-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Коломацький районний суд Харківської області
с. Різуненкове, вул. Центральна, 56, 63110, (05766) 57-2-04
Справа № 2-а-24/10/2019
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2010 рік с. Різуненкове
Коломацький районний суд Харківської області в складі :
головуючого - судді Лосєва Д.К.,
при секретарі – Рахімовій О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Різуненкове Коломацького району Харківської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області (надалі – УПФ), в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2007 року та зобов'язати УПФ нарахувати їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2 733 грн. 30 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона належить до соціальної категорії „Дитина війни” та, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках ця допомога їй не виплачувалася. Верховна Рада України Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” призупинила на 2006 рік дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, але вказане зупинення порушує вимоги ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та ст. 22 Конституції України. Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” Верховна Рада України призупинила на 2007 рік дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Відповідач, всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким визнані неконституційними окремі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.
Відповідач надав заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Крім того, Відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Одночасно Відповідач вказує, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, а Законами України „Про державний бюджет України на 2006 рік” та „Про державний бюджет України на 2007 рік” державне фінансування таких виплат не передбачено.
В судове засідання Позивачка та представник Відповідача не з'явились, про час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином, та надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.
Позивачка має статус „Дитини війни”. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи зазначений статус Позивачки, судом встановлено, що вона, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання саме підвищення до пенсії, а не на отримання соціальної допомоги.
Згідно ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Із заперечень УПФ, встановлено, що Відповідач не здійснює Позивачці зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19 січня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” внесено зміни, відповідно до яких пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у Відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати Позивачеві підвищення до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20 грудня 2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог Позивачки, які стосуються виплат підвищення до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати Позивачці виплати підвищення до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення підвищення, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік”.
Стосовно ж позовних вимог щодо здійснення Позивачці підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2, Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.
Таким чином, судом встановлено, що обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладений саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 152 ч. 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, УПФ повинно було нараховувати та сплачувати Позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, Відповідач з 09 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати Позивачці відповідні підвищення.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи Відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що Позивачка, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання підвищення до пенсії.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи Відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації Позивачкою конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
У ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України наголошується, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Одночасно у п. 1 ч.3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає безпідставним посилання Відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення Позивачці виплати підвищення до пенсії.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України „Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дітей війни, серед яких їм надано право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком. Тобто, фактично ця вимога Позивачки щодо виплати підвищення до пенсії є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати Позивачці підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання Відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед Позивачкою.
За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату підвищення до пенсії громадянам України, які мають статус дітей війни, це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку Суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання підвищення до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Враховуючи те, що Позивачка має статус дитини війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання підвищення до пенсії.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають статус дітей війни.
Тобто, між Позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які мають статус дітей війни.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права окремої категорії громадян України на отримання підвищення до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейський Суд з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання підвищення до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відносини, що склалися між Позивачкою та Відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст.ст. 3, 17 КАС України.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що Відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати Позивачці підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Законом України „Про соціальний захист дітей війни” та Законом України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”.
Отже, відсутність коштів у Відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення Позивачці доплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності Відповідача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФ підвищення до пенсії у визначеній Позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Між тим, виходячи зі змісту позовної заяви та заперечень Відповідача вбачається, що в даному спорі фактично оскаржуються бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови в нарахуванні та виплаті зазначеного підвищення до пенсії, а тому, для повного захисту прав Позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФ по не виконанню з 09 липня 2007 року приписів ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав Позивачки на своєчасне нарахування на отримання підвищення до пенсії, а також зобов'язати УПФ провести перерахунок підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та виплатити вказане підвищення за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Суд не вбачає пропущення Позивачкою строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 6, 22, 46, 152 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України № 4-зп від 03 жовтня 1997 року, рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, ст.ст. 2, 3, 7-11, 69-72, 86, 87, 94, 98, 99, 100, 159-163, 167 КАС України, ст.ст. 3, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, п.п. 1-6, 10, Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 від 01 листопада 1996 року, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Коломацький районний суд Харківської області. Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Головуючий:
Суддя
скопійовано
-
скопійовано
-
