Дата документу 14.09.2017

№ 554/14790/15-ц

Провадження № 2/554/349/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАНИ

14 вересня 2017 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави

у складі:

головуючого-судді Чуванової А.М.

при секретарі Садошенко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання окремих пунктів кредитного договору недійсним, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що 18.10.2005 року він уклав з ЗАТ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», кредитний договір №PLDDGF08003718. За умовами п.1.1. Кредитного договору визначено, що банк взяв на себе зобов’язання надати позичальнику кредитні кошти шляхом їх перерахування на поточний рахунок ВАТ «Полтаватрансбуд» №260013695 в АБ «Полтава-Банк» на строк по 16.10.2015 року включно, у вигляді проста кредитна лінія у розмірі 41137 доларів США на наступні цілі: інвестування будівництва квартири в сумі 35760 доларів США і на оплату страхових платежів в сумі 5377 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,06 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування 0,40% від суми виданого кредиту в розмірі 143,04 доларів США щомісячно в період оплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.1.5. даного договору. Періодом сплати вважати період з 23 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором визначено в наступному порядку : щомісячно в період оплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 531,76 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, а також інших витрат банку відповідно до п.2.2.9., 4.3. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 в іпотеку банку згідно договору іпотеки від 18.10.2005 року було передано трьохкімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно висновку №494/495 судової економічної експертизи, складеного 30.09.2015 року Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім..засл.професора ОСОБА_3 (по цивільній справі №554/18394/14-ц) встановлено, що відсотки за кредитним договором штучно були збільшені ПАТ КБ «Приватбанк» на 1,389% річних, що в результаті призвело до збільшення розміру зобов’язань позичальника перед банком.

З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що п.1.1. Кредитного договору в частині «зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,06 % річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом » в поєднанні з положеннями у вказаному пункті про те, що «Позичальник повинен надавати ОСОБА_4 кошти (щомісячний платіж) у сумі 531,76 доларів США» та положеннями цього ж пункту що договір діє «по 16 жовтня 2015 року включно» містить обман в частині розміру номінальної процентної ставки застосованої при визначенні розміру обов’язкового щомісячного платежу.

Крім того, вважає, що п.1.1. Кредитного договору в частині «і комісії за розрахунково-касове обслуговування 0,40% від суми виданого кредиту в розмірі 143,04 доларів США щомісяця в період сплати…» в поєднанні з умовами викладеними в пункті 1.2 «Для виконання даного договору Банк відкриває Позичальнику: рахунок 29093054533714 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, кредитний рахунок 22131054500725, рахунок по відсотках 22187054502249, рахунок для обліку комісії 35784054513093 …» містить обман позивача, як споживача фінансових послуг.

Вважає, що встановлення в кредитному договорі незаконної умови, яка має наслідком додаткове фінансове навантаження, є несправедливими умовами відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» та порушують його права. Також, позивач зауважує, що відповідачем йому не було надано таблички під назвою «Тарифи Банку», тоді як в п.5.1.Кредитного договору зазначено, що «Банк зобов’язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування Клієнта за готівковими та безготівковими розрахунками у відповідності до чинного законодавства України, ОСОБА_4, що діють на момент здійснення операції… ».

Просить визнати недійсними наступні положення кредитного договору №PLDDGF08003718 від 18.10.2005 року : пункту 1.1 договору щодо розміру щомісячного платежу по кредиту в сумі 531,76 доларів США, щодо сплати ОСОБА_1 банку комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,40 % від суми виданого кредиту, що становить 143,04 доларів США щомісячно з дати укладення кредитного договору; зобов’язати відповідача зробити перерахунок обов’язкового щомісячного платежу, суми боргових зобов’язань ОСОБА_1, суму коштів, отриманих від ОСОБА_1 як комісію за розрахунково-касове обслуговування врахувати в рахунок погашення кредиту, кошти переплати повернути позивачу, шляхом перерахування на його поточний рахунок.

Позивач ОСОБА_1у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити повністю, посилаючись на обставини позовної заяви та на висновки проведеної судової економічної експертизи. Вказав, що суму щомісячного платежу банк розраховував, йому нічого не роз’яснили, до фахівців він не звертався, з п.1.1 договору ознайомився, він платив кредит, прийняв умови цього договору, бо думав, що все правильно по договору. ОСОБА_4 не надав письмової інформації про вартість кредиту, платежі, немає графіку.

Представники позивача в судовому засіданні просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві, врахувати висновок економічної експертизи. Пояснили, що клієнт довіряв банку, про обман він взнав у вересні 2015 року після проведення експертизи, банк зробив невірні розрахунки.

Представники відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні позов не визнали, надали письмові заперечення та пояснили, що висновок економічної експертизи носить лише рекомендаційний характер, і не свідчить про недійсність пунктів кредитного договору; позивача ніхто не примушував укладати кредитний договір, він сам звернувся до банку, всі пункти договору погоджені сторонами, роз’яснені ОСОБА_1, він просто намагається ухилитися від виконання зобов’язань; в оману його не вводили, розрахунково-касове обслуговування зазначене в договорі, він знав про відкриті рахунки, сплачував ці кошти в гривнях. Позивач пропустив строк позовної давності, оскільки момент укладення договору є початком цього строку.

Заслухавши осіб, які брали участь у справі, допитавши експерта, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.10.2005 року між позивачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір №PLDDGF08003718 (т.1 а. с.8-9). Кредит за вказаним Договором є споживчим, так як надавався позивачу для придбання квартири.

За умовами п.1.1. Кредитного договору визначено, що банк взяв на себе зобов’язання надати позичальнику кредитні кошти шляхом їх перерахування на поточний рахунок ВАТ «Полтаватрансбуд» №260013695 в АБ «Полтава-Банк» на строк по 16.10.2015 року включно, у вигляді проста кредитна лінія у розмірі 41137 доларів США на наступні цілі: інвестування будівництва квартири в сумі 35760 доларів США і на оплату страхових платежів у сумі 5377 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,06 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування 0,40% від суми виданого кредиту в розмірі 143,04 доларів США щомісячно в період оплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.1.5. даного договору. Періодом сплати вважати період з 23 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором визначено в наступному порядку : щомісячно в період оплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 531,76 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, а також інших витрат банку відповідно до п.2.2.9., 4.3. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 в іпотеку банку згідно договору іпотеки від 18.10.2005 року було передано трьохкімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Із змісту кредитного договору видно, що сторони обумовили і прописали в договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.

Зокрема, пунктом 2.2.9 Договору передбачено, що на підставі наданих банком підтверджуючих документів позичальник зобов’язується відшкодувати витрати/збитки банку, які виникли у зв’язку зі сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав банку за даним договором, а також договорам застави, іпотеки, поруки й т.п., укладені з метою забезпечення зобов’язань позичальника за цим договором. До послуг, вказаних у цьому пункті, входять доставка застави на місце зберігання; зберігання застави; послуги, пов’язані з реалізацією застави; представництво інтересів банку в суді й перед третіми особами,тощо. Відшкодування здійснюється не пізніше періоду сплати, наступного за наданням банком відповідних документів.

Позичальник має право за узгодженням з банком здійснювати дострокове (як повне, так і часткове) погашення кредиту. При цьому позичальник зобов’язаний сплатити банку суму відсотків, суму комісії відповідно до п. 1.1, 3.1 даного Договору, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення кредиту (частини кредиту) у банку виникли підстави для стягнення пені згідно п. 4.1 даного договору. Оплата провадиться відповідно до умов даного договору (п. 2.4.1 Договору).

В силу вимог ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно з ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055).

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Підписання позивачем кредитного договору свідчить про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірно вказує на те, що умисел позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті ( доларах США ) і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до договору позивач не зазначив.

Як видно із тексту спірного договору умови є доступними та зрозумілими, передбачають розмір кредиту; строки його повернення; відсотки за користування кредитом; розмір комісії за відкриття позичкового рахунку; розмір щомісячного платежу та графік погашення кредиту; а також передбачена можливість дострокового погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення, а тому, на думку суду такі умови банку цілком узгоджуються із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як вбачається з наданих суду документів, позивачем кредитний договір №PLDDGF08003718 від 18.10.2005 року було підписано без будь-яких зауважень та застережень, з моменту отримання кредиту та до червня 2014 року ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту і відсотків згідно з умовами кредитного договору, та не був позбавлений можливості відмовитися від укладення кредитного договору у випадку, якщо його не влаштовували його умови.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17.12.2015 року (т.1 а.с.59-60) стягнуто заборгованість за кредитним договором №PLDDGF08003718 від 18.10.2005 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк". У вищевказаному спорі позивач дійсність пунктів кредитного договору не оспорював, з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" не звертався.

Отже, судом достовірно встановлено, що волевиявлення ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору було вільним, відповідало його інтересам, та було направлено на отримання кредиту для придбання квартири.

На підставі наведеного, доводи ОСОБА_1 про те, що при укладенні спірного правочину банк не надав йому, як позичальнику, повної інформації про умови кредиту, навмисно приховав фактичну процентну ставку та фактичне подорожчання кредиту, увівши його в оману, на увагу не заслуговують.

Висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи №603/604 від 24.10.2016 року (т.1 а.с.196-205), покази, допитаного в судового засіданні експерта ОСОБА_5 та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину, а відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов’язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

Крім того, слід зазначити, що позивач просить визнати вищезазначені умови кредитного договору, посилаючись на те, що вони не відповідають положеннямЗакону України «Про захист прав споживачів» згідно яких до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Проте, норми статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в яких визначено вимоги до умов договору споживчого кредиту, а також умови договорів, які є несправедливими та обмежують права споживачів, введені Законом України від 1 грудня 2005 року N 3161-IV, яким Закон України «Про захист прав споживачів» викладено у новій редакції. Закон набрав чинності з 13 січня 2006 року.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Кредитний договір №PLDDGF08003718 укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем 18.10.2005 року. На дату укладення договору, тобто на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» не містив обмежень щодо змісту договорів споживчого кредиту. А підстави для визнання недійсними умов спірного кредитного договору щодо встановлення комісії та інших платежів, які узгодили сторони у зв’язку з невідповідністю нормам Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. 11, ст. 18) в редакції станом на 13 січня 2006 року, відсутні, так як ці норми не діяли на час його укладення, а тому не поширюються на спірні правовідносини.

Щодо посилань сторони позивача на постанову НБУ від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» , суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.6 вказаної постанови передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин(укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо), проте вказані положення також набрали чинності після укладення між сторонами кредитного договору, а тому не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Щодо врахування правової позиції Верховного Суду України у постанові від 11.09.2013 року (справа № 6-40цс13), на яку посилається позивач в додаткових письмових поясненнях, то вона не може враховуватися у даній справі, так як норми права відносно застосування яких вона висловлена не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У справі, яка розглядалась Верховним Судом України, договір було укладено 05.03.2011 року, тобто після внесення до діючого законодавства відповідних змін щодо прав споживачів за договорами споживчого кредиту.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача, оскільки, доводи позивача про недійсність окремих пунктів кредитного договору не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, у зв'язку з чим відсутні і підстави для задоволення супутніх вимог про зобов’язання банку повернути кошти ОСОБА_1, зарахувати та зробити перерахунок коштів.

Що стосується заяви відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про застосування строків позовної давності до позовних вимогпозивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,11,60,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.203,204,256,1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання окремих пунктів кредитного договору недійсним, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.М.Чуванова