ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________________________________________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"06" червня 2017 р. Справа № 806/2491/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Бучик А.Ю.

ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_3, Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "09" березня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання дій неправомірними, стягнення суддівської винагороди в розмірі 53273,29 грн.та стягнення заробітку за час затримки остаточного розрахунку ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _3 звернувся з позовом до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про:

- визнання неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України щодо неприйняття заходів з фінансування та виплати йому щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з 11.09.2014року по 31.03.2015року в розмірі 53273,29грн.;

- зобов'язання Міністерство фінансів України через Державну казначейську службу України профінансувати Державну судову адміністрацію України для виплати йому Апеляційним судом Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди в сумі 53273,29грн.;

- стягнення з Апеляційного суду Житомирської області заборгованості із суддівської винагороди за період з 11.09.2014року по 31.03.2015року в сумі 53273,29грн.;

- стягнення з Апеляційного суду Житомирської області середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 03.10.2016року по день ухвалення судового рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Апеляційного суду Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної суддівської винагороди в повному обсязі за період з вересня 2014року по грудень 2014року.

Стягнуто з Апеляційного суду Житомирської області на користь ОСОБА_3 заборгованість з суддівської винагороди за період з вересня 2014року по грудень 2014року в розмірі 17464,09грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30000,00грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі - Апеляційний суд Житомирської області, Державна судова адміністрація України та позивач - ОСОБА_3 звернулися до Житомирського апеляційного адміністративного суду із апеляційними скаргами, в яких відповідачі просять назване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, позивач просить скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позову про стягнення суддівської винагороди за період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року в сумі 35809,20 грн.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги Апеляційний суд Житомирської області вказав, що в даному випадку обмеження щодо реалізації прав позивача на отримання суддівської винагороди в повному розмірі відповідно до Закону №1622-VII було зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Державна судова адміністрація України у своїй апеляційній скарзі вказує, що п.9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення частини 3 ст. 69, ст. 129, ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що відповідно до ст. 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", вимог ч. 2 ст. 6 та ч.2 ст.19, ст.129 та ч.1 ст. 130 Конституції України і рішень Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013 та рішення від 08.06.2016 року №4-рп/2016 суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами так як діє особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів, спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя і Конституція не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів, якими встановлені умови та порядок матеріального забезпечення суддів.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 197 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, позивач з 02.12.2003року по 03.10.2016року працював на посаді судді Апеляційного суду Житомирської області.

Сторони визнають, що позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода за період з 03.08.2014року по 31.03.2015року з урахуванням обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого Законом України від 31.07.2014року "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014рік" та Законом України від 28.12.2014року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Так, відповідно до дослідженої судом довідки Апеляційного суду Житомирської області про заробіток позивача встановлено, що позивачу суддівська винагорода за вересень 2014року була скорегована в сторону зменшення на загальну суму 2657,45грн., за жовтень того ж року - на 5846,40грн., за листопад - на 4384,80грн. і за грудень - на 4575,44грн., за січень-березень 2015року - по 11936,40грн. за кожний місяць, а всього на загальну суму 53273,29грн.

Суть спору між сторонами зведена виключно щодо правомірності такого обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди позивачу 15 розмірами мінімальної заробітної плати, передбаченого пунктом 6-4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014рік" від 31 липня 2014 року N1622- VII, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 р. N 79-VIII.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав для обмеження розміру суддівської винагороди позивача за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями пункту 14 статті 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Відповідно до чинної у 2014 році частини 1 статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, 31 липня 2014 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", підставою чого слугувало те, що економіка України в 2014 році знаходилася у надзвичайно складному становищі, і задля зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей та відповідно до проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, де як попередній захід для отримання наступного траншу від МВФ є ухвалення нових змін до бюджету.

Цим Законом Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" було доповнено пунктом 6-4, яким було обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом враховані положення інших міжнародних документів, яким оскаржувані дії відповідачів відповідають у повній мірі, зокрема рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яким було визнано неприйнятними заяви литовських суддів, пов'язані зі скороченням їм заробітної плати. Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі "Савіцкас та інші проти Литви" зазначив: "Вислів "коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується", що міститься в пункті 3 статті 11 Закону про суди, повинен бути витлумачений так, що у зв'язку з фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі через особливі обставини (економічна криза, стихійні лиха тощо) в державі виникає надзвичайно складна економічна і фінансова ситуація. У такому разі з об'єктивних причин може бути нестача ресурсів для здійснення функцій держави та задоволення суспільних потреб, у тому числі гарантування матеріально-фінансових потреб судів. За таких обставин законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рівень заробітної плати для різних осіб, і ввести правове регулювання по заробітній платі, яка є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей. Проте навіть у такому разі законодавець повинен підтримувати баланс між правами і законними інтересами тих осіб, до яких застосовуються менш сприятливі законодавчі акти, й інтересами суспільства та держави, тобто влада повинна звернути увагу на вимоги принципу пропорційності. Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що у разі дуже серйозної економічної та фінансової ситуації бюджетне фінансування всіх державних установ слід переглянути і зменшити. Якщо в разі дуже серйозної економічної ситуації правові акти зазначатимуть, що фінансування судів і заробітної плати не може бути зменшено тільки щодо суддів, це означатиме, що суди необґрунтовано відрізнятимуться від інших державних установ і судді необґрунтовано виділятимуться серед інших осіб, які здійснюють функції в державних установах.

Подібні позиції ЄСПЛ висловив й у рішеннях від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйяртан Асмундсон проти Ісландії", які зводилися до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася у державі.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи обмеження соціально-економічних прав інших осіб, зокрема, працівників державних органів та інших бюджетних установ, що мали місце у 2014, 2015 роках згідно Законів України № 1622-VІІ від 31 липня 2014 року, №76-VІІІ від 28 грудня 2014 року, суд дійшов висновку, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

В даному випадку обмеження щодо реалізації прав позивача на отримання суддівської винагороди в повному розмірі було зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що йому неправомірно не донарахована суддівська винагорода за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року є необґрунтованими.

Оскільки, під час звільнення позивача з посади судді з ним було проведено повний розрахунок, тому немає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За таких підстав апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу Апеляційного суду Житомирської області та Державної судової адміністрації України слід задовольнити, постанову суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Апеляційного суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України задовольнити, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "09" березня 2017 р. в частині позовних вимог, що були задоволені- скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні вказаних позовних вимог- відмовити.

У решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: А.Ю.Бучик

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,10020

3- відповідачу/відповідачам: Міністерство фінансів України вул.Грушевського, 12/2,м.Київ,01008 Державна казначейська служба України вул.Бастіонна, 6,м.Київ,01601 Державна судова адміністрація України вул.Липська,18/5,м. Київ,01601 Апеляційний суд Житомирської області вул. С.Ріхтера, 24,м.Житомир,10008

4-третій особі: - ,