Провадження № 2-а/522/1235/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М., Школа О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: Державна податкова інспекція у Суворівському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ОБЛТРАНСБУД», Головне управління ДФС України в Одеській області, Комунальне підприємство «Гідропарк «ЛУЗАНІВКА», Комунальне підприємство «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ», Комунальне підприємство «ЛАНЖЕРОН», Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ ОСОБА_2», Комунальне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «ОДЕСМІСЬКСВІТЛО», Комунальне підприємство «МІСЬКІ ДОРОГИ», Комунальне підприємство «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», Комунальне підприємство «ОДЕСРЕКЛАМА», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО», Комунальне підприємство «ЦЕНТР ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ОСОБА_3», Комунальне підприємство «МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ», Благодійний фонд «СТУДЕНТСЬКА ЦЕРКВА», Комунальне підприємство «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР», Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ АГЕНТСТВО З ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛА» про визнання противоправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: Державна податкова інспекція у Суворівському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ОБЛТРАНСБУД», Головне управління ДФС України в Одеській області, Комунальне підприємство «Гідропарк «ЛУЗАНІВКА», Комунальне підприємство «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ», Комунальне підприємство «ЛАНЖЕРОН», Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ ОСОБА_2», Комунальне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «ОДЕСМІСЬКСВІТЛО», Комунальне підприємство «МІСЬКІ ДОРОГИ», Комунальне підприємство «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», Комунальне підприємство «ОДЕСРЕКЛАМА», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО», Комунальне підприємство «ЦЕНТР ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ОСОБА_3», Комунальне підприємство «МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ», Благодійний фонд «СТУДЕНТСЬКА ЦЕРКВА», Комунальне підприємство «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР», Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ АГЕНТСТВО З ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛА», в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 1.13 рішення Одеської міської ради № 1435-VII від 07.12.2016 року в частині пунктів 1.3., 1.4., 1.5., 1.8., 1.10., 1.11., 1.14. – 1.21., 1.23., 1.25., 1.35., 1.37., 1.38., 1.39., 1.45., 1.56., 1.61., 1.63, на підставі яких надано з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року пільги щодо плати за землю на території міста ОСОБА_2, звільнивши від її сплати наступних осіб:

1.3. Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

1.4. Державну податкову інспекцію у Малиновському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області.

1.5. Державну податкову інспекцію у Київському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області.

1.10. Комунальне підприємство «Облтрансбуд» за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 29.

1.11. Головне управління ДФС в Одеській області.

1.14. Комунальне підприємство «Гідропарк «Лузанівка».

1.15. Комунальне підприємство «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ».

1.16. Комунальне підприємство «Ланжерон».

1.17. Державну податкову інспекцію у Приморському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області.

1.18. Комунальне підприємство «Теплопостачання міста ОСОБА_4».

1.19. Комунальне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «Одесміськсвітло».

1.20. Комунальне підприємство «ОСОБА_2 дороги».

1.21. Комунальне підприємство «Одесміськелектротранс».

1.23. Комунальне підприємство «Одесреклама».

1.25. Комунальне підприємство «Центр екологічних проблем та ініціатив».

1.35. Комунальне підприємство «Міськзелентрест».

1.37. Благодійному фонду «Студентська церква» за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30 (кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0379).

1.38. Комунальне підприємство «Сервісний центр».

1.39. Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство».

1.45. Комунальне підприємство «ОСОБА_2 капітальне будівництво» за земельну ділянку, розташовану за адресою:м. Одеса, мкр. 1 житлового району ІІІ-4 сел. Котовського.

1.56. Виконавчі органи Одеської міської ради.

1.61. Комунальне підприємство «ОСОБА_2 капітальне будівництво» за земельну ділянку площею 1,5231 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Малиновського, 53-55.

1.63. Комунальне підприємство «ОСОБА_2 агентство з приватизації житла».

У своєму позові позивач зазначив, що рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року № 1435-VII в частині пунктів 1.3., 1.4., 1.5., 1.8., 1.10., 1.11., 1.14. – 1.21., 1.23., 1.25., 1.35., 1.37., 1.38., 1.39., 1.45., 1.56., 1.61., 1.63. прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, порушує його права як члена територіальної громади м. Одеси, у зв’язку з чим має бути скасованим. В обґрунтування цього позову позивач, посилаючись на норми ст.ст. 1,3, 4, 10,

п . 14.1.147 ст. 147, п. 265.1.3. ст. 265, ст. 269, ст. 288 Податкового кодексу України, зазначив, що плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та відноситься до місцевих податків. На думку позивача, податкові пільги, визначення яких наведено у п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України, можуть встановлюватись лише за наявності підстав, передбачених п. 30.2. ст. 30 Податкового кодексу України, а саме, особливостей, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат, а згідно з п. 30.5 ст. 30 вказаного Кодексу податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу. З урахуванням наведеного позивач вважає, що податкова пільга не може встановлюватись індивідуально для одного платника податку, а лише застосовується до певної групи платників податків. Така позиція, на його думку, підтверджується листом ДФС України від 10.02.2017 року № 2102/0/99-99-12-02-03-14. У зв’язку з цим позивач зауважив, що оскаржуване рішення порушує принцип нейтральності оподаткування.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлений адміністративний позов та додатково пояснив, що оскаржуване рішення призведе до зниження надходжень до бюджету м. Одеси від плати за землю, чим порушуються права позивача як члена територіальної громади м. Одеси, який на рівні з іншими членами територіальної громади міста є співвласником коштів місцевого бюджету.

Відповідач надав до суду заперечення, в яких зазначив, що позивач не має законодавчих підстав для звернення до суду із цим позовом, що є підставою для відмови у його задоволенні. В обґрунтування такої позиції відповідач посилається на положення ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КАС України, зі змісту яких вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, обставини порушення такого права має довести саме позивач, а задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Відповідач зауважив, що відповідно до постанов Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 року у справі № 800/206/15 судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Однак, на думку відповідача, позивачем не визначено, які персоніфіковані суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси порушені оскаржуваним рішенням відповідача, а посилання позивача на порушення його прав як члена територіальної громади міста ОСОБА_2 через необґрунтоване зменшення надходжень до бюджету м. Одеси не можна розглядати як пряме порушення індивідуальних прав, свобод чи інтересів позивача, оскільки витрати місцевого бюджету не містять жодних персоніфікованих стосовно позивача бюджетних асигнувань. Також відповідач звернув увагу суду що відповідно до п. 30.8. ст. 30 Податкового кодексу України контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг здійснюють контролюючі органи, що у будь-якому випадку виключає правові підстави для оскарження рішень про надання пільг окремими фізичними особами. Додатково відповідач, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15, зауважив, що спірне рішення є актом індивідуальної дії, та зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, вбачається, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується, тоді як оскаржуване рішення не визначає жодних прав та обов’язків позивача. Додатково відповідач зазначив, що сам по собі факт приналежності до територіальної громади міста не може розглядатися як безумовна підстава, що визначає право особи оскаржувати будь-які рішення органу місцевого самоврядування, що суперечить самої сутності функціонування представницького органу місцевого самоврядування, зауваживши, що до системи місцевого самоврядування законом віднесено саме територіальну громаду як сукупність жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах міста, а не окремих її членів, у зв’язку з чим окремі члени територіальної громади, захищаючи свої права у цьому статусі, мають діяти із застосуванням передбачених законами механізмів безпосередньої участі у місцевому самоврядуванні, які враховують принцип репрезентативності інтересів всієї територіальної громади, зокрема, місцевого референдуму, місцевих ініціатив, ініціативних громадських обговорень, не допускаючи підміни інтересів територіальної громади інтересами однієї чи декількох фізичних осіб, незважаючи на їх членство у відповідній територіальній громаді. Крім того, відповідач наголосив, що міська рада наділена повноваженнями встановлювати пільги щодо плати за землю, пояснивши, що законодавець відрізняє функції органу місцевого самоврядування щодо встановлення податку та надання окремих пільг зі встановленого ним податку. У свою чергу, пунктом 12.3 та підпунктом 12.4.1. пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження міських рад в частині прийняття ними рішень про встановлення місцевих податків та зборів, у зв’язку з чим передбачені у цьому пункті обмеження щодо надання пільг стосуються саме рішень про встановлення місцевих податків та зборів, які відповідно до ст. 7 вказаного Кодексу можуть також передбачати податкові пільги та порядок їх застосування. З урахуванням ст. 30 Податкового кодексу України відповідач вважає, що на відміну від встановлення податків, зборів та їх ставок, що діють на певній території, шляхом прийняття нормативно-правових актів, реалізація повноваження з надання пільг по місцевих податках та зборах здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування шляхом прийняття рішень у вигляді актів індивідуальної дії, які застосовуються до окремих осіб за результатами визначення та розгляду особливостей платників податків, видів їх діяльності, виду об’єкта оподаткування, характеру та суспільного значення здійснюваних платником податків витрат, що кореспондується з положеннями ст. 289 Податкового кодексу України та мало місце у даному випадку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – благодійний фонд «Студентська церква» - надала до суду пояснення, в яких зазначила, що із змісту адміністративного позову та доданих до нього документів не вбачається наявність порушень прав та/чи законних інтересів позивача внаслідок прийняття Одеською міською радою оскаржуваного рішення. Рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року № 1435-VII прийнято у повній відповідності до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», норм діючого податкового законодавства України та у межах виключної компетенції Одеської міської ради, а у відповідності до ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад. Благодійний фонд є неприбутковою організацією, метою створення якого не є отримання прибутку, а кошти благодійного фонду використовуються виключно на благодійні цілі. З урахуванням того, що кошти, акумульовані завдяки отримання третьою особою податкової пільги, використовуються на благодійні цілі в межах міста ОСОБА_2 та мають вагоме суспільне значення на його території, третя особа вважає, що міська рада мала право, керуючись ст. 284 Податкового кодексу України, надати вищезазначену податкову пільгу. Також третя особа наголосила на відсутності у матеріалах справи доказів порушення прав позивача оскаржуваним рішенням міської ради.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління ДФС в Одеській області – надала до суду пояснення, в якому просила відмовити у задоволенні заявленого позову, посилаючись на положення ст.ст. 4, 7, 10, 12, 14, 30, 284 Податкового кодексу України, а також на те, що оскаржуване рішення не стосується позивача, що вказує на відсутність порушення його прав та виключає підстави для їх відновлення у судовому порядку.

Зазначені пояснення також підтримав у судовому засіданні представник державної податкової інспекції у Суворовському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, державної податкової інспекції у Малиновському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, державної податкової інспекції у Київському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, державної податкової інспекції у Приморському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – комунальне підприємство «Одесреклама» – надала до суду пояснення, в якому просила відмовити у задоволенні заявленого позову, зазначивши, що згідно з п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст. 10, п/п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 30, 265, 269, п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України, а також враховуючи узагальнюючу податкову консультацію Державної фіскальної служби України щодо застосування пільг із сплати земельного податку, затверджену наказом від 28.05.2015 року № 379, Одеська міська рада правомірно прийняла рішення про надання пільг у період з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року щодо плати за землю на території міста ОСОБА_4, зокрема, КП «Одесреклама».

Представники інших третіх осіб, незважаючи на належне сповіщення про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з’явились, письмових пояснень до суду не надавали.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 07.12.2016 року Одеською міською радою прийнято рішення № 1435-VII «Про надання пільги щодо плати за землю на 2017 рік», яким вирішила надати з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року пільги щодо плати за землю на території міста ОСОБА_4, звільнивши від її сплати, зокрема, державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, державну податкову інспекцію у Малиновському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, державну податкову інспекцію у Київському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, комунальне підприємство «Облтрансбуд» за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 29, Головне управління ДФС в Одеській області, комунальне підприємство «Гідропарк «Лузанівка», комунальне підприємство «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ», комунальне підприємство «Ланжерон», державну податкову інспекцію у Приморському районі міста ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, комунальне підприємство «Теплопостачання міста ОСОБА_4», комунальне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «Одесміськсвітло», комунальне підприємство «ОСОБА_2 дороги», комунальне підприємство «Одесміськелектротранс», комунальне підприємство «Одесреклама», комунальне підприємство «Центр екологічних проблем та ініціатив», комунальне підприємство «Міськзелентрест», благодійному фонду «Студентська церква» за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 30 (кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:51:003:0379), комунальному підприємству «Сервісний центр», комунальному підприємству «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», комунальному підприємству «ОСОБА_2 капітальне будівництво» за земельну ділянку, розташовану за адресою:м. Одеса, мкр. 1 житлового району ІІІ-4 сел. Котовського, за земельну ділянку площею 1,5231 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Малиновського, 53-55, виконавчі органи Одеської міської ради, комунальному підприємству «ОСОБА_2 агентство з приватизації житла».

Підставою для прийняття вищезгаданого рішення у преамбулі визначено п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст.ст. 30, 265, 269, п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 10.1.1. п. 10.1. ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків відноситься податок на майно, до складу якого згідно з пп. 265.1.3. п. 265.1 ст. 265 вказаного Кодексу віднесено плату за землю.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 цього Кодексу передбачено, що плата за землю - обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Виходячи з наведених норм права, земельний податок та орендна плата за земельні ділянки комунальної власності є різновидом місцевого податку.

Відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку.

За змістом ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що вирішення питання надання податкових пільг по платі за землю відноситься до виключної компетенції міської ради, яка в цьому питанні як сформований відповідно до норм законодавства орган місцевого самоврядування діє від імені та в інтересах всієї територіальної громади.

За змістом ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до системи місцевого самоврядування віднесено територіальну громаду як сукупність жителів відповідного населеного пункту, яка відповідно до ч. 1 ст. 6 згаданого Закону є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. У свою чергу, окремі члени територіальної громади населеного пункту зазначеним Законом не наділяються особливим правовим статусом, права, свободи чи інтереси окремих членів територіальної громади не відокремлюються від прав, свобод чи інтересів територіальної громади у цілому, адже остання виступає первинним носієм прав у своїй сукупності.

Крім того, аналіз положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, свідчить, що законодавцем встановлені особливі форми безпосередньої участі у місцевому самоврядуванні, механізм реалізації яких передбачає формування позиції територіальної громади населеного пункту з того чи іншого питання місцевого значення з урахуванням думки певної більшості її членів, про що, вказують положення статей 7, 8 та 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які регламентують такі форми безпосередньої участі у місцевому самоврядуванні як місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи.

З огляду на вищевикладене суд вважає неприпустимою підміну інтересів територіальної громади міста інтересами окремої фізичної особи, незважаючи на її приналежність до територіальної громади міста, у зв’язку з чим факт приналежності тієї чи іншої фізичної особи до територіальної громади сам по собі не вказує на безумовний вплив на її права рішень органу місцевого самоврядування, та, звертаючись до суду із адміністративним позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, особа має довести порушення таким рішенням її особистих прав, свобод чи інтересів, які не є тотожними із правами, свободами чи інтересами територіальної громади міста.

Поряд з цим, законодавством не передбачено спеціальних механізмів та/або форм контролю окремими членами територіальної громади за правильністю прийняття рішень відповідним органом місцевого самоврядування, тоді як відповідно до ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» допускається контроль державний лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, законодавцем визначено спеціально уповноважений орган, який має забезпечувати контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг уповноваженими органами, що випливає з положень п. 30.8. ст. 30 Податкового кодексу України, відповідно до якого контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг здійснюють контролюючі органи, якими згідно з п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Окремий член територіальної громади м. Одеси, яким в даному випадку виступає позивач, через наявність спеціалізованого контролюючого органу не наділяється законом правом оскаржити у судовому порядку рішення про надання податкових пільг окрім випадку, коли таке рішення прямо адресовано такому члену територіальної громади.

Наводячи такий висновок, суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 наведено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно є ненормативним актом (актом індивідуальної дії), який передбачає конкретні приписи, звернені до окремих суб’єктів та розрахований на одноразове застосування.

Суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також вбачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

У свою чергу, позивач оспорив рішення міської ради, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Право на захист – це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.

Однак, як вбачається із поданого позову, рішення органу місцевого самоврядування оскаржується в частині надання податкової пільги не позивачеві, а іншим особам, що виключає його право на оскарження такого акта. Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначене рішення міської ради не стосується його безпосередньо.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду України, наведеним ним у постановах від 03.03.2015 року у справі № 21-617а14, від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 244? КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Така позиція щодо застосування положень статей 2, 6 КАС України висловлена у постановах Верховного Суду України 01.12.2015 року у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 року у справі № 800/206/15.

Однак, позивачем належними засобами доказування не підтверджено, що оскаржуваним рішенням порушено його персоніфіковані суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси, не наведено, в чому безпосередньо полягає порушення його прав та які конкретні негативні наслідки настали безпосередньо для позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Суд критично оцінює посилання позивача на порушення його прав як члена територіальної громади м. Одеси внаслідок зменшення бюджетних надходжень за рахунок наданих третім особам у справі податкових пільг, оскільки таке твердження має абстрактний характер та не визначає конкретного впливу цієї обставини на правове становище позивача.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів належать територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах на праві комунальної власності.

Виходячи з наведеного, місцевий бюджет спрямований на впорядкування фінансових ресурсів для забезпечення всіх завдань і функцій місцевого самоврядування в інтересах всієї територіальної громади як складової системи місцевого самоврядування, що не передбачає відокремлення індивідуальних прав, свобод чи інтересів окремих її членів, в тому числі й позивача, відтак, не може йтись і про порушення таких прав, свобод чи інтересів прийняттям оскаржуваного рішення.

Крім того, позивачем не доведено, що зменшення надходжень від плати за землю матиме безпосередній вплив на зниження результатів реалізації органами місцевого самоврядування завдань і функцій місцевого самоврядування в інтересах всієї територіальної громади з урахуванням впливу наданих пільг на інші показники місцевого бюджету, що є визначальним у питання встановлення порушеного права позивача.

Водночас, повноваження міської ради як органу місцевого самоврядування, який діє від імені територіальної громади, надавати податкові пільги, що за своєю суттю передбачає зменшення податкових надходжень з цього податку, прямо закріплено за нею у чинних законодавчих актах, у зв’язку з чим сам по собі факт надання податкової пільги платникам податку не може розглядатись як порушення прав конкретних членів територіальної громади, які у даному випадку відповідно до положень законодавства реалізують своє право на місцеве самоврядування шляхом обрання у встановленому законодавством порядку відповідного представницького органу.

Таким чином, суд вважає, що оскаржуваним рішенням міської ради не порушено індивідуально визначених прав, свобод чи інтересів позивача, що виключає підстави для захисту таких прав шляхом задоволення заявленого ним адміністративного позову.

Разом з тим, суд встановив, що відповідно до п.30.1 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Згідно із пунктом 30.2 статті 30 вказаного Кодексу підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до пункту 30.9 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Пунктом 12.3 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в частині прийняття ними рішень про встановлення місцевих податків та зборів. У структурі наведеної норми права передбачені окремі підпункти, які спрямовані на врегулювання особливостей, пов’язаних із реалізацією радами повноважень саме щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Зокрема, пп. 12.3.2. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

У свою чергу, ч. 2 ст. 7 зазначеного Кодексу регламентовано, що під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Таким чином, у контексті регулювання порядку прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевого податку підпунктом 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлені обмеження щодо можливості встановлення сільськими, селищними, міськими радами та радам об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, індивідуальних пільгових ставок місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку або збору, яке є нормативно-правовим актом, що встановлює загальний порядок справляння місцевих податків та зборів чи їх ставки на певній території, не має містити положень щодо встановлення індивідуальних пільгових ставок або звільняти окремих осіб від сплати податків та зборів.

Однак, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4. статті 12 Податкового кодексу України та пунктом 28 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» у якості окремого повноваження визначено повноваження сільської, селищної, міської ради з надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах.

На відміну від встановлення податків, зборів та їх ставок, що діють на певній території, шляхом прийняття нормативно-правових актів, реалізація повноваження з надання пільг по місцевих податках та зборах здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування шляхом прийняття рішень у вигляді актів індивідуальної дії, які застосовуються до окремих осіб за результатами визначення та розгляду особливостей платників податків, видів їх діяльності, виду об’єкта оподаткування, характеру та суспільного значення здійснюваних платником податків витрат.

Наведене кореспондується, із особливостями оподаткування платою за землю, передбаченими у ст. 284 Податкового кодексу України.

Пунктом 284.1. ст. 284 цього Кодексу передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно з п. 284.2. наведеної статті якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Наведені положення підтверджують можливість надання пільг конкретним юридичним особам з урахуванням визначення та розгляду особливостей платників податків, видів їх діяльності, виду об’єкта оподаткування, характеру та суспільного значення здійснюваних платником податків витрат, адже перелік таких осіб має надаватися контролюючому органу для забезпечення належного справляння відповідного податку на території міста, який, в свою чергу, не наділений законом повноваженнями визначати, чи належить окрема особа до категорії платників податків, які можуть бути звільненні від оподаткування за наведеними критеріями.

При цьому суд зазначає, що питання визначення та розгляду особливостей платників податків, видів їх діяльності, виду об’єкта оподаткування, характеру та суспільного значення здійснюваних платником податків витрат знаходиться у площині дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, який встановлює податкові пільги, у зв’язку з чим суд не може надавати свою оцінку доцільності надання пільг з урахуванням конкретних обставин здійснення діяльності окремо взятим платником податків.

З цього приводу суд також вважає необґрунтованим посилання позивача на надану ним до суду податкову консультацію, яка всупереч його твердженням не містить висновку про те, що оскаржуване рішення міської ради про надання податкових пільг є незаконним, а надані пільги мають індивідуальний характер, а лише відтворює зміст окремих положень Податкового кодексу України.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: Державна податкова інспекція у Суворівському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ОБЛТРАНСБУД», Головне управління ДФС України в Одеській області, Комунальне підприємство «Гідропарк «ЛУЗАНІВКА», Комунальне підприємство «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ», Комунальне підприємство «ЛАНЖЕРОН», Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Комунальне підприємство «ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ ОСОБА_2», Комунальне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «ОДЕСМІСЬКСВІТЛО», Комунальне підприємство «МІСЬКІ ДОРОГИ», Комунальне підприємство «ОДЕСМІСЬКЕЛЕКТРОТРАНС», Комунальне підприємство «ОДЕСРЕКЛАМА», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО», Комунальне підприємство «ЦЕНТР ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ОСОБА_3», Комунальне підприємство «МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ», Благодійний фонд «СТУДЕНТСЬКА ЦЕРКВА», Комунальне підприємство «СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР», Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», Комунальне підприємство «МІСЬКЕ АГЕНТСТВО З ПРИВАТИЗАЦІЇ ЖИТЛА» про визнання противоправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання постанови суду.

Суддя

12.05.2017