ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.07.17р.

Справа № 904/7208/17

За позовом Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей" (м. Черкаси)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (м. Дніпро)

про стягнення попередньої оплати за договором поставки № 515 від 19.10.2016 у загальному розмірі 14 025 грн. 94 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники :

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор відділу (посвідчення № 044065 від 07.09.2016)

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Черкаська місцева прокуратура звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1) в особі Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей" (далі - позивач-2), в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 515 від 19.10.2016 у загальному розмірі 14 025 грн. 94 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 13 150 грн. 00 коп. - основний борг;

- 875 грн. 95 коп. - пеня;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 515 від 19.10.2016 в частині поставки товару (паливно-мастильних матеріалів та паливних карток, на яких воно обліковується), за які позивачем було сплачено передоплату, у встановлений договором строк, у зв'язку з чим прокурор просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 13 150 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору прокурор нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 22.12.2016 по 30.06.2017 в сумі 875 грн. 95 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.07.2017.

Від позивача-2 електронною поштою надійшли письмові пояснення (вх.суду 31284/17 від 01.06.2017), в яких він зазначив, що заявлена до стягнення пеня розрахована за період з 22.12.2015 (наступного дня після оплати за товар) по 30.06.2017. У поясненнях позивач-2 вказує про те, що підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі та просить їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві. Також, позивач-2 просив суд розглянути справу без участі його представника.

Від прокуратури надійшли письмові пояснення (вх.суду 41856/17 від 26.07.20170, в яких вона зазначила, що заявлена до стягнення пеня розрахована за період з 22.12.2015 (наступного дня після оплати за товар) по 30.06.2017.

У судове засідання 26.07.2017 з'явився представник прокуратури.

Представники позивачів-1,2 та відповідача у судове засідання 26.07.2017 не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача-2 про розгляду справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Крім того, позивачі-1,2 та відповідач були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про отримання ухвали суду позивачами-1,2 та відповідачем, а також клопотанням позивача-2 (а.с.58,59,60,61).

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивачі-1,2 та відповідач не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Представник прокуратури у судовому засіданні 19.06.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивачів-1,2 та відповідача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з абзацом 4 частини 1, частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що в ході здійснення представницьких повноважень Черкаською місцевою прокуратурою встановлено факт безпідставного збереження грошових коштів Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей" в сумі 13 150 грн. 00 коп. у Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", який ухиляється від виконання своїх договірних зобов'язань.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Державним навчальним закладом "Черкаський професійний ліцей" не було вжито дієвих заходів для повернення вказаних грошових коштів, крім того, вказана установа зверталася до Черкаської місцевої прокуратури із листом № 02-5/386 від 30.06.2017 про вжиття в її інтересах заходів цивільно-правового характеру щодо повернення коштів в сумі 13 150 грн. 00 коп. (а.с.16).

Отже, листом № 167-10556вих-17 від 06.07.2017 Черкаською місцевою прокуратурою було повідомлено Міністерство освіти і науки України та Державний навчальний заклад "Черкаський професійний ліцей", що за результатами вивчення стану додержання вимог законодавства прокуратурою було прийнято рішення про звернення до суду із позовною заявою про стягнення 14 025 грн. 94 коп. (а.с.45-46).

Отже, прокурор звернувся із даним позовом до суду, здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього повноваження, визначені статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушень чинного законодавства при використанні грошових коштів державної установи.

Дана позовна заява, як захід прокурорського реагування, вжита на захист порушених економічних інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей", яке виступає уповноваженим органом щодо даного спору, однак заходів щодо усунення порушень при використанні грошових коштів належним чином не здійснює.

Враховуючи те, що Державний навчальний заклад "Черкаський професійний ліцей" з 21.12.2016 не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення попередньої оплати за товар, який не було поставлено, що свідчить про неналежне здійснення останнім своїх повноважень, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява підписана керівником Черкаської місцевої прокуратури в межах повноважень, визначених частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру".

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивачів-1,2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правові вимоги прокурора в тому вигляді, в якому вони містяться у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 19.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - постачальник, відповідач) та Державним навчальним заклад "Черкаський професійний ліцей" (далі - покупець, позивач-2) було укладено договір поставки № 515 (далі - договір, а.с.16), відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. та 10.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Договір діє до 31.12.2016.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пунктах 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5. договору сторони погодили, що:

- найменування товару – Бензин А-95, Бензин А-92 Energy (пункт 1.2. договору);

- одиниця вимірювання – літр (пункт 1.3. договору);

- кількість – згідно накладних на товар (пункт 1.4. договору);

- відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.5. договору).

У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони визначили, що ціна 1 літра товару - згідно накладних на товар; загальна сума договору: 8 550 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ і акцизний податок.

В подальшому, між позивачем-2 та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 від 07.12.2016 до договору, в якій сторони дійшли згоди щодо слідуючого:

- сума договору визначена в пункті 3.2. розділу 3 "Ціна договору" збільшується на 13 150 грн. 00 коп.;

- пункт 3.2. розділу 3 "Ціна договору" викласти в наступній редакції: "3.2. Загальна сума договору становить 28 300 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ." (а.с.17).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме: умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар, за цінами, що діють на момент надходження коштів. Ціна одного літру товару вказується у рахунку та накладній і дійсна протягом дня їх виписки (пункт 4.1. договору).

Так, в матеріалах справи наявна видаткова накладна № 0170/0001083 від 07.12.2016, найменування товару бензин А-95, бензин А-92 Energy на суму 13 150 грн. 00 коп. (а.с.19).

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем-2 була здійснена попередня оплата за договором в сумі 13 150 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 523 від 21.12.2016 на суму 13 150 грн. 00 коп. з призначенням платежу: "Оплата за бензин; накладна № 1083 від 07.12.2016, договір № 515 від 19.10.2016, додаткова угода № 2 від 07.12.2016" (а.с.18).

В той же час, судом враховано, що відповідно до пункту 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

З платіжного доручення № 523 від 21.12.2016 вбачається, що платіж за ним був проведений Управлінням Державної казначейської служби України у м. Черкасах Черкаської області 22.12.2016 (а.с.18).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 2.1. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема:

- строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (пункт 5.1. договору);

- місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за договором здійснюється АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки; скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2. договору);

- умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В той же час, з системного аналізу умов договору, суд приходить до висновку, що сторонами не було визначено конкретний строк поставки товару (з прив'язкою до моменту отримання попередньої оплати чи інший термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Так, в матеріалах справи наявний лист-звернення № 02-5/46 від 24.01.2017, в якому позивач-2 просив виконати умови договору та повернути ліцею бензин або грошові кошти (а.с.20). Як вбачається з вказаної претензії, вона була отримана відповідачем 24.01.2017.

Отже, враховуючи здійснення попередньої оплати, з урахуванням норм частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був виконати зобов'язання з поставки товару на суму здійсненої позивачем-2 попередньої оплати в строк по 31.01.2017.

В порушення вказаних зобов'язань, відповідачем товар - документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на суму здійсненої позивачем-2 попередньої оплати у розмірі 13 150 грн. 00 коп. поставлений не був, що і стало причиною звернення прокурора із позовом до суду.

Так, позивач-2 звертався до відповідача з повторним листом-вимогою № 02-5/158 від 28.03.2017, в якому зазначав про порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором та вимагав або поставки товару або повернення сплачених за нього грошових коштів (а.с.21).

Звернення позивача-2 були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, як зазначає прокурор, станом на момент складання позовної заяви, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу-2 не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із слідуючого.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем-2 проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

При цьому, як зазначено вище, позивач-2 звертався до відповідача з претензією, в якій просив повернути кошти за непоставлений товар.

Однак, вказане звернення позивача-2 було залишено відповідачем без задоволення.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач-2 здійснив попередню оплату товару на загальну суму 13 150 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу-2 товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу-2 13 150 грн. 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем-2 було сплачено попередню оплату у розмірі 13 150 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем-2 передоплати в сумі 13 150 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, у пункті 7.2. договору сторони погодили види порушень та санкції за них, установлені договором, а саме: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору прокурор нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 22.12.2016 по 30.06.2017 в сумі 875 грн. 95 коп.

Судом здійснено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час його здійснення прокурором та позивачем-2 було невірно визначено періоди прострочення (з 22.12.2016), в той час як судом було встановлено, що враховуючи здійснення попередньої оплати, з урахуванням норм частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був виконати зобов'язання з поставки товару на суму здійсненої позивачем-2 попередньої оплати в строк по 31.01.2017, та саме після цієї дати слід нараховувати пеню.

Отже, розрахунки пені визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені прокурором та позивачем-2 у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня за період з 01.02.2017 по 30.06.2017 складає 1 443 грн. 98 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично прокурором заявлена до стягнення сума пені в розмірі 875 грн. 94 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення пені в розмірі 875 грн. 94 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

При цьому, у позовній заяві прокурор просив суд стягнути судовий збір в сумі 1 600 грн. 00 коп. з відповідача на користь прокуратури Черкаської області.

Згідно з платіжним дорученням № 1084 від 06.07.2017 судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп. за подання позову до суду (а.с.15) сплачувався прокуратурою Черкаської області, оскільки Черкаська місцева прокуратура не є юридичною особою, а тому не може сплачувати судовий збір. Юридичною особою є саме прокуратура Черкаської області. Господарський процесуальний кодекс передбачає можливість подання позову Черкаською місцевою прокуратурою, а сплату судового збору саме юридичною особою, якою є прокуратура Черкаської області, тому судовий збір має відшкодовуватись на користь платника.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей" (18034, м. Черкаси, вулиця О. Панченка, будинок 13; ідентифікаційний код 05538052) - 13 150 грн. 00 коп. - основного боргу, 875 грн. 94 коп. - пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Прокуратури Черкаської області (18000, м.Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 286; ідентифікаційний код 02911119) 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

ОСОБА_3