Провадження № 2/359/501/2017

Справа № 359/8131/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2017 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Степаненко А.О..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа Приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Віценко Валерія Олександрівна, про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення сторін у первісний стан, -

В С Т А Н О В И В :

19.10.2016 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом та після уточнення позовних вимог (а.с.95-98) просить суд: - визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,06 га кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 20.10.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Віценко Валерією Олександрівною, за реєстровим номером 2634;

- визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки площею 0,06 га кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, 21.10.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Віценко Валерією Олександрівною, за реєстровим номером 26342 та скасувати рішення №25466991 від 21.10.2015 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,06 га кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- повернути сторони у первісне положення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. У відділі державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області перебуває виконавчий лист №2-2622 від 10.09.2003 року, виданий Бориспільським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але неменше ? неоподатковуваного мінімуму громадян на дитину, до її повноліття. Позивач стверджує, що розмір заборгованості за виконавчим листом з 04.09.2003 року по 01.10.2011 року становить 242562,21 грн., яка відповідачем ОСОБА_2 не погашена. Позивач зазначає, що з метою своєчасного виконання зазначеного судового рішення 03.10.2011 року старшим державним виконавцем Гой Я.П. винесено постанову про арешт майна боржника та заборони його відчуження, якою накладено арешт на автомобіль марки Ford Tranzit та легковий причеп до легкового автомобіля, однак проведення його оцінки та реалізації на прилюдних торгах унеможливлюється через відсутність ключів, які ОСОБА_2 не були передані державному виконавцю. Позивач також зазначає, що 10.02.2012 року старшим державним виконавцем Гой Я.П. винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника в розмірах і обсягах 242562,21 грн., необхідних для виконання за виконавчим документом, яка стосувалась земельної ділянки АДРЕСА_1. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про арешт усього майна та про оголошення заборони на його відчуження, а також про існування боргу в сумі 242562,21 грн. зі сплати аліментів, свідчить його підпис у супровідному листу від 03.10.2011 року №81039-81042 та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.03.2014 року по справі №359/655/13-ц. Позивач зазначає, що 06.10.2016 року звернулась до ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції з запитом про примусове виконання виконавчого листа та, ознайомившись х матеріалами виконавчого провадження, дізналась, що вищезазначена земельна ділянка, відносно якої 10.02.2012 року було винесено постанову про арешт майна боржника та заборони його відчуження, - відчужена на користь третіх осіб.

Позивач вважає, що оспорювані нею правочини були укладені відповідачем в протизаконних цілях без наміру передати право власності іншій особі, так як дана земельна ділянка в кінцевому результаті повернулась в розпорядження його родини - дружини відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1, та що відповідачі намагалися створити видимість переходу права власності на підставі укладення договору купівлі-продажу та передачі майна в дар, тоді як переслідувана ними мета полягала в ухиленні від сплати заборгованості по аміантам за рахунок зазначеного у договорах майна, тому ці договори є фіктивними правочинами. Позивач стверджує, що відчуження відповідачем майна при наявності постанов про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а також з урахуванням суми заборгованості за сплати аліментів, яка складає 266851,45 грн., порушує її права та права доньки, в інтересах якої діє позивач, оскільки унеможливлює примусове виконання судового рішення за рахунок проданого та подарованого майна.

При цьому недійсність правочину позивач мотивує порушенням сторонами при укладенні договору дарування та договору купівлі-продажу положення ч.1 ст.203 ЦК України, а саме тим, що на підставі спірних договорів відчужено майно, на яке згідно постанови від.10.02.2012 року накладено арешт, і це суперечить закону, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Також зазначає, що вчинений 20.10.2015 року правочин у формі продажу земельної ділянки ОСОБА_3 та подальше її відчуження 21.10.2015 на користь другої дружини відповідача - ОСОБА_1 суперечить вимогам ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» і були порушенням заборони державного виконавця розпоряджатися належним відповідачу майном. Вважає, що сама по собі відсутність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно даних про арешт майна (земельної ділянки), яке нотаріус перевіряв перед вчиненням відповідних дій, не свідчить про відсутність обов'язку у дарувальника виконувати законні вимоги державного виконавця щодо заборони розпоряджатися своїм майном і не змінює правову природу спору.

В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримала уточнені позовні вимоги, просили їх задовольнити, вважають, що наявні підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, передбачених ст.ст.203,215,216 ЦК України, а також, що спірна земельна ділянка має бути повернута у власність боржника ОСОБА_7 з метою її подальшої реалізації у виконавчому провадженні та погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволенні позову заперечував, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не був повідомлений про накладення арешту на земельну ділянку, відповідної постанови державного виконавця не отримував, та, як вбачається з матеріалів справи, тривалий час не вживав ніяких дії щодо земельної ділянки. Він звертає увагу, що позивачем не зазначено, що саме в діях відповідача не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, та що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях позивача. Він також зазначає, що з позовної заяви не вбачається, з яких саме підстав: фіктивності правочину, чи його невідповідності вимогам закону ,- позивач просить визнати правочини недійсними. Він звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 не був обізнаний щодо арешту земельної ділянки та що саме державний виконавець мав вжити дій щодо внесення відомостей щодо внесення відомостей про арешт земельної ділянки до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судове засіданні не з'явились, направили письмові заперечення проти позову (а.с.70-71, 80-81), відповідно до яких вважають, що при укладенні оспорюваних договорів було дотримано усіх вимог законодавства , а також звертають увагу, що нотаріус перед посвідченням договору перевірив відсутність заборони відчуження нерухомого майна.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_8, представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9, дослідивши письмові заперечення відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, письмові матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторонам та їх представникам судом було роз'яснено, що відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України судом було роз'яснено особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, та попереджено про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

В тому числі роз'яснено, що відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Так, відповідно до вимог ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На виконанні у Бориспільському відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області (до реорганізації - відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області) знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2622 від 10.09.2003 року, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільної доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але неменше ? неоподатковуваного мінімуму громадян на дитину, до її повноліття.

Наведене підтверджується копією виконавчого листа, виданого Бориспільським міськрайонним судом та постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 12.09.2003 року (а.с.6,7).

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості з аліментів за період з 01.09.2015 по 30.09.2016 державного виконавця Шепелева О.С. заборгованість відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів за вищевказаним виконавчим листом станом на 30.09.2016 року становить 266851,45 грн., зокрема станом на 31.08.2015 року заборгованість становила 245609,45 грн. (а.с.18)

З долучених до матеріалів справи копії документів з виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-2622 від 10.09.2003 року, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області, також встановлено, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.10.3011 року ВП №3239049 старшим державним виконавцем Гой Я.П. для забезпечення реального виконання рішення накладено арешт на автомобіль Ford Tranzit, рік випуску 1988, колір - червоний, тип АТМ - легковий, д.н.з. - НОМЕР_2, № двигуна - НОМЕР_3, № кузова - НОМЕР_3, тип кузова - вантажопасажирський, - у межах суми звернення стягнення : 29571,90грн., а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 лише в межах суми боргу; арешт накласти з моменту надходження постанови.

При цьому зазначено, що копії постанови направити на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам.

Зі змісту копії супровідного листа від 03.10.2011 року №81039-81042 (а.с.9) вбачається, що копія постанови підлягала направленню РЕВ ДАІ, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Бориспільському міськрайонному суду Київської області, а також, що відповідач ОСОБА_2 отримав копію постанови 03.10.2011 року, що сторонами не заперечується.

Крім того, як вбачається з долученої до матеріалів справи копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.02.2012 року ВП №3239049. старшим державним виконавцем Гой Я.П. для забезпечення реального виконання рішення накладено арешт на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,06 га, що належить боржнику ОСОБА_2 , у межах суми звернення стягнення 242562,21 грн., заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу. Зазначено про те, що арешт накласти з моменту надходження постанови, а також, що копії постанови направити на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам (а.с.11).

Зі змісту копії супровідного листа від 10.02.2012 №9518 (а.с.10) вбачається, що копії постанови про арешт майна боржника від 10.02.2012 року підлягали направленню для виконання та до відому Головному управлінню держкомзему в Київській області, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та Бориспільському міськрайонному суду Київської області.

Факт отримання даної постанови відповідачем ОСОБА_2 не визнається та позивачем не доведений.

З ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2017 року у справі №359/8008/16 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця (а.с 119-121) вбачається, що бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Бориспільського МРУЮ Гой Я.П., яка полягає в ухиленні від надсилання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження була предметом судового розгляду, при цьому судом встановлено, що така бездіяльність суперечила ст.57 Закону Країни «Про виконавче провадження». Суд ухвалив, зокрема: визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Гой Яни Петрівни, що побігає в ухиленні від надсилання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 лютого 2012 року, якою був накладений арешт на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1.

Будь-які належні і допустимі докази того, що на виконання вимог ст.ст.57,63 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, що була чинна до 05.10.2016, були вчинені інші передбачені законом дії щодо арешту та звернення стягнення на спірну земельну ділянку, суду надані не були, та сторонами не оспорюється, що такі дії державним виконавцем не вчинялися.

В судовому засіданні встановлено, що 20 жовтня 2015 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений та нотаріально посвідчений Віценко В.О. приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу, реєстровий №2634, Договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив належну відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.77).

За змістом п.7 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, відсутність заборони відчуження нерухомого майна, яке вказане вище, та податкової застави перевірено за допомого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру податкових застав, що підтверджується витягами від 20 жовтня 2015 року.

Також встановлено, що 21 жовтня 2015 року між відповідачами ОСОБА_3(Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдарована) був укладений та нотаріально посвідчений Віценко В.О. приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу, реєстровий №2642, Договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_3 подарував, а обдарована ОСОБА_1 прийняла в дар належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.72).

За змістом п.7 Договору дарування земельної ділянки, відсутність заборони відчуження нерухомого майна та податкової застави перевірено за допомого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру податкових застав, що підтверджується витягами від 21 жовтня 2015 року.

Факт відсутності зареєстрованої заборони відчуження спірної земельної ділянки на момент укладення спірних договорів, позивачем не оспорюється.

За змістом ч.1, 4 ст.12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В зв'язку з цим слід також зазначити, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Наведені висновки зазначені в постановах Верховного Суду України від 18.01.2017 року, справа №2552цс16, від 25.05.2016 - справа №6-605цс16.

Водночас твердження позивача про те, що, сама по собі відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно даних про арешт майна (земельної ділянки), яке нотаріус перевіряв перед вчиненням відповідних дій, не свідчить про відсутність обов'язку у дарувальника виконувати законні вимоги державного виконавця щодо заборони розпоряджатися своїм майном і не змінює правову природу спору, слід визнати необґрунтованими.

Так, правові висновку Верховного Суду України, на які в своєму позову посилається ОСОБА_1 стосувались оспорюваної угоди, укладеної при наявності судового рішення - ухвали суду про забезпечення позову та накладення арешту на майно, яка є сама по собі судовим рішення, обов'язковим для виконання в силу вимог ст.124 Конституції України та ст.14 ЦПК України, що не відповідає обставинам даної справи, де арешт накладався постановою державного виконавця.

Так, відповідно до ч.3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що був чинним до 05.10.2016, копія постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження .

Відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі, зокрема, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» та п.38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20\3, при посвідченні угоди про відчуження зокрема, земельної ділянки перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Судом встановлено, що в даному випадку, оскільки при виконанні виконавчого документу Бориспільського міськрайонного суду, стягувачам за яким є позивач, а боржником - відповідач ОСОБА_2, державним виконавцем не було дотримано встановленого законом порядку накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача розпоряджатись належною йому на праві власності земельною ділянкою встановлено не було.

При цьому суд враховує, що будь-яких доказів на підтвердження доводів позивача, що відповідачі свідомо, з метою ухилення відповідача ОСОБА_2 від сплати заборгованості по аліментах за рахунок зазначеного в договорах майна, уклали оспорювані договори, та намагалися створити видимість переходу права власності на підставі укладених оспорюваних договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору дарування земельної ділянки, суду надано не було.

Сам лише факт, що право власності на земельну ділянку протягом короткого проміжку часу перейшло від відповідача ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні до відповідача до його дружини від другого шлюбу - ОСОБА_1, не свідчить про наявність зазначених позивачем підстав для визнання договорів недійсними, оскільки відповідачі вільні у реалізації своїх цивільних прав та у розпорядженні належним їм на праві власності майном, зокрема на вчинення правочинів, що не суперечать вимогам закону, а також, враховуючи, що з моменту винесення вищезазначеної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.02.2012 року до укладення спірних договорів пройшло більш ніж три роки, в докази того, що відповідачі були обізнані про наявність такої постанови, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивач належним чином не довела, що оспорюваними договорами порушені її права, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в зв'язку з відмовою в позові відшкодуванню не підлягають, , а надміру сплачений позивачем судовий збір в сумі 826 гривень 40 копійок (сплачено 2204,40 грн., належить до сплати відповідно до уточненої позовної заяви 1102,40грн. за дві вимоги немайнового характеру та 275,60 грн. за заявою про забезпечення позову) згідно зі ст.7 Закону України «Про судовий збір» може бути повернутий клопотанням позивача на підставі відповідної ухвали суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 79, 88, 169, 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа Приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Віценко Валерія Олександрівна, про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення сторін у первісний стан - відмовити повністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. В. Муранова-Лесів