АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 761/42169/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Юзькова О.Л.

Апеляційне провадження №22-ц/796/7931/2017 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Дука В.В.

за участю перекладача : ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення пені, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача , його представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_3, через свого представника звернувся до суду з даним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення пені.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.02.2014 р. між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу № SАМONWFD00070073984000 за умовами якого ОСОБА_3 вніс на депозит 40 000,00 доларів США строком на 366 днів до 10 травня 2014 р. під 8% річних. У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору та не повернення грошових коштів у зв'язку із вимогою вкладника достроково повернути кошти, позивач звернувся до суду з позовом на захист своїх прав. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.03.2015 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.06.2015 р.. з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 стягнуто грошові кошти у розмірі 40 015 доларів США, що станом на 26.03.2015 р. становить 942 753.40 грн. Посилався на те, що свої зобов'язання відповідач не виконав, рішення суду не виконано, а тому зважаючи на положення Закону України «Про захист прав споживачів» наявні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 3% вартості роботи (послуги) за кожен день прострочення. Зважаючи на викладене представник позивача просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 11 265 360,00 грн. у якості пені за неповернення коштів.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07.03.2017 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення пені - задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 пеню у розмірі 11 265 360 грн. 00 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави судовий збір 6 890 грн. 00 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 витрати пов'язані з залученням перекладача у розмірі 270 грн. 00 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду від 06.06.2017 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування фактичних обставин справи. Вказував на те, що в матеріалах справи немає жодного документу, який би свідчив про невиконання банком зазначеного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.03.2015 року. Суд не врахував, що правовідносини які виникли між сторонами, випливають із договору банківського вкладу та не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», а врегульовані главою 71 Цивільного кодексу України та Законом «Про банки та банківську діяльність», а тому положення частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює відповідальність виконавця робіт (послуг) за її невиконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені, не мають бути застосовані до правовідносин, що виникли у сторін. Суд не взяв до уваги, що розмір нарахованої пені значно перевищує заборгованість за договором, яку стягнуто за рішенням суду, що відповідно до ст. 551 ЦК України надавало суду право зменшити пеню. Суд безпідставно не застосував ст. 258 ЦК України, та не відмовив у позові через пропуск позивачем строку позовної давності. Скарга також містить доводи про безпідставне не скасування заочного рішення та стягнення судових витрат на перекладача.

До апеляційного суду відповідач представника не направив, незважаючи на те, що був повідомлений про розгляд справи належним чином.

Позивач та його представник доводи скарги заперечували.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Судом встановлено, що 10.02.20114 між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» було укладено договір депозитного вкладу № SАМONWFD00070073984000 за умовами якого ОСОБА_3 вніс на депозит 40 000,00 доларів США строком на 366 днів до 10 травня 2014 р. під 8% річних.

Шевченківським районним судом м. Києва 26.03.2015 р. за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» ухвалено рішення, яким стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 40 015 доларів США, що станом на 26.03.2015 р. становить 942 753, 40 гри.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 16.06.2015 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Також, судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» порушено право ОСОБА_3 вільно розпоряджатися грошовими коштами відповідно до умов договору № SАМONWFD00070073984000 від 10.02.2014 р.

Позивач, його представник пояснили в судовому засіданні, що грошові кошти ОСОБА_3 не повернуті до цього часу. Рішення суду відповідачем не виконується, так як існувала заборона суду на проведення будь-яких стягнень з відповідача.

Доказів, які б свідчили про виконання з боку ПАТ КБ «Приватбанк» умов депозитного договору, виконання рішення суду під час розгляду справи апеляційному суду надано не було, не були долучені такі докази і до поданої банком апеляційної скарги.

Так, як суд встановив, що зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти не припинилось, а також суд встановив, що позивач за укладеним ним договором є споживачем послуг, суд встановив наявність підстав для стягнення з відповідача пені передбаченої ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за рік , який передував зверненню до суду.

Дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновок суду про невиконання відповідачем своїх зобов'язань та порушення прав позивача як споживача банківських послуг відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги про те, що Закон «Про захист прав споживачів» не застосовується до даних правовідносин, колегія суддів не приймає з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Вищезазначене узгоджується з правовими висновками висловленими у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року №2558цс5 та від 13.03.2017 року № 6-2128цс16.

Доводи скарги в частині не застосування строку позовної давності, колегія суддів не приймає, так, як пеня нараховується за кожен день прострочення відповідно до закону на підставі якого вона стягнута, а суд стягнув пеню за рік, що передував зверненню до суду, тобто з дотриманням річного строку позовної давності, який визначений ст. 258 ЦК України для вимог, щодо стягнення неустойки.

Доводи скарги в частині недоведеності позивачем факту невиконання рішення суду, колегія суддів не приймає, так як відповідач на спростування вказаних доводів позивача доказів апеляційному суду не надав, та не довів, що повернув вклад позивачу.

Крім того факт не виконання рішення суду підтверджений листом МЮ України від 10 травня 2016 року, який був досліджений в апеляційному суді.

Разом з тим, доводи скарги в частині не застосування судом ст. 551 ЦК України, колегія вважає обґрунтованими.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Як вбачається з матеріалів справи розмір пені за депозитним договором SАМONWFD00070073984000 від 10.02.2014 р за період з 28.11.2015 по 28.11.2016 року становить 438 000, 00 дол. США (40 000,00 дол. США*3 %*365 днів), а в гривневому еквіваленті станом на 28.11.2016 року - 11 265 360,00 грн.

Оскільки розмір пені, яку просив стягнути позивач значно перевищує розмір основної заборгованості, колегія суддів вважає за можливе застосувати положення ч. 3 с. 551 ЦК України та зменшити розмірі пені, яка підлягає стягненню з відповідача до розміру основної заборгованості, а саме до 40 000,00 дол. США.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Проте положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом і не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафів та пені.

Таким чином, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Курс валют відповідно до розпорядження НБУ станом на 11.07.2017 року становить 2600.4175грн. за 100 доларів США.

Таким чином, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача з урахуванням ст. 551 ЦК України становить 1 040 167 грн. 00 коп., що є еквівалентом 40 00,00 доларів США станом на 11.07.2017 року.

Доводи щодо неправомірності постановлення заочного рішення та необґрунтованості відмови в задоволенні заяви про його скасування не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Посилання щодо неправомірності стягнення судових витрат, зокрема на залучення перекладача, є недоведеними, оскільки в судовому засіданні 28.02.2017 року суд оголосив перерву та зобов'язав сторону позивача запросити перекладача, і останній 27.03.2017 року був присутній в судовому засіданні, а тому суд обґрунтовано стягнув документально підтверджені витрати пов'язанні з залученням перекладача в розмірі 270 грн. 00 коп. (а.с. 48-56).

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 308, 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, про зміну рішення в частині розміру стягнутої пені, та відмову в задоволенні апеляційної скарги в іншій частині, з огляду на повне з'ясування судом всіх обставин справи, не допущення судом порушень норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 березня 2017 року змінити зменшивши розмір пені, яка підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 до 1 040 167 грн. 00 коп.(один мільйон сорок тисяч сто шістдесят сім грн.)

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: