ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/33547/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Макеєва В.Ф.,

представника відповідача: Житнікової Т.А., Короля А.М., Харенка Т.І.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Черкаської міської ради

на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року

у справі № 712/2617/16-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт»

до Черкаської міської ради

про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» (далі - позивач, ТОВ «Лабрадоріт») звернулось в суд з позовом до Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив визнати пункт 6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м.Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 недійсним і нечинним таким, що не вступив у силу з 1 січня 2016 року.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, позов задоволено. Визнано пункт 6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м.Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року недійсним та нечинним - таким, що не набрав чинності з 1 січня 2016 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Черкаської міської ради подала касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу директор ТОВ «Лабрадоріт» просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Лабрадоріт» на праві приватної власності належать приміщення магазину загальною площею 231,6 кв.м., за адресою : м.Черкаси, вул.. Різдвяна (вул. Лазо), 50, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Серія СВХ №528745 від 13 квітня 2006 року; заклад громадського харчування з підвальним приміщенням загальною площею 477,6 кв.м. за адресою : м. Черкаси, бул. Шевченка, 135, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія ЯЯЯ №627015 від 14 жовтня 2005 року.

28 січня 2016 року Черкаською міською радою прийнято рішення № 2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси».

Прийнятим рішенням № 2-136 від 28 січня 2016 року затверджено Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси» (нова редакція), п. 6.2 якого передбачає: «Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування».

05 лютого 2016 року в газеті «Місто» № 1 оприлюднено повідомлення, що з положеннями та ставками місцевих податків та зборів на території міста Черкаси відповідно до рішення Черкаської міської ради від 28 січня 2016 року № 2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» можна ознайомитись на офіційному сайті Черкаської міської ради та сайті департаменту фінансової політики Черкаської міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01 січня 2016 року не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно преамбули Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 25 названого Закону встановлено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною 1 статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно частини 1 статті 26 названого Закону виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (пункт 24).

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень статті 10 названого Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

В пункті 7 «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набув чинності з 01 січня 2016 року, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Крім того, слід зазначити, що вказаним Законом № 909-VIII не внесено зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Разом з тим, відповідач, виконуючи рекомендацію Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та приймаючи спірне рішення, зобов'язаний був дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма кореспондується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01 січня 2016 року не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому, Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження сільських рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи відповідача про те, що оспорюваний у частині пункт Положення не порушує прав позивача не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень врегульовані статтею 171 КАС України.

Опорюване в частині Положення за своєю правовою природою є нормативно-правовим актом, оскільки містить адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері справляння та сплати місцевого податку та регулює ставку податку на території міста Черкаси.

Так, відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Крім цього, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обовязки.

Особа є суб'єктом правовідносин, в яких буде застосовано нормативно-правовий акт, якщо вона безпосередньо є учасником матеріальних правовідносин, для врегулювання яких прийнято нормативно-правовий акт.

Суб'єктом оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2010 року (№ рішення 10397446).

Оскільки позивач є власником об'єктів нерухомого майна в місті Черкаси, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно та договорами купівлі-продажу, є платником податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, тому є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 235-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько