ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017Справа №910/5180/17

За позовом Дочірнього підприємства ВАТ Івано-Франківський мясокомбинат"Івано Франківські Ковбаси"

До Публічного Акціонерного Товариства "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України"

Про стягнення 1 494 121,35 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Звягін А.С.. (дов. від 24.02.2017)

від відповідача: БітюковаІ.В, (дов. № 822 від 30.12.20176)

Гречана Т.А. (дов.№816 від 30.12.2016)

В судовому засіданні 06.06.2017, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи:

30.03.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат "Івано-Франківські Ковбаси" (надалі - позивач) до Публічного Акціонерного Товариства "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України" (надалі - відповідач) про стягнення 1 494 121,35грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/5180/17, розгляд справи призначено на 19.04.2017.

19.04.2017 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 19.04.2017, представник позивача з'явився та заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

В судових засіданнях оголошувались перерви.

В судове засідання, призначене на 06.06.2017, представники сторін з'явились та надали пояснення по суті справи.

Представник позивача клопотав про відкладення розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, розглянувши вказане клопотання не знайшов підстав для його задоволення, у зв'язку з тим, що з ініціативи позивача судові засідання вже відкладались, таким чином позивач зловживає своїми процесуальними правами.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2016 між Дочірнім підприємством ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат "Івано-Франківські Ковбаси ( далі - Поклажодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України" (далі - Зерновий склад) було укладено договір складського зберігання насіння сої №89-СБ/3Б/2016. За даним договором зберігання сільськогосподарська продукція зберігалася на філії відповідача «Братолюбівський елеватор».

Відповідно до п.1.1.Договору поклажодавець зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених договором.

Пунктом 1.3. визначено, що кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються зерновим складом поклажодавцем відповідно до умов договору.

За твердження позивача, відповідачем був порушений обов'язок по Договору зберігання видати (відвантажити) товар належної якості. При здійсненні Відповідачем зберігання сої на зерновому складі у кількості 2 107,5 тони в сою потрапили карантинні шкідники, внаслідок чого Позивачеві були завдані збитки. В подальшому соя була завантажена на складі в залізничний транспорт, доставлена до місця призначення та повернута знову на склад Відповідачеві, що призвело до здійснення значних витрат Позивачем з відвантаження, транспортних витрат та витрат по станційних зборах по переадресації вагонів.

Проте дане твердження не знайшло свого підтвердження з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого ж роду та такої самої якості.

Згідно ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад ; зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до ч.3 статті 24 цього Закону, при прийманні зерна на зберігання зерновий зобов'язаний здійснити аналіз його якості.

В статті 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зазначено, якщо склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Так, при прийнятті відповідачем від позивача на зберігання зерна сої, клас нестандартна, за кількістю 4717 тонн, рік врожаю 2016 згідно складських документів АЦ176796, АЦ176815, АЦ176795, сторонами були визначені якісні характеристики товару, переданого на зберігання, шляхом віднесення його класу нестандартна, з посиланням норми Держстандарту ДСТУ 4964:2008, а також визначено відсоткові показники вологості, зернової та сміттєвої домішок.

Відповідно до п.1.3 Договору кількість зерна, що передається на зберігання, його показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видається Зерновим складом Поклажодавцю відповідно до умов цього Договору.

Згідно із п.2.1 Договору якість зерна повинна відповідати державним стандартам чи та підтверджуватись карткою аналізу зерна, що видається Зерновим складом при прийнятті зерна на зберіганні.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що наявність сміттєвої домішки в певних обсягах відсотках була встановлена в картках аналізу зерна, які зазначені як документи, що засвідчують якість зерна у відповідних складських квитанціях, виданих відповідачем на момент прийняття від позивача Товару на зберігання, що не виключає наявність насіння амброзії в Товарі, переданому на зберігання відповідачу.

Крім того, позивачем не надано належних доказів того, що серед складових частин сміттєвої домішки, виявленої Зерновим складом при прийнятті Товару на зберігання, було відсутнє насіння амброзії, а вказане зерно було належної якості.

Таким чином, посилання Позивача на те, що виявлення в Товарі, переданому зі зберігання, насіння амброзії свідчить про погіршення якості Товару, переданого на зберігання відповідачу, не може бути визнане обґрунтованим оскільки, позивачем не доведено належними доказами той факт, що насіння амброзії було відсутнє як складова частина сміттєвої домішки у складі зерна сої на момент прийняття його на зберігання.

Твердження позивача про те, що вказане зерно було заражене під час складського зберігання не береться судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до свідоцтва про атестацію №РЧ - 094/2014 від 24.10.2014 про атестацію виробничо-тєхнологічної лабораторії філії ПАТ «ДПЗКУ» «Братолюбівський елеватор», яке є чинним до 24.10.2017, свідчить, що зазначена лабораторія Зернового складу (відповідача) не має права на проведення аналізу з визначення вмісту амброзії у складі смітної домішки

Відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» акредитована лабораторія - лабораторія будь-якої форми власності, що акредитована Національним органом України з акредитації та/або іноземним органом з акредитації, який є повним членом ILAC - Міжнародної організації із співробітництва в галузі акредитації лабораторій, відповідно до стандартів ISO/IEC 17025, ДСТУ ISO 17025 або інших стандартів, якими їх замінено.

Зідно листа Державного підприємства «Херсонський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (ДП «Херсонстандартметррлогія») від 01.06.2017 №420-01/31 виробничо-технологічна лабораторія філії ПАТ «ДПЗКУ» «Братолюбівський елеватор» атестована ДП «Херсонстандартметрологія» на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду, має Свідоцтво про атестацію № РЧ- 094/2014, видане 24 жовтня 2014 року і чинне до 24 жовтня 2017 року, невід'ємною частиною якого є затверджена галузь атестації з визначеними об'єктами вимірювань та назвою величин, що вимірюються.

Атестована виробничо-технологічна лабораторія проводить вимірювання в рамках галузі атестації.

Так, відповідно до додатку свідоцтва про атестацію №РЧ - 094/2014 від 24.10.2014 (документ додано до відзиву та міститься в матеріалах справи) чітко встановлені назви величин, що вимірюється виробничо-технологічною лабораторією філії ПАТ «ДПЗКУ» «Братолюбівський елеватор» (далі-BTЛ філії) при здійсненні аналізу якості зернових, що надходять на зберігання до Зернового складу.

Зокрема, відповідно до галузі атестації BTЛ філії здійснюється дослідження якості сої по наступним показникам:

органоліптичні показники на запах та колір;

зараженість шкідниками зерна;

сміттєва та олійна домішка разом (не більше 10%); вологість (не більше 12%);

Таким чином, вищезазначене свідчить, що ВТЛ філії уповноважена на проведення аналізу з визначення вказаних показників, а визначення вмісту амброзії та ріжків не передбачено та здійснюється спеціалізованими лабораторіями.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про карантин рослин» карантинний сертифікат видається державним фітосанітарним інспектором та засвідчує фітосанітарний стан регульованих шкідливих організмів в будь-яких рослинах, продуктах рослинного походження, упаковці, ґрунті та будь-яких інших організмах, об'єктах або матеріалах, здатних переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 705 "Про деякі питання реалізації Закону України "Про карантин рослин" передбачено, що видача карантинного сертифіката здійснюється виключно у разі добровільного звернення осіб.

Слід зазначити, що обов'язок здійснювати контроль за якістю продукції та проведення досліджень в спеціалізованих лабораторій згідно п.2.1.6 Договору № TAL - 2608- 16 транспортного експедирування від 26.08.2016 Позивачем покладено на експедитора ТОВ «Трейд Агро».

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні ).

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Стаття 226 ГК України визначає умови і порядок відшкодування збитків, зокрема, до ч.1 цієї статті зобов'язує учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру.

Зміст цієї правової норми доводить, що сам факт порушення господарського зобов'язання не зумовлює настання збитків, однак останні можуть мати місце, якщо не будуть вжиті заходи для їх запобігання.

Частина 3 цієї статті містить правило про те, що сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: 1) протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; 2) наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, 4) вина боржника ( постанова ВСУ від 25.02.15р. у господарській справі № 17/192).

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність щодо збитків не настає (постанова ВСУ від 25.02.15р. у господарській справі № 17/192).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «ДПЗКУ» не порушено свої зобов'язання виконання умов Договору складського зберігання насіння сої №89-СБ/ЗБ/2016 від 28.09.2016, наявність збитків не підтверджується належними доказами (відсутні докази відмови ТОВ «ТІС - Зерно» від прийняття вагонів, оплати Позивачем послуг експедирування, транспортування, тощо), а також відсутній причинний зв'язок між наявністю збитків у Позивача та виконанням умов Договору Зерновим складом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди (деліктної відповідальності за шкоду) викладено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я, тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавана шкоди.

Отже, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: завдана майну шкода, протиправна поведінка заподіювана шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, вина.

Тягар наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що вій міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачені вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1.) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Разом з тим, позивам не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що викладені позивачем у позові обставини в обґрунтування підстав для стягнення 1 494 121,35грн. з Публічного Акціонерного Товариства "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України", не знайшли свого фактичного підтвердження, у зв'язку із чим у позові слід відмовити.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду позові та поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Дочірнього підприємства ВАТ Івано-Франківський м'ясокомбінат "Івано-Франківські Ковбаси" до Публічного Акціонерного Товариства "Державна Продовольчо-зернова Корпорація України" про стягнення 1 494 121,35грн. - відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.06.2017

Суддя М.О. Лиськов