ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2011 р.

Справа № 2-а-165/11/1503

Категорія:

Головуючий в 1 інстанції:

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Кравця О.О. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження на підставі ч. 8 ст. 183-2 КАС України апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області на постанову Балтського районного суду Одеської області від 16 лютого 2011 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області про виплату щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області про зобов’язання нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції до 28 грудня 2007 року.

В обґрунтування позову зазначалося, що ОСОБА_1 являється пенсіонером та має статус дитини війни. Відповідно до діючого законодавства дітям війни пенсія підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак зазначене підвищення до пенсії не нараховується та не виплачується позивачу в повному обсязі, що порушує гарантоване Конституцією України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни»право громадян, які мають статус дитини війни, на отримання соціальних гарантій.

Постановою Балтського районного суду Одеської області від 16 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову відповідача в проведенні перерахунку позивачу підвищення до пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 01 лютого 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, судом не взято до уваги положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530. Крім того апелянт вважає, що відповідно до ст. ст. 99 та 100 КАС України позивачем було пропущено строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права, а висновок суду щодо поновлення вказаного строку є необґрунтованим. У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області та має статус дитини війни згідно з посвідченням.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі ст. 6 названого Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України, а також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії ст. 6 названого Закону на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Рішенням Конституційного Суду України № 10 рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосується виплати доплати «дітям війни»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено вище, згідно наведеним нормам Закону, позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції до 28 грудня 2007 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, а також зазначеного Рішення Конституційного Суду України, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача провести виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком є правильним.

Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Разом з цим, позивач звернувся за захистом порушеного відповідачем права на отримання допомоги за 2007-2009 роки лише 01 лютого 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (чинній на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Право позивача на отримання підвищення до пенсії у 2007 та у 2008 роках виникло після винесення рішень Конституційним Судом України від 09 липня 2007 року № 06-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10 рп/2008 року, якими поновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі встановленому ст. 6 Закону України ««Про соціальний захист дітей війни»в редакції до 28 грудня 2007 року. Вказані рішення Конституційного Суду України були у встановленому порядку опубліковані відповідно у липні 2007 року та у травні 2008 року, а тому позивач повинна була дізнатись про порушення свого права саме у липні 2007 року та у травні 2008 року.

На момент розгляду справи судом першої інстанції позову ОСОБА_1, по суті Законом України «Про судоустрій і статус суддів»від 07 липня 2010 року частину 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно ч. 2 ст. 5 названого Кодексу провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі наведених вище положень процесуального закону, чинних на момент розгляду справи судом першої інстанції, Балтський районний суд Одеської області на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України повинен був залишити позов ОСОБА_1 без розгляду в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 липня 2010 року.

Із врахуванням викладеного вище висновку щодо безпідставного поновлення судом першої інстанції позивачу строку для звернення з позовом до суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 липня 2010 року із залишенням без розгляду вказаних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області задовольнити частково.

Постанову Балтського районного суду Одеської області від 16 лютого 2011 року в частині зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення на 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 липня 2010 року –скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині –залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Балтського районного суду Одеської області від 16 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді: