РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2017 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гал Л. Л., при секретарі Адамчо К.С., з участю прокурора Міндак В.В., відповідачки ОСОБА_1, представника третьої особи представника третьої особи Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» за довіреністю ОСОБА_2, представника третьої особи на стороні позивача ОСОБА_3 сільської ради за довіреністю ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Берегівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство «Берегівське лісове господарство», ОСОБА_3 сільська рада, та третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_7, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Берегівської РДА та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

Прокуратура Закарпатської області звернулася до Берегівського районного суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Берегівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство «Берегівське лісове господарство», ОСОБА_3 сільська рада, та третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_7, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Берегівської РДА № 452 від 20.11.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7Ю.», витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 0,06 га, вартістю 65 250 гривень із чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 20.11.2012 року № 452 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згадане розпорядження Берегівської РДА прийнято всупереч вимог п. ґ ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, оскільки у приватну власність ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства передано землі лісогосподарського призначення.

Також прокуратурою області встановлено, що у подальшому, шляхом укладення цивільно-правової угоди земельну ділянку відчуджено на користь третіх осіб. Зокрема, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1688 від 11.03.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 і ОСОБА_5, останні набули право спільної часткової власності у розмірі 1/2 частки кожен на земельну ділянку площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052.

В судовому засіданні прокурор Міндак В. В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві мотивах просив повністю їх задовольнити.

Так, прокурор пояснив, що земельну ділянку надано у приватну власність ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з порушенням норм ст. 20 Земельного кодексу України, де чітко визначений порядок встановлення та зміни цільового призначення земель. Всупереч зазначеної норми, рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Отже, згідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Крім цього, зазначив, що порушено норми п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, згідно чого до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно листа Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» від 02.12.2013 року № 97 державні акти на землю відсутні.

Також зазначив, що земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_7 без погодження Кабінету Міністрів України, що порушує ст. 149 Земельного кодексу України. Тому на підставі наведеного просив визнати недійсним розпорядження Берегівської районної державної адміністрації від 20.11.2012 року № 452 та витребувати земельну ділянку площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 заперечила щодо позовних вимог повністю та пояснила, що земельна ділянка набута нею на законних підставах і всі необхідні документи на підтвердження цього в неї є в наявності.

В судовому засіданні представник Косонської сільської ради позовні вимоги прокуратури та КМУ підтримав в повному обсязі. При цьому зазначив, що згідно акту інвентаризації проведеної у 2001 році та планово-картографічних матеріалів за 1998, 2005 та 2012 роки, вбачається, що землі в контурі угідь 818, на території Косонської сільської ради Берегівського району, за межами населенного пункту, відносяться до лісового фонду та відмічені спеціальним умовним позначенням ліси. Відповідно до лісовпорядних планшетів, розроблених Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект» у 2004-2005 роках, вищезгадані земельні ділянки перебувають у користуванні філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» та являються кварталом 7 виділом «1» данного господарства. Згідно таксаційного опису земельну ділянку виділу «1» віднесено до ділянки лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій із зазначенням площі, що становить 6,60 га. Зі змісту Акту інвентраризації земель лісового фонду сільгосппідприємств 2001 року на території ОСОБА_3 сільської ради Берегівського району, земельні ділянки 818 контуру знаходяться за межами населенного пункту, являються кварталом 7 виділи 1, 2, 3 та перебували у користуванні філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «ОСОБА_6 ОУЛАГ». Згідно таксаційного опису земельні ділянки віднесено до ділянки лісів новколо оздоровчих та рекреаційних територій. Розпорядження голови Берегівської РДА №474 від 30.12.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7Ю.» було винесено з порушенням норм Лісового кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610—р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок та їх передачу у власність і оренду зі зміною цільового призначення, незалежно від їх площі.

Крім цього, представник ОСОБА_4, зазначив, що на вищевказаній ділянці, яка входить до контуру 818 кварталу 7, були насаджені акації та відповідно до планшетів у 2004-2005 роках віднесено до ділянок лісів. Крім цього, було порушено лісове законодавство, а не земельне. Звітність у вигляді довідки «6 -Зем» нічим не обґрунтована, оскільки не підтверджується первинними документами (а.с. 118-121).

Представник Державного підприємства «Берегівсьске лісове господарство» в судовому засіданні пояснив, що в разі доведеності факту порушення лісового законодавства вони не заперечують щодо задоволення позовних вимог.

Представники Кабінету Міністрів України ОСОБА_8 Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_9 в судове засідання не з’явились, однак подали заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити (а.с. 191-195).

Інші учасники процесу в судове засідання не з’явились.

Вислухавши з’явившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Берегівської РДА № 452 від 20.11.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,06 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства (а.с. 52).

На підставі зазначеного рішення Берегівської районної державної адміністрації ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,06 га для ведення особистого селянського господаства.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, наякі розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас упункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об’єктом земельних правовідносин, то субєктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв’язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини девятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п’ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об’єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об’єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов’язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052, площею 0,06 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» Державного підприємства «ОСОБА_6 обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств», які, на момент видачі оскаржуваного наказу, перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства.

Наведені обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818, Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками (а.с. 42-47), Таксаційним описом філіалу «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування (а.с. 37-39), планом обходу № 3 філіалу «Береговодержспецлісгосп» від 2004 року (а.с. 53), допитом колишнього директора філії «Береговодержспецлісгосп» ОСОБА_10 від 22.02.2017 року (а.с. 57-58), допитом колишнього лісника ОСОБА_11 від 22.02.2017 року (а.с. 54-56).

Незаконність вилучення Берегівською районною державною адміністрацією та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення у контурі 818 за межами населеного пункту ОСОБА_3 сільської ради також вбачається із листа Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства № 01/09-170 від 15.02.2017 року (а.с. 21-22).

Зокрема, за даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами (а.с.45-46).

Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс» належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій (а.с. 37-39).

Крім того, судом встановлено, що рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась (а.с.49).

Згідно із частиною другою статті 149 Земельного кодексу, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 9 ст. 149 Земельного кодексу, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб’єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв’язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Однак, земельна ділянка з постійного користування ДТТ «ОСОБА_6 ОУЛАГ» не вилучалась, жодні погодження на її вилучення державним підприємством не надавались.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при прийнятті розпорядження голови Берегівської РДА допущені грубі порушення вимог вищенаведеного законодавства, оскільки Берегівська РДА у даному випадку вийшла за межі власних повноважень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття оскаржуваного розпорядження, земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «ОСОБА_6 ОУЛАГ», що підтвреджується картографічними матеріалами, які є наявні у справі.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України» № 584 від 03.07.2013 року та на підставі акту прийому-передачі від 04.01.2016 року земельні ділянки філії «Берегівське лісове агропромислове господарство» ДП «ОСОБА_6 ОУЛАГ» передано у постійне користування ДП «Берегівське лісове господарство».

Разом з тим, судом встановлено, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП «Берегівське лісове господарство», оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської РДА.

Оскаржуване розпорядження про відчуження спірної земельної ділянки площею 0,06 га, що перебувала в державній власності та по факту належить до земель лісового господарства, прийнято Берегівської РДА з перевищенням повноважень, оскільки дозвіл на її вилучення не надавався.

Також встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом позову у справі, є земельною ділянкою лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, тобто фактично відбулась незаконна безоплатна передача такої, без вилучення та зміни цільового призначення, у приватну власність громадянина.

Так, із змісту рішення ОСОБА_6 обласної ради від 08.12.2000 року № 262 вбачається, що на території Закарпатської області і до вказаного рішення були постійні користувачі у виді спеціалізованих виробничих лісогосподарських об’єднань і дане рішення було прийняте з метою інвентаризації земельних ділянок лісового фонду (а.с. 41).

При цьому суд констатує, що у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність.

Таким чином, законних підстав набути права приватної власності ОСОБА_7 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,06 га із земель державної чи комунальної власності не було.

Згідно ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Однак, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Суд вважає правомірними позовні вимоги в частині витребування земельної ділянки, оскільки в ході розгляду справи встановлено неправомірність розпорядження Берегівської РДА щодо її надання відповідачу, тому порушене право землекористувача та уповноваженого органу держави, як власника підлягає судовому захисту.

За таких обставин, оцінюючи усі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності та приймаючи до уваги те, що за результатами розгляду справи факт надання у власність ОСОБА_7 та подальшого відчуження в користь третіх осіб ОСОБА_12 і ОСОБА_5 , спірної земельної діялнки, яка відповідно до земельного законодавства не може передаватись у приватну власність підтвердився, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, закон пов’язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Оскільки Кабінет Міністрів України не приймав розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення згаданої земельної ділянки, то йому не було відомо про порушення інтересів держави у спірних відносинах.

Встановлено, що прокурор не був стороною у спірних правовідносинах і про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15.09.2016 року (а.с. 33).

Зокрема, незаконність вилучення Берегівською районною державною адміністрацією та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення у контурі 818 за межами населеного пункту ОСОБА_3 сільської ради вбачається із листа Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства № 01/09-1983 від 28.11.16 року, матеріалів лісовпорядкування філії «Береговодержспецлісгосп» ГДСЛАП «Закарпатагроліс», отриманих у Департаменті екології та природних ресурсів ОСОБА_6 обласної державної адміністрації (лист №185/04 від 13.02.2017), матеріалів лісовпорядкування - плану обходу №3 філії «Береговодержспецлісгосп» Закарпатської області отриманих під час допитом колишнього лісника ОСОБА_11 від 22.02.2017 року, допитом колишнього директора філії «Береговодержспецлісгосп» ОСОБА_10 від 22.02.2017 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначеного рішення та договорів пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку про доцільність визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовною давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

Питання розподілу судових витрат слід вирішити згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 13, 19, 20, 21, 55, 56, 57, 149, 164, 181-184, 202-204 Земельного Кодексу України, ст. ст. 5, 7, 8, 27, 31, 46, 48, 49, 51, 63, 164, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України, ст. ст. 10, ч. 2 ст. 45, 60, 88, ч. 6 ст. 154, 212, 214 Цивільного Процесуального Кодексу України, ст. ст. 15, 16, 21, 388 ЦК України суд, -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 452 від 20.11.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_7Ю.».

Витребувати земельну ділянку площею 0,06 га, за кадастровим номером 2120485600:02:000:0052, вартістю 65 250 гривень, яка розташована за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Стягнути з Берегівської районної державної адміністрації, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_5 користь прокуратури Закарпатської області на розрахунковий рахунок 35216066018475, ДКС України, МФО 820172 судовий збір по 1 333 (одна тисяча триста тридцять три) гривні 33 копійки з кожного.

Захід забезпечення позову, застосований ухвалою від 14.03.2017 року, про накладення арешту на майно відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_5 після набрання рішенням законної сили – скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

ОСОБА_13.