ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2017 р.

Справа № 804/3506/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання

Воробйової П.В.

за участю представників сторін:

від позивача

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №45964-13 від 22.07.2016р. та податкової вимоги №8957-17 від 10.11.2016р., -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №45964-13 від 22.07.2016р.;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №8957-17 від 10.11.2016р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення та оспорювана податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки вважає, що вартість його автомобіля Volkswagen Touareg не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016р. (1 033 500,00 грн.), що підтверджується довідкою із сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України відповідно до якої вартість автомобіля складає 764 183,43 грн. Також, позивач зазначає, що до нього у 2016р. не могли бути застосовані положення ст. 267 Податкового кодексу України щодо сплати транспортного податку, оскільки зміни до норм зазначеної статті були прийняті Законом України «Про внесення змін то Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015р. №909-19, який набрав чинності з 01.01.2016р., тому не можуть застосовуватись раніше 2017 року (з 01.01.2017р. набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін то Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016р. №1791-VІІІ).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 22.06.2017р. та 27.06.2017р., що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням та електронним звітом про надіслання та отримання відповідачем повістки (а.с. 18-20).

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи 22.06.2017р. та 27.06.2017р., строки розгляду справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами на підставі ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_4 є власником легкового автомобілю марки Volkswagen Touareg, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 зареєстрований 06.11.2014р. з об'ємом двигуна - 2967 куб.см., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 9-10).

22.07.2016р. Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №45964-13 за яким на підставі п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб за 2016р. у розмірі 25 000 грн., що підтверджено копією відповідного рішення (а.с. 11).

В подальшому, відповідачем 10.11.2016р. позивачу була виставлена податкова вимога форми «Ф» №8957-17, відповідно до якої загальна сума податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням станом на 09.11.2016р. становить 25 000 грн. за платежами: транспортний податок, що підтверджується копією відповідної вимоги (а.с. 12).

Окрім того, позивач скористався додатком на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з метою визначення середньоринкової вартості свого легкового автомобілю за результатами якого Мінекономрозвитку України було надано позивачеві довідку за якою легковий автомобіль Volkswagen Touareg, 2014 року випуску з пробігом 72 000 км становить середньоринкову вартість у розмірі 764 183,43 грн. (а.с. 13).

У зв'язку з тим, що середньоринкова вартість автомобілю позивача не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016р. (750х1378 = 1 033 500,00 грн.), що підтверджено відповідними довідками, легковий автомобіль марки Volkswagen Touareg, 2014 року випуску з пробігом 72 000 км, який належить позивачеві не є об'єктом оподаткування у 2016р., а тому позивач вважає прийняті оспорювані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними та просить їх скасувати.

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р." від 24.12.2015р. № 909-УІІІ, який набрав чинності з 01.01.2016р., внесено зміни до об'єкта оподаткування транспортним податком, зокрема, у статтю 267 Податкового кодексу України.

Так, згідно п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством, власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) періоду.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

З урахуванням того, що згідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2016р. становила - 1378 грн., а відповідно, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016р. становила із розрахунку 750х1378 = 1 033 500,00 грн.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених норм у відповідності до вимог п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування у 2016 році є легкові автомобілі з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становила на 01.01.2016р. понад 1 033 500,00 грн.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, а також підтверджується і наданими довідками за якими проведено розрахунок середньоринкової вартості згідно з Методикою №66 від 18.02.2016р. легкового автомобілю, який належить позивачеві, а саме: марки Volkswagen Touareg, 2014 року випуску з пробігом 72 000 км, середньоринкова вартість вказаного автомобілю становить - 764 183,43 грн. (а.с. 13).

Таким чином, з урахуванням аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства та відомостей, які містяться у довідках про розрахунок середньоринкової вартості легкового автомобілю марки Volkswagen Touareg, 2014 року випуску з пробігом 72 000 км, яка становить 764 183,43 грн., суд приходить до висновку, що вказаний автомобіль у відповідності до вимог п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування у 2016 році.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення №45964-13 від 22.07.2016р. та податкової вимоги №8957-17 від 10.11.2016р. з урахуванням вищенаведених встановлених обставин та норм чинного податкового законодавства щодо об'єктів оподаткування у 2016р. згідно до вимог п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України.

