Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Курило В.П., Мальованого Ю.М.

при секретарях Молдованові Д.В., Ротар Я.Б., Кіпрік Х.В.

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом,за апеляційними скаргами представників відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

09 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом.

Зазначала, що вона є власником будинку, розташованого за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19.

12.11.2014 року внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в м. Авдіївка, декілька снарядів влучили в належний їй житловий будинок, внаслідок чого були зруйновані несучі стіни і конструкції, як самого будинку, так і присадибні будівлі та споруди. Внаслідок обстрілу в будинку почалась пожежа, яка знищила як сам будинок, так і усе майно, що в ньому знаходилося.

Посилаючись на те, що житловий будинок повністю зруйнований, для подальшого використання не придатний, що загальна площа її будинку з господарськими та побутовими спорудами склададє 156,2 кв.м, просила відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла 8 947 грн. за 1 кв.м, тобто в сумі 1 397 521,4 грн. (а.с. 1-13 т. 1).

21 червня 2017 року позивач ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги, просила відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла 10 897 грн. за 1 кв.м, тобто в сумі 2 059 533 грн. (а.с. 212 т. 1).

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Відшкодовано ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом, за пошкоджений будинок, розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, в розмірі 2 059533 гривні (а.с. 223-228 т. 1).

В апеляційній скарзі представник відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, посилаючись на неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджені докази та неправильно визначені відповідно до встановлених судом обставин правовідносини, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Зазначає, що позивач не є власником пошкодженого майна. Згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно власником житлового будинку № 19 по вул. Маяковського у м.Авдіївка є ОСОБА_5 Позивач свідоцтво про право на спадщину після його смерті не отримала, а тому право ОСОБА_2 володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю не порушені.

Суд не звернув уваги, що позовна заява містить одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивач посилається на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також, що майнова шкода, завдана терористичним актом та внаслідок злочину. Проте вказані підстави відшкодування шкоди є різними та самостійними, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права.

Вважає, що є недоведеним, що зазначений будинок був пошкоджений внаслідок терористичного акту.

До правовідносин, які виникли за обставинами даної справи, судом першої інстанції застосовані положення Кодексу цивільного захисту населення України, які застосуванню не підлягають.

При визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягали застосуванню, зокрема, ст. 22, ст. 1192 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відшкодування шкоди на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» суперечить закону (а.с. 236-146 т. 1).

В апеляційній скарзі представник відповідача – Держави України в особі Державної казначейської служби України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Зазначає , що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи в ході проведення АТО, має відшкодувати особа, яка її завдала.

Суд не врахував доводи Казначейства про залучення в якості співвідповідачів по справі Служби безпеки України, Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

Судом не встановлено, що руйнування будинку спричинені саме проведенням антитерористичної операції, не визначені особи, якими ці руйнування були спричинені, не встановлено причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачів та завданою позивачеві шкодою.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій області, відсутні, з системного аналізу Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту України випливає, що вони регулюють подібні за змістом правовідносини, і відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу, яка узгоджується із ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Проте в порушення частини 9 ст. 86 Кодексу при ухваленні рішення судом не встановлена відмова позивача від права власності на зруйнований будинок, що унеможливлює забезпечення житлом позивача або виплату йому грошової компенсації за рахунок держави.

Виходячи з того, що в населених пунктах Донецької та Луганської областей, в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відповідно до пунктів 24, 27 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України утворено нові державні органи, а саме, місцеві державні адміністрації та військово-цивільні державні адміністрації, діяльність яких спрямовується Кабінетом Міністрів України безпосередньо, які є розпорядниками коштів державного бюджету. Відповідно до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, надання допомоги власникам квартир (будинків) у їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій тощо. Отже, повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, покладається саме на них.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України,від імені якого за довіреністю діє головний спеціаліст відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_4, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, причини неявки у судове засідання не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Позивач ОСОБА_2 та її представник – адвокат ОСОБА_3, який діє на підставі угоди № 05/11/16-ц про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом від 08.11.2016 року (а.с. 14 – 16 т. 1), проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника Державної казначейської служби України, який не з’явився у судове засідання, оскільки відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України підлягають задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.06.2017 року власником житлового будинку, розташованого за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, загальною площею 189,0 кв.м., є ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності б/н, виданого 10.11.2003 року Авдіївською міською радою (а.с. 206-208 т. 1).

ОСОБА_5 21.06.2015 року помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БК № 341298, виданим 24.06.2015 року (а.с. 21 т. 1).

Право власності на спадкове майно, у тому числі будинок, розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, після смерті ОСОБА_5 перейшло в порядку спадкування спадкоємцю за заповітом його дружині ОСОБА_6, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно акту б/н від 07.07.2016 року по попередньому обстеженню об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено секретарем міської ради м. Авдіївка, при попередньому візуальному обстеженні житлового будинку, який розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, встановлено повне руйнування житлового будинку. В будинку сталася пожежа. Повне руйнування шиферного покриття даху, кроквяної конструкції житлового будинку та дерев’яного перекриття з дахом. Пошкодження стін фасаду житлового будинку. Пошкодження всіх міжкімнатних перегородок. Руйнування всіх міжкімнатних дверей та вхідних дверей, п’яти металопластикових та чотирьох дерев’яних віконних блоків. Пошкодження системи опалення, водопостачання, електропроводки, сантехприладів, оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах. Руйнування полів та стель, даху, скління гаражу (а.с. 37 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач після смерті ОСОБА_5 успадкувала будинок, розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, що є підставою для відшкодування шкоди позивачу. В порушення ст. 41 Конституції України право приватної власності позивача, яка є спадкоємцем за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_5, порушено, належний їй на праві власності будинок 12 листопада 2014 року не з її волі, а саме, внаслідок терористичного акту (влучення декількох снарядів та пожежі) під час проведення антитерористичної операції, став непридатним для подальшої експлуатації. Завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» з застосуванням механізму визначення розміру відшкодування, встановленого частиною 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, а саме, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи. До таких висновків суд дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 41 Конституції України, статтями 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Предметом позову по цій справі є відшкодування шкоди, завданої руйнуванням будинку, який розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19.

Актом про пожежу від 12 листопада 2014 року, який складений за участю начальника групи запобігання НС ДПРЗ-15 Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області, через пожежу, яку виявлено о 14 годині 20 хвилин та ліквідовано о 16 годині 47 хвилин 12 листопада 2014 року, знищено житловий будинок № 19 по вул. Маяковського у м. Авдіївка (б/у речі, меблі, побутова техніка); причина пожежі - артобстріл (а.с. 170 т. 1).

Згідно акту по попередньому обстеженню об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено секретарем міської ради м. Авдіївка від 07.07.2016 року, при попередньому візуальному обстеженні житлового будинку, який розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, встановлено повне руйнування житлового будинку. В будинку сталася пожежа. Повне руйнування шиферного покриття даху, кроквяної конструкції житлового будинку та дерев’яного перекриття з дахом. Пошкодження стін фасаду житлового будинку. Пошкодження всіх міжкімнатних перегородок. Руйнування всіх міжкімнатних дверей та вхідних дверей, п’яти металопластикових та чотирьох дерев’яних віконних блоків. Пошкодження системи опалення, водопостачання, електропроводки, сантехприборів, оздоблювальних матеріалів в житлових кімнатах. Руйнування полів та стель, даху, скління гаражу (а.с. 37 т. 1).

Згідно акту обстеження технічного стану житлового будинку № 5 від 17.07.2016 року, який складений суб’єктом господарювання ФОП ОСОБА_7, при обстеженні земельної діялянки з розташованими на ній будівлями та спорудами встановлено, що процент зносу двоповерхового будинку, літ. А-2, з житловою прибудовою, літ. А-1 та нежитловими прибудовами, літ. А1, а2, а2-2, а3, а4, 1990 року побудови, складає 86% (фундамент – процент зруйнованості 0%; стіни – 70%; перегородки – 80%; перекриття, підлога, покрівля, вікна, двері, оснащення – 100%); в сауні літ. Е та сараї літ. Г зруйноване перекриття та покрівля під впливом вогню, покрівля гаражу літ. В зруйнована повністю, стіни та покрівля сараїв літ. И, К, Л та навісу літ. М відсутні, залишився деформований металевий каркас; деревяний навіс літ. Р та сарай літ. Н повністю зруйновані (а.с. 34 т. 1).

Відомості щодо пошкодження 12 листопада 2014 року будинка № 19 по вул. Маяковського під час артилерійського обстрілу невстановленими особами м. Авдіївки, були внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування, що підтверджується листом слідчого відділення Авдіївського відділення поліції Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області від 22.05.2017 року №2935/404-2017 та витягом з кримінального провадження № 12014050140000812 (а.с. 38, а.с. 154 т. 1).

Факт пошкодження будинку відповідачами не оспорюється.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на час пошкодження житлового будинку за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, його власником згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.06.2017 року був ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності б/н, виданого 10.11.2003 року Авдіївською міською радою (а.с. 206 – 208 т. 1, а.с. 124 т. 2).

ОСОБА_5 21.06.2015 року помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БК № 341298, виданим 24.06.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (а.с. 78 т. 2).

Після його смерті 21 червня 2015 року відповідно до ст. 1220 ЦК України відкрилася спадщина.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спадкове майно, у тому числі будинок, розташований за адресою: Донецька область м. Авдіївка вул. Маяковського, 19, після смерті ОСОБА_5 перейшло в порядку спадкування спадкоємцю за заповітом його дружині ОСОБА_6, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Такий висновок суду першої інстанції суперечить нормам спадкового права.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені норми матеріального закону не врахував; не врахував, що збитки, які просить відшкодувати позивач, завдані спадкодавцеві ОСОБА_5 не у договірних зобов'язаннях, що за життя ОСОБА_5 з позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої руйнуванням належного йому будинку, не звертався і така йому не присуджувалась.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 30 серпня 1983 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу VI-НО № 363185, виданим 23 вересня 1993 року Авдіївським міським відділом ЗАГС Донецької області (а.с. 76 т.2).

18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 ОСОБА_9, як пережившій дружині ОСОБА_5, який помер 21.06.2015 року, видано свідоцтво про право власності, згідно якого їй належить ? частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме, житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за № 19, що розташований по вул. Маяковського у м. Авдіївка Донецької області (а.с. 129 т. 2).

Їй же 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого вона є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5, а саме, ? частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за № 19, що розташований по вул. Маяковського у м. Авдіївка Донецької області (а.с. 130 т. 2).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Тобто, позивач ОСОБА_2 має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок руйнування житлового будинку, лише щодо ? частки, яка є її часткою у спільній сумісній власності подружжя, право на яку підтверджується свідоцтвом про право власності від 18.08.2017 року.

Право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві ОСОБА_5, до спадкоємця ОСОБА_2 відповідно до ст. 1230 ЦК України не перейшло.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, що відшкодував шкоду особі, яка не є власником майна, є частково обґрунтованими, оскільки на час завдання шкоди позивач була власником лише ? частки житлового будинку.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилалась на те, що така завдана їй терористичним актом, зокрема, 12 листопада 2014 року декілька снарядів влучили у належний їй житловий будинок.

Дійсно, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність – це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт – це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції – це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України – керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Місто Авдіївка Донецької області, де розташований будинок позивача, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" належить до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року - належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Тобто, матеріалами справи доведено, що будинок позивача розташований в районі проведення антитерористичної операції, яка була розпочата у зв’язку із необхідністю вжиття заходів щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, а саме, на лінії зіткнення та був пошкоджений в період проведення антитерористичної операції.

Факт пошкодження будинку саме внаслідок терористичного акту підтверджується листом Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 08.09.2017 року за № 56/13-5090нт та доданим до нього витягом з багатоепізодного кримінального провадження № 12014050140000523, згідно яких в ЄРДР 13.11.2014 року було внесено повідомлення про те, що 12.11.2014 року в результаті артилерійського обстрілу м. Авдіївка Донецької області були пошкоджені, в тому числі будинок № 19 по вул. Маяковського, що належить ОСОБА_2; правова кваліфікація злочину – ст. 258 частина 2 КК України; ОСОБА_2 12.11.2014 року визнано потерпілою (а.с. 157 т. 2).

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем факту заподіяння їй шкоди саме внаслідок терористичного акту відповідає обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що суд ототожнює поняття терористичний акт та антитерористична операція, є частково обґрунтованими. Суд першої інстанції дійсно допустив некоректний вислів про доведеність факту пошкодження будинку «внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції». Проте це не впливає на висновки суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за фактом руйнування будинку порушене кримінальне провадження саме за терористичним актом. Як вбачається з інформації Служби безпеки України в Донецькій області від 08.09.2017 року № 56/13-5090 руйнування будинку № 19 по вул. Маяковського, 19 у м.Авдіївка входить до складу об’єднаного багатоепізодного кримінального провадження за частинами 1, 2, 3 ст. 258 КК України (терористичний акт) (а.с. 156 т. 2).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою – ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Тобто, доводи відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, не ґрунтуються на законі.

Доводи апеляційних скарг відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про недоведеність позивачем факту завдання їй шкоди саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, оскільки вирок суду щодо винної в терористичному акті особи відсутній, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду,в порядку, встановленому законом.

Тобто, висновок суду першої інстанції про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами, застосовуються вимоги ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є правильним, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1177 ЦК України відсутні.Доводи відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів Українипро те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є необґрунтованими.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 року у справі № 243/11658/15-ц, не спростовує висновків суду, оскільки обставини цих справ не є тотожними. В першу чергу у зв’язку з тим, що місто Авдіївка знаходится саме на лінії зіткнення з територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. За фактом пошкодження майна ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження саме за частиною 2 ст. 258 КК України (Терористичний акт). Зазначені обставини у справі № 243/11658/15-ц встановлені не були.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування, а тому застосував механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 1 липня 2013 року.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація – це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу ц ивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб’єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб’єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Такий висновок суду підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2015 р. № 47-р «Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації», згідно якого з метою координації дій державних органів влади, спрямованих на забезпечення захисту населення, територій та майна, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту для подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру, яку спричинило загострення ситуації на деяких територіях України, загроза вчинення терористичних актів, та відповідно до статей 13 і 14 Кодексу цивільного захисту України, установлено режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях. Тобто, доводи апеляційної скарги відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що Кодексом цивільного захисту України спірні правовідносини не регулюються, є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Відповідно до ст. 85 Кодексу відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).

Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).

Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).

Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов’язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

ОСОБА_4 же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов’язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об’єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Що стосується відновлення об’єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Як зазначено в апеляційній скарзі відповідача – Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом (а.с. 8-12 т. 2).

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Саме з цього виходив суд першої інстанції при визначенні розміру шкоди, завданої позивачу пошкодженням будинку.

Проте з таким висновком суду погодитися не можливо, суд не врахував, що відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Тобто, передбачена частиною 10 ст. 86 Кодексу грошова компенсація виплачується постраждалому у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснила, що на теперішній час вона, в тому числі за рахунок гуманітарної допомоги, частково відновила будинок, а саме, відновила дах.

Ці пояснення позивача підтверджуються матеріалами справи, зокрема, актом по попередньому обстеженню об'єктів, які постраждали внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено секретарем міської ради м. Авдіївка від 07.07.2016 року, згідно якого ОСОБА_2 волонтерською організацією частково надано будівельні матеріали на відновлення будинку (а.с. 37 т. 1).

Згідно листа Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області від 16.05.2017 року № 01-15/1105 ОСОБА_2 надавалася допомога від благодійної організації (People in need) у вигляді будівельних матеріалів (OSВ – 39 шт., шифер – 120 шт., дошка – 310 шт., рубероід – 22 шт., брус 100х200 – 52 шт., брус 70х150 – 49 шт., брус 50х120 – 33 шт). Від ВЦА м. Авдіївка ОСОБА_2 було отримано допомогу у вигляді 250 кг цементу (а.с. 155 т. 1).

Тобто, у цій справі позивач не має намірів припинити своє право власності на пошкоджене житло. Навпаки, вона має мету його відновити і, навіть, частково його вже відновила, в тому числі за рахунок гуманітарної допомоги, допомоги військово-цивільної адміністрації м. Авдіївки. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про недотримання при стягненні грошової компенсації умов, встановлених частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, та безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин частини 10 ст. 86 цього Кодексу, а саме, відшкодування шкоди, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, є обґрунтованими. Обраний позивачем механізм визначення розміру збитків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, не ґрунтується на законі.

Суд першої інстанції також не врахував, що відповідно до глави 17 «Відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації» Кодексу цивільного захисту України гуманітарна допомога, надання якої врегульовано ст. 88 цього Кодексу, є складовою частиною відшкодування збитків державою.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положення ст. 1192 ЦК України повністю узгоджуються з нормами ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 85 Кодексу цивільного захисту України.

Позивачу та її представнику – адвокату ОСОБА_3 апеляційним судом на виконання вимог частини 4 ст. 10 ЦПК України було роз’яснено їх право заявити клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи з метою встановлення розміру збитків, завданих пошкодженням будинку, а саме, з’ясування питання чи підлягає житловий будинок відновленню і якщо так, то яка вартість відновлювальних робіт.

Проте позивач та її представник не виявили бажання заявити таке клопотання.

Що стосується представника відповідача ОСОБА_4, то він таке клопотання також не заявив, послався на те, що доведення розміру завданих збитків є обов’язком позивача.

Апеляційний суд вважає, що така позиція представника відповідача ґрунтується на принципі змагальності сторін, який є однією з конституційних засад судочинства.

Відповідно до ст. 10, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оскільки позивачем не надано суду доказів щодо розміру завданих їй збитків, підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, вул. Маяковського, 19, відсутні. Доводи апеляційної скарги відповідача – Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України про недоведеність розміру завданої шкоди є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що позовна заява ОСОБА_2 містить декілька підстав, якими обґрунтовуються її позовні вимоги, зокрема, позивач вказує на завдання їй шкоди внаслідок проведення антитерористичної операції та внаслідок злочину, є необґрунтованими. В позовній заяві позивач не посилається на те, що шкода їй завдана злочином, зазначає, що шкода їй завдана терористичним актом під час проведення антитерористичної операції. Посилання на статті 12, 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», які передбачають умови відшкодування збитків, що виникли у зв’язку із проведенням антитерористичної операції, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, в позовній заяві ОСОБА_2 відсутні (а.с. 1-13 т. 1).

Доводи апеляційної скарги відповідача – Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про те, що суд необґрунтовано відхилив їх клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів Служби безпеки України, Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України, не ґрунтуються на законі.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб’єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов’язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов’язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов’язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб’єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов’язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представників держави – Кабінет Міністрів України та Державну казначейську службу України (а.с. 1-13).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно, підстави для залучення до участі у справі Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України в якості співвідповідачів відсутні.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинна виступати і Державна казначейська служба України.

Доводи апеляційної скарги відповідача – Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про те, що повноваження щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції, покладається на військово-цивільні адміністрації, не ґрунтуються на законі.

По-перше, позивач просить відшкодувати їй шкоду, завдану терористичним актом, а не внаслідок проведення антитерористичної операції.

По-друге, відповідно до ст. 1 Закону України від 03.02.2015 року № 141-VIII «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації можуть утворюватися для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, у районі проведення антитерористичної операції.

Пунктом 13 частини 1 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення.

Проте надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів та відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, не є тотожними поняттями. Відшкодування шкоди передбачає відшкодування збитків у повному обсязі, в той час як допомога може надаватися і у меншому розмірі, виходячи з наявних можливостей, в тому числі шляхом надання будівельних матеріалів.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» військово-цивільні адміністрації діють у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України і після їх створення відповідні зміни до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не вносилися.

Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи – підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене чим Законом. Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що Держава Україна, як сторона у справі, не є платником судового збору.

Проте з апеляційної скарги, яка була подана від імені Держави Україна, Міністерством юстиції України платіжним дорученням від 25.07.2017 року № 2143 було сплачено судовий збір в розмірі 8 800 грн., про що вже після відкриття апеляційного провадження у справі до матеріалів справи надійшло відповідне платіжне доручення (а.с. 67 т. 2).

Зарахування судового збору у сумі 8 800 грн. за платіжним дорученням № 2143 від 25 липня 2017 року до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, яка надійшла до апеляційного суду 03 серпня 2017 року (а.с. 64 т. 2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

07.08.2017 року до апеляційного суду надійшла заява представника відповідача – Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про повернення помилково сплаченого судового збору (а.с. 47 т. 2).

Враховуючи зазначене, заява про повернення зайво сплаченого судового збору підлягає задоволенню, а судовий збір – поверненню його платнику – Міністерству юстиції України, яке відповідно до ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» представляє інтереси Кабінету Міністрів України у судах.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області,

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги представників відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 червня 2017 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Донецька область, м. Авдіївка, вул. Маяковського, 19.

Повернути Міністерству юстиції України судовий збір у розмірі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) гривень 00 коп., сплачений за платіжним дорученням № 2143 від 25 липня 2017 року за наступними реквізитами: отримувач –Бахмутське УК/м. Бахмут/ 22030101; код отримувача 37868870, банк отримувача – Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, код банку 834016, рахунок отримувача 31212206780015, призначення платежу *; 101; 00015622; 3601010, 2800, судовий збір за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за позовом ОСОБА_2 у справі № 242/519/17, Апеляційний суд Донецької області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: В.П. Курило

ОСОБА_10