Справа № 212/1542/17-ц

2/212/1524/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого: судді Козлова Ю.В.,

за участі секретаря: Мельник К.В.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача адвоката: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодження здоровя на виробництві, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, та просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя на виробництві з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «КЗРК») - 96 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що він працював на підприємстві ПАТ КЗРК на шахті «Родіна», його стаж роботи складає: загальний 25 років 4 місяці, за професією 13 років, в умовах шкідливих факторів 14 років 2 місяці ( з 23.09.2002р. -15.12.2003р. гірником, з15.12.2003р. по 27.02.2017р. прохідником дільниці №6).

Рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлені професійні захворювання:

- Радикулопатія папереково - крижова L5, S1білатерально та шийна С5, С7,С8, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, мязовотонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторнотрофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остереартрозу, в поєднанні з періартрозом, ліктьових (ПФ першого другого ст.) та колінних (ПФ першого-другого ст.) суглобів. М54.1;

- Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст.(пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А». ЛН першого ст. J44.

Причиною виникнення професійного захворювання стало перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 21.12.2016р. де вказано, що працюючи на підприємстві він виконував роботи в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Тобто відповідач протягом тривалого часу грубо порушував ст.13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII та ст. 153 КЗпПУ.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII, підприємство зобов'язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог статті 13 несе безпосередню відповідальність.

Оскільки він втратив своє здоров'я, та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати йому моральну шкоду, наявність якої полягає у наступному: винним у заподіянні йому фізичної і моральної шкоди є підприємство ПАТ «КЗРК», що у порушення, діючого на той час, законодавства не створило не шкідливі і безпечні умови праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми і права охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях.

Оскільки професійне захворювання виникло у нього внаслідок низки порушень трудового законодавства адміністрацією підприємства, де він працював, що воно саме і визнало в акті розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обовязків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

В звязку з професійним захворюванням змінився його образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань, що призводять до значних і постійних моральних страждань та змушують його звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 наполягали на задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 пояснив, крім іншого, що не завжди під час роботи була можливість використовувати засоби малої механізації для переміщення вантажів, зокрема для роботи він повинен був постійно працювати з перфоратором, який важить приблизно 50 кг, напружена праця в умовах постійно обмеженого простору, все це привело до його хронічного захворювання радикулопітії попереково крижової та шийної. Крім того, постійний пил, порушення систем вентиляції на шахті привело к іншому наслідку - захворювання легень. Вказані захворювання є професійними, мотивування відповідача, що він колись палив сигарети, не може бути причиною його захворювання. В звязку з захворюваннями він переносить постійний біль, він не може спокійно присісти, лягти, щоб перевернутись на інший бік уві сні, він повинен прикладати постійні зусилля. Вказані обставини примушують докладати додаткових зусиль для організації свого життя, порушено звичний уклад життя, вимушений часто звертатися до лікувальних установ, приймати ліки. Вказані обставини викликають відчуття неповноцінності. Він в минулому спортсмен, його донька займається спортом плаванням, а він не може їй допомогти.

Представник відповідача ПАТ КЗРК проти позову заперечував у повному обсязі та вказав, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди. Підприємством було надано засоби захисту від шкідливих чинників. Крім того, при прийомі на роботу позивач був проінформований про шкідливі умови праці. Позивачу вперше був встановлений діагноз захворювання в 2011 році, але він не звільнився з роботи продовжував працювати, тобто сім років міг виконувати свої обовязки. ФССНН позивачу були виплачені компенсація та одноразова допомога. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в зв'язку з тим, що відсутній факт встановлення наявності доказу вини відповідача та позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на шахті Родіна ПАТ «КЗРК» в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища з 23.09.2002р. по 27.02.2017р. підземним гірником.

22.11.2016р. медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувальнопрофілактичного закладу Українського науково-дослідного інституту промислової медицини № 1495, ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання:

- Радикулопатія папереково - крижова L5, S1білатерально та шийна С5,С7,С8, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, мязовотонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторнотрофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остереартрозу, в поєднанні з періартрозом, ліктьових (ПФ першогодругого ст.) та колінних ( ПФ першого-другого ст.) суглобів. М54.1;

- Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст.(пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А». ЛН першого ст. J44.

Відповідно до висновку Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 21.10.2016 № 1072/4.5-5 виданої Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області зазначено, що позивач працював в шкідливих умовах праці, які характеризувались фізичними перевантаженнями, підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.12.2016р. де вказано, що працюючи на шахті «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком» підземним прохідником з 15.12.2003р. з повним робочим днем на підземних умовах, виконував весь комплекс робіт з проходження горизонтальних, похилих та вертикальних гірничих виробок. При цьому внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень режимів систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати засоби малої механізації для переміщення вантажів, внаслідок обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосуванню.

Причина виникнення професійного захворювання:

Важкість праці: маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну - від 40 кг, при допустимій нормі до 30 кг. Періодичне перебування в незручній позі -80,6% зміни при допустимому до 25%.

Пил переважно фіброгенної дії: концентрації пилу з вмістом вільного кристалічного діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони -3,9 мг/м3 при гранично допустимій 2,0 мг,м№ згідно СанПін 4617-88 «Предельно допустимые концентрации (ПДК_ вредных веществ в воздухе рабочей зоны)».

У відповідності до ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

У відповідності до ст.158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Аналогічні вимоги передбачені ст. 21 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII, підприємство зобов'язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст.13 несе відповідальність безпосередньо.

Факт провини підприємства підтверджується актом розслідування профзахворювання, висновком Українського НДІ Проммедицини № 1495 від 22.11.2016р.

Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України «відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих звязків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя».

Оскільки професійне захворювання виникло у позивача внаслідок порушення адміністрацією підприємства, де він працював, що воно саме і визнало в акті розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обовязків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

За висновком МСЕК від 09.02.2017р. серії 12 ААА №044573 позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 60% (з них 50% - радикулопатії та 10% - ХОЗЛ) та 3 група інвалідності з 30 січня 2017 з переоглядом 01 січня 2018 року. Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує «забезпечення лікарськими засобами, ВМП, санаторнокурортного лікування».

В звязку з професійним захворюванням змінилися його образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. При захворюванні позивача повне одужання неможливе, і перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватись спричиняє йому моральні страждання.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань позивача, що призводять до значних і постійних моральних страждань, адже в ЦКУ ч.2 ст.23 передбачено, що моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоровя», тобто це визначене законодавцем формулювання, яке, саме по собі, позбавляє позивача якимось чином окремо доводити наявність моральних страждань від втрати здоровя.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 передбачено: «4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..». Визначене спростовує твердження відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.

Отже, наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю це є аксіоматична парадигма людського життя і навряд чи потребує якогось казуістичного опосередкованого доведення, на якому наполягав представник відповідача. Хоча, на спростування доводів представника відповідача, матеріали справи та відповіді надані позивачем у судовому засіданні, переконливо доводять, що стан залежності позивача від його хвороби на сьогоднішній день є даність, яка формує його сприйняття оточуючого світу, породжує відчуття неповноцінності, яке тільки посилюється у позивача, перетворюючись на справжню муку, через чітке розуміння ним відсутності перспективи одужання у майбутньому.

Таким чином, у наслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємства позивач відчуває як фізичні так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням його здоровя в результаті фізично шкідливих і небезпечних факторів при виконанні трудових обовязків.

У відповідності до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно частині 3 ст.23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови прані.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦКУ та ст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розяснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 1167 ЦКУ - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 ч.1 ст.268 ЦКУ відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, повязаної з ушкодженням здоровя, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.

У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоровя працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

І хоча представник відповідача стверджував, що відповідно до діючих сьогодні положень ст.9 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII: Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", з цим суд не може погодитись за наступних підстав. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року з питання відшкодування моральної шкоди безпосередньо работодавцем, у абзаці 9-му пункту 5-го встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Таким чином, з урахуванням, крім іншого, норми ст.13 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує розяснення наведені в п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 рокуз подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який становить 60%,, наявність третьої групи інвалідності, час протягом якого позивач працював у відповідача на посадах пов'язаних з виникненням професійного захворювання, глибину і ступінь його моральних страждань повязаних з фізичним станом здоровя, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили.

Враховуючи надані Пленумом Верховного Суду України розяснення, відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у її житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, часу роботи на підприємстві відповідача в умовах шкідливих факторів, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум за одну працездатну особу в розрахунок на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд вважає можливим стягнути на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі співрозмірній з проміжком часу у півтора роки, тобто тридцять шість прожиткових мінімумів, що становить 57 600 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини позову позивачу відмовляє.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі ст.88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави у сумі 640,00грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16,23,268, § 1. «Загальні положення про відшкодування шкоди» Глави 82 ЦК України, ст.4,9,13,21 Закону України "Про охорону праці", абз.4 ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, правову позицію Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України", ст.237-1 ч.1,153 КЗпП України, ст.ст.10,60,209,212,214-215, 218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В: