ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 р.

Справа № 804/3300/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

ОСОБА_1

при секретарі

ОСОБА_2

за участю:

представника позивача представників відповідача

ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» (далі – відповідач) з вимогами про стягнення відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 70 019,53грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. Відповідач не працевлаштував інвалідів у 2016 році відповідно до встановленого нормативу. Порушення норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів Форми 10-ПІ від 07.02.2017 р. Невиконання нормативу у працевлаштуванні одної людини з інвалідністю супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати 1-го штатного працівника підприємства. Відповідач до 18.04.2017 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 70 019,53грн. за невиконання нормативу у 2016 році. Проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки із санкцій, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2017 р. від відповідача витребувано докази надання Звітів форми 3-ПН до центру зайнятості та копії цих звітів.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечували. В обґрунтування своєї позиції спиралися на письмові заперечення, зазначаючи наступне. За умови виконання відповідачем обов’язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування Новомосковського міськрайонного центру зайнятості про вакантні місця на підприємстві, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями, відсутні підстави для нарахування санкцій. Відповідач здійснив всі передбачені законом заходи, в тому числі створив відповідні місця та належно проінформував центр зайнятість про наявність вакантних місць і для осіб з інвалідністю. Протягом 2016 році Новомосковським міськрайонним центром зайнятості до відповідача був направлений лише 1 безробітний з інвалідністю, який в подальшому був працевлаштованим на підприємстві відповідача, про що свідчить наказ про прийняття на роботу №60к від 31.07.2016 та довідка МСЕК №495989. Крім того, на підприємстві протягом 2016 році працювали 42 людини з інвалідністю. Вини відповідача у не працевлаштування ще однієї особи з інвалідністю не має. Всі особи з інвалідністю, які були направлені центром зайнятості, були працевлаштовані. Відповідачем вжиті всі належні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, правила здійснення господарської діяльності не порушені, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Публічне акціонерне товариство «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» (код ЄДРПОУ 05393139) зареєстровано 25.04.1996 р., про що здійснено запис в ЄДРПОУ про включення відомостей про юридичну особу за № 1 229 120 0000 000313.

Отже, на відповідача покладено обов'язок щорічно подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

16 лютого 2017 року Публічне акціонерне товариство «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік від 07.02.2017 р. (а.с.6).

За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2016 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 1086 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві працювало 42 особи; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 43 особи; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 70 019,53грн.

У рядку 6 Звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі «-» (а.с.6).

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Публічним акціонерним товариством «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» не виконано норматив в працевлаштуванні однієї особи з обмеженим можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 70 019,53грн.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування 1 людини з інвалідністю.

В статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту першого статті 27 «Право на зайнятість» Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI, передбачено, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке:

a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці;

b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг;

c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими;

d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання;

e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи;

f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі;

h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи;

i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця;

j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці;

k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

При цьому пунктом першим статті 28 «Достатній життєвий рівень та соціальний захист» зазначеної Конвенції Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.

За таких обставин, право особи з інвалідністю на достатній життєвий рівень кореспондує право на зайнятість, тобто можливість особи з інвалідністю заробляти собі на життя власною працею для забезпечення достатнього життєвого рівня.

Відповідно до Указу Президента України «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю» від 3 грудня 2015 року N 678/2015, з метою забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод особами з інвалідністю, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері, недопущення дискримінації, а також виконання зобов'язань, взятих Україною за Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кабінету Міністрів України доручено зокрема внести до 1 квітня 2016 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо посилення відповідальності за порушення прав і законних інтересів осіб з інвалідністю, у тому числі стосовно унеможливлення ухилення від сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 N 875-ХІІ (далі - Закон №875).

Частинами 1,2 ст. 17 Закону №875, в редакції від 07.05.2017 р., передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частиною 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 1-2 ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.7 ст.19 Закону №875 порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі – Порядок №70).

Згідно з пунктом 2 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3-4 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

01 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про зайнятість населення» №5067-VI №5067 (далі – Закон №5067).

Згідно з ч.3 ст. 14 Закону № 5067-VI роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону №5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Так, пунктами 3,4,5 цього Порядку №316 від 31.05.2013 р. передбачено, що Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв’язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

У розділі ІІІ даного Порядку визначено, що у звіті №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України „Про зайнятість населення”), яких роботодавець може працевлаштувати.

За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України „Про зайнятість населення”, а також внутрішньо переміщених осіб, зокрема, інваліди.

Отже, в контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

За правилами, визначеними ст.20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно до ч. 3 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Законодавець чітко визначив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування людей з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування людей з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.

З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

При цьому, на відмінну від Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року №803-XII, який діяв до 01 січня 2013 року, у Законі від 05 липня 2012 року №5067-VI не передбачено обов'язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за звітом відповідача форми №10-ПІ у 2016 році від 07.02.2017 р. середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 1086 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві працювало 42 особи; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 43 особи.

Тобто, норматив у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю не виконано.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом 2016 року здійснював ряд заходів з метою виконання нормативу працевлаштування інвалідів, а саме: прозвітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю (форма 10-ПІ), щомісяця протягом звітного 2016 р. інформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій на підприємстві з наданням відповідної характеристики вакантного місця (звітність форми №3-ПН).

Матеріали справи містять докази прийняття відповідних звітів Новомосковським міськрайонним центром зайнятості (а.с.35-57).

Також, судом встановлено, що на підприємстві відповідача протягом 2016 року були працевлаштовані декілька осіб з інвалідністю, а саме: з 25.07.2016 р. за направленням від центру зайнятості був прийнятий на роботу гр.ОСОБА_6, який має інвалідність ІІІ групи (довідка МСЕК 495989, а.с.27), та громадяни ОСОБА_7 з 15.06.2016 року, який має інвалідність з дитинства (довідка МСЕК 398475, а.с.21), гр. ОСОБА_8 з 16.06.2016 р., який має інвалідність ІІІ групи (довідка МСЕК 497615, а.с.23), гр. ОСОБА_9 з 11.02.2016 р., яка має інвалідність ІІІ групи (довідка МСЕК 632814, а.с.25).

Всього протягом 2016 року на підприємстві відповідача працювало 42 особи з інвалідністю.

З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд вважає, що відповідачем як роботодавцем здійснено усі передбачені чинним законодавством дії для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2016 році. Вина відповідача у безпосередньому не працевлаштуванні ще однієї особи з інвалідністю відсутня з урахуванням того, що обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Сам факт відсутності працевлаштованих осіб з обмеженими можливостями на підприємстві відповідно до встановленого нормативу не є безумовною ознакою правопорушення та підставою для відповідальності такого підприємства.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Новомосковський трубний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 21 червня 2017 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 21.06.2017 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді

ОСОБА_1 ОСОБА_10