ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17 серпня 2017 року м. Київ К/800/22343/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Швець В.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідницького інституту цивільного захисту про виплату одноразової грошової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України, а особі, яка її подала, надано строк для усунення вказаних недоліків.

У визначений строк недоліки усунуто.

19 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог), в якому просив стягнути на його користь з Українського науково - дослідного інституту цивільного захисту невиплачену частину одноразової грошової допомоги у розмірі 132 996,25 грн. та середній заробіток за весь час затримки станом на червень 2016 року 94 342,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 1 жовтня 1979 року його зараховано на службу до органів внутрішніх справ. Згідно наказу Українського науково - дослідного інституту цивільного захисту від 31 серпня 2015 року №110 позивача звільнено зі служби цивільного захисту за станом здоров'я. Строк проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ на день його звільнення складає 35 років 11 місяців та 1 день. Позивачу нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 158168,50 грн, проте станом на 12 квітня 2016 року вказану допомогу позивачу виплачено лише у розмірі 25172,25 грн, у зв'язку з чим сума невиплаченої грошової допомоги на даний час складає 132996,25 грн. Оскільки наказом Міністерством внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року №475 не передбачено строк протягом якого має виплачуватися одноразова грошова допомога, позивач вважає, що на її виплату має поширюватись дія Кодексу законів про працю України. Враховуючи викладене, позивач вважає, що одноразова грошова допомога повинна бути виплачена йому при звільненні. У відповідь на подану позивачем скаргу щодо порушення вимог законодавства, відповідачем повідомлено його про те, що для виплати одноразової грошової допомоги недостатньо коштів. У зв'язку з цим позивач вважає, що має право на виплату йому грошової компенсації відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 94342,70 грн.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Так, судами встановлено, що з 1 жовтня 1979 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом заступника директора Департаменту - начальника відділу проходження служби та адміністративної роботи Департаменту персоналу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 21 серпня 2015 року № 473 позивача звільнено зі служби цивільного захисту з посади заступника начальника інституту - начальника пожежно-випробувального полігону Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту у відставку (із зняттям з військового обліку) за підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров'я).

Наказом начальника Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту від 31 серпня 2015 року №110о/с позивача виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 31 серпня 2015 року, та визначено, що вислуга років позивача для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становить 35 років 11 місяців 1 день.

Також судами встановлено, що при звільненні позивачу нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 158168,50 грн. Розрахунок потреб коштів на грошове забезпечення співробітників Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту на 2016 рік подано до Державної служби України з надзвичайних ситуацій у липні 2015 року, кошти на виплату одноразової грошової допомоги позивачу до вказаного розрахунку враховані не були. У зв'язку з цим, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні здійснювалась позивачу частинами в межах бюджетних асигнувань: у 2015 року нараховано 13472,25 грн (виплачено 9418,50 грн), у період з січня 2016 року по червень 2016 року нараховано 19200 грн (виплачено 15 456 грн). В повному обсязі одноразову грошову допомогу позивачу виплачено 1 серпня 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюються положення статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки ці правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, у даному випадку - пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 7 листопада 2007 року № 1294, яким встановлено, що видатки здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів, а також врегульовані Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року №593 Оскільки позивач був особою начальницького складу служби цивільного захисту та отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення, всі спірні питання щодо розрахунку та недоплачених сум при звільненні підлягають вирішенню відповідно до спеціального, а не трудового законодавства, а тому правових підстав для задоволення позову немає.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити не лише посилання на помилкове застосування норм матеріального права при вирішенні справи та порушення судами норм процесуального права, а і пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України всі трудові відносини регулюються цим Кодексом та проходження військової служби в підрозділах служби цивільного захисту України не є виключенням. Згідно статті 99 Кодексу цивільного захисту України із особами рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту укладається трудовий договір та зазначено, що трудові відносини працівників органів управління та сил цивільного захисту регулюються законодавством про працю, а тому, на думку позивача, є очевидним, що на вказані правовідносини поширюється дія Кодексу законів про працю України.

Також позивач посилається на те, що ані Законом України «Про державну службу», ані постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 не встановлено строк, протягом якого повинна бути виплачена одноразова грошова допомога військовослужбовцю, а тому до даних правовідносин необхідно застосувати статтю 116 Кодексу законів про працю України, якою вирішення цього спірного питання врегульовано.

Проте із вказаними доводами ОСОБА_1 погодитись не можна з огляду на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на спірні правовідносини не поширюються положення статті 116 Кодексу законів про працю України, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, а саме - Кодексом цивільного захисту України, постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року №475, є правильним.

Крім того, вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 встановлено, що видатки здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів, а тому суди обґрунтовано прийшли до висновку про відмову в задоволенні позову.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки особа, яка її подала, не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідницького інституту цивільного захисту про виплату одноразової грошової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а додані до касаційної скарги матеріали повернути.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Швець