тому вважає, що перевірити цю інформацію на предмет достовірності не є можливим, у зв’язку із чим цю інформацію слід вважати оціночним судженням автора цих публікацій, а не поширенням недостовірної інформації щодо позивача та порушення його прав і свобод, що ганьбили б його ділову репутацію. Всупереч наведеним положенням твердження позивача про порушення його прав та свободи та ділової репутації та поширення недостовірної інформації не підтверджено жодним належним і допустимим засобом доказування. За наведеного просить суд постановити рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Судом приймається до уваги, що за положеннями частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості проведення розгляду справи без участі відповідача.

За наявної заяви відповідача про розгляд справи без цього участі суд вважає за доцільне продовжити розгляд справи не в порядку заочного розгляду.

Заслухавши пояснення учасника процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, 24 лютого 2017 року на сайті інтернет-видання «Рівне Медіа» було опубліковано статтю під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням: http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka). Зокрема, у вищевказаній статті була зазначена недостовірна інформація, яка стосується ОСОБА_2, а саме: «На якомусь етапі керівник Рівненщини хотів віддати управління аеропортом в руки своєї людини - ОСОБА_2. Після повного вивчення фінансової ситуації стало зрозуміло, що будь-хто летовищем не покерує, бо воно просто «загнеться». Тому варіант із ОСОБА_2 поклали до шухляди. Також депутатам обласної ради не поясниш, чому вони мають голосувати саме за цю кандидатуру. Для аеропорту почали шукати фахового керівника».

Автором цієї статті є головний редактор цього ж інтернет-видання «Рівне Медіа» ОСОБА_3.

Позивач зазначив, що поширена відносно нього інформація є недостовірною.

Так, позивач не мав жодної розмови ні з ОСОБА_4, ні з ОСОБА_7 щодо призначення його на посаду керівником ОКП «Міжнародний аеропорт «Рівне».

Така розмова не велася взагалі і з іншими особами, і позивач ніколи не претендував на зазначену посаду.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що поширена 24.02.2017 року відповідачем інформація на сайті інтернет-видання «Рівне Медіа» у статті під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням: http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka), зокрема про те, що «На якомусь етапі керівник Рівненщини хотів віддати управління аеропортом в руки своєї людини - ОСОБА_2» - є недостовірною.

Суд звертає увагу на наступні положення законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

У статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 3 ст. 273 ЦК України визначено, що діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Стаття 275 Цивільного кодексу України визначає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Інформація про те, що позивач мав певні розмови з ОСОБА_4 чи з ОСОБА_7 щодо призначення його на посаду керівником ОКП «Міжнародний аеропорт «Рівне» не була доведена (підтверджена) відповідачем.

В той же час відповідач зазначає, що виходячи з наявних у нього матеріалів «…інформація, яка була викладена головним редактором у статті у тому вигляді, як воно є, не можна вважати як умисне поширення останнього недостовірної інформації, яка порочить честь і гідність позивача. Приймаючи до уваги, що будь-яка інша конкретна інформація з даного приводу в оспорюваній публікації відсутня, а саме про те, ким, в який саме спосіб чи формі був намір призначити ОСОБА_2 керівником Рівненського аеропорту, тому вважає, що перевірити цю інформацію на предмет достовірності не є можливим, у зв’язку із чим цю інформацію слід вважати оціночним судженням автора цих публікацій, а не поширенням недостовірної інформації щодо позивача та порушення його прав і свобод, що ганьбили б його ділову репутацію».

Проте з такими доводами відповідача суд не погоджується.

Відповідач не був позбавлений можливості взяти інтерв’ю у ОСОБА_7, ОСОБА_8, позивача ОСОБА_2, які б змогли повідомити про те, чи були у них перемовини з ОСОБА_2 як претендентом на посаду керівника ОКП «Міжнародний аеропорт «Рівне». А вже після цього підготувати та видати статтю з перевіреними та достовірними фактами.

Суд зважає, що роль журналістів є важливою. Свобода вираження поглядів, гарантована як національним, так і Міжнародним законодавством, «…і становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи».

Суд не відкидає покликання відповідача на п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кастеллс проти Іспанії" від 23 квітня 1992 року, де Суд зазначив: "...що преса відіграє непересічну роль у правовій державі. Хоча вона не може переступати певні межі, встановлені зокрема й заради захисту репутації інших осіб, та зобов'язана, втім, передавати - у спосіб, що не суперечать її обов'язкам - інформацією ідеї щодо політичних проблем та інших тем, що становлять суспільний інтерес".

Але відповідач не враховує, що свобода вираження поглядів та поширення завідомо неправдивої інформації – це не тотожні поняття. Відповідач також не враховує, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.

Надалі.

На думку суду, позивач довів ту обставину, що решта поширеної інформації принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Згідно ст. 201 Цивільного кодексу України ділова репутація є одним з немайнових прав, що підлягають захисту законом. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Українські правники визначають:

- честь як поняття моральної свідомості і категорію етики, що включає у себе моменти усвідомлення індивідом або організацією свого суспільного значення і визнанняцього значення з боку суспільства;

- гідність визначено як чинник моральної свідомості, в якому виражається уявлення про самоцінність особистості, її моральні рівність з усіма іншими, і що, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе і суспільства до нього;

- ділову репутацію визначено як оцінку діяльності юридичної або фізичної особи, яка ґрунтується на висновках щодо ділових якостей та морального обличчя цих суб'єктів, дотримання ними вимог законодавства (законослухняність) і належного виконання договірних та інших зобов'язань перед діловими партнерами і споживачами.

Текст публікації «…будь-хто летовищем не покерує, бо воно просто «загнеться». Тому варіант із ОСОБА_2 поклали до шухляди. Також депутатам обласної ради не поясниш, чому вони мають голосувати саме за цю кандидатуру. Для аеропорту почали шукати фахового керівника» принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача та явно висвітлює позивача як людину, "яка не є фаховою"; що "цій людині не можна довіряти важливу справу".

Відповідач покликався на п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кастеллс проти Іспанії" від 23 квітня 1992 року як на таке, що повністю виправдовує його дії.

Проте тут же відповідач наводить положення цього рішення, за яким «...преса не може переступати певні межі, встановлені зокрема й заради захисту репутації інших осіб, та зобов'язана, втім, передавати - у спосіб, що не суперечать її обов'язкам - інформацією ідеї щодо політичних проблем та інших тем, що становлять суспільний інтерес».

На думку суду, у своїй публікації відповідач переступив «межі, встановлені заради захисту репутації інших осіб».

Відповідачеві пропонувався порядок врегулювання даного спору. Позивач зазначив, що йому достатньо було почути слова вибачення, і він би залишив даний позов без розгляду. Відповідач був обізнаний з позицією позивача, оскільки слова останнього були доведені до його відома при отриманні судової повістки в наступне судове засідання (відповідач спізнився на розгляд справи, і після закінчення судового засідання після того, як позивач висловився про мирне врегулювання спору та залишив суд, до суду з’явився відповідач щоб дізнатися про наступну дату розгляду справи, де йому була доведена позиція позивача). Однак відповідач, очевидно вважаючи свої дії правомірними, прийняв рішення не з’являтися на розгляд справи та подав заперечення з приводу заявленого позову.

За наведеного вище суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом постановлення рішення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), яким визнати, що поширені ОСОБА_6 відомості відносно ОСОБА_2, які наведені у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka) - не відповідають дійсності, порушують права, свободи та ганьблять ділову репутацію позивача. Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, поширені ним відносно ОСОБА_2 у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» шляхом публікації у інтернет-виданні «Рівне Медіа» повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту, протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Суд не вбачає підстав для залучення у справу як співвідповідача інтернет-видання «Рівне Медіа», оскільки позивач не зазначив про те, що його права були порушені діями даного інтернет-видання.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 88 ЦПК України. З відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в сумі 640, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - задоволити повністю.

Визнати, що поширені ОСОБА_6 відомості відносно ОСОБА_2, які наведені у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» (за посиланням http://rіvnе.media/news/aeroport-rozbratu-kirillov-mochit-muiyarenka) - не відповідають дійсності, порушують права, свободи та ганьблять ділову репутацію позивача.

Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, поширені ним відносно ОСОБА_2 у статті інтернет-видання «Рівне Медіа» від 24.02.2017 р. під назвою «Аеропорт розбрату. ОСОБА_4 «мочить» Муляренка» шляхом публікації у інтернет-виданні «Рівне Медіа» повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту, протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) – 640 грн. 00 коп. – судові витрати (судовий збір).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Красовський О.О.