ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2017 року м. Київ К/800/7828/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014

у справі № 2а-3210/10/0370 (3652/11/9104)

за позовом Комунального підприємства «Луцькводоканал» (далі - позивач, КП «Луцькводоканал»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИЛА:

КП «Луцькводоканал» звернулось у листопаді 2010 року до суду з адміністративним позовом до Луцької ОДПІ, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0017011601/2, № 0017021601/2.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-ІІІ); ст. ст. 11, 69 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Луцька об'єднана державна податкова інспекція підлягає заміні її правонаступником - Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку позивача з питань дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період з 30.07.2009 по 23.04.2010, за результатами якої було складено акт від 10.09.2010 № 5999/10/15-115/03339489. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ, несвоєчасно сплачено узгоджене податкове зобов'язання з податку на додану вартість за період з 30.07.2009 по 23.04.2010 у розмірі 3 041 961,00 грн.: при затримці від 1 до 30 календарних днів у розмірі 10 % та при затримці від 31 до 90 календарних днів у розмірі 20 %.

На підставі акту перевірки заступником керівника Луцької ОДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення від 27.09.2010: № 0017011601/0, яким за затримку на 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 1 273 215,24 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 10% в сумі 127 321,53 грн.; № 0017021601/0, яким за затримку на 62 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 1 768 745,76 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 20% в сумі 353 749,13 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Луцької ОДПІ від 21.10.2010 № 25031/10/25-006 скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

На підставі зазначеного рішення відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.10.2010: № 0017011601/1, 0017021601/1.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА у Волинській області від 10.11.2010 № 5143/10/25-006 податкові повідомлення-рішення від 21.10.2010 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

На підставі зазначеного рішення відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010: № 001702160/2, яким за затримку на 30 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 1 273 215, 24 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 10% в сумі 127 321,53 грн., № 0017011601/2, яким за затримку на 62 календарних дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 1 768 745,76 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 20% в сумі 353 749,13 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з помилковості висновків перевірки про порушення КП «Луцькводоканал» граничного терміну сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, визначених у податкових деклараціях з податку на додану вартість, за період з липня 2009 року по квітень 2010 року. Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що суди правильно встановили обставини справи та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем щомісяця за період з липня 2009 року по січень 2010 року подавались до Луцької ОДПІ податкові декларації з податку на додану вартість, у яких самостійно визначено суму податку, яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27 декларації).

Позивач сплачував податок на додану вартість шляхом безготівкового перерахування коштів до бюджету у розмірі узгодженого податкового зобов'язання, самостійно визначеного у відповідній податковій звітності.

У платіжних дорученнях позивачем було визначено призначення платежу, як сплату поточного платежу (а не податкового боргу), із зазначенням назви податку, періоду, за який проводиться сплата податку та граничний термін сплати податкового зобов'язання.

Платіжні доручення були виконані банківською установою в день їх отримання, що підтверджується відмітками Волинської філії ПАТ «Кредитпромбанк».

Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок платника податків самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Підпунктом 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Так, колегія суддів вважає вірною позицію судів, що під час здійснення платежів у 2009-2010 роках, позивач мав право на власний розсуд визначати цільове призначення своїх грошових коштів (платежів), а тому, в період дії Закону № 2181-ІІІ, у податкового органу були відсутні повноваження самостійно змінювати цільове призначення платежу, визначеного платником податків при сплаті податкових зобов'язань, та примусово здійснювати розподіл перерахованих позивачем коштів без волевиявлення власника грошових коштів.

Тобто, кожен здійснений позивачем платіж у 2009-2010 роках підлягав врахуванню відповідачем так, як було зазначено у призначенні платежу, оскільки положення п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181, як не встановлювали прав чи обов'язків контролюючого органу змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти, так і не встановлювали відповідного порядку для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для будь-яких інших цілей.

З огляду на зазначене, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав зарахування (зміни призначення платежів/здійснення перерозподілу) коштів, здійснених позивачем платежів у період червень 2009 року - лютий 2010 року за платіжними дорученнями, в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів, що призвело до необґрунтованих та протиправних висновків про порушення позивачем у зазначений період граничних строків сплати податкових зобов'язань за червень 2009 року - лютий 2010 року та безпідставного нарахування штрафів відносно прострочення сплати податкових зобов'язань за вказані роки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо протиправності та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Луцької об'єднаної державної податкової інспекції її правонаступником - Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі № 2а-3210/10/0370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: Н.Є. Маринчак

І.В. Приходько