19.07.2017

Справа № 469/95/17-ц

2 /469/308/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді - Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання - Потриваєвої М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Березанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Березань», третя особа без самостійних вимог Березанська селищна рада Березанського району Миколаївської області, про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 24 січня 2017 року звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Березань», у якому, з урахуванням неодноразових уточнень та доповнень, просила суд стягнути з відповідача на її користь:

- середній заробіток у звязку з затримкою у видачі трудової книжки у сумі 14270,10 грн.,

- інфляційне збільшення боргу у сумі 1620,97 грн. та 3% річних у розмірі 509,38 грн. за несвоєчасну виплату середнього заробітку у звязку з затримкою у видачі трудової книжки,

- середній заробіток у звязку з затримкою у виплаті заробітної плати у сумі 28959,99 грн.,

- інфляційне збільшення боргу у сумі 3098,56 грн. та 3% річних у розмірі 766,77 грн. за несвоєчасну виплату середнього заробітку у звязку з затримкою у виплаті заробітної плати,

- компенсаційні витрати по підзвітних сумах 1590,20 грн.,

- моральну шкоду у сумі 5000 грн., завдану внаслідок невиплати заробітної плати, неповернення трудової книжки, приховування наказів про звільнення та розрахунків заборгованості, ігнорування звернень щодо відновлення трудових прав;

-індексацію заробітної плати в розмірі 494,70 грн. без утримання прибуткового податку та інших загальнообов"язкових платежів;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням строків її виплати у розмірі 1102.50 грн. без утримання прибуткового податку та інших загальнообов"язкових платежів;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (індексації заробітної плати) за період з 01.01.2016 року і до ухвалення судом рішення (станом на 16.07.2017 року в розмірі 8394,20 грн.) без утримання прибуткового податку та інших загальнообов"язкових платежів.

Заявлені вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона працювала на посаді директора КП "Березань" відповідно до укладеного з Березанською селищною радою контракту.

На підставі розпорядження Березанської селищної ради від 31.12.2015 року №190-р.о., з яким позивачку ознайомлено не було до моменту звернення до суду, позивачку звільнено з посади 31 грудня 2015 року у зв"язку із закінченням терміну дії контракту, при цьому відповідач не видав їй трудову книжку, не ознайомив та не надіслав їй копію наказу КМ "Березань" від 31.12.2015 року № 97-ос про звільнення з посади та не провів з нею розрахунки по заробітній платі та по підзвітних сумах.

Ухвалою суду від 19 травня 2017 року до участі у справі як третю особу без самостійних вимог залучено Березанську селищну раду Березанського району Миколаївської області.

У судове засідання сторони та третя особа не з"явилися, надавши заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Позивачка у своїй письмовій заяві наполягала на задоволенні позовних вимог. Надала письмові пояснення, у яких зазначала про те, що саме КП "Березань", у якому зберігалась трудова книжка позивачки, зроблено запис у її трудовій книжці про звільнення, а тому воно є належним відповідачем у справі; вимоги про стягнення заробітної плати та її структурних частин будь-яким строком не обмежені; направлення трудової книжки поштою без згоди працівника заборонено законодавством, а на її неодноразові особисті звернення до відповідача за трудовою книжкою їй було відмовлено.

Відповідач та третя особа позовні вимоги не визнали, надали суду письмові заперечення.

Відповідач посилався на те, що обов"язок видати позивачці трудову книжку та копію розпорядження про звільнення на підставі ст.47 КЗпП України покладено на Березанську селищну раду як роботодавця та сторону трудового договору, тому КП "Березань" є неналежним відповідачем у справі; зазначив, що вимоги відповідачки заявлені поза межами тримісячного строку позовної давності; вказував на відсутність вини відповідача у несвоєчасній видачі позивачці трудової книжки, оскільки вона у день звільнення була відсутня на роботі, в наступні дні на роботу не з"являлась, отримати трудову книжку поштою відмовлялась; вважає, що неотримання позивачкою трудової книжки та заборгованість по заробітній платі є наслідками її дій, оскільки вона самостійно за трудовою книжкою не з"явилась та відмовилась її отримувати поштою, та як керівник підприємства допустила наявність заборгованості по заробітній платі перед працівниками; посилався на недоведеність завдання моральної шкоди та неправильність розрахунку середньомісячної заробітної плати, та що позивачка здійснює підприємницьку діяльність, для чого трудова книжка не потрібна; щодо стягнення індексації заробітної плати зазначали, що у грудні 2015 року підвищення заробітної плати не відбувалось і індексація не проводилась; просив стягнути з позивачки на свою користь витрати на правову допомогу.

Представник третьої особи у письмовій заяві просила у позові відмовити з тих підстав, що позивачка як колишній керівник КП "Березань" своїми діями призвела до порушення своїх прав; зазначала, що контракт з позивачкою спочатку було продовжено до 31 січня 2016 року, потім до 15 січня 2016 року, проте через фізичну відсутність позивачки на робочому місці її було звільнено у зв"язку із закінченням дії контракту розпорядженням від 31.12.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з 06 червня 2013 року працювала на посаді директора Комунального підприємства «Березань», з якої була звільнена з 31 грудня 2015 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у звязку з закінченням терміну дії контракту, згідно з розпорядженням Березанської селищної ради №190-р.о. від 31 грудня 2015 року та наказом № 97-ос від 31.12.2015 року, що підтверджено копією трудової книжки позивачки (а.с.19), копією розпорядження Березанської селищної ради від 28.12.2015 року № 189-р.о. про створення комісії по проведенню інвентаризації у зв"язку із закінченням терміну дії контракту (а.с.21-22), випискою з наказу № 97-ос (а.с.59).

Відповідно до табеля обліку робочого часу (а.с.56-57), копії звіту фінансово-економічної діяльності КП "Березань" (а.с.30), посада директора КП "Березань" передбачена штатним розписом підприємства, оплата праці позивачки здійснювалась за рахунок коштів КП "Березань", тому позовні вимоги обгрунтовано заявлені до особи, якою здійснювались розрахунки по оплаті праці та оформлення трудової книжки позивачки.

В день звільнення позивачка була відсутня на робочому місці через тимчасову непрацездатність (а.с.48).

При звільненні позивачці не видано трудову книжку, яку ОСОБА_1 отримала поштою 18 лютого 2016 року, що вбачається зі змісту позовної заяви (а.с.3) та наявних у справі матеріалів (а.с.23, 25), без письмової згоди позивачки на це.

Крім того, позивачці при звільненні не було виплачено заробітну плату, заборгованість станом на 01 січня 2016 року склала 4834,95 грн. (а.с.24 на звороті); з урахуванням нарахованих ОСОБА_1 у січні 2016 року відпускних та лікарняних загальна сума заборгованості станом на 01 березня 2017 року склала 7701.72 грн., яка була виплачена поштовим переказом на ім"я ОСОБА_1 29 березня 2016 року та отримана нею 08 квітня 2016 року (а.с.24 на звороті, 25, 27, 30, 51).

Заборгованість відповідача перед позивачкою по підзвітних сумах відсутня, заборгованість позивачки перед КП "Березань" після перерахунку від 11.05.2016 року становить 1743,60 грн. (а.с.24 на звороті).

Відповідно до ч.1. ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Зазначені вимоги відповідачем були порушені.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За вимогами ч.ч.1,2 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Оскільки звільнення позивачки відбулось не за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, обов"язок видати копію наказу про звільнення з роботи у відповідача мав виникнути з моменту заявлення до нього позивачкою такої вимоги.

У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують звернення позивачки до відповідача з вимогою про видачу копії наказу (розпорядження) про її звільнення, а тому посилання позивачки на невидачу їй такої копії є необгрунтованими.

На підставі ч.5 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У разі відсутності працівника у день звільнення на робочому місці власник чи уповноважений ним орган має в цей день направити йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки (п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110).

Надана відповідачем копія акта про відмову позивачки від отримання трудової книжки, наказу та розрахунку (а.с.60) не може вважатися належним доказом такої відмови, так як у порушення вимог п.4.4 ДСТУ 4162-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" акт не містить реєстраційного індекса, який є обов"язковим реквізитом документів, що їх складають організації.

Крім того, допустим доказом факту повідомлення позивачки в телефонному режимі про можливість отримання документів має бути телефонограма з даними про зміст повідомлення, час передавання, особу, яку повідомлено.

Таким чином, допустимі докази відсутності вини відповідача у несвоєчасній видачі позивачці трудової книжки, як і у несвоєчасному розрахунку при звільненні у матеріалах справи відсутні.

Станом на день звернення до суду позивачки з даною позовною заявою допущені відповідачем порушення прав позивачки в частині отримання трудової книжки та виплати належної її суми заробітної плати відповідачем усунуто.

При вирішенні спору про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки та заробітної плати суд враховує правові висновки Верховного Суду України, зроблені у справі № 6-2912цс16, щодо неможливості одночасного застосування за порушення трудових прав працівника при одному звільненні стягнення середнього заробітку як застаттею 117 КЗпП України,так і застаттею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату, та застосування такого стягнення за більш тривале порушення трудових прав позивача.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за статтею 117 КЗпП України, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за ст.235 КЗпП України.

Як вбачається з відомостей нарахування та виплати заробітної плати по КП "Березань" та табелю обліку робочого часу, позивачці за жовтень 2015 року нараховано 3978,61 грн. за відпрацьовані 19 робочих днів, видано 4484.80 грн., за листопад 2015 року нараховано 3217,33 грн. за відпрацьовані 19 робочих днів, видано 2086,82 грн. (а.с.52-58).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачці, становить за період з 13 грудня 2015 року по день остаточного розрахунку 29 березня 2016 року: 3978,61 грн.+3217,33 грн.:38 відпрацьованих днів*61 робочий день=11551,38 грн.

За змістом частини другоїстатті 233 КЗпП України, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат (постанова Верховного Суду України № 6-1395цс16).

Тому заперечення відповідача в частині застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення виплат, що входять до структури заробітної плати, є безпідставними.

За змістом ст.237-1 КЗпП України, звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні йому при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Разом з тим, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з трудовим спором, що відраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, в частині вимог позивачкищодо стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її трудових прав, сплинув не пізніше 29 червня 2016 року, тобто через три місяці після проведення розрахунку, а тому позовні вимоги у даній частині задоволенню не підлягають.

Згідно зістаттею 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Разом з тим, правовідносини, що виникли між сторонами з приводу несвоєчасної виплати заробітної плати при звільненні, регулюються положеннями ст.117 КЗпП, на підставі якої наслідком такого несвоєчасного розрахунку є виплата працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому вимоги про стягнення компенсації задоволенню не підлягають, як і вимоги позивачки про стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу та 3% річних за несвоєчасну виплату середнього заробітку у звязку з затримкою у виплаті заробітної плати, оскільки зазначені вимоги обґрунтовуються посиланнями на положення ст.625 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що за своєю природою є трудовими правовідносинами і регулюються КЗпП України.

Відповідно достатті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення»індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", така індексація проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 відсотка. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв"язку з індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078, та прикладів, зазначених у додатку 4 до цього Порядку, для визначення розміру індексації грошових доходів населення одним з базових показників є розмір підвищення посадового окладу, проте такого підвищення не відбувалось, а тому підстави для визначення розміру індексації відсутні.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачкою по витратах по підзвітних сумах у розмірі 1590,20 грн. не доведено, так як з наявних у справі матеріалів вбачається, що станом на 25.07.2016 року заборгованість КП «Березань» перед позивачкою відсутня.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.88 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог з урахуванням того, що на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати.