Справа № 536/1039/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2017 року Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

Головуючого судді - Колотієвського О.О.

при секретарі - Курбановій В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Державна фіскальна служба України, Національний банк України, Державна митна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017року ОСОБА_1 звернувся до Верховного суду України із клопотанням про визначення підсудності його заяви та встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Верховного суду від 26 травня 2017 року підсудність справи визначено Кременчуцькому районному суду Полтавської області.

ОСОБА_1 свою заяву обґрунтовує тим, що з 01 січня 2016 року він втратив статус громадянина України - резидента та набув статус громадянина України нерезидента, оскільки він є власником житла на території АДРЕСА_4 і з 08.07.2016 року має пластикову картку за НОМЕР_3 на постійне проживання. Заявник стверджує, що він має центр життєвих інтересів на території Республіки Болгарія, не перебував на території України понад 183 дні, хоча має квартиру в м. Кременчуці.

Має в Республіці Болгарії підприємство «Балкан транс сервіс», відкриті рахунки в банках.

Починаючи з 01 січня 2016 року, заявник відповідає критеріям громадянина України-нерезидента, відповідно до п.п. «В» п.14.1.213 ст.14 Податкового кодексу України, однак не може підтвердити цей факт, оскільки чинне законодавство України не передбачає процедури його встановлення.

В якості заінтересованих осіб до участі в розгляді справи залучено Національний банк України, Державну фіскальну службу України та Державну митну службу України.

Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Національного банку України в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник заінтересованої особи Державної фіскальної служби України - Богачук С.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог, просила суд відмовити в повному обсязі. Крім цього, 11 липня 2017 року надіслала заперечення на заяву, який обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 просить встановити, що він з 01.01.16 року втратив статус резидента України та набув статус громадянина України -нерезидента.

Державна фіскальна служба України не може погодитись із заявою ОСОБА_1 у зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, щовиникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердженнянаявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту:

1)родинних відносин між фізичними особами;

2)перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по

загальнообов 'язковому державному соціальному страхуванню;

4)реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5)проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6)належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7)народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної

реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Частиною 2 статті 256 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.3-4 ст.269 ЦК України, особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно з ч.1 ст.271 ЦК України, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Частиною 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, у зв'язку з тим, що від набуття або втрати громадянином України статусу резидента (нерезидента) не залежить зміна або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи, даний факт не може бути встановлено в порядку окремого провадження цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.259 ЦПК України, судом під час судового розгляду має бути встановлено, а позивачем зазначено та обґрунтовано у заяві відомості про факт що має бути встановлений, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких і має встановити цей факт.

Наведене узгоджується з позицією викладеною Державною податковою службою України у листі №14633/К/12-0016 від 08.06.2012 «Щодо порядку визначення резидентського статусу фізичної особи», зі змісту якого випливає, що обов'язок визначення статусу резидента України покладається на особу, відповідальну за перевірку правильності сплати податку до бюджету.

Відповідно до п.5 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93, термін «резидент» що використовуються в цьому Декреті, має таке значення:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

З метою оподаткування згідно із пп. 14.1.122. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 N 2755-IV із змінами та доповненнями (далі - ПК України) нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України.

Згідно з пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України «фізична особа-резидент» - це особа. яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні: якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від виїзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПК України, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно зі ст. 29 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, із змінами і доповненнями місцем проживання фізичної особи - є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

В той же час. відповідно до Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1993 р. № 959 «постійне місце проживання» - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Крім того, абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, із змінами і доповненнями. визначено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів.

Реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України "Про прикордонний контроль відмітка про перетинання державного кордону проставляється у: паспортних документах іноземців, осіб без громадянства; імміграційних картках іноземців, осіб без громадянстві якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону; інших документах у випадках, передбачених законодавством. У випадках, коли при перетині Державного кордону України зазначені відмітки у паспорті документах іноземців не проставляються, то підтвердженням періоду перебування на території України іноземця має бути довідка, видана йому органами прикордонної служби.

Враховуючи вищевикладене, документами, що підтверджують перебування фізичної особи - нерезидента на митній території України понад 183 календарних днів є паспортний документ та/або імміграційна картка, довідка з прикордонної служби, а також документи, на підставі яких він тимчасово (постійно) проживає в Україні та документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового (постійного) проживання в Україні.

Враховуючи викладене, різними нормативно-правовими актами, залежно від сфери регулювання правовідносин, передбачені різні критерії відповідності статусу «резидент».

Але в будь - якому випадку особою при встановлені статусу нерезидента (резидента) має бути обґрунтовано мету, підстави та докази, на підставі яких має бути встановлено цей факт. Крім того, даний факт не може бути встановлено в порядку окремого провадження цивільного судочинства в порядку визначеному Цивільним-процесуальним кодексом України.

Заслухавши в судовому засіданні учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту підлягає задоволенню, у зв'язку із наступним.

Відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, відсутній їх вичерпний перелік.

Зі змісту ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та ст.. 162 Податкового кодексу України правовий статус громадян України, резидентів відрізняється від правового статусу громадян України-нерезидентів. Для вказаних категорій фізичних осіб діють різні порядки відкриття банківських рахунків за межами України, здійснення інвестицій за кордон та декларування доходів, отриманих за межами України.

Пункти 5,6 ст. 1 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та пункту 14.1 213 статті 14 Податкового кодексу передбачають різні критерії для визнання фізичних осіб резидентами або нерезидентами, зокрема, місце проживання чи постійного проживання особи, місцезнаходження центру життєвих інтересів, час перебування на території країни протягом року.

Підтвердження статусу резидента України здійснюється в порядку передбаченому наказом ДПА України №173 від 12.04.2002року «Про підтвердження статусу податкового резидента України». В той же час законодавство України не передбачає існування аналогічної юридичної процедури для підтвердження факту втрати громадянином України статусу резидента України та набуття ним статусу нерезидента.

Зі змісту п.п. «В» п.14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що для визнання фізичної особи нерезидентом України, крім місця її постійного проживання можуть використовуватися й інші критерії. В той же час законодавство України не передбачає процедури підтвердження втрати громадянином статусу резидента України за критеріями, які не пов'язані з оформленням ним виїзду на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. При цьому чинне законодавство України не містить прямого визначення поняття «постійне місце проживання» і не передбачає, що всі громадяни України автоматично визнаються такими, що мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони не оформили свій виїзд за кордон на постійне місце проживання.

Відповідно до абзацу четвертого, статті 3 Закону України «про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

З наведеного випливає, що заявник ОСОБА_1, являючись громадянином України має місце реєстрації м. Кременчук, в належній йому квартирі по АДРЕСА_5 але з 2012 року разом із сім'єю проживає в Республіці Болгарія з 2014 року, перебуває в Україні менше 183 дні (6 місяців). Так, в 2014 році - 90 днів, в 2015 році - 46 днів, 2016 році - 32 дні, в 2017 році - 23 дні, що підтверджується позначками в паспорті митної служби.

Заявник 28.05.2014 року придбав 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_6 у управителя житлового комплексу « ФОРТ НОКС ООД», що підтверджується наданим суду нотаріальним актом купівлі-продажу №43, реєстраційний .№ 5353 д. №1008/2014 від 28.05.2014 року. Належна йому нерухомість зареєстрована в реєстрі 29.05.2014 року за № 3578, актом 22, том 12, справа 1996, копія заяви від 17.06.2014 року із зазначенням ідентифікаційного коду НОМЕР_4 та копією картки НОМЕР_5, виданої агенцією 23.06.2014 року, що підтверджує його реєстрацію за вказаною і належною йому квартирою.

Постійне проживання заявника в Болгарії підтверджується квитанціями по сплаті комунальних послуг, податку на нерухомість, страховки власності, податку на землю та таксу підтримки за управлінням комплексу, про що вказано в п.3 договору купівлі-продажу квартири, а також копією договору про підтримку і управління комплексом «Імперіал Форт Клуб» і копіями квитанцій про оплату (інвойс, квитанції, чеки з 2014 по 01.06.2017 рік)

Заявнику, ОСОБА_1 23.06.2014 року Міністерство фінансів Болгарської Республіки ( компетентний орган) видав ідентифікаційний код НОМЕР_1 про податкове резидентство, це підтверджується копією картки в якій вказано його анкетні дані, громадянство та адреса його проживання в АДРЕСА_7 Крім того постійне проживання та податкове резидентство заявника в Болгарії підтверджується пластиковою карткою, виданою 08.07.2016 року на постійне проживання за НОМЕР_3 та посвідчення НОМЕР_6, Державною агенцією еміграції Болгарії про дозвіл на постійне перебування податкове перебування ОД на МВР-Бургас.

В підтвердження, що заявник ОСОБА_1 має центр життєвих інтересів на території Болгарії також зареєстроване підприємство «Балкан транс сервіс» ООД, засновниками якого являються він та його дружина, ОСОБА_6 Їм видане посвідчення НОМЕР_7 від 11.08.2015 року, із зазначенням місця їх проживання і знаходження підприємства в АДРЕСА_8 код підприємства №203637869 в якому заявник вказаний керівником.

Крім того, суду надана копія обов'язкової медичної страховки №2100034056 від 22.06.2016 року, яка підтверджує постійне проживання його за адресою м. Святий Влас.

Заявник, ОСОБА_1 надав копії документів про придбання для службових цілей і особистих потреб легкового автомобіля марки «Мерседес-350», який зареєстрований 21.12.2016 року на їхнє підприємство «Балкан транс сервіс» ООД і перебуває на обліку за адресою АДРЕСА_9 свідоцтво про реєстрацію автомобіля від 12.12.2016 року та посвідчення НОМЕР_8, із зазначенням технічних характеристик автомобіля. Договір страхування автомобіля про цивільну відповідальність №5636 від 21.12.2016 року, Міжнародну карту по страхуванню автомобіля з гарантійним талоном НОМЕР_9, застрахованого в поліції за НОМЕР_10.

Підприємством «Балкан транс сервіс» ООД, код 203637869 видана нотаріально оформлена довіреність (пъяномощно) на керування автомобілем марки «Мерседес-350», реєстраційний номер НОМЕР_11 колір чорний ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в країнах Болгарії, Туреччини, України і Європейському Союзі. Цією довіреністю заявнику та його дружині надані повноваження по оформленню і підписанню документів з митними, державними службами. На цьому автомобілі заявник та його дружина будуть тимчасово в'їжджати в Україну для відвідування батьків та сім'ї своїх дітей.

При таких обставинах заявник відповідно ст. 380 Митного кодексу України являючись нерезидентом України, здійснює тимчасовий ввіз вказаного автомобіля в Україну без декларування, строком до 365 днів, що також передбачено Конвенцією про тимчасовий ввіз строком до 365 днів, прийнятої 26.08.1990 року, ратифікованої ВР України в 22.09.2004 році.

Заявник в підтвердження існування центру життєвих інтересів в Болгарії та набуття статусу резидента Болгарії надав суду копії договорів про відкриття в банку рахунків, як на підприємство, так і особисто НОМЕР_12 та виписки руху грошових коштів по рахункам в банку, із зазначенням клієнтського номеру заявника з 2014 по 2017 рік.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, заявник сплачує податки в Республіці Болгарії.

Згідно зі ст. 4 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Болгарії про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, підписаної 20.11.1995 року ратифікованої Україною 23.04.1996 року набрала чинності для України 03.10.1997 року під терміном «резидент України» розуміється будь яка фізична особа, яка за законодавством України є її резидентом, а під терміном «резидент Болгарії» будь яка фізична особа, яка за законодавством Болгарії є її резидентом. У випадку, коли відповідно до цих Положень, фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

-вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має більш тісні особисті і економічні зв'язки (центр життєвих інтересів).

Заявник ОСОБА_1, починаючи з 01.01.2016 року відповідає критеріям громадянина України-нерезидента та набув статус громадянина України нерезидента, відповідно до п.п.»В» п.14.1.213, ст.. 14 Податкового кодексу України та Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Болгарії від 20.11.1995 року, що набрала чинності 03.10.1997 року про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень, стосовно податків та доходів.

За таких обставин суд відхиляє доводи заінтересованої особи - Державної фіксальної служби України, що статус громадянина України - нерезидента може підтверджуватися виключно паспортом громадянина України для виїзду за кордон зі штампом про оформлення виїзду на постійне місце проживання та прийняттям на консульський облік в закордонних дипломатичних установах України, оскільки заявник не може бути одночасно резидентом двох держав: України та Болгарії, що суперечить Конвенції, між Урядом України і Урядом Болгарії «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень підписаної 20.11.1995 року, ратифікованої Україною 23.04.1996 року, чинної для України 03.10.1997 року, так, як в ст.4 визначено, що якщо громадянин постійно проживає в тій договірній Державі, де вона має більш тісні особисті і економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в тій країні набуває резидентство. Із документів, наданих суду ОСОБА_1 набув статус резидента Болгарії.

Відповідно до п. в п.14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України також втратив статус резидента України.

ОСОБА_1 працює в Болгарії на підприємстві «Балкан транс сервіс» керівником, сплачує податки, отримує зарплату.

Щоб уникнути подвійного оподаткування, законодавець визначив статус резидента і нерезидента.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.380 Митного кодексу України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, не являються об'єктами оподаткування митним платежам. Ввіз дозволяється на строк до 1 року.

ОСОБА_1 має автомобіль марки «Мерседес-350» для особистих і службових потреб, який зареєстрований 21.12.2016року на належному йому і дружині ОСОБА_6 підприємстві «Балкан транс сервіс» в м. Святий Влас, Бургас області.

Будучи резидентом України, він має обмеження у в'їзді на територію України з вимогою митної служби декларування цього автомобіля, оподаткування оформлення зобов'язань про зворотне вивезення, указаного автомобіля в Болгарію через 20 днів.

Такий порядок порушує його право власності, обмежує свободу і законні інтереси, як службового, так і особистого характеру при тимчасовому в'їзді в Україну, як резидента Болгарії та порушує Конвенцію, укладену між Болгарією та Україною (Міжнародний договір).

З доводами представника заінтересованої особи ДФС України - Богачук С.В. про те, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також вона не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно, тому від набуття чи втрати громадянином України статусу резидента (нерезидента) не залежить зміна або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи, суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Це означає, що будь-яка людина, незалежно від її статі, віку, стану здоров'я, громадянства може бути наділена правовим статусом фізичної особи та бути учасником відповідних суспільних відносин.

Однак для того, щоб бути учасником окремих цивільних відносин, одного правового статусу фізичної особи ще недостатньо. У цьому випадку людина повинна набути інше специфічне право, яке визнається цивільним законодавством.

Правовий статус нерезидента України визначений Конвенцією між Урядом України і Урядом Республіки Болгарії про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, тобто визнаний законодавством України. При цьому суд приймає до уваги, що метою встановлення факту є реалізація заявником положень вищезазначеної угоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 станом на 01.01.2016 року втратив статус громадянина України-резидента та набув статус громадянина України-нерезидента, а тому його заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 3,8,10,60,208,212,213,214,215,256-259 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Державна фіскальна служба України, Національний банк України, Державна митна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити, що громадянин України, ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2 з 01 січня 2016 року втратив статус резидента України та набув статус громадянина України-нерезидента.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя

О. О. Колотієвський