В той же час, представником позивача надані належні та допустимі докази, які свідчать про протиправність прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням встановлених обставин у даній справі та норм чинного податкового законодавства щодо визначення позивачеві транспортного податку у 2016р.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкового повідомлення-рішення №45964-13 від 22.07.2016р. та податкова вимога №8957 від 10.11.2016р не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення та позовна вимога є протиправними і підлягають скасуванню.

Між тим, судом не можуть бути прийняті до уваги та покласти в основу даного судового рішення доводи позивача про те, що у 2016р. не могли бути застосовані положення ст. 267 Податкового кодексу України щодо сплати транспортного податку, оскільки зміни до норм зазначеної статті були прийняті Законом України «Про внесення змін то Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015р. №909-19, який набрав чинності з 01.01.2016р., тому не можуть застосовуватись раніше 2017 року (з 01.01.2017р. набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін то Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016р. №1791-VІІІ), виходячи з наступного.

З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема з огляду на доводи позивача про неможливість застосування транспортного податку у 2016 році, суд має надати оцінку пункту 10.2 статті 10 та підпунктам 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у їх системному зв'язку, а саме, відповідно до:

- підпункту 12.3.4: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом;

- підпункту 12.3.5: у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Аналіз наведених вище норм законодавства, дає можливість зробити висновок, що підпункт 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України прямо встановлює особливості справляння відповідних місцевих податків, які є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, а саме транспортного податку, обов'язковість якого прямо визначена пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України - у разі не прийняття рішення про встановлення транспортного податку такий податок до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

При вирішенні питання про співвідношення норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з Податковим кодексом України, норма пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 Податкового кодексу України, починаючи з 01 січня 2015 року та за 2016 рік з урахуванням змін до об'єкта оподаткування, чинних з 01.01.2016 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому п.п. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.

Крім того, прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 р. №909-VIII встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, прийняття рішення місцевою радою в такому випадку прямо пов'язано із його юридичною здатністю набуття статусу нормативно-правового акту та правомірністю бути застосованим у відповідних правовідносинах.

Проте, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо обов'язкового податку він має сплачуватися за мінімальними ставками, встановленими Податковим кодексом України.

При цьому, суд зазначає про відсутність порушення частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Встановлені обмеження застосовуються виключно до таких законів України або їх окремих положень, які зменшують надходження до бюджету та/або збільшують витрати бюджету.

Принцип загальності оподаткування полягає у тому, що кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Щодо доводів представника позивача про те, що вимога щодо сплати транспортного податку у 2016 році суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4. Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (перелік таких елементів наведений в пункті 7.1 статті 7) не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, суд не встановив порушення принципу стабільності.

Оскільки, додержання принципу стабільності вбачається в тому, що установлення та скасування податків та зборів є виключною компетенцією зазначених державних органів та органів місцевого самоврядування, тому він стосується саме діяльності цих органів.

При цьому, Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували контролюючі органи утримуватися від визначення податкових зобов'язань або звільняли б платників податків від сплати податків, у разі прийняття повноважним органом рішення про зміни будь-яких елементів податків пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Крім цього, при визначенні співвідношення норми-принципу, якою за своєю правовою сутністю є норма пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, та норм ст. 267 Податкового кодексу України, які регулюють відносини у сфері сплати транспортного податку, слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як норми ст. 267 Податкового кодексу України є спеціальними нормами, які підлягають застосуванню при наданні юридичної оцінки обставинам у справі.

З системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку про наявність у податкової служби правових підстав для визначення податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році з урахуванням змін, внесених до об'єкта оподаткування, та про обов'язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №ПН277808К від 01.06.2017р. у розмірі 640 грн. (а.с. 3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,55, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №45964-13 від 22.07.2016р. та податкової вимоги №8957 від 10.11.2016р. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №45964-13 від 22.07.2016р. та податкову вимогу №8957 від 10.11.2016р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (51413, м. Павлоград, вул. Верстатобудівників, 14-А) на користь ОСОБА_4 (51400, АДРЕСА_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн. (шістсот сорок грн).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 11 липня 2017 року.

Суддя

С.О. Конєва