open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/5624/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Качмара В.Я., Яворського І.О.

за участі секретаря судового засідання: Смидюк Х.В.

представника позивача Бенцака О.П.

представника відповідача Роліної Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

24.03.2017 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо невизнання ОСОБА_2 військовослужбовцем на час отримання травми, внаслідок якої він загинув та відмови у видачі позивачу, як члену сім`ї загиблого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 посвідчення на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» та зобов`язати його видати таке посвідчення дружині загиблого.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання в зоні Антитерористичної операції загинув, однак Львівський обласний військовий комісаріат відмовив позивачу у видачі посвідчення членів сім`ї загиблого, мотивуючи це тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби згідно з Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 закрито провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову в частині позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання ОСОБА_2 військовослужбовцем на час отримання травми, внаслідок якої він загинув.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.04.2017 позов задоволеною повністю.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, задовольнивши позовні вимоги позивача, оскільки проходження служби у військовому резерві не є військовою службою в розумінні Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому резервіст не має статусу військовослужбовця та відповідно пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом першої інстанції встановлено, що солдат резерву ОСОБА_2 з 31.12.2014 проходив службу у резерві Військової частини НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії України на посаді командира автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти управління (ВОС-837182П), що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2014 № 28 о/с та від 31.12.2014 № 75.

Згідно з виданими Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України довідками № 230 від 17.12.2014, № 237 від 22.12.2014, № 238 від 22.12.2014 ОСОБА_2 перебував на організаційних зборах з 15.12.2014 у резерві Національної гвардії України з метою підготовки для подальшого відрядження в зону АТО.

ОСОБА_2 уклав з Північним територіальним управлінням Національної гвардії України контракт на проходження служби у військовому резерві строком на 3 роки, починаючи з 31.12.2014. У зв`язку з чим наказом від 31.12.2014 № 75 його зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 05.01.2015 № 3 ДСК солдат резерву ОСОБА_2 з 05.01.2015 уважається таким, що вибув у службове відрядження до сектору «С», для виконання завдань визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (для участі в Антитерористичній операції).

Відповідно до витягу з наказу начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 18.02.2015 № 49 службове відрядження від 06.01.2015 солдата резерву ОСОБА_2 припинено з 09.02.2015 у зв`язку із зникненням під час виконання службових (бойових) завдань з невідомих причин, а наказом від 24.02.2015 № 55 у зв`язку із загибеллю.

09.02.2015 ОСОБА_2 при виконанні обов`язків військової служби отримав осколкове поранення грудної клітки з ушкодженням правої легені, гостру кровотечу, що призвело до його смерті, що підтверджується постановою ВЛК ГУ МВС України в м. Київ від 29.04.2015 № 39/15, а факт смерті свідоцтвом про смерть № 225.

Згідно з актом розслідування нещасного випадку, що стався 09.02.2015 (форми Н-5) від 14.04.2015, загибель командира автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти військової частини НОМЕР_1 солдата резерву ОСОБА_2 сталася в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі із злочинністю.

Дружині ОСОБА_2 ОСОБА_1 19.05.2015 Управлінням соціального захисту Сихівського відділу соціального захисту видано посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни в АТО серії НОМЕР_3 .

25.01.2017 ОСОБА_1 звернулася до ЛОВК із заявою про видачу посвідчення члена сім`ї загиблого під час проходження військової служби, долучивши необхідні документи, у зв`язку з наявністю права на пільги, встановлені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону.

Рішенням від 27.01.2017 комісією ЛОВК відмовлено дружині загиблого солдата резерву ОСОБА_2 у видачі посвідчення (витяг з протоколу № 2 засідання комісії з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» від 27.01.2017).

Як вказано у рішенні комісії ЛОВК, відмова зумовлена тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби. Відповідно до Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» та ПКМУ № 379 від 25.05.1993 підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки відмова відповідача у видачі позивачу посвідчення не відповідає вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де позивач як член сім`ї резервіста є особою, на яку поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 та критеріям, визначеним частиною третьої статті 2 КАС України, а тому така відмова є незаконною.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Національну гвардію України».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 19 статті 6 цього Закону передбачено, що учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Згідно до ст. 10 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язку військової служби (службових обов`язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, відповідно до пункту 9 якого особам, яким надано статус учасника бойових дій, видаються посвідчення, зокрема, органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

Управлінням соціального захисту населення Сихівським відділом соціального захисту 19.05.2015 видано посвідчення серії НОМЕР_4 члена сім`ї загиблого ветерана війни в АТО дружині загиблого ОСОБА_2 . ОСОБА_1 .

Отже, позивач є членом сім`ї загиблого в АТО ветерана війни - резервіста Національної гвардії України ОСОБА_2 , на яку поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

При цьому, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Згідно до ч. 13 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що виходячи із системного аналізу положень п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 13 ст. 12 та ч. 10 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач як член сім`ї резервіста є особою, на яку поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.

Щодо доводів відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки загиблий ОСОБА_2 проходив службу у резерві Національної гвардії України, яка не є військовою службою, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України та включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1).

У відповідності до ч. 9 ст. 1 цього Закону щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Поняття військової служби міститься у статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 перебував на службі у військовому резерві військової частини НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії України.

Відповідно до наказу начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 31.12.2014 № 28 о/с ОСОБА_2 зарахований на службу у військовому резерві, контракт укладений строком на три роки з 31.12.2014 по 31.12.2017 та призначений на посаду командира автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти управління (ВОС-837182П).

Згідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 цього Закону порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом у відповідності до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Статтею 3 цього Закону визначено сферу його дії, де пп. 3 ч. 1 визначено позивача як члена сім`ї резервіста.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 3 вищезазначеного Закону визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Щодо доводів відповідача про те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» встановлено лише форму та порядок видачі таких посвідчень.

Крім цього, у Закон України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерорестичної операції, в той час як у постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» жодних змін з часу її прийняття не вносилися.

Отже, висновок відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення, передбаченого Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є помилковим.

Таким чином, вищезазначені доводи відповідача є помилковими, оскільки особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не постановою КМУ від 28.05.1993 № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Враховуючи вищенаведене, оскільки ОСОБА_1 є членом сім`ї загиблого в АТО ветерана війни резервіста Північного територіального управління Національної гвардії України ОСОБА_2 , на яку поширюється сфера дії Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379, то дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо видачі такого посвідчення є протиправними, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 КАС України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 813/1189/17 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар І. О. Яворський

Ухвала в повному обсязі складена та підписана 14.08.2017.

Джерело: ЄДРСР 68265428
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку