ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 914/580/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_1

при секретарі Мокрій А.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” (далі – ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ”) №12 від 15.05.2017р. (вх. № 01-05/2250/17 від 18.05.2017р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 р.

у справі № 914/580/17 (суддя Іванчук С.В.)

за позовом: ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ”, м. Новий Розділ, Львівська область,

до відповідача: Комунальне підприємство “Розділжитлосервіс” Новороздільської міської ради (далі – КП “РЖС”), м. Новий Розділ, Львівська область,

про визнання недійсним договору №66/13-2 на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів від 20.07.2013 року.

за участю представників:

від позивача: не з’явився (належно повідомлений);

від відповідача: ОСОБА_2 – керівник; ОСОБА_3 – представник (довіреність у матеріалах справи).

Судом роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило, у зв’язку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.06.2017р.

Позивач участь свого уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень від 24.05.2017р., згідно якого ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2017р. було надіслано на вказану у апеляційній скарзі адресу для листування.

Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Відповідно до п 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. у справі №914/580/17 (суддя Іванчук С.В.) в задоволенні позову ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” до відповідача КП “РЖС” про визнання недійсним договору №66/13-2 на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів від 20.07.2013 року відмовлено.

Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 203, 215, 216, 256, 257, ч. 1 ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), ст.1, п. «а» ч. 1 ст. 32, ч. 3 ст. 33 Закону України "Про відходи" 5 березня 1998 року №187/98-ВР (далі – Закон №187/98-ВР), ч. 2 ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року №1264-XII (далі – Закон №1264-XII) і зроблено висновок, що у відповідача в момент укладання договору №66/13-2 від 20.07.2013р. були відсутні дозвіл та ліміт на розміщення відходів, що є підставою для визнання такого правочину недійсним. Позивачу, ще 25.11.2013р. було відомо про відсутність у відповідача дозволу та ліміту на розміщення відходів станом на момент укладення договору №66/13-2 від 20.07.2013р. на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів, він звернувся до Господарського суду Львівської області згідно штемпеля канцелярії суду із позовом 22.03.2017р., відтак позивачем пропущено позовну давність.

ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” не погоджується з ухваленим рішенням суду і вважає його прийнятим з неповним з ‘ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема, обгрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що звернувся до суду про захист свого порушеного права в межах позовної давності. Стверджує, що рішення суду першої інстанції у справі №813/8683/13-а набрало законної сили лише 03.06.2015р., згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду, про що позивачу стало відомо з листа відповідача №807 від 07.08.2015р. і з цього часу слід обраховувати початок позовної давності. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. у справі №914/580/17, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, заслухавши пояснення представників відповідача, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2013 року між Комунальним підприємством “Розділжитлосервіс” Новороздільської міської ради (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_4Розділ” (замовник) укладено договір №66/13-2 на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів (надалі – Договір), відповідно до п.1.1. якого, виконавець приймає на себе зобов’язання у період дії цього договору надавати послуги по прийманню та захороненню твердих побутових відходів (надалі - ТПВ), що надходять від замовника на полігон, а замовник зобов’язується здійснювати оплату, передбаченому цим договором (а.с. 26).

Відповідно до п. 2.6. Договору виконавець зобов’язується здійснювати приймання та захоронення відходів на полігон ТПВ з 09-00год. до 18-00год.

Згідно п. 5.1. Договору строк дії цього договору встановлюється з 20 липня 2013р. до 31 грудня 2013р.

Відповідно до п.5.5. Договору у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору за 30 днів до закінчення терміну його дії, він вважається щорічно продовженим на тих самих умовах.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2014р. у справі №813/8683/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015р., позов Державної екологічної інспекції у Львівській області до Комунального підприємства “Розділжитлосервіс” Новороздільської міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_4Розділ”, Новороздільська міська рада про застосування заходів реагування задоволено та зобов'язано відповідача - Комунальне підприємство “Розділжитлосервіс” Новороздільської міської ради зупинити виконання робіт щодо розміщення відходів на сміттєзвалищі твердих побутових відходів в м.Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області до отримання дозволу та ліміту на розміщення відходів, а також отримання у встановленому порядку рішення на відновлення такої діяльності (а.с. 34-38, 39-41).

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів,в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2014р. у справі №813/8683/13-а встановлено, що у період з 17 жовтня по 04 листопада 2013 року Державною екологічною інспекцією у Львівській області проведено перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, результати вказаної перевірки оформлено актом № 2094/2247/03/1790. Відповідно до зазначеного акту, перевіркою було виявлено цілу низку порушень природоохоронного законодавства, зокрема, встановлено, що у підприємства відсутні дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів, що є порушенням ст. 33 Закону України “Про відходи”; в порушення ст. 39 Закону України “Про екологічну експертизу” не отримано висновок державної екологічної експертизи; відсутній належним чином оформлений паспорт місця видалення відходів, що є порушенням ст.ст. 28, 33 Закону України “Про відходи”; підприємством не здійснюється моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів, не встановлені межові та розпізнавальні знаки, сміттєзвалище не обладнано локальною мережею спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом фільтрату, що є порушенням вимог Закону України “Про відходи”; відповідачем не організовано системи захисту грунтових вод, вилучення та знешкодження фільтрату, а також відсутня належним чином оформлена реєстрова карта об'єктів утворення, оброблення і утилізації відходів та наявні інші порушення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2014р. у справі №813/8683/13-а встановлено, що також на час розгляду даного адміністративного позову Комунальним підприємством “Розділжитлосервіс” Новороздільської міської ради не отримано відповідних дозволів, а також не отримано відповідних дозволів на час апеляційного розгляду справи №813/8683/13-а про що зазначено Львівським апеляційним адміністративним судом у постанові від 03.06.2015р.

У позовній заяві, поданій до місцевого господарського суду 22.03.2017 року, позивач зазначає, що відповідач уклав договір на надання послуг на умовах, що суперечать нормам закону, а саме за відсутності відповідних дозволів, що умисно було приховано, і тим самим введено в оману позивача щодо свого права на вчинення такого правочину та прямо порушено майнові інтереси позивача.

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1,2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Між сторонами у справі було укладено 20.07.2013 року договір №66/13-2 на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів.

Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. (далі – постанова пленуму № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Пунктом 3.6. постанови пленуму № 11 роз'яснено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним. Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину.

Статею 1 Закону №187/98-ВР визначені наступні поняття: розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; зберігання відходів - це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); спеціально відведені місця чи об'єкти - це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 32 Закону №187/98-ВР, у редакції чинній на час спірних правовідносин, з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Згідно ч. 4 статті 33 Закону №187/98-ВР, у редакції чинній на час спірних правовідносин, зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей (ч. 2 ст. 55 Закону №1264-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно наявних у матеріалах справи доказів та обставин, встановлених постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2014р. у справі №813/8683/13-а, у відповідача в момент укладання договору №66/13-2 від 20.07.2013р. були відсутні дозвіл та ліміт на розміщення відходів.

Враховуючи вищенаведене, відсутність дозволу та ліміту на розміщення відходів встановлених Законами №187/98-ВР та №1264-XII при укладенні договору №66/13-2 від 20.07.2013р. на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідачем у справі подано клопотання №479 від 31.03.2017р. (вх.№12690/17 від 04.04.2017р.) про застосування позовної давності (а.с. 50).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного Суду України від 01.08.2014р. у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” звернулося до суду з даним позовом лише 22.03.2017 року, тобто, після спливу трьох років загальної позовної давності.

Згідно п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р. за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Проте, ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” не було подано до суду першої інстанції заяву про поважність причин пропуску позовної давності.

У позовній заяві ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” зазначає, що 25.11.2013р. довідався про розгляд адміністративним судом справи №813/8683/13-а за позовом Державної екологічної інспекції у Львівській області до КП “Розділжитлосервіс” про вжиття заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) стосовно сміттєзвалища та був залучений у справі №813/8683/13-а третьою особою, а відтак, як стверджує позивач, ним було отримано копії документів, що містилися у позовній заяві, в тому числі копію акта перевірки.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що звернувся до суду про захист свого порушеного права в межах позовної давності, що рішення суду першої інстанції у справі №813/8683/13-а набрало законної сили лише 03.06.2015р., згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду, про що позивачу стало відомо з листа відповідача №807 від 07.08.2015р.

Однак дані доводи є необґрунтованими. Для юридичної особи як сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК України).

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 20.04.16 р. № 3-173гс16; від 08.06.16 р. № 3-512гс16; від 16.03.16 р. № 3-112гс16; від 20.05.15 р. № 3-158-гс14; від 25.03.15 р. № 3-21гс15; від 13.05.14 р. № 3-14гс14).

Суд зазначає, що апелянтом жодним чином не обґрунтовано причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ” до відповідача КП “РЖС” про визнання недійсним договору №66/13-2 на надання послуг по прийманню та захороненню твердих побутових відходів від 20.07.2013 року у зв’язку з спливом позовної давності

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи наведені вище норми матеріального права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв’язку із чим згідно із ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку слід покласти на ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ”.

Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на ТОВ “ДВ-ЕКОСВІТ Н. Розділ”.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.06.2017р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Скрипчук О.С.