open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.05.2017

Справа

№607/13919/16-ц

Тернопільський

міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого-судді: Братасюка В.М. за участю секретаря: Чичкевич О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача, визнання недійсним договору № 1798 фінансового лізингу від 02 грудня 2016 року, укладеного між сторонами спору та стягнення в порядку реституції 33 852 гривень.

Обґрунтовує вимоги тим, що спірний правочин не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", положеннями якого заборонено включати до змісту договорів умов, котрі є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача; крім того позивач вважає, що спірний договір повинен був бути посвідченим нотаріально, оскільки має ознаки договору найму транспортного засобу за участі фізичної особи, а також, на думку позивача, договір фінансового лізингу було укладено відповідачем протиправно, за відсутності отримання ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали, просять їх задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із участю представника в іншому судовому засіданні, подав письмові заперечення проти позову, згідно яких просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

02 грудня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву на отримання фінансового лізингу, в якій указав марку, модель та вартість предмета лізингу, а саме: Lada Largus 1.6 бензин, Мкпп, комплектація Lux. Акційна ціна 2014 р.в. – 161000 грн., першочерговий внесок 33852,90 грн., розстрочка на 36 місяців, місячний платіж 3531,86 грн. та отримав свій примірник договору.

А також, 02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та відповідачем TOB «Лізингова компанія «АвтоЛайф» укладено договір № 1798 фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому в користування автомобіль Skoda Rapid, комплектацій на модифікація active, об’єм/тип двигуна 1,2 бензин, тип КПП – МКПП, привід передній, а позивач - сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору. Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач здійснив платіж комісії за організацію у розмірі 33 852 грн. на рахунок TOB «Лізингова компанія «Авто Лайф»»; предмет договору позивачу передано не було.

Відповідно до договору вартість предмета лізингу становить 12678,99 доларів США, на дату укладення договору гривневий еквівалент становить 338529 грн; комісія за організацію угоди (10 %).

Відповідно до розділу «Визначення» у Договорі № 1798 фінансового лізингу терміни вживаються в наступному значенні, зокрема:

Комісія за Організацію – першочерговий єдино разовий платіж, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію та ведення Договору протягом терміну його дії. Даний платіж вкючає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, нонесені ним, що пов’язані з укладенням та обслуговуванням договору.

Лізинговий період - період за який Лізингоодержувач здійснює оплату за користування Предметом Лізингу.

Вартість предмета лізингу – погоджена Сторонами вартість (ціна) Предмета лізингу, яка відображає його справедливу та звичайну вартість, на момент укладення Договору.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін а інших осіб, які беруть участь у справі. (ч.1 ст. 11 ЦПК України).

Із змісту заяви позивача та наданих позивачем пояснень в судовому засіданні вбачається, що останній просить визнати правочин недійсним та повернути сторони в попередній стан з наступних підстав:

-внесення відповідачем до спірного договору явно несправедливих в цілому умов, що суперечать принципу добросовісності що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що положення договору одностороннє визначають відповідальність виключно Лізингоодержувача. (ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»)

-укладання договору без нотаріального посвідчення, хоча договір має ознаки договору оренди автомобіля, вчиненого за участі фізичної особи, та вчинення спірного правочину за відсутності ліцензії у відповідача на надання фінансових послуг.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, відповідно ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; ґ) ціну продукції визначено неналежним чином.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Положеннями ч.12. ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Згідно з ч. 2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частиною першою ст. 806 ЦК України, визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною другою ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг визначені істотні умови договору лізингу, якими є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Вище зазначено, що 02 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та відповідачем TOB «Лізингова компанія «Авто Лайф» укладено договір № 1798 фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому в користування автомобіль марки Шкода Рапід, а позивач - сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

З приводу внесення відповідачем до спірного договору явно несправедливих в цілому умов, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, суд зауважує наступне.

Позивач зазначає, що оскаржуваний договір фінансового лізингу, а саме п.9.4. договору, містить умову, згідно якої у разі зміни вартості Предмета Лізингу з моменту укладення даного договору, Лізингоодержувач зобов’язаний єдиноразово доплатити різницю такої Вартості до вже сплачених Авансових платежів до моменту купівлі-продажу предтета Лізингу та передачі його Лізингоодержувачу, в такому випадку остаточна вартість Предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов’язкові платежі будуть визначені у новому Додатку №3 до даного Договору, який сторони зобов’язані підписати. А також згідно п.9.7. договору, Лізингоодержувач зобов’язаний здійснити єдино разову доплату комісії з таким розрахунком, щоб Комісія за передачу Предмета Лізингу становила 3 % від Вартості Предмета Лізигну на момент його купівлі.

Згідно з пунктом 8.4 договору Лізингоодержувач повідомлений про валютні ризики під час виконання Лізингоодержувачем своїх зобов’язань за цим Договором. Лізингоодержувач прийняв на себе валютні ризики згідно з цим Договором.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023 до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення нього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналізуючи зміст доводів позивача, суд наголошує, що в силу ст.60 ЦПК України, обов’язок доказування покладається на кожну із сторін спору, а відтак саме позивач має довести належними та допустимими доказами довести, що вищезазначені умови спірного правочину, є явно недобросовісною умовою, що порушує договірний принцип добросовісності, і є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків.

Разом з тим позивачем не наведено обґрунтування і позивач взагалі не довів яким чином порушуються його права, як споживача послуги, внесенням до спірного догововору п. 9.4. та 9.7, оскільки, як встановлено судом, останній на виконання умов спірного договору, вніс тільки один платіж – комісійний платіж за організацію, а жодних авансових, лізингових платежів за предмет лізингу не вносив.

Відтак, хоча зміст окремих пунктів Договору має усі ознаки несправедливого договору, оскільки аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами спору, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості – однак з огляду на ту обставину, що спірний договір між сторонам лише підписано, жодних доказів про його часткове виконання шляхом сплати лізингових платежів, передачі автомобіля тощо, суду не надано та судом не здобуто.

Водночас позивач просить суд надати оцінку спірному договору на наявність ознак невідповідності вимогам закону щодо нотаріального посвідчення та відсутності у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Ось з цього приводу суд наголошує на такому.

«…Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.»

Даного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15.

Відтак з’ясуванню підлягає наявність у відповідача ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, котрою є, безперечно, здійснення лізингових операцій.

Наявності такої (ліцензії) судом не здобуто, і стороною відповідача суду не надано.

Водночас, знову ж таки, суду є незрозумілим, яким чином, з огляду на обставини, які склалися між сторонами, наявність/відсутність ліцензії впливає на права чи інтереси позивача, котрий, як встановлено судом, не вніс жодного лізингового платежу на умовах передбачених договором, та не отримав предмета лізингу у власне розпорядження.

Суд вважає також істотним зауважити наступне.

«...Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 28 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛК «Автофінанс», нотаріально посвідчено не було.

Тому суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що посилання позивача про несправедливі умови спірного договору, відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про часткове задоволення позову лише у зв’язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору…»

Даного правового висновку дійшов Верховний Суд України у згадуваній вище постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч.1 ст. 202 ЦК України.)

Водночас ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак законом визначено недійсними правочини нікчемні (в силу прямої вказівки в законі), та оспорювані (ті, котрі можуть бути визнані недійними в судовому порядку).

А тому з огляду на наведене, з урахуванням висновку ВСУ про необхідність нотаріального посвідчення договору лізингу автомобіля, укладеного за участі фізичної особи, договір №17985 фінансового лізингу від 02.12.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф», котрий, як встановлено судом, нотаріально не посвідчувався, є недійсним в силу закону (нікчемним), і не потребує визнання недійсним за рішенням суду. (ч.2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, і кожна із сторін зобов’язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відтак 33852 гривень комісійного платежу за організацію, сплачених позивачем відповідачу на виконання нікчемного правочину, підлягають до повернення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 61, 119, 120, 212- 215, 222 ЦПК України, ст.15, 16, 202, 203, 215, 216 ЦК України, Постановою №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справі про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, суд , -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь ОСОБА_1 сплаченого останнім на виконання нікчемного правочину комісійного платежу в розмірі 33852 гривень та 1102,40 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддя

ОСОБА

_4

Джерело: ЄДРСР 67063410
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку