ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2011 р.

Справа № 2-а-498/11/1419

Категорія:10.3.1

Головуючий в 1 інстанції: Ітрін М.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі судової колегії:

головуючого-судді –

ОСОБА_1,

судді –

ОСОБА_2,

судді –

ОСОБА_3,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області на постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2011 року, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач –звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області та просила суд постановити рішення, яким зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу з 01 січня 2006 року по дату винесення рішення судом першої інстанції.

Постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2011 року позов задоволений частково. Суд зобов’язав управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області провести перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії передбачене ст. 6 Закону України «Про захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 13 липня 2010 року по 21 січня 2011. В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове –про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонеркою та на неї розповсюджується дія Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 19.11.2004 року.

Згідно зі ст. 6 вказаного Закону (відповідно до редакції статті чинної на час розгляду і вирішення справи), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне страхування” від 09 липня 2003 року і дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Стосовно позовних вимог за 2006 рік, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року), зазначене підвищення пенсій в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», то вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції вірно застосував рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 у справі щодо відповідності положень ст. 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні права громадян), зокрема, п.12, ст. 71 та ст. 111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними.

З цих підстав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до існуючих законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 09 липня 2007 року, позивач, мала право на підвищення пенсії саме з цієї дати. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача підлягають захисту з 09 липня 2007 року.

Стосовно позовних вимог за 2008 рік, то суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до пп.2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»змінено та викладено у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року, вище вказані зміни визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому пенсійний орган мав діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Так як вирішувати спори на майбутній час суди не вправі, тому апеляційний суд вважає, що правові підстави для вирішення позовних вимог, які стосуються 2008 року є аналогічними 2007 року, то з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року (в межах бюджетного року) позивач мала право на перерахунок підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог за 2009 та 2010 роки, відповідно до ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Вказана норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, оскільки у 2009, 2010 роках зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не вносились та її дія не зупинялась, то нарахування та виплата у 2009 та у 2010 роках підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Так, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги відносно зобов’язання відповідача в 2009-2010 роках здійснювати нарахування позивачу в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, підлягають задоволенню за періоди з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Стосовно позовних вимог за 2011 рік, то відповідно до п.4 перехідних положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, дітям війни виплачуються підвищення у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином позовні вимоги позивача підлягають задоволенню за період з 01 січня 2011 року по 21 січня 2011 року у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, а також зазначених рішень Конституційного Суду України, позивач мала право на отримання підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 21 січня 2011 року (дата вирішення справи судом першої інстанції).

Разом з цим, позивач звернулася за захистом порушеного відповідачем права на отримання допомоги за 2006 - 2011 роки лише 13 січня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що оскільки право позивача на отримання підвищення до пенсії у 2008 році виникло після винесення рішення Конституційним Судом України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, яке було у встановленому порядку опубліковано у липні 2007 року, то позивач повинна була дізнатись про порушення свого права саме у липні 2007 року.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених позивачем за період з 09 липня 2007 року по 12 липня 2010 року, так як відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, Законом України «Про судоустрій і статус суддів»від 07 липня 2010 року внесено зміни до ч. 1 ст. 100 КАС України та її викладено в новій редакції, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала.

Виходячи з вищенаведеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в проведенні нарахування та виплат позивачу підвищення за 2006, 2007, 2008, 2009 роки, так як позивач звернулася до суду 13 січня 2011 року, а враховуючи положення ст.99 КАС України її права підлягають захисту з 13 липня 2010 року, тому позовні вимоги за 2006, 2007, 2008, 2009 роки задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про невизначеність законодавства з питання, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії дітям війни, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Беручи до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, апеляційний суд зазначає, що вони є безпідставними та необґрунтованими. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вірно визначив періоди часу, а саме з 13 липня 2010 року по 21 січня 2011 року, коли право позивача на отримання підвищення до пенсії порушувалося, і апеляційний суд погоджується з такими висновками суду.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. При розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ч.1 ст. 195, ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 210, ст. 211, ч. 2 ст. 212, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області –залишити без задоволення, а постанову Новоодеського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2011 року –без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до вимог діючого законодавства, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді :