Справа № 686/13619/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.08.2017 м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
у складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,
при секретарі Ніколайчук А.В.
за участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницький справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції у м. Хмельницькому про скасування постанови -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що при виявленні правопорушення та розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства України.
У судове засідання позивач з'явився, підтримав позовні вимоги та надав суду пояснення, що відповідають змісту позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, заперечив проти позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку позивача суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою інспектора роти №4 Управління патрульної поліції у м. Хмельницький лейтенантом поліції Мазуренок Р.В. серії БР №742705 від 15 липня 2017 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 225 гривень за порушення п.8.4 в ПДР України. Згідно постанови ОСОБА_1 здійснив зупинку автомобіля НОМЕР_1 15 липня 2017 року в м. Хмельницькому по вул. Вайсера поблизу будинку №28 в зоні дії знаку 3.34. «Зупинку заборонено», чим порушив на думку поліції п.8.4 в ПДР.
Згідно п.п.(в) п.8.4. ПДР України дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, однією з яких є п.в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Отже, наведеними нормами визначено, що позивач, як водій транспортного засобу, повинен виконувати встановлені діючим законодавством правила дорожнього руху. Відступати від виконання своїх обов'язків водій може лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху особи (далі ПДР України), які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 15.1 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Пунктом 15.2 ПДР України визначено, що за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Відповідно п. 15.3 ПДР України у населених пунктах зупинка і стоянка транспортних засобів дозволяються на лівому боці дороги, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку (без трамвайних колій посередині) і не розділена розміткою 1.1, а також на лівому боці дороги з одностороннім рухом.
Згідно пунтку 15.9 ПДР України зупинка забороняється:
а) на залізничних переїздах;
б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил);
в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях;
г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі;
ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;
д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м;
е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;
є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють;
ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився;
з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки;
и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Згідно розділу 33 «Дорожні знаки» Правил дорожнього руху, дія дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» поширюється на той бік дороги, на якому вони встановлені. Пунктом 1.10 Правил визначено, що автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу.
На підставі вище викладеного суд вважає, що дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» поширює свою дію виключно на дорогу по вул. Вайсера в м. Хмельницькому, але аж ніяк на тротуар на якому знаходиться автомобіль позивача, що підтверджується фото знімками доданих до матеріалів справи.
Тому посилання позивача щодо незаконності постанови за порушення п.8.4 в ПДР України є обґрунтованим та знайшло підтвердження у судовому засіданні.
Суд вважає, що обґрунтованим є посилання позивача на незаконність скороченої процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення так, як застосування посадовою особою процедури скороченого провадження у випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке порушення на думку суду, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278,279,280 КУпАП.
У відповідності до статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 травня 2015 року у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої КУпАП дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини 1 КУпАП, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
В мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що у частинах 1, 2 статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
За Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень, в тому числі і ті, за які відповідальність передбачена статтею 122 Кодексу, розгляду у скороченому провадженні не підлягають.
Суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова також, винесена відповідачем з порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, що призвело до порушення прав позивача, передбачених статтею 268 КУпАП.
Положеннями ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги та заперечення.
За нормою ч. 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В межах розгляду даної справи суд дійшов висновку, що відповідачем не представлено доказів правомірності прийнятої постанови.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем пояснення позивача не були спростовані, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в силу вимог ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються і повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії, бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач, їх не спростує.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятої постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, внаслідок чого дана постанова підлягає скасуванню, справа закриттю.
Керуючись ч.3 ст.160 КАС України, ст. ст. 247, 284, 292, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови - задовольнити.
Постанову інспектора роти №4 Управління патрульної поліції у м. Хмельницький лейтенанта поліції Мазуренок Р.В. серії БР №742705 від 15 липня 2017 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 225 гривень скасувати, закрити справу.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя С. Стефанишин
