ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року м. Київ К/800/35885/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів : Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

при секретарі Кальненко О.І.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника Національного банку України - Маслової В.М., представника Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченка Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 19.03.2015 рок № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних»;

- визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь»;

- зобов'язати Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних».

Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь».

Зобов'язано Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації.

У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є акціонером ПАТ «Банк Київська Русь», якому належить 29,4 % акцій у статутному капіталі даного товариства.

На виконання постанови правління Національного банку України від 12.05.2014 року № 272 «Про здійснення діагностичного обстеження банків» ПАТ «Банк «Київська Русь» подало до Національного банку України план капіталізації, яким передбачено збільшення статутного капіталу Банку на 182 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року.

Постановою правління Національного банку України від 11.12.2014 року № 805/БТ «Про затвердження капіталізації банків 2 та 3 груп за результатами їх діагностичного обстеження» було затверджено програму капіталізації ПАТ «Банк «Київська Русь», яка передбачає докапіталізацію банку в розмірі 199 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року.

Станом на 04.03.2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» залучено на рахунок 5004 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» кошти на суму 75 млн. грн.

У зв'язку з невиконанням ПАТ «Банк «Київська Русь» плану капіталізації правлінням Національного банку України 05.03.2015 року було прийнято постанову № 165/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії проблемних».

19 березня 2015 року правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», якою, зокрема встановлено невиконання банком плану капіталізації, значні ризики для вкладників і кредиторів Банку та зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності банку станом на 17.03.2015 року встановлено погіршення показників його діяльності після віднесення до категорії проблемних, зменшення обсягу високоліквідних активів на 14 млн. грн., збільшення обсягів негативно класифікованих активів на 84 млн. грн., прострочення кредитів на 24 млн. грн., погіршення якості кредитного портфелю, продовження відливу коштів фізичних осіб, зниження нормативу поточної ліквідності, розбалансованість активів і пасивів, зменшення ліміту короткої відкритої валютної позиції банку.

За результатами розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» та пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду правлінням Національного банку України 16.07.2015 року прийнято постанову № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь».

Вважаючи постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 та від 16.07.2015 року № 460 протиправними, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національний банк України»,

банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;

банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Згідно із статтею 55 Закону України «Про Національний банк України», головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Статтею 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Відповідно до статті 67 Закону «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.

Пунктом 12 частини 1 статті 73 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Статтею 75 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Часиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», у разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 1 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Так, статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення.

Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду.

Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу.

Ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути:

1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу);

2) здійснення опосередкованого кредитування пов'язаних із банком осіб;

3) невключення до переліку пов'язаних із банком осіб, які мають ознаки пов'язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано;

4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності;

5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності;

6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов'язаних з банком осіб;

7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу.

Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності.

Згідно із пунктом 12.5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки:

заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства;

план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов'язане з погіршенням фінансового стану банку.

Відповідно до пункту 13.1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація.

Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку.

Умови частини 6 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо зобов'язання проблемного банку у строк до 180 дніів привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства слід розуміти так, що даний обов'язок повинно бути виконано банком у будь-який момент, але не пізніше дня спливу шестимісячного строку.

Наведений строк є законодавчою гарантією для проблемного банку від потенційних протиправних дій та рішень Національного банку як державного владного суб'єкта.

Натомість частини 8, 9 статті 75 цього Закону допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях «протягом 180 днів з дня...» та «не пізніше ніж через 180 днів», передбачають прийняття Національним банком рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства.

Таким чином, приписи частин 6, 8, 9 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм. Тож, принцип правової визначеності вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають.

Правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна відповідати за недоліки своєї законодавчої діяльності відповідно до правила пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає й діяльність Національного банку України у частині здійснення банківського нагляду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» зазначено, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи. Закон має достатньо чітко визначати межі дискреції суб'єкта влади та порядок її реалізації.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що постановою Національного банку України від 05.03.2015 року № 165/БТ, якою ПАТ «Банк «Київська Русь» визнано проблемним через невиконання ним рішення Національного банку України про збільшення статутного капіталу (плану капіталізації банку), однак, конкретного строку у межах 180 днів, продовж якого банк мав привести свою діяльність у відповідність до законодавства, вказаною постановою не встановлено, реальної можливості провести процедури фінансового оздоровлення банку не надано та вже через 14 календарних днів (10 робочих, банківських днів) його визнано неплатоспроможним, тобто вищезазначену нечіткість законодавчих норм відповідачем не було використано в інтересах особи (позивача) та з метою забезпечення банківської стабільності і забезпечення інтересів інших фізичних і юридичних осіб - вкладників, кредиторів.

Як встановлено судом, ПАТ «Банк «Київська Русь» 12.03.2015 року, тобто у межах семиденного строку з дня визнання його проблемним, як того вимагає стаття 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», повідомив Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства, а саме про заходи для виконання плану його капіталізації та про їх хід - прийняття Загальними зборами акціонерів Банку рішення від 05.12.2014 року про приватне розміщення акцій загальною номінальною вартістю 182000000,00 грн., реєстрацію 13.01.2015 року випуску акцій та проспекту їх емісії в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, укладання з учасниками договорів купівлі-продажу акцій на вищевказану суму, внесення 23.02.2015 року учасниками коштів на суму 74800000,00 грн. та здійснення іншої частини внесків у розмірі 107200000,00 грн. та повне виконання плану капіталізації банку до 15.04.2015 року.

Однак, Національний банк України не взяв до уваги вищевказане повідомлення ПАТ «Банк «Київська Русь» та не врахував вимоги спеціального закону в галузі цінних паперів - Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», який регулює процедуру емісії акцій та їх викупу, яка не може бути проведена за кілька днів та прийняв оскаржувану постанову від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних».

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», а зібраними у справі доказами підтверджена її протиправність, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, визнавши протиправною та скасувавши дану постанову.

Враховуючи, що постанова Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» є похідною від постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», яка є протиправною, дана постанова також підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» передбачено, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Оскільки, вимога про зобов'язання Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації є такою, що прогнозує можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, дана вимога задоволенню не підлягає.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Національного банку України - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - змінити.

Рішення в частині зобов'язання Національного банку України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

О.В. Голяшкін

В.Ф. Мороз