БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192

тел. факс (04846) 4-31-21, E-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua

26.07.2017

Справа № 497/147/17

Провадження № 2/497/305/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Кодінцевої С.В.

за участю секретарів судового засідання – Ковтун О.І., Сітченка М.М.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України «Новополтавський елеватор» (надалі ОСОБА_4 «Новополтавський елеватор») про встановлення факту звільнення з посади, зобов’язання зареєструвати наказ про звільнення та видачу трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеними позовними вимогами (а.с.1-5), які 06.07.2017 року уточнив (а.с.232-235) та просить поставити рішення, яким:

- встановити юридичний факт, що його, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України від 25.11.2016 року.

- зобов’язати директора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» зареєструвати належним чином на підприємстві наказ про звільнення та видати йому, позивачу копію наказу про його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України від 25.11.2016 року.

- зобов’язати службових осіб Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» виконати вимоги ст.47 КЗпП України та видати йому трудову книжку із записом про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України від 25.11.2016 року.

- стягнути з Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» заробітну плату, яка підлягала виплаті позивачу на момент його звільнення з роботи, тобто станом на 25.11.2016 року.

- зобов’язати службових осіб Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» виконати вимоги ст.117 КЗпП України та виплатити йому, позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги мотивує тим, що 10 вересня 2015 року він був призначений на посаду начальника елеватора Філії ПАТ «ДПЗКУ «Новополтавський елеватор» відповідно до наказу № 187-к від 09.09.2015 року. На початку листопада 2016 року він вирішив звільнитися, про що попередив директора філії ОСОБА_5 у строк, що перевищує двотижневий, і 24.11.2016 року подав директору філії ОСОБА_5 заяву про його звільнення за згодою сторін.

Подану позивачем заяву, директором філії ОСОБА_4 «Новополтавський елеватор» ОСОБА_5 в межах його компетенції було розглянуто. За результатами розгляду вказаної заяви директором філії ОСОБА_5 прийнято рішення про можливість її задоволення.

Факт задоволення поданої позивачем заяви підтверджується відповідною резолюцією.

25 листопада 2016 року службовою особою ОСОБА_6 було надруковано наказ про його, позивача, звільнення. Після чого наказ було підписано директором підприємства ОСОБА_5 і його, позивача, уповноваженою службовою особою підприємства ОСОБА_6 було ознайомлено під підпис з цим наказом.

Звернувшись 02 грудня 2016 року до дирекції Філії ОСОБА_4 «Новополтавський елеватор» з метою отримання своєї трудової книжки та отримання розрахунку, йому було відмовлено ОСОБА_6, з посиланням на рішення нового директора філії.

До теперішнього часу йому не видано належно оформленої трудової книжки та не проведено відповідних з ним розрахунків.

Уточнивши позовні вимоги, позивач стверджував, що пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що угода сторін є підставою для припинення трудового договору, а відповідно до п. 8 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді працевласника або уповноваженого ним органу і працівника.

Більш того, керівництвом ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» до теперішнього часу не виконано вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, та не оформлено його трудової книжки, не здійснено необхідних розрахунків.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі угоди про надання правової допомоги №67 від 05.04.2017 року та ордеру серія ОД № 196166 (а.с.139-141), підтримали позовні вимоги, та уточнені позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Позивач стверджував, що між ним та директором філії було досягнуто згоди на звільнення, та оформлено належним чином наказ про його звільнення з яким він був ознайомлений.

Адже його вини, як працівника філії не має в тому, що відбулася зміна керівництва, і що наказ про його звільнення не було зареєстровано, з його боку усі дії були виконані.

В зв’язку з невидачею йому трудової книжки, не здійсненням розрахунку, він до теперішнього часу не працевлаштований, не отримує жодних доходів, та позбавлений можливості утримувати свою сім’ю.

Представник позивача надав пояснення з правової точки зору заявлених позовних вимог.

Крім того, пояснив, що факт звільнення позивача з займаної посади є встановленим та доведеним. Посилання відповідача на не дотримання «Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» при процедурі звільнення позивача є негативним наслідком недобросовісного виконання своїх обов’язків старшим інспектором з кадрів ОСОБА_7, яка порушила законні вимоги директора філії ОСОБА_5, так як накази про зміну керівництва надійшли 25.11.2017 року після закінчення робочого часу. А повноваження нового директора ОСОБА_8 навіть по теперішній час є досить сумнівними, оскільки наказ про його поновлення на посаді було видано 22.11.2017 року на підставі рішення суду, яке не набрало законної сили, довіреність ПАТ «ДПЗКУ» на ім’я ОСОБА_8 не містить підпису самого ОСОБА_8, тощо.

Неправомірні дії керівництва філії, її уповноважених спеціалістів не може бути каменем спотикання при звільненні працівника з займаної посади, а тому право ОСОБА_1 на звільнення підлягає захисту в судовому порядку.

Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності №106 від 24.02.2017 року (а.с.54), позов не визнав, заперечував усі доводи, підтримав письмові заперечення (а.с.19-23), а також додаткові заперечення на заяву про уточнення позовних вимог (а.с.243-247).

Наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся з заявою від 24.11.2016 року з проханням звільнити його за угодою сторін. Ініціативою звільнення за угодою сторін з боку працівника є його письмова заява. Згідно з п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Однак, філією ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» наказу на звільнення позивача не видавалося, що в свою чергу, свідчить про відсутність з боку роботодавця згоди на звільнення працівника.

Оскільки між сторонами не було досягнуто взаємної згоди щодо звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 36 КЗпП України, тому трудовий договір з цих підстав не було припинено відповідно до змісту заяви позивача від 24.11.2016 року.

Враховуючи вищезазначене, відсутність наказу філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» на звільнення ОСОБА_1 свідчить про ненадання згоди філією ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» на звільнення позивача.

Однак, позивач в позовній заяві зазначає, що 25.11.2016 року його нібито було ознайомлено з наказом про звільнення. При цьому, жодних доказів на підтвердження вказаного не надає.

Відповідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Оскільки наказу про звільнення позивача не видавалося, підстави для видачі трудової книжки та проведення з ним розрахунку відсутні.

Таким чином, доводи позивача щодо припинення трудового договору з відповідачем з 25.11.2016 року спростовуються, а тому посилання ОСОБА_1 на ч.1 ст. 47 КЗпП України не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, що в журналі заяв та наказів філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» відсутні будь-які відомості щодо наказу про звільнення ОСОБА_1

Заперечуючи доводи заяви про уточнення позовних вимог, представник відповідача стверджував, що дійсно свідок ОСОБА_7, яка на той час була відповідальною особою філії за ведення кадрової роботи та кадрового діловодства і обіймала посаду старшого інспектора з кадрів філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» підтвердила, що

- нею особисто видавався наказ про звільнення позивача за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 25.11.2016 року на підставі поданої ОСОБА_1 заяви від 24.11.2016,

- 25 листопада 2016 року зазначений вище наказ було підписано директором філії ОСОБА_5 та повернуто їй, ОСОБА_7 для реєстрації та подальшого виконання,

- в силу певних обставин наказ про звільнення позивача так і не було зареєстровано і в подальшому не виконано, оскільки близько 11.00 години 25.11.2016 року їй зателефонувала начальник відділу кадрів управління персоналу адміністративного департаменту головного офісу ПАТ «ДПЗКУ» ОСОБА_9 та повідомила про зміну керівництва на філії, оскільки ОСОБА_5 з 25.11.2016 звільнено з посади директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор», та, в свою чергу, він позбавлений права підпису.

Однак, відповідно до Наказу Міністерства юстиції від 18.06.2015 року № 1000/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», встановлені єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов’язковими для виконання всіма установами.

Відповідно до Глави 2 частини 1 пункту 3 встановлено, що організаційно-розпорядча документація, що є одним з класів управлінської документації, поділяється на: ... розпорядчу, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань (постанови, рішення, накази, розпорядження). Тобто належним засобом доказування є саме наказ з кадрових (в даному випадку) питань.

Пунктом 10 підрозділу 9 «Особливості підготовки та оформлення розпорядчих документів» Розділу 11 «Документування управлінської інформації» встановлено, що розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки.

Таким чином, вищезазначеним нормативно-правовим актом чітко і однозначно визначено час набрання чинності розпорядчими документами.

Враховуючи вищевикладене:

- наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 840-к від 25.11.2016 «Про звільнення ОСОБА_5Л.» набрав чинності саме 25 листопада 2016 року;

- наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 829/1-к від 22.11.2016 «Про поновлення на роботі ОСОБА_8В.» набрав чинності саме 22 листопада 2016 року;

- наказ філії ПАТ «ДПЗКУ» «Про звільнення ОСОБА_1І.», підписаний колишнім директором філії ОСОБА_5 25.11.2016 року, але не зареєстрований відповідно до вимог діючого законодавства, с таким то не набрав чинності.

Представник відповідача звертав увагу на те, що ОСОБА_8 поновлений на посаді директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» наказом ПАТ «ДПЗКУ» від 22.11.2016 № 829/1-к, з яким ознайомлений 25.11.2016, а також отримав довіреність № 750 від 25.11.2016 і фактично з цієї дати приступив до виконання свої обов’язків.

Таким чином, саме ОСОБА_8 станом на 25.11.2016 довіреністю № 750 уповноважений в якості директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» приймати рішення з кадрових питань філії, в тому числі й щодо звільнення ОСОБА_1, згоди на звільнення якого не надавав, оскільки Позивачем не передано товарно-матеріальних цінностей, що знаходять у його підзвітності.

При цьому, розділом 7 Правил діловодства врегульований порядок підписання розпорядчих документів, згідно яких визначено, що посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях (статутах) установи, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, розпорядчому документі про розподіл обов'язків між керівником та його заступниками тощо.

Колишній директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» ОСОБА_5 станом на 25.11.2016 року повідомлений про його звільнення, що підтверджує акт від 25.11.2016 про відмову з ознайомленням з наказом про звільнення (копія міститься в матеріалах справи).

Таким чином, слід врахувати, що згоди на звільнення ОСОБА_1 філією ІІАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» надано не було, а наказ про його звільнення, підписано не уповноваженою особою. Крім того, наказ про звільнення Позивача не було зареєстровано, як того вимагає діюче законодавство України, а тому він не набрав чинності.

З зазначених підстав, в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 43 ОСОБА_10 України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За умовами ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 212 ЦПК України).

Судом встановлено, що 25.06.2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу начальником ПСО Філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» з 22.06.2015 року з оплатою праці згідно зі штатним розписом (а.с.48, 62).

З 10 вересня 2015 року позивач був переведений з посади начальника ПСО на посаду начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» відповідно до наказу № 187-к від 09.09.2015 року підписаного директором підприємства ОСОБА_5 (а.с.47, 63).

27 вересня 2016 року між філією ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» в особі директора ОСОБА_5 та начальником елеватора ОСОБА_1 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (24-25).

Акту прийому-передачі матеріальних цінностей ОСОБА_1 суду не було надано.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 08.11.2016 року (а.с.102), він перебував у відпустці з 09.11.2016 року по 11.11.2016 року, що підтверджується наказом № 325-к від 08.11.2016 року (а.с.103).

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 було подано заяву перо звільнення за угодою сторін на ім’я діючого директора філії ОСОБА_5 (а.с.7). Подану ОСОБА_1 заяву, директором філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» ОСОБА_5 в межах його компетенції було розглянуто.

За результатами розгляду вказаної заяви директором філії ОСОБА_5 прийнято рішення про можливість її задоволення. Факт задоволення поданої позивачем заяви підтверджується тим, що за результатами її розгляду, на вказаному документі директором філії ОСОБА_5 було накладено резолюцію «погоджено, звільнити».

Наступного дня, тобто 25 листопада 2016 року, в приміщенні правління філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» уповноваженою службовою особою підприємства ОСОБА_6 було надруковано наказ про звільнення ОСОБА_1 Після цього наказ було підписано директором ОСОБА_5 і в присутності ОСОБА_1, ОСОБА_6 під підпис було ознайомлено позивача з даним наказом про його звільнення з роботи за згодою сторін.

Надалі директором ОСОБА_5 було надано розпорядження про реєстрацію наказу та проведення розрахунку з ОСОБА_1

Цей факт в судових засіданнях під час розгляду справи знайшов своє підтвердження в показах свідків ОСОБА_5, ОСОБА_11 (а.с.110-114, 159-160), ОСОБА_12 (а.с.106-109, 161-162).

Свідки пояснили суду, що не просто з чужих слів їм відомо про наявність даного наказу про звільнення, а вони власними очима бачили наказ про звільнення ОСОБА_1

Крім того, цей факт підтвердила свідок ОСОБА_7- старший інспектор з кадрів , яка в судовому засіданні надала покази, що дійсно нею за наказом директора філії ОСОБА_5 було надруковано наказ про звільнення ОСОБА_1. Також вона підтвердила той факт, що власне саме нею було ознайомлено позивача під підпис з вказаним наказом про його звільнення.

В цей день, наказ нею не був зареєстрований оскільки близько 11.00 години 25-го листопада 2016 року їй зателефонувала начальник відділу кадрів управління персоналу адміністративного департаменту головного офісу ПАТ «ДПЗКУ» ОСОБА_9 та повідомила про можливу зміну керівництва на філії, так як ОСОБА_5 з 25.11.2016 року звільняють з посади директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор», та, в свою чергу, він буду позбавлений права підпису.

Тобто, свідок ОСОБА_7, будучи службовою особою філії мала б керуватися письмовим документами, отриманими офіційно, а не телефонними дзвінками, порушивши свої функціональні обов’язки, не виконавши їх належним чином.

Разом з цим, свідок підтвердила, що саме цей наказ про звільнення ОСОБА_1 на наступний день вона особисто передала новому директору ОСОБА_8

З досліджених в судовому засіданні Журналів реєстрації заяв підприємства (а.с.67-70), реєстрації наказів по підприємству філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтаський елеватор» за 2014 рік (а.с.71-73), реєстрації наказів по кадрам (а.с.121-130), журналу прийняті та звільнені працівники (а.с.131-133), книги обліку руху трудових книжок (а.с.136-138) - не вбачається відповідної реєстрації заяви та наказу ОСОБА_1 про звільнення, видачу трудової книжки, що ще раз підтверджує неправомірні дії ОСОБА_7 – старшого інспектора з кадрів, які виразилися у невиконанні Інструкції з діловодства ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (а.с.116-120), «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181 (а.с.246-247).

Суд визнає покази свідків достовірними і приймає їх в якості доказів, оскільки свідки працювали в філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» в той же період, що і позивач (а.с.106-109, 110-114), 115).

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їхню заінтересованість в результаті розгляду справи - відсутні, їх показання об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

25 листопада 2016 року було виготовлено наказ №840-к від 25.11.2016 року про звільнення ОСОБА_5 з посади директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» (а.с.8), з яким останній ознайомився лише на початку грудня місяця 2016 року, оскільки перебував на лікарняному, та тоді ж отримав розрахунок та трудову книжку.

При цьому, видаючи наказ про звільнення ОСОБА_5 керівництво ПАТ «ДПЗКУ» не здійснило і не вимагало проведення інвентаризації матеріальних цінностей та їх передачу, оскільки ОСОБА_5 був матеріально-відповідальною особою, якій безпосередньо підпорядковувся ОСОБА_1

Даний наказ було видано на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05.10.2017 року, що не набрало чинності (а.с.8).

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов’язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Тобто день звільнення вважається останнім робочим днем, а саме 25.11.2016 року ОСОБА_5 ще був директором філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» та міг підписувати накази.

Заперечення відповідача, що з 25.11.2016 року саме ОСОБА_8 є уповноваженим директором філія ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» з тих підстав, що:

- наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 840-к від 25.11.2016 «Про звільнення ОСОБА_5Л.» набрав чинності саме 25 листопада 2016 року;

- наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 829/1-к від 22.11.2016 «Про поновлення на роботі ОСОБА_8В.» набрав чинності саме 22 листопада 2016 року;

- наказ філії ПАТ «ДПЗКУ» «Про звільнення ОСОБА_1І.», підписаний колишнім директором філії ОСОБА_5 25.11.2016 року,

суд розцінює критично, та вважає такими що не узгоджуються з діючим законодавством та суперечить Положенням про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор».

Дані обставини підтверджуються тим, що лише в 06 грудня 2016 року ОСОБА_5 було ознайомлено під підпис з наказом ПАТ «ДПЗКУ» про його звільнення, видано трудову книжку та здійснено розрахунок (а.с.8).

Суд не приймає до уваги та розцінює критично ОСОБА_8 від 25.11.2016 року складений посадовими особами ПАТ «ДПЗКУ» про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення ОСОБА_5 (а.с.208), з якого слідує, що «25.11.2016 року директору філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» було повідомлено в телефонному режимі, що його звільнено із займаної посади у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу…», оскільки жодним нормативним документом не передбачено повідомлення працівника про звільнення в телефонному режимі: не відомо хто саме телефонував, на який номер телефону, з якого номеру телефону, і т.п.

Разом з цим, дуже великі сумніви викликають повноваження нового директора філії ОСОБА_8В з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ «ДПЗКУ» 22.11.2016 року було видано наказ № 829/1-к на виконання рішення Новобузького районого суду Миколаївської області від 05.10.2016 року, частково зміненим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24.11.2017 року, що набрало законної сили саме 24.11.2016 року (а.с.219-223) про поновлення на роботі, яким «На виконання рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05.10.2016 року … поновлено ОСОБА_8 на посаді директора філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація «України» «Новополтавський елеватор» з 30.06.2016 року» (а.с.245).

Станом на час видання цього наказу 22.11.2016 року, рішення суду ще не набрало законної сили.

25 листопада 2016 року ОСОБА_8 переведено на посаду директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» з 28 листопада 2016 року, що підтверджується наказом №842-к від 25.11.2016 року (а.с.74).

Відповідно до частини 3 статті 64 ЦК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Порядок діяльності філії, як структурного підрозділу юридичної особи ПАТ «ДПЗКУ», визначено Положенням про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» (далі Положення), затвердженим наказом голови правління ПАТ «ДПЗКУ» від 18 листопада 2011 року за № 180 (а.с.74-77).

Відповідно до п. 1.5 Положення … філія здійснює свою діяльність від імені Товариства і в межах повноважень, встановлених цим положенням. Пунктом 7.1 Положення, встановлено, що управління поточною діяльністю філії здійснює директор філії, який є уповноваженим представником Товариства.

Згідно п. 7.6. Положення … директор філії приймає на роботу, звільняє працівників Філії та накладає на них стягнення відповідно до законодавства, крім осіб визначених п.7.7 положення.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, філія ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» зареєстрована як юридична особа з відповідним кодом 37568482, керівником якої є ОСОБА_8, дата та номер останньої реєстраційної дії 29.11.2016 року (а.с.37-38).

Судовим розглядом було встановлено, що наказ ПАТ «ДПЗКУ» № 829/1-к від 22.11.2016 «Про поновлення на роботі ОСОБА_8В.» надійшов на офіційну електронну пошту філії після 19:00 години 25.11.2016 року (п’ятниця), тобто після закінчення робочого дня. До цього часу, жодних офіційних документів, листів щодо звільнення ОСОБА_5, поновлення на посаді ОСОБА_8, тобто зміну керівництва філії від керівництва ПАТ «ДПЗКУ» на адресу філії не надходило.

Будучи допитаним у якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що лише 26.11.2016 року вранці йому стало відомо про зміну керівництва з особистої переписки з старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6, про що надав сриншоти зі свого номеру телефону (а.с.219-231). З наказом про звільнення було ознайомлено лише 06.12.2017 року. При цьому пояснив, що з ПАТ «ДПЗКУ» ніхто йому не телефонував, і не попереджував про звільнення.

Довіреність, що видана ПАТ «ДПЗКУ» на ім’я ОСОБА_8 від 25.11.2016 року №750 не має юридичної сили, оскільки не містить підпису ОСОБА_8 на противагу довіреності на ім’я ОСОБА_5 від 01.07.2016 року № 345 (а.с.144), так як:

Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Згідно ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

У законодавстві України закріплено вимоги до складу реквізитів довіреності, без яких вона не може вважатися дійсною.

Довіреність повинна мати такі реквізити:

- дату здійснення дії (тобто видачі довіреності), без якої довіреність вважається нікчемною;

- дані довірителя; якщо довіреність видається від імені юридичної особи, то в ній необхідно зазначити дані підприємства, а також особу чи орган, уповноважені видавати таку довіреність, це можуть бути директори (генеральний, виконавчий), які діють на підставі статуту;

- дані уповноваженого представника: прізвище, ім’я, по батькові, підпис, паспортні дані, місце реєстрації;

- повноваження представника;

- представник не має права у своїх діях виходити за рамки повноважень, зазначених у довіреності; водночас правочин, здійснений представником з перевищенням повноважень, вважатиметься нікчемним, якщо тільки довіритель не виразить схвалення з приводу такої угоди;

- печатку підприємства-довірителя та підпис особи, яка видала довіреність.

Крім перелічених реквізитів на практиці зазначають номер довіреності, термін її дії та код ЄДРПОУ підприємства-довірителя.

Відсутність підпису ОСОБА_8 на довіреності, що видана ПАТ «ДПЗКУ» є нікчемною.

Твердження представника відповідача, що ОСОБА_1 не міг бути звільненим 25.11.2016 року, та і не був звільнений в зв’язку з тим, що він є матеріально-відповідальною особою, та факт передачі цінностей не відбувся, а тому бухгалтерія не могла б здійснити розрахунок з ним, суд розцінює критично.

Так, дійсно між філією ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» в особі директора ОСОБА_5 та начальником елеватора ОСОБА_1 було укладено 27.09.2016 року договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.24-25, 64-65). Даним договором визначено, що працівник, який безпосередньо пов’язаний з зберіганням … переданих йому цінностей бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому адміністрацією матеріальних цінностей, і у зв’язку з викладеним зобов’язується: … окрім іншого … брати участь у інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей.

Слід відразу ж зазначити, що відповідний акт прийому-передачі матеріальних цінностей ОСОБА_1 суду для дослідження не був наданий, та можливо припустити, що такий взагалі відсутній, і ОСОБА_1 ніякі цінності не передавалися.

Однак, новоприбувший директор філії ОСОБА_8 28.11.2016 року видав наказ № 137 «Про проведення інвентаризації зерна», в якому чітко зазначив: п.3 Інвентаризацію проводити в присутності матеріально-відповідальних осіб. Однак, кого саме, яких матеріально-відповідальних осіб – в наказі не зазначив (а.с.76).

Крім того, з даним наказом не були ознайомлені, а ні ОСОБА_1, а ні ОСОБА_5 Більш того, ці особи не були запрошені належним чином для проведення названої інвентаризації.

30 грудня 2016 року видано наступний наказ № 162 про результати проведеної інвентаризації, з якого слідує, що матеріально-відповідальна особа, а саме начальник елеватора ОСОБА_1 був відсутній (а.с.77).

Таким чином, а ні директор філії ОСОБА_8, а ні створена ним комісія, не спромоглися належним чином повідомити ОСОБА_1 (у разі, якщо як на їх думку він не був звільнений) про час та місце проведення інвентаризації.

У всякому разі, суду жодних доказів того, що вживалися будь-які заходи для повідомлення та запрошення ОСОБА_1 для участі в проведенні інвентаризації суду надано не було.

Дані обставини, ще раз підтверджують той факт, що все ж таки ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади начальника елеватора філії 25.11.2016 року, так як не виникло потреби в його особистій присутності як матеріально-відповідальної особи при проведенні інвентаризації.

Окрім іншого, суд звертає увагу, що з табелів обліку робочого часу за період з листопада 2016 року по лютий 2017 року ОСОБА_1 значиться неприбувшим на роботу з 28 листопада 2016 року по час надання табелів в судове засідання, лютий 2017 року (а.с.30-31, 78-81).

Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці фіксується ОСОБА_8 про відсутність працівника на робочому місці починаючи з 28.11.2016 року по 28.02.2017 року (а.с.83-95), заробітна плата не нараховується (а.с.96), тобто досить тривалий час мають місце прогули.

Разом з цим, філія ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» не вживала і не вживає по теперішній час ніяких заходів про звільнення ОСОБА_1 за прогули.

Тобто, суд ще раз переконався в тому, що керівництво філія ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» погоджується з фактичним звільненням ОСОБА_1 з займаної посади, та не можливо звільнити особу за прогули, яка вже є звільненою за угодою сторін.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

В силу ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз'яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позивач був переконаний, що він звільнений на підставі наказу від 25.11.2016 року з яким його ознайомили, і до суду звернувся з вимогами про стягнення невиплаченої заробітної та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, при цьому строк звернення до суду з цими вимогами ним не пропущено.

З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини, позивач збільшив свої позовні вимоги в частині встановлення факту звільнення з посади, які йому стали відомі лише під час розгляду справи, а відтак строк звернення до суд з цими вимогами ним не пропущений.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Як встановлено судом, волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення з підстав п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України було виражене у формі власноручно написаної заяви про звільнення із зазначенням дати проведення такого звільнення. Виявлення згоди на проведення звільнення у такий спосіб відповідачем виражене у резолюції на заяві ОСОБА_1, та у виданні наказу.

Факт видання наказу підтверджується показами свідка ОСОБА_5 (директора філії на час звільнення позивача), свідка ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12.

За таких обставин суд вважає, що факт звільнення ОСОБА_1 саме за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України 25.11.2016 року є встановленим та підтвердженим фактом.

А тому як наслідок, слід зобов’язати директора та службових осіб Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор»:

- зареєструвати належним чином на підприємстві наказ про звільнення ОСОБА_1 та видати йому копію наказу про його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України від 25.11.2016 року;

- виконати вимоги ст. 47 КЗпП України та видати ОСОБА_1 трудову книжку із записом про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України 25.11.2016 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, яка підлягала виплаті позивачу на момент його звільнення з роботи, та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України визначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 8 ОСОБА_10 України передбачається її найвища юридична сила. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_10 України і повинні відповідати їй.

ОСОБА_10 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_10 України гарантується.

Враховуючи рекомендації, зазначені у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування ОСОБА_10 України при здійсненні правосуддя», при розгляді конкретних справ суди мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності ОСОБА_10 і в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_10 як акт прямої дії. Крім того, суд констатує, що відповідно до частини першої ст. 9 ОСОБА_10 України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Слід зазначити, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.

Окрім іншого, основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 ОСОБА_10 України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу законів про працю України і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Зазначене дає підстави суду для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 ОСОБА_10 України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді.

Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, статтях 1, 3, 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено порядок здійснення судочинства стосовно справедливого розв'язання, зокрема, трудових спорів.

Згідно правової позиції Верховного Суду України наведеної у Постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6 - 144ц13, суд, проаналізувавши норми ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наведеної правової позиції вбачається, що роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) за весь період невиплати, виключно у випадку існування перед працівником заборгованості по платежам, які належали йому при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (за весь період затримки розрахунку).

Так, зокрема, Верховний суд України в правових позиціях, викладених в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14, роз’яснив, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата.

Згідно довідок філії ПАТ «ДПЗКУ «Новополтавський елеватор» від 15.02.2017 року № 81 заробітна плата ОСОБА_1 станом на 25.11.2016 року нарахована в розмірі 2 204.20 гривен (а.с.96), дохід ОСОБА_1 за період з 22.06.2015 року по 25.11.2016 року склав 88 808.95 гривен, в тому числі в листопаді місяці 2016 року 9 100.36 гривен (а.с.97).

Зазначене свідчить що з позивачем ОСОБА_1 не було здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

На час звільнення ОСОБА_1 з роботи заборгованість ПАТ «ДПЗКУ «Новополтавський елеватор» із виплати заробітної плати ОСОБА_1 складала 2 204.20 гривен. Розмір такої заборгованості не оспорювався відповідачем.

У зв'язку з наведеними обставинами позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом до ПАТ «ДПЗКУ «Новополтавський елеватор» про зобов’язання відповідача видати трудову книжку та провести розрахунок з виплатою заробітної плати, однак розмір такої заборгованості ним не було визначено (а.с.1-5).

Надалі уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату, яка підлягала виплаті йому на момент його звільнення з роботи, тобто станом на 25.11.2016 року, та зобов’язати службових осіб відповідача виконати вимоги ст. 117 КЗпП України та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (а.с.232-235).

За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, відповідач не оскаржував суму заборгованості по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 станом на 25.11.2016 року, а відтак відсутні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та слід керуватися саме правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати.

Суд прийшов до переконання, що уточнені позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у повному обсязі, та відповідача слід зобов’язати виплатити на користь позивача 2 204.20 гривен заборгованості по заробітній платі на час звільнення позивача.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд розраховує з 26.11.2016 року по день постановлення рішення судом, оскільки до теперішнього часу заборгованість по заробітній платі на час звільнення не виплачена.

Так, позивачу була нарахована заробітна плата за вересень 2016 року – 5074.50 гривен, за жовтень 2016 року – 7 263.28 гривен, у сукупності за 42 робочих дні.

Тому, середньоденна заробітна плата становить 293.76 гривен (5074.50 + 7263.28 = 12337.78 гривен : 42 дні = 293.76 гривен).

Кількість робочих днів за період з 26.11.2016 року по 26.07.2017 року складає 164 дні (листопад 2016 року – 3 дні, грудень 2016 – 22 дні, січень 2017 року – 20 днів, лютий 2017 року – 20 днів, березень 2017 року – 22 дні, квітень 2017 року – 19 днів, травень 2017 року – 20 днів, червень 2017 року – 20 днів, липень 2017 року - 18 днів).

А відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 48 176.64 гривен (164 дні х 293.76 гривен).

Виходячи з наведено розрахунку з відповідача на користь позивача стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 48 176.64 гривен.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно положень ст.88 ч.1, ч.3 ЦПК України якщо стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Як роз`яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі:

- 320.00 гривен за вимогу про встановлення юридичного факту,

- 640.00 гривен за вимогу немайнового характеру про зобов’язання вчинити певні дії,

- 503.80 гривен за вимогу майнового характеру про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (2204.20 + 48 176.64 = 50 380.84 гривен).

Керуючись ст. 43 ОСОБА_10 України, ст.ст.36, 47, 116, 117, 228, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.1, 3, 10, 11, 15, 57-60, 63, 64, 79, 88, 131, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, Постановою пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд -

В И Р І Ш И В :

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України «Новополтавський елеватор» про встановлення факту звільнення з посади, зобов’язання зареєструвати наказ про звільнення та видачу трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 звільнений з посади начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України 25.11.2016 року.

Зобов’язати директора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» зареєструвати належним чином на підприємстві наказ про звільнення ОСОБА_1 та видати йому копію наказу про його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України від 25.11.2016 року.

Зобов’язати службових осіб Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» виконати вимоги ст. 47 КЗпП України та видати ОСОБА_1 трудову книжку із записом про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України 25.11.2016 року.

Стягнути з Філії публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор»: МФО 326461, код ЄДРПОУ 37568482, свідоцтво ПДВ 200014634, ІПН 372432726556, адреса: 55645, Миколаївська область, Новобузький район, сщ. Полтавка, вул. Станційна, № 11

на користь ОСОБА_1: вул. Йордана Банєва, № 78, с.Виноградівка, Болградський район, Одеська область, паспорт серії КК № 160148, виданий Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області від 30.11.1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1:

- невиплачену заробітну плату, яка підлягала виплаті в зв’язку зі звільненням ОСОБА_1 25.11.2016 року в розмірі 2 204.20 гривен (дві тисячі двісті чотири гривні двадцять копійок),

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 44 987.12 гривен,

Всього: 47 191.32 гривен (сорок сім тисяч сто дев’яносто одна гривня тридцять дві копійки) з відрахуванням всіх належних платежів та податків.

Стягнути з філії Публічного Акціонерного Товариства «Державна продовольчо – зернова корпорація України» «Новополтавський елеватор» на користь держави судовий збір в розмірі:

- 320.00 гривен за вимогу про встановлення юридичного факту,

- 640.00 гривен за вимогу зобов’язання вчинити певні дії,

- 471.91 гривен за вимогу про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

всього: 1 431.91 гривен (одна тисяча чотириста тридцять одна гривня дев’яносто одна копійка).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 27.07.2017 року.

Суддя С.В.Кодінцева