РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2017 р.

Р і в н е

817/936/17

15год. 42хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Климчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача 1: представник ОСОБА_1

відповідача 2: представник Сосницька Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Рівненської обласної ради, Рівненської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідача, про визнання неправомірні дії Рівненської обласної ради що до не встановлення регульованих тарифів на автотранспортні перевезення загального користування на приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученню, зобов'язання відповідача встановити регульовані тарифів на автотранспортні перевезення загального користування на приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученню. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в лютому 2017 року він звернувся до Рівненської обласної ради з приводу підняття тарифів на автотранспортні перевезення загального користування на приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученню. Вказане звернення обласна рада направила на розгляд Рівненській обласній державній адміністрації. Остання повідомила позивача про те, що в зв'язку із змінами чинного законодавства тарифи наразі встановлюються перевізниками самостійно і орган виконавчої влади позбавлений повноважень встановлювати та контролювати тарифи у сфері транспорту. Позивач стверджує, що вказані факти не відповідають дійсності, при цьому посилається на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, в якій в описовій частині вказано, що повноваження щодо встановлення тарифів у сфері транспорту відноситься до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, в зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.07.2017 року судом усною ухвалою суду залучено відповідачем 2 Рівненську обласну державну адміністрацію на підставі ч.ч. 1, 3 ст.52 КАС України.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений. Через відділ документального забезпечення суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача 1 - Рівненська обласна рада, подав до суду письмові заперечення в яких вказав, що чинним законодавством не встановлено повноважень обласних рад встановлювати та контролювати тарифи у сфері транспортних послуг, а відтак позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача 2 - Рівненська обласна державна адміністрація, письмових заперечення суду не надав, в судовому засіданні пояснив, що до 25.03.2015р. обласна державна адміністрація регулювала тарифи на транспортні послуги, а контроль за формуванням та застосуванням тарифів покладався Державну інспекцію України з контролю за цінами, яка на даний ліквідована (остаточна ліквідація відбулася в серпні 2016 року). Однак, 25.03.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №240 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», відповідно до яких вилучена норма щодо регулювання (встановлення) облдержадміністраціями тарифів з перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні. Отже, вартість проїзду пасажирів автобусами приміських міжміських маршрутів, на даний час, встановлюється перевізниками самостійно. Таким чином, оскільки чинним законодавство не передбачено повноважень відповідача 2 щодо встановлення вказаних тарифів та здійснення контролю за ними, то в позові, на думку відповідача, слід відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд виходить з наступного.

Доводи відповідача 1 про відсутність повноважень щодо встановлення тарифів та контролю за ними на автотранспортні перевезення загального користування в приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученню є прийнятними з огляду на наступне.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ст. 43 вказаного Закону, виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: 1) обрання голови ради, відповідно заступника голови районної ради та першого заступника, заступника голови обласної ради, звільнення їх з посади; 2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій; 3) утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї; 4) затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету; 5) затвердження регламенту ради; 6) затвердження плану роботи ради з урахуванням вимог статті 32 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» , заслуховування звіту про його виконання; 7) заснування аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 8) заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає; 9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них; 10) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством; 12) прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їх спільних інтересів; 13) здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації проведення всеукраїнських референдумів та виборів органів державної влади і місцевого самоврядування; 14) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки району, області; 15) прийняття рішень щодо об'єднання в асоціації, вступ до асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них; 16) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; 17) затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; 18) розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; 19) вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; 20) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників; 21) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; 22) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу; 23) встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях; 24) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами «сезону тиші» з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу; 25) прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищних, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; 26) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом; 27) прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; 28) заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень; 29) прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації; 30) прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів; 31) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації; 32) надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності; 35) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради; 36) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території; 37) встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.

Крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі питання: 2) прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність; 4) прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом.

Стаття 44 цього ж Закону передбачає делегування повноважень районних і обласних рад відповідним місцевим державним адміністраціям.

Так, ч.1 ст. 44 вказаного Закону встановлено, що районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з питань, передбачених цією статтею; забезпечення виконання рішень ради; 2) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно областей та загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України; 3) забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; 4) підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України; 5) сприяння інвестиційній діяльності на території району, області; 6) об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, і населення, а також бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значення, на капітальний та поточний ремонт вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах) та на заходи щодо охорони праці та охорони навколишнього природного середовища; 7) залучення в порядку, встановленому законом, підприємств, установ та організацій, які не належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення відповідної території, координація цієї роботи; 8) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту; 9) підготовка питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; 10) організація охорони, реставрації, використання пам'яток історії та культури, архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та садибних комплексів, природних заповідників місцевого значення; 11) підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що затверджуються сільськими, селищними, міськими радами; 12) видача замовникам відповідно до законодавства містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок за межами населених пунктів; 13) забезпечення відповідно до законодавства розвитку науки, усіх видів освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, туризму; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел, роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, сім'ї та молоді; 14) підготовка і подання на затвердження ради пропозицій щодо організації територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом, підготовка і подання на затвердження ради пропозицій щодо оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу; 15) вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення; 16) координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів; 17) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; 18) забезпечення виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих районними, обласними радами.

Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті, обласні ради делегують обласним державним адміністраціям такі повноваження: 1) визначення відповідно до закону розміру відрахувань підприємствами, установами та організаціями, що надходять на розвиток шляхів загального користування в області; 2) погодження у випадках, передбачених законом, з відповідними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища; 3) підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом; 4) прийняття у встановленому законом порядку рішень про заборону використання окремих природних ресурсів загального користування; 5) визначення відповідно до законодавства режиму використання територій рекреаційних зон; 6) затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля та лімітів розміщення відходів у випадках, передбачених законом.

Із викладених правових норм чітко вбачається відсутність повноважень обласних рад у встановленні тарифів на автотранспортні перевезення загального користування в приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні та здійсненні контролю за ними, тому позовні вимоги позивача до відповідача 1 є безпідставними та необґрунтованими.

Одночасно суд зауважує, що дійсно, 25.03.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №240 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», відповідно до яких вилучена норма щодо регулювання (встановлення) облдержадміністраціями тарифів з перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні.

Отже, вартість проїзду пасажирів автобусами приміських міжміських маршрутів, на даний час, встановлюється перевізниками самостійно. Тобто, безпосередньо встановлення тарифів у сфері транспортних послуг належить до компетенції перевізників, а не обласних рад чи обласних державних адміністрацій. Вказані тарифи встановлюються на підставі економічно обґрунтованих витрат за тарифними зонами, відповідно до Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту. Затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 17.11.2009 №1175 із змінами та доповненнями.

Однак, суд не погоджується із твердженнями відповідача 2 щодо відсутності у останнього повноважень по здійсненню контролю за встановленими перевізниками тарифами у сфері транспортних послуг, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів.

Пунктом 2 статті 20 цього ж Закону встановлено, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані, зокрема, на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності. При цьому державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Статтею 10 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що тарифна політика на автомобільному транспорті має сприяти вирішенню, зокрема, таких завдань, як забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема: на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), - на обласні державні адміністрації; на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Враховуючи викладене, у відповідних обласних та районних державних адміністрацій наявні повноваження та функції контролю за перевізниками, які здійснюють обслуговування пасажирів на маршрутах загального користування на відповідних територіях.

Суд повторює, що до введення в дію постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 240 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548» (далі - Постанова № 240), тарифи на перевезення пасажирів автобусами, що працюють у звичайному режимі руху, перебували в державному регулюванні, а саме: тарифи на перевезення пасажирів автобусами, які працюють у звичайному режимі руху на приміських та міжміських автобусних маршрутах, встановлювались обласними державними адміністраціями.

Отже, після прийняття Постанови № 240, державне регулювання вартості послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування було відмінено, та у такий спосіб перевізники отримали право на встановлення тарифів з перевезення пасажирів автобусами, які працюють в звичайному режимі руху на приміських та міжміських автобусних маршрутах.

Разом з тим сама відміна державного регулювання тарифів на послуги з перевезення пасажирів не позбавила відповідні державні органи контрольних функцій в питанні ціноутворення на ці послуги та не відмінила необхідність забезпечення обґрунтованості таких тарифів.

Так, відповідно до статей 43 і 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах, організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 43 вказаного Закону, на конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами. У свою чергу паспорт маршруту визначається Законом як документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо (стаття 1 Закону).

Відповідно до пункту 10 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081 (далі - Порядок), організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов'язкових умов, організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо).

Отже, запропонована перевізниками вартість перевезення пасажирів може фіксуватись під час проведення конкурсу.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, в якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1184, з подальшими змінами) (далі - Правила), регулярні перевезення організовують відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (організатори регулярних перевезень) згідно з програмами розвитку автомобільного транспорту на відповідній території з метою задоволення потреби населення у перевезеннях з урахуванням пропозицій громадян, підприємств, установ, організацій і перевізників (п. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 910 Цивільного кодексу України, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу - також за його провезення.

Згідно з Правилами, за договором перевезення пасажира автобусом перевізник зобов'язується безпечно перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання ним багажу - доставити до пункту призначення багаж та видати його пасажиру або уповноваженій ним особі. Пасажир зобов'язується внести установлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу до багажного відділення - плату за його перевезення (п. 40). Пасажир повинен мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу міжміськими маршрутами регулярних перевезень, які дійсні тільки на зазначений у них день і рейс автобуса (п. 41).

Отже, найважливішою умовою договору перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування є вартість проїзду.

Враховуючи, що вартість проїзду повинна затверджуватися як частина паспорта маршруту і, крім того, є істотною умовою договору про перевезення, під умовами організації перевезень, які встановлюються у договорах про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, що укладаються між державними адміністраціями та перевізниками, слід розуміти також і ціну (вартість) перевезення пасажирів, тим більше, що перевізники під час проведення конкурсу для визначення відповідного перевізника на автобусних маршрутах загального користування мають змагатися між собою, у тому числі за допомогою пропозиції встановлення відповідної ціни (вартості) послуг перевезення.

Пунктом 55 Порядку передбачено, що організатор конкурсу має право достроково розірвати договір (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником, зокрема у разі порушення ним умов договору (дозволу).

У такий спосіб відповідні органи влади, які є організаторами пасажирських перевезень на відповідній території, повністю відповідають за організацію належного перевезення пасажирів, визначення на конкурсних умовах перевізників, укладення договорів з такими перевізниками, та контролю за дотриманням вказаними перевізниками відповідних умов перевезень і державних соціальних стандартів.

Отже, органи влади мають здійснювати контроль за виконанням умов укладених із автомобільними перевізниками договорів, у тому числі і в частині формування та зміни тарифів як невід'ємної частини цих договорів.

Тобто, питання обґрунтованості ціноутворення на послуги пасажирських перевізників, що виконують рейси на територіях відповідних областей, знаходиться у площині контролю договірних взаємовідносин між автомобільними перевізниками та відповідними обласними та районними державними адміністраціями.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач 2 фактично усунувся від здійснення контролю у сфері автомобільного транспорту в частині встановлення/зміни автомобільними перевізниками тарифів на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських та міжміських (внутрішньо обласних) маршрутах загального користування (а. с. 36-37). При цьому вказаний факт не заперечувався представником відповідача 2, отже суд приходить до висновку, що така бездіяльності відповідача 2 є протиправною.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача 2 встановити та контролювати тарифи на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських та міжміських (внутрішньо обласних) маршрутах загального користування, то такі позовні вимоги задоволенню не належать, оскільки, як зазначено судом вище по тексту постанови, тарифи встановлюються перевізниками самостійно, а контроль відповідачем 2 за вказаними тарифами має здійснюватися через укладення ним договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських та міжміських (внутрішньо обласних) маршрутах з автомобільними перевізниками, за наявності таких умов організації перевезень, як вартість перевезення пасажирів (тарифи) та порядок зміни перевізниками вартості перевезення пасажирів (тарифів).

Частиною 2 статті 162 КАС України встановлено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Підсумовуючи вищевикладене, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, звільнений від сплати судового збору (п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір»), а тому підстави для застосування ст.94 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Рівненської обласної державної адміністрації щодо не здійснення контролю в частині встановлення/зміни тарифів на послуги з автотранспортних перевезень загального користування на приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні протиправною.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.