Справа № 386/731/16-ц

Провадження № 2/386/21/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року смт. Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Гут Ю. О.

секретаря судового засідання Корніцькій Л.В.

за участю прокурора Шадріної Ю.С.

представника відповідача головного управління

Держгеокадастру у Кіровоградській області: Попович С.М.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Голованівськ цивільну справу справу за позовом в.о. Керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури в інтересах держави до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, та ОСОБА_2, третя особа: Фермерське господарство «ПАН САД», про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволів на розробку документації землеустрою, визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок, визнання недійсними укладеними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок державі,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави про визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, договорів оренди земельної ділянки та повернення земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог прокурор вказав, що на підставі абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що Головним управління Держгеокадастру в Кіровоградській області грубо порушено вимоги земельного законодавства при передачі в оренду земельних ділянок громадянину ОСОБА_2 Вивченням стану законності у земельній сфері встановлено, що наказами в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.06.2015 громадянину ОСОБА_2 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення йому в оренду двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Голованівського району Троянської сільської ради (за межами населеного пункту) та Клинівської сільської ради (за межами населеного пункту), а саме: - № 1 1 -555/21-І5-СГ від 18.06.2015 - 59,1 га. - № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 - 46,08 га. Дані накази ГУ Держгеокадастру області видано на підставі заяв ОСОБА_2 та доданих до них документів, однак ці накази є незаконними та підлягають скасуванню з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України (надалі - Конституція), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення чи ведення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство». Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. До ч. 1, 2 ст. 1 Закону «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Частиною 1 ст. 7 Закону «Про фермерське господарство» встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідного уповноваженого органу. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Одна лише формальна наявність заяви громадянина стосовно відведення йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства та доданих документів не може бути підставою для прийняття наказу про задоволення цієї заяви та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, адже розглядаючи відповідну заяву орган влади має впевнитись у тому, що громадянин дійсно бажає та потребує створення фермерського господарства в розумінні Закону «Про фермерське господарство», а не зловживає передбаченим законом правом отримання земельної ділянки поза аукціоном, ОСОБА_2 не додав до заяви документів, визначених у вищезазначеній постанові. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України (надалі - ВСУ) від 03.02.2016 по справі № 6-2902цс15 при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст. 7 Закону № 973-1V як спеціального по відношенню до ст. 123 Земельного Кодексу України. За змістом ст.ст. 1, 7, 8 Закону № 973-1V заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою ст. 7 Закону № 973-IV умов і обставин. Розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обгрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ від 03.02.2016 році у справі за позовом Володимир-Волинського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Головного управління Держземагентства у Волинській області, ОСОБА_5, і реєстраційної служби Володимир-Волинського межрайонного управління юстиції, треті особи: Державна інспекція сільського господарства у Волинській області, фермерське господарство «Ворчин-Агро», про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійснимидоговорів оренди, скасування їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Аналогічні висновки викладені в постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах ВСУвід 18.05.2016 № 6-248цс16 за позовом прокурора Петрівського району Кіровоградської області до ГУ Держземагентства у Кіровоградській області про визнання наказів та договорів оренди землі недійсними, скасування державної реєстрації договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у володіння держави за заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.12.2015 та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 02.07.2015. В порушення вимог ч.7 ст.7 Закону «Про фермерське господарство», у зазначеній заяві ОСОБА_2 не обґрунтував розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням перспектив дяльності фермерського господарства, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, можливості їх обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства. Крім цього, приймаючи рішення про передачу в оренду громадянину ОСОБА_2 земельних ділянок загальною площею понад 100 га ГУ Держгеокадастру всупереч вимогам ст. 7 Закону «Про фермерське господарство» не прийнято до уваги, що ОСОБА_2 не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них чи у самого ОСОБА_2 права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ 16.02.2016 ОСОБА_2 створив фермерське господарство «Пан сад» одноособово, члени у вказаному фермерському господарстві відсутні. У вказаних заявах ОСОБА_2 не вказав щодо наявності в нього техніки для обробітку землі, запланованих заходів до отримання необхідної сільгосптехніки, приміщень для зберігання сільгосппродукції тощо. ОСОБА_2 є засновником ПП «Єврофрукти», ВАТ «Новоселівський елеватор», ГІП «Південь агропродукт» та інших підприємств, які займаються переробкою сільгосппродукції. Вказані обставини не дають можливості пересвідчитися в дійсній наявності волевиявлення ОСОБА_2 на створення фермерського господарства та раціонального використання земель державної власності як того вимагає преамбула та ст. 7 Закону «Про фермерське господарство», що свідчить про недотримання вимог цих норм та вказує на зловживання правом отримання земельних для ведення фермерського господарства поза аукціоном, як це передбачено ч. 2 ст. 134 ЗК України. Іншою підставою для задоволення позовних вимог є те, що земельні ділянки ОСОБА_2 отримано всупереч вимог ч. 7 ст. 7 вищезазначеного Закону не єдиним масивом, вказаною нормою передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. У постанові ВСУ від 03.02.2016 у справі 6-2902цс15 та ч. 3 ст. 11 вказаного Закону зазначено, що земельні ділянки, які їх власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по окружній межі єдиного масиву. ОСОБА_2 звернувся із заявою до відповідача про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, а саме за межами двох різних населених пунктів - Троянської та Клинівської сільської ради Голованівського району (2 масиви розміром 105,21 га) для ведення фермерського господарства. Оскільки спірні земельні ділянки знаходяться на значній відстані одна від одної, тобто відведені не єдиним масивом, то це, в свою чергу, унеможливлює утворення єдиної зовнішньої межі для них, що є порушенням вимог ст. 7 Закону «Про фермерське господарство» та є окремою підставою для скасування спірних наказів. Таким чином, зазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проектів землеустрою прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та всупереч встановленій законом процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства. На підставі вказаних протиправних розпоряджень ОСОБА_2 виготовлено документацію із землеустрою, яку скеровано до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області для затвердження. Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4251/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) в оренду ОСОБА_2 строком на 49 років. Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) в оренду ОСОБА_2 строком на 49 років. В подальшому на підставі протиправних наказів ГУ Держгеокадастру між відповідачами укладено договори оренди вищевказаних земельних ділянок. Так, 03.12.2015 між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ укладено договір оренди земельної ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) строком на 49 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 1 223 625 грн. Так, 03.12.2015 між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 1 1-4251/21-15-СГ укладено договір оренди земельної ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) строком на 49 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 1 398 479 грн. 09.12.2015 на підставі актів приймання-передачі земельні ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) на території Клинівської сільської ради Голованівського району га площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) на території Троянської сільської ради Голованівського району передано ОСОБА_2 За вказаними договорами право оренди земельних ділянок зареєстровано у реєстраційній службі Голованівського районного управління юстиції. Таким чином внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів згадані земельні ділянки загальною площею понад 100 га, вартістю 2 622 104 грн. вибули з володіння держави. В результаті чого державу бую позбавлено можливості здійснити реалізацію права оренди земельних ділянок на більш вигідних засадах в умовах конкурентного ринку та попередити неефективне використання землі некомпетентним суб'єктом господарювання. Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Під час укладення вказаних договорів недотриманням вимог ст. 203 ЦК України сторонами грубо порушено інтереси держави у сфері земельних, економічних правовідносин та підірвано авторитет державних органів. Підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий гіравочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний гіравочин). Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний гіравочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у Натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином, земельні ділянки, передані на підставі недійсних договорів оренди землі підлягають поверненню у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області. Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із земельних відносин. Відповідно до Постанови пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі- продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншим юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницьке діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органі місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державн органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власник землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносиі приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомч місцевим загальним судам в порядку цивільного судочинства. Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» до інтересів держави відносяться життєво важливі матеріальні інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. При цьому, відповідно до ст. 4 вказаного Закону саме органи прокуратурі належать до суб'єктів забезпечення національної безпеки. Згідно з п. 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 вц 08.04.1999 № З-рп/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково аба не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державно власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтересі не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. З наведеного вище положення випливає, що інтереси держави, державних підприємств та деяких інших юридичних осіб можуть збігатися. Тобто у випадку порушення інтересів держави паралельно порушуються інтереси юридичної особи і навпаки. Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах територі' України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морськоїї економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади те органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Статтею 14 Конституції визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Крім того, позбавлення недійсними правочинами держави можливості здійснити продаж права оренди спірної земельної ділянки на більш вигідних умовах за правилами конкурентного ринку негативно впливає на формування дохідної частини державного бюджету та несе загрозу порушення її інтересів.

Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та діє на підставі Положення затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 р. №14. Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Відповідно до Порядку взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб, затвердженого наказом Держгеокадастру №95 від 04.06.2015, обласні управління Держгеокадастру в ході реалізації державної політики у сфері земельних відносин реалізують від імені держави право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності шляхом передачі їх громадянам у власність чи користування на умовах оренди. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом. Положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 23.12.2011 № 770, Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах. Ра'зом з тим, відповідним положенням органи Держсільгоспінспекції не наділено правом звертатися до суду з позовами при реалізації власних повноважень. Відповідним положенням органи Держсільгоспінспекції не наділено правом звертатися до суду з позовами при реалізації власних повноважень. Враховуючи викладене, з метою виконання покладених на органи прокуратури функцій та завдань, реалізуючи права, передбачені вказаними вище нормативно-правовими актами, керівник Новоукраїнської місцевої прокуратури просив суд:

1. Визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволів на розробку документації землеустрою: № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 р. та № 11-555/21-15-СГ від 18.06.2015р.

2. Визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок: від 26.11.2015р № 11-4250/21-15-СГ та №11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015р.

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 03.12.2015 р укладений між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ щодо земельної ділянки площею 45,8882 га, нормативною грошовою оцінкою 1223 625 грн. (кадастровий НОМЕР_3).

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 03.12.2015 р укладений між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015р № 11-4251/21-15-СГ щодо земельної ділянки площею 59,3266 га нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн. (кадастровий № НОМЕР_2).

4. Зобовязати ОСОБА_2 повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_3 ,площею 45,8882 ,нормативною грошовою оцінкою 1223 635 грн. та земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_2 ,площею 59,3266 га ,нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн.

5. Стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору на користь прокуратури Кіровоградської області, код ЄДРПОУ 02910025, банк Державна Казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172 розрахунковий рахунок 35215073004600, код класифікації видатків бюджету - 2800 у розмірі 11024 грн.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області позовні вимоги не визнав, та суду пояснив, що згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно ст.. 118 та 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування чи власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст..122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються, зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», котра діяла на час виникнення правовідносин для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Головне управління (відповідач по даній справі) є суб'єктом владних повноважень, що на даний час здійснює повноваження стосовно розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, при здійсненні повноважень власника землі є вільним у реалізації права розпоряджатись землею та вільним у виборі суб'єкта щодо надання йому права користування земельною ділянкою в порядку встановленому законом. Згідно вимог чинного законодавства України, органи державної влади на виконання своїх повноважень видають відповідні розпорядчі документи в формі наказів, рішень тощо. Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою відповідно до статей 15-1, 122, 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство» на підставі отриманої заяви від ОСОБА_2 та відповідних додатків (копія паспорта та ідентифікаційний код, викопіювання з кадастрової карти, документи що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти здобутої в аграрному навчальному закладі, висновки сільської ради, бізнес план).Частиною 6 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Вимагати додаткові матеріали та документи при прийнятті відповідного рішення чинним законодавством не передбачено.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: - затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

При цьому ч. 13 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок були погодженні в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України. Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області було прийнято накази про затвердження проекту землеустрою на підставі заяв та поданих проектів землеустрою, що відповідали вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій». Проекти землеустрою на підставі якого було прийняті оскаржувані накази про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянок не містили недоліків передбачених ч.13 ст. 123 Земельного кодексу України.

Договори оренди землі були укладенні на підставі наказів Головного управління від №11-4251/21-15-СГ, №11-4250/21-15-СГ котрі містять усі істотні умови визначені ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відповідають вимогам законодавства, відповідне право оренди зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до вимог ст.6 Закону "Про оренду землі", ст.126 ЗК України. Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5, 6 ст.ст. 203 цього Кодексу. Згідно ч.1ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону є відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону "Про оренду землі", а також порушення вимог ст.ст. 4-6,11,17,19 цього Закону. Відповідно до вимог ч.1ст.6 Закону "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Відповідно до ст. 211 ЗК України, наслідком укладання угод з порушенням чинного законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Разом з тим, Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Прокурор в обґрунтування поданого позову зазначав тільки загальні норми ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» без належного обґрунтування та посилання на конкретні факти, що могли б слугувати основою для визнання наявності підстав для скасування наказів та відповідних договорів.

З приводу порушень щодо надання відповідачу ОСОБА_2 земельних ділянок в оренду, які розташовані не єдиним масивом, відповідач зазначив що за ч.7 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство», земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Термін "земельна ділянка" вживається в ч. 7 ст. 7 Закону №973-ІV в множині, що передбачає можливість їх отримати декілька. Окрім цього, термін «єдиний земельний масив» введений Законом «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 р. №899-ІV (далі - Закон №899-ІV), однак його зміст чітко не визначений. Разом з тим, вказаний Закон №899-ІV описує, в тому числі, земельний масив - як сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь) придатних для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства та несільськогосподарських угідь, необхідних для їх обслуговування (зокрема, земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами), що мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо). Тобто в розумінні земельного масиву не є виключно земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Таким масивом є й земельні ділянки с/г призначення з іншими несільськогосподарськими угіддями, що узгоджується з ч. 7 ст. 7 Закону №973-ІV, в розумінні якого єдиний масив - це земельні ділянки з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Дане узгоджується з відсутністю в законодавстві заборони мати громадянину декілька земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Частиною 1 ст. 15 ЦК України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. В правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13 вказано: Виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав. В правовому висновку ВСУ у спорі про визнання договору недійсним Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року розглянув справу № 6-94 цс 13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними зазначив: що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову. Враховуючи той факт, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає із посиланням на законодавство, на підставі якого пред'являється позов, у чому саме полягало або може полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує в заяві необхідність їх захисту і вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). В даному разі не зрозумілим є таких «захист» прокуратурою інтересів держави, який полягає в визнанні недійсним договорів оренди, скасування їх державної реєстрації, що в результаті призводить до невикористання землі і не отримання сільською радою орендної плати та відповідно до зменшення надходжень до її бюджету.

Відповідачем ОСОБА_2 при поданні заяви про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду зазначено необхідні відомості та надано всі передбачені законодавством документи, а тому підстав для відмови у задоволенні такої заяви не було, з чого можна зробити висновок, що оскаржувані накази є правомірними та такими що прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства. Позивачем не надано аргументованих доказів та посилань на нормативно-правові акти щодо незаконності отриманих наказів ОСОБА_2

Таким чином, будь-які порушення прав, свобод та інтересів держави відсутні, а Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області - відповідачем по справі виконано всі вимоги передбачені чинним законодавством. Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до пункту 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями), акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Більш того чинне законодавство не передбачає можливості втручання в право особи, яке вона отримала за відповідними наказами, виконавши всі вимоги законодавства, з огляду на можливі недоліки в організації діяльності органу, що таке право їй надав. Вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.03 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, Наказом генеральної прокуратури України від 28 травня 2015 року №6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що позови в інтересах держави в особі КМУ та інших органів центральної влади пред'являє Генеральний прокурор України та прокурори обласного рівня. Керівники прокуратур районного рівня у разі виявлення обставин, які потребують вжиття заходів прокурського реагування шляхом пред'явлення позову в інтересах держави в особі центрального органу влади, матеріали перевірки надсилати до прокуратур обласного рівня з документами, оформленими та засвідченими відповідно до чинного законодавства, що подається до суду як докази. Відповідно позов стосовно скасування рішень Головних управлінь повинен пред'являти прокурор обласного рівня а не районного. Також, в матеріалах справи відсутні докази які б свідчили, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження контролю, здійснює їх не належно. Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області також попередньо не було повідомлено Прокурором по звернення до судових органів з приводу невиконання та/або неналежного виконання обов'язків контролю, що є порушенням, ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги прокурора не визнав, та суду пояснив, що стосовно незаконності наказів Головного управління №11-555/21-15-СГ від 18.06.2015 та №11-556/21-15-СГ від 18.06.2015, з підстав невідповідності вимогам законодавства, а саме ст.. 7 Закону України «Про фермерське господарство» поданих ним заяв та твердження що він не додав до заяви документів, визначених у постанові Кабінету Міністрів України», є безпідставними та вказав, що накази №11-555/21-15-СГ та №11-556/21-15-СГ прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 червня 2015 року, а Постанова Кабінету Міністрів України №584 «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві» прийнята 12 серпня 2015 року, а набрала чинності 18 серпня 2015 року. Стаття 58 Конституції України, яка є нормою прямої дії, встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, зазначене вище твердження позивача є незаконним та необґрунтованим, оскільки прокуратура до спірних правовідносин застосовує нормативно-правовий акт, що набрав чинності вже після їх виникнення.

Стосовно не зазначення наявності в нього техніки, для обробітку землі, запланованих заходів до отримання необхідної сільгосптехніки, приміщень для зберігання сільгосппродукції тощо, що як вбачається на думку прокуратури зазначені обставини мали бути ним зазначені в заявах вказав, що позивачем не уточнено, в яких саме заявах - про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи в заяві про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), має міститися така інформація. Також, прокурором не наведено правового обґрунтування такої вимоги до вказаних заяв. Статті 123, 124 Земельного кодексу України, ст.. 7 Закону України «Про фермерське господарство», не передбачають такої вимоги ні на етапі отримання дозволу, ні затвердження проекту землеустрою. Разом з тим, в проектах землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок така інформація є в наявності. Ним під час подання документів до уповноваженого органу з метою отримання спірних земельних ділянок в оренду, було додано відповідну інформацію у вигляді бізнес-планів, щодо обґрунтування перспектив діяльності на вказаних земельних ділянках.

Щодо порушення вимог статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», а саме: «приймаючи рішення про передачу в оренду громадянину ОСОБА_2 земельних ділянок не прийнято до уваги, що ним не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них чи у нього права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність», зазначив, що стаття 7 Закону України «Про фермерське господарство», а також стаття 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на 26 листопада 2015 року, коли спірні земельні ділянки було надано в оренду), не передбачали такої вимоги, як надання громадянином, на етапі прийняття рішення про передачу в оренду земельних ділянок вказаної інформації, а щодо відсутності інших членів фермерського господарства «ПАН САД», то згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство може бути створене одним громадянином України.

Стосовно перебування його в засновниках ПП «Єврофрукти», ВАТ «Новоселівський елеватор», ПП «Південь агропродукт», зазначив, що відомості про ПП «Єврофрукти» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не ідентифікуються. ВАТ «Новоселівський елеватор» з 26 квітня 2011 року, згідно відомостей перебуває в стані припинення за рішенням Господарського суду Миколаївської області про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, прийняте судом після 1 липня 2004 року №6/620/07 від 03 жовтня 2007 року. Згідно тих же відомостей, засновником (учасником) даної юридичної особи є регіональне відділення фонду державного майна України по Миколаївській області. ПП «Південь агропродукт», згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, припинено 09 жовтня 2006 року (номер запису: 15061110003000014).Виходячи зі сутті положень статті 87 Цивільного кодексу України, статті 56 Господарського кодексу України, статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», обмеження, щодо кількості юридичних осіб засновником (учасником) яких може бути один і той же самий громадянин, не встановленні. Таким чином, саме твердження позивача про перебування його в засновниках інших юридичних осіб не може підтверджувати факт недійсності оскаржуваних рішень та договорів. Він не є засновником або членом інших фермерських господарств (інформація Голованівської об'єднаної державної податкової інспекції №960/10/1300 від 16.08.2016р. що надається самим же позивачем ). Інші земельні ділянки для ведення фермерського господарства він у власність та оренду не отримував (лист відділу Держгеокадастру у Голованівському районі від 29 червня 2016 року №10-28-998-911/15-16), що свідчить про відсутність у нього намірів щодо зловживання своїм правом на отримання земельних ділянок поза аукціоном (земельними торгами), чим повністю спростовуються доводи прокуратури. За змістом статті 13 Конституції України, ним як громадянином України реалізовано, у встановленому законодавством порядку, право на користування (оренду) природним об'єктом (землею) права власності народу, якому, на підставі статті 27 Закону України «Про оренду землі», забезпечується захист нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Крім цього вказав, що не вказання про наявність в нього техніки для обробітку землі, запланованих заходів до отримання необхідної сільгосптехніки, приміщень для зберігання, що не дає можливості пересвідчитися в дійсній наявності волевиявлення у нього на створення фермерського господарства та раціонального використання земель, то дані доводи слід визнати такими, що ґрунтуються на припущеннях, адже відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах, при цьому на підставі наявних у справі документів вбачається, що спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, орендна плата вноситься своєчасно та у повному обсязі (супровідний лист Клинівської сільської ради №64 від 1 квітня 2016 року, інформація Троянської сільської ради №106 від 08 липня 2016 року).

Стосовно посилання прокурора, що земельні ділянки ним отримано всупереч вимог частини 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», не єдиним масивом, зазначив, що оскаржуваними наказами та договорами йому надано в оренду земельні ділянки: площею 59,3266 га, багаторічних насаджень, кадастровий номер НОМЕР_2, із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в запасі державної власності на території Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області; площею 45,8882 га, багаторічних насаджень, кадастровий номер НОМЕР_3, із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в запасі державної власності на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. На спростування доводів прокуратури зазначає, що за змістом ст.. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Отже, ця норма закону передбачає, що фермерське господарство, як форма підприємницької діяльності громадян, використовує для отримання прибутку земельні ділянки (без обмежень знаходження в єдиному масиві), які надані для ведення фермерського господарства. Виходячи з вимог ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», згідно з якою земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури, приходимо до висновку, що надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли, орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Відсутність спільної межі у земельних ділянок, які надані для ведення фермерського господарства, не позбавляють можливості та права громадянина, якому вони наданні, обробляти їх за цільовим призначенням. До того ж, прокурору достеменно відомо, що земельні ділянки розташовані на території двох сільських рад, але наданні в оренду двома різними рішеннями органу державної влади (накази №11-555/21-15-СГ та №11-556/21-15-СГ прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 червня 2015 року і накази №11-4251/21-15-СГ та наказ №11-4250/21-15-СГ прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 26 листопада 2015 року). Обґрунтовуючи незаконність відведення цих земельних ділянок не єдиним масивом, прокурор не пояснює чому визнанню недійсним підлягають обидва договори оренди, в той час, як оцінку правомірності чи неправомірності як рішення, так договору оренди, має бути надано окремо по кожній земельній ділянці. До того ж, позивач не спростовує того факту, що навіть якщо дві земельні ділянки відведенні не єдиним масивом, то кожна з них становить єдиний масив по відношенню до самої себе, і якщо слідувати логіці прокуратури, одна з таких ділянок точно відведена правомірно. Проте, в позові не вказано яка саме, та чому відведення іншої земельної ділянки також має бути визнано недійсним. Звертаючись до суду прокуратура акцентує увагу на неможливості допущення формалізму при розгляді питання щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, при цьому наполягаючи на необхідності задоволення позовних вимог виходячи з формального тлумачення поняття, яке не має законодавчого визначення - «єдиний масив».

Вказав, що обґрунтування позовних вимог прокурором постановою Верховного суду України від 03 лютого 2016 року у справі 6-2902цс15, а також іншими постанов ВСУ, є недоречним, оскільки офіційне тлумачення законів України належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 13 Закону України «Про Конституційний суд України»). В той час, як наведенні рішення Верховного суду України є роз'ясненням втримування норм права при розгляді конкретної юридичної справи, що обов'язково для застосування тільки відносно цієї справи або справи яка має повністю аналогічні обставини. Відповідно до статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України іншими судами загальної юрисдикції, при застосуванні норм права, має враховуватися висновок щодо застосування норм права, викладеній у постанові Верховного Суду України. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Аналіз вказаної постанови свідчить про те, що саме у даній справі при прийнятті цього рішення Верховним Судом України не зроблено висновок щодо застосування норми права - статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», в частині поняття «єдиного масиву» як аналог обставин даної справи, оскільки як вказує Верховний Суд України «у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не встановив тих зазначених вище фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, що позбавляє Верховний Суд України, у повноваження якого не входить встановлення фактичних обставин та надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, ухвалити нове рішення у справі». ВСУ, у зв'язку з тим, що «… суд не дав оцінки установленим фактам», не виклав свого висновку щодо застосування норми права, а саме частини 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство».

Накази №11-4251/21-15-СГ, №11-4250/21-15-СГ прийняті ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 26 листопада 2015 року, якими затверджено документацію із землеустрою та надано в оренду спірні земельні ділянки, які на думку прокурора є протиправними, оскільки документацію із землеустрою виготовлено на підставі наказів №11-555/21-15-СГ та №11-556/21-15-СГ. Проте, абз.3 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» встановлює, що проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Таким законом, у даному випадку, є Земельний кодекс України, а саме порядок визначений ст.. 123. Згідно зі частиною 13 цієї статті підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відповідність, розроблених ним проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в оренду, вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, підтверджена висновками державної експертизи землевпорядної документації від 02 жовтня 2015 року №1069-15 та від 02 жовтня 2015 року №1070-15. Тобто, за відсутності підстав для відмови у затвердженні вказаних проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, оскаржувані рішення №11-4251/21-15-СГ, №11-4250/21-15-СГ, є законними, що не спростовано доводами прокурора. Вказане свідчить про дійсну наявность у нього волевиявлення на створення фермерського господарства та раціонального використання земель державної власності як того вимагає преамбула та ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», виконання ним, як громадянином всіх вимог законодавства України щодо дотримання процедури отримання земельних ділянок в оренду та про необґрунтованість тверджень прокуратури. Поданий до суду позов прокурора фактично має на меті позбавлення його набутого у встановленому законодавством порядку права оренди земельних ділянок, що є неприпустимим з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»№475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки для створення фермерського господарства. За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Тобто, слідуючи практиці Європейського суду, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: «Мелахер та інші проти Австрії» від 19 грудня 1998 року та «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року - визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи. Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до означеної вище Конвенції та національного законодавства України. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст.. 1 Першого протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей. Критерій пропорційності, використаний судом у справі, яка переглядається, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу ЄСПЛ, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Оцінюючи можливість захисту права особи за ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року). Отже, ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32)). Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Із матеріалів справи вбачається, що Відповідач-2 дотримався всіх вимог законодавства для укладення договорів оренди земельних ділянок з органом, який видав рішення про надання їх в оренду, а тому громадянин ОСОБА_2 вважається таким, що набув права «правомірного очікування», яке підлягає судовому захисту.

Вказав, що наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у суд відсутні, оскільки відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Відповідно до частини 4 цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Прокурором не подано до суду документів, що підтверджують наявність такого повідомлення направленого до Державної інспекції сільського господарства та отриманого нею. Таким чином, прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у разі їх порушення або загрози порушення виключно у випадках, коли доведе наявність таких обставин: 1) орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження не здійснює захист цих інтересів; 2) здійснює такий захист неналежним чином; 3) такий орган взагалі відсутній. Разом з тим, прокурором не доведено наявність жодної із цих законодавчих підстав для представництва ним інтересів держави у суді, в якості позивача.

В поданій до суду позовній заяві обґрунтування прокурором свого права на пред'явлення позову: «… відповідним положенням органи Держсільгоспінспекції не наділені правом звертатися до суду з позовами при реалізації власних повноважень». Проте, згідно Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011, яким затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Аналогічні положення містяться і в наказі Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року №770 «Про затвердження Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі». Тобто, в розумінні положення абзацу 3 ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України, Держсільгоспінспекція України та її територіальні органи в областях є юридичними особами публічного права. Згідно зі ст.. 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позовних вимог прокурора не визнала та пояснила, що оскаржувані прокурором, як позивачем накази Головного управління є актами індивідуальної дії стосовно конкретної особи та вичерпують свою дію у зв'язку із їх виконанням. Оскільки відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом на отримання в оренду вказаних земельних ділянок відповідно до вищевказаних наказів, із ним укладені відповідні договори оренди землі стосовно цих земельних ділянок та право зареєстровано відповідно до вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вважає оскаржувані накази Головного управління реалізованими, тому вимоги стосовно визнання їх незаконними та скасування - безпідставними.

Кожним окремим наказом Головного управління, про які йдеться в позовній заяві, ОСОБА_2 передавалися земельні ділянки, які розташовані на території однієї сільської ради.

Доводи прокурора про те, що вказані накази суперечать ст. 7 Закону, а тому підлягають скасуванню відповідно до ст. 21 ЦК України, в більшій своїй частині є сумнівними й недоречними та ґрунтуються на довільному тлумаченню наведеної правової норми, оскільки як забачалося ст. 7 Закону не містить будь-якої прямої заборони та не виключає можливості щодо надання громадянину для ведення фермерського господарства не однієї, а декількох окремих, відособлених земельних ділянок державної власності, або додаткових земельних ділянок, а відтак оспорюванні розпорядження та накази лише формально не узгоджуються з приписами ч. 7 ст. 7 Закону Прокурором не зазначено, чиї саме та які саме цивільні права або інтереси були порушені цими розпорядженнями та наказами, скасування яких він вимагає. Також, прокурором не наведено жодної невідповідності оскаржуваних розпоряджень та наказів актам діючого цивільного законодавства.

Твердження прокурора, що відповідач ОСОБА_2 фактично переслідував мету отримання земельних ділянок в користування поза встановленим Земельним кодексом України порядком, без проведення аукціону, намірів займатись фермерським господарством не мав оскільки в нього немає сільськогосподарської техніки, а також що відповідач після реєстрації ФГ «ПАН-САД» уклав договір про співробітництво з ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ» - є неправдивим, оскільки, правовими нормами ст. 24 Закону України "Про фермерське господарство" прямо передбачено, Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних (п. 2.), Фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування (п. 3.).

Крім того під час розгляду справи прокурор в судовому засіданні заперечував проти залучення угоди про розірвання вказаного вище договору про співробітництво, з тих підстав що господарські відносини між сторонами Договору про співробітництво не стосуються питання визнання законності наказів, що підтверджує надуманість позову прокурорм.

Відповідач має намір на орендованих земельних ділянках висадити багаторічні рослини плодово-ягідних культур, що поступово реалізується на час розгляду справи. Враховуючи що спірні земельні ділянки довгий час не використовувались та були захаращені. З початку своєї фермерської діяльності та якомога скорішого використання орендованих земель на період становлення фермерського господарства та розчищення землі, відповідачем ОСОБА_2 і було укладено договір про співробітництво з ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ». ОСОБА_2 ніяким чином не самоусунувся від використання земель за цільовим призначенням, а навпаки під його повним контролем і керівництвом дійсно з використанням спецтехніки контрагента за рік на ділянках було здійснено рекультиваційні роботи з викорчовування та розчищення чагарників, підтверджується довідками з сільрад, для подальшої реалізації запланованого закладення садів. Доречі, вбачається що необхідність проведення такого роду робіт є лише на початковому етапі організації садів, а тому також досить логічним вбачається саме залучення найманої техніки, а не її наявність у власності фермера.

З огляду на об'єктивні обставини, здійснення відповідачем ОСОБА_2 активних дій щодо організації закладення садів спростовує доводи прокурора у відсутності намірів у відповідача ОСОБА_2 займатись фермерською діяльністю.

З приводу визнання недійсності укладених договорів оренди землі, посилаючись у своїй позовній заяві на ст. ст. 203, 215 ЦК України, прокурором не вказано, яким саме актам цивільного законодавства суперечить зміст оскаржуваних договорів оренди земельних ділянок та в чому саме виражаються такі суперечності, чиї саме та які інтереси держави і суспільства, його моральні засади, порушує зміст оскаржуваних прокуратурою договорів оренди земельних ділянок, оскільки тільки наявність усіх перелічених складових є обов'язковою підставою для визнання правочину недійсним. При цьому прокуратурою не надано й жодних доказів щодо порушення відповідачами інтересів держави, а зазначені в позовній заяві порушення закону мають виключно формальний характер, що жодним чином не впливає та не зачіпає матеріальних чи будь-яких інших інтересів як держави, так і інших осіб.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства, визначаються Законом України «Про фермерське господарство» та вимоги Закону України були виконані.

Законом України "Про фермерське господарство" та Земельним кодексом України не заборонено надавати в оренду для ведення фермерського господарства різні земельні ділянки, кожна з яких є окремим індивідуально визначеним об'єктом.

На підставі вищевикладеного, вказані у позовній заяві накази, договори оренди землі Головним управлінням прийняті та укладені в межах компетенції (статті 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про фермерське господарство") та у спосіб, визначений чинним законодавством, відтак підстави для їх скасування - відсутні.

Вказав, що прокурор, без належних на те правових підстав, фактично підміняє орган відомчого управління та контролю на який законодавством покладено функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів, що прямо суперечить приписам чинного законодавства України, регламентуючих дану сферу правовідношенеь.

При оцінці інтересів держави, просила суд звернути увагу на прийнятий Верховною Радою України Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України", який визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку; та затверджену постановою Кабінету Міністрів України N 1158 від 19.09,2007 Державну цільову програму розвитку українського села до 2015 року (що доречі діє і на теперішній час), в якій вказано, що Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. Також, згідно Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року затвердженої постановою Кабінету Міністрів України N 1158 від 19.09,2007 від 6 серпня 2014 р. N 385, стратегічною метою реалізації державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку регіонів України з метою забезпечення соціальної та економічної єдності держави, підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів, активізації економічної діяльності, підвищення рівня життя населення, додержання гарантованих державою соціальних та інших стандартів для кожного громадянина незалежно від місця проживання. А однією з цілей вказаної стратегії визначено розвиток сільської місцевості, надання державної підтримки для підвищення рівня облаштування сільської місцевості як сфери життя, діяльності та побуту селян, розмежування політики щодо підтримки сільського господарства та розвитку сільських територій; створення рівних умов для підтримки сільськогосподарських виробників незалежно від їх виду, типу, розміру, форми власності та господарювання;

Тобто, в даному випадку вбачається, що інтерес держави також полягає у розвитку аграрного сектору економіки, в тому числі шляхом вироблення товарної сільськогосподарської продукції, що є одним із цілей створення фермерських господарств.

Водночас судом має враховуватися той факт, що згідно залучених до матеріалів справи вказані земельні ділянки не використовувалися за цільовим призначенням протягом тривалий час близько 5-10 років. На земельні торги (аукціон) вказані ділянки не виставлялись, що підтверджується роздруківкою даних з офіційного сайту Держгеокадастру. Орендарем ОСОБА_2 за період дії договорів оренди в належному обсязі сплачується орендна плата (за 2016 рік становила близько 158 тис. грн вчинено заходи щодо розчищення земельних ділянок від чагарників, вирівнювання, інші рекультиваційні роботи що підтверджується листами сільських рад, тобто фактично здійснено поліпшення земельних ділянок у зв'язку з чим як вбачається виросла і інвестиційна привабливість орендованих земель.

Посилання прокурора на порушення відповідачами приписів статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» та формальність підходу до оформлення заяви у т.ч. у зв'язку з ненаданням ОСОБА_2 документів до заяви є безпідставним та упередженим. Взагалі в даній ситуації вбачається абсолютно виключно на свою користь вибіркова, позиція цитування та посилання на правові норми з боку прокурора. Так наприклад наявна просто невідповідність ч.1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» приписам Земельного кодексу України, що в даному разі є нормативним актом вищого рівня, в частині визначення розпорядника земель, оскільки за ст.122 Земельного кодексу України основним розпорядником щодо передачі земельних ділянок державної власності с/г призначення у власність або у користування визначено - Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, у ненаданні яких прокурор звинувачує ОСОБА_2 та надання яких вимагається ст.. 7 Закону України «Про фермерське господарство», затверджено Постановою КМУ від 12.08.2015р. №584, яка набрала чинності 19.08.2015р. тобто вже після звернення ОСОБА_2 з клопотанням щодо отримання земельних ділянок в оренду. Вказана суперечність була вирішена законодавцем шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції Закону України від 31.03.2016 р. N 1067-VIII)) яким п.1 ст. 7 було викладено в наступній редакції «1. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За приписом п.6. Наказу Генпрокуратури від 28 травня 2015 року N 6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» Прокурор зобов'язаний при підготовці процесуальних документів забезпечувати їх повноту та обґрунтованість, додержуватися вимог закону щодо форми і змісту, підвідомчості та підсудності спорів. Посилатися на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, а також долучати до позовів (заяв, подань) належні та допустимі докази. Згідно із ч. 1 статті 59 Цивільного процесуального кодексу України суд не повине брати до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування,тощо, як вбачається з приписів абз. 5 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор має у разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва. Таким чином, відповіді на письмові запити прокуратури до органів державної влади та місцевого самоврядування, що додані прокурором в якості обґрунтувань до позову взагалі не можуть бути визнані в якості належних доказів, оскільки інформація була отримана без дотримання порядку встановленого законом. Виходячи з позовної заяви прокурора, як позивача, окрім безпідставних вимог та заперечень відсутні будь-які фактичні дані, що обґрунтовують та доказують неправомірну поведінку відповідача. Тобто прокурором, у даному випадку, були порушені вимоги законодавства, у т.ч. приписів цивільного процесу України щодо доказовості та обгрунтування своїх вимог.

Навпаки, як вже зазначалось вище та підтверджується чисельними матеріалами справи весь ланцюг та порядок надання відповідачу ОСОБА_2 земельних ділянок в оренду підтверджено належними письмовими доказами, зокрема копіями відповідних документів (заяви, накази, проекти землеустрою, висновки державної експертизи, договори оренди, тощо) які було в повному обсязі надано суду Відповідачами під час розгляду справи та містяться в матеріалах справи.

Фактично прокурор з надуманих підстав щодо порушень інтересів держави, намагається відібрати у належного орендаря земельні ділянки, що є неприпустимим та порушує основні принципи та засади закріплені Конституцією України, у т.ч. щодо мети діяльності прокуратури. Відповідно до ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Проте позивачем не доведено наявність порушень або загрози порушень інтересів держави з боку відповідачів, не визначено в чому вони полягають, оскаржувані накази прийняті в межах повноважень та у відповідності до норм чинного земельного законодавства та ЗУ "Про фермерське господарство", а з огляду на приписи ЗУ "Про прокуратуру", Наказу Генпрокуратури від 28 травня 2015 року N6 гн у позивача взагалі відсутні правові підстави для пред'явлення позову по справі, у зв'язку з чим позовні вимоги є необгрунтованими та не доведеними, а тому задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представник третьої особи Фермерськеого господарство «Пан Сад», позовні вимоги не визнав, та пояснив, що ті невідповідають дійсним обставинам справи, необґрунтованими, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню з наступних підстав. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (п.1.ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство»). 03.12.2015р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області та фізичною особою - Громадянином України - ОСОБА_2 (Паспорт серія НОМЕР_4, виданий: Березанським РВ УМВС України в Миколаївській області 14 червня 2002 року. Проживає: АДРЕСА_1. Реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) було укладено договір оренди землі на земельну ділянку кадастровий номер: НОМЕР_3, площею 45,8882 га, що знаходиться на території Клинівської сільської ради Голованіського району, за межами населеного пункту. Цільове використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (п.5.1.-5.3. договору оренди). Термін оренди - 49 років. Право оренди належним чином зареєстроване (номер запису про реєстрацію іншого речового права: 12413598) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №49300916 від 08.12.2015р.).

03.12.2015р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області та фізичною особою - Громадянином України - ОСОБА_2 (Паспорт серія НОМЕР_4, виданий: Березанським РВ УМВС України в Миколаївській області 14 червня 2002 року. Проживає: АДРЕСА_1. Реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) було укладено договір оренди землі на земельну ділянку кадастровий номер: НОМЕР_2, площею 59,3266 га, що знаходиться на території Троянської сільської ради Голованіського району, за межами населеного пункту. Цільове використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (п.5.1.-5.3. договору оренди). Термін оренди - 49 років. Право оренди належним чином зареєстроване (номер запису про реєстрацію іншого речового права: 12417188) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №49318783 від 08.12.2015р.).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України "Про оренду землі" (зі змінами), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до ст. 12, 14, 19 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату (розмір якої, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду, індексації передбачаються умовами договору, які не можуть суперечити законам України) передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Договір оренди набуває чинності після його підписання та державної реєстрації і може бути змінений лише за взаємною згодою сторін, у тому числі і в частині розміру орендної плати.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України). Нормами ст.. 627 ЦК України закріплено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно положень ст. 638 ЦК України, дійсним є договір, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно даної статті ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановлені законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наявні матеріали, керуючись приписами чинного законодавства, вважає що земельні ділянки набуті відповідно до вимог чинного законодавства, будь-які порушення порядку отримання вказаних земельних ділянок в користування ОСОБА_2 відсутні, позовні вимоги керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури є незаконними та необґрунтованими, правові підстави для їх задоволення відсутні. Вказане свідчить про виконання громадянином ОСОБА_2 всіх вимог чинного законодавства України щодо дотримання процедури отримання земельних ділянок в оренду та про необґрунтованість тверджень прокуратури.

За змістом ст.. 13 Конституції України, громадянином ОСОБА_2 реалізовано, у встановленому законодавством порядку, право на користування (оренду) природним об'єктом (землею) права власності народу, якому, на підставі ст.. 27 Закону України «Про оренду землі», забезпечується захист нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно ст.. 1 Першого протоколу до означеної вище Конвенції та національного законодавства України. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (п. 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (п. 32)). Відповідно до ч. 1 ст.. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідач ОСОБА_11 дотримався всіх вимог законодавства для укладення договорів оренди земельних ділянок з органом, який видав рішення про надання їх в оренду, а тому громадянин ОСОБА_2 вважається таким, що набув права «правомірного очікування», яке підлягає судовому захисту.Правовідносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про фермерських господарствах», іншими нормативно-правовими актами.

Згідно Закону України «Про фермерське господарство» Фермерське господарство (ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (п.1. ст..1.). ФГ підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту (п.4. ст..1.). Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (п.1.ст.8 ЗУ про ФГ).

На виконання приписів чинного законодавства України, у т.ч. Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», в редакції чинній на початку 2016 року, згідно якого було передбачено що ведення фермерського господарства - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, з метою подальшого використання ділянок фермерським господарством в порядку передбаченому чинним законодавством 17.02.2016р. громадянином України - ОСОБА_2, для здійснення господарської діяльності у вигляді фермерського господарства, з метою дотримання умов вказаного договору оренди та відповідно використання вказаних земельної ділянки за встановленим цільовим призначенням було створено, зареєстровано належним чином та взято на облік у податкових органах ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ПАН САД» (код ЄДРПОУ 40279766). З метою ефективного використання земельних ділянок: площею 59,3266 га, кадастровий номер НОМЕР_2, та площею 45,8882 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що потребує відповідних досить суттєвих інвестицій, ОСОБА_2 та ФГ «ПАН САД» (код ЄДРПОУ 40279766), було укладено Договір з ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ» про співпрацю від 16.02.2016р.

Керуючись приписами закону, зокрема ст.. 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.. 31 Земельного кодексу України, які є фактично аналогічними, а також враховуючи що у гр. України - ОСОБА_2, який є засновником ФГ «ПАН САД» (код ЄДРПОУ 40279766), земельні ділянки: - площею 59,3266 га, багаторічних насаджень, кадастровий номер НОМЕР_2, із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в запасі державної власності на території Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області; - площею 45,8882 га, багаторічних насаджень, кадастровий номер НОМЕР_3, із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в запасі державної власності на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, перебувають на правах оренди, вбачається що здійснення господарської діяльності на даній земельній ділянці за її цільовим призначенням юридично покладається на створене з цією метою ФГ «ПАН САД»

З урахуванням зазначеного 06.04.2016р. ОСОБА_2 було подано до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області заяви про внесення відповідних змін до договорів оренди землі. Заяви було зареєстровано під №Л-5791/0/5-16 від 06.04.2016р. та відповідно під №Л-5792/0/5-16 від 06.04.2016р. На час розгляду справи питання щодо внесення змін до договорів оренди земельних ділянок остаточно ще не вирішено. На час розгляду справи на земельних ділянках проводились сільськогосподарські рекультиваційні роботи з підготовки землі до засадження промислових садів, зокрема здійснено викорчовування старих насаджень, вирівнювання території земельних ділянок.

Згідно п. 1, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та за п. 4 даної статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таке ж положення містить п. 3, ст. 10 ЦПК України. Відповідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вважає, що подання прокурором до суду вказаного позову, фактично має на меті позбавлення відповідача ОСОБА_2 набутого у встановленому законодавством порядку права оренди земельних ділянок, що є неприпустимим з огляду як на національне законодавство так і на практику Європейського суду з прав людини.

Суд заслухавши прокурора, представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, відповідача ОСОБА_2 його представник, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, та докази надані прокурором: копії наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 1 1-556/21-15-СГ від 18.06.2015 та № 1 1-555/21-15-СГ від 18.06.2015, копії наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ та № 11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015, копія договору оренди земельної ділянки від 03.12.2015 укладеного між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3), копія договору оренди земельної ділянки від 03.12.2015 укладеного між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2), копія заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від щодо земельної ділянки площею 46,08 га з додатками, копія заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від щодо земельної ділянки площею 59,1 га з додатками, копія паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_2, копія лист відділу Держгеокадастру в Голованівському районі вих. №10-28-99.3-758/15-16 від 25.05.2016, детальна інформація про юридичну особу з ЄДРПОУ фермерського господарства «Пан сад», лист Територіального сервісного центру №3545 МВС України РСЦ МВС в Кіровоградській обл.. вих.№2350 від 20.07.2016р., відповідь Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області вих. №347 від 24.06.2016, відповідь Голованівської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області вих. №499/10/1300 від 29.06.2016р., відповідь відділу Держгеокадастру в Голованівському району вих. №10-28-99.8-911/15-16 від 29.06.2016, відповідь Клинівської сільської ради вих. №64 від 11.07.2016р., відповідь Троянської сільської ради вих. №106 від 08.07.2016р., відповідь відділу Держгеокадастру у Березанському районі вих. №10-14.08-04-1628/72-16 від 18.08.2016, відповідь Голованівської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області вих. №960/10/1300 від 16.08.2016р., Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №66007774 від 17.08.2016р., лист Голованівського відділу Новоукраїнської місцевої прокуратури, рокуратури Кіровоградської області вих..№ 68-7589вн-16 від 26.08.2016р. (т.1 а.с. 14-61), відповідь Голованівської ОДПІ вих. №563-11-04-13-00 від 29.03.2017р (т.3 а.с. 167).

Оглянувши в оригіналах надані відповідачами наказ № 11-556/21-15-СГвід 18.06.2015р., заяву №2413 від 03.06.2015р., картку ФОПП від 05.06.2008р., бізнес-план фермерського господарства вирощування плодово-ягідних культур на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, копію паспорта ОСОБА_2, викопіювання земельної ділянки яку можливо передати у користування території Клинівської сільської ради, копія диплому про вищу освіту НОМЕР_5, копія листа Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області вих..№98 від 26.05.2015р., інформація щодо земельної ділянки НОМЕР_6, копія наказу № 11-555/21-15-СГвід 18.06.2015р. копія заява №2414 від 03.06.2015р., копія аркушу проходження справи 2414, копія картки ФОПП від 05.06.2008р., копія клопотання Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області вих..№100 від 25.05.2015р., копія паспорту ОСОБА_2, копія диплому про вищу освіту НОМЕР_5, викопіювання земельної ділянки яку можливо передати у користування території Троянської сільської ради, бізнес-план фермерського господарства вирощування плодово-ягідних культур на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, інформація щодо земельної ділянки 3521487700:02:000, а та їх копії (т.2 а.с.120-146), довідку виконкому Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області вих..№02-10/101 від 26.04.2017р. (т.3 а.с.166).

Та докази надані відповідачем ОСОБА_2: копія витягу з державного реєстру речових прав №49300916 від 08.12.2015р. про реєстрацію права оренди, Копія договору оренди землі від 03.12.2015р. з додатками, Копія наказу №11-4250/21-15-СГ від 26.11.2015р., Копія Витягу з державного реєстру речових прав №49318783 від 08.12.2015р. про реєстрацію права оренди, Копія договору оренди землі від 03.12.2015р. з додатками, Копія наказу №11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015р., Копія рішення №520 від 17.07.2015р., Копії квитанцій підтверджуючих плату за оренду землі, Копія агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки №029526, Копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (59,3266 га), Копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 02.10.2015р. №1069-15, Копія технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 07.08.2015р. №298, Копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (45,8882 га), Копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 02.10.2015р. №1070-15, Копія технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, Копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 07.08.2015р. №296, Роздруківка з ЄДРЮО детальна інформація про юридичну особу (ПП «Південь агропродукт», ВАТ «Новоселівський елеватор») (т.2 а.с. 10-212), Копія вих..№31-11-0.21-15877/2-16 від 25.11.2016р. з конвертом та роздрукованими матеріалами до наказів № 11-555/21-15-СГвід 18.06.2015р. та № 11-556/21-15-СГвід 18.06.2015р., № 11-4251/21-15-СГвід 26.11.2015р. та № 11-4250/21-15-СГвід 26.11.2015р. ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, Копія вих..№Л-47/0-72/19-16 від 04.11.2016р., Копія запиту (повторний) від 16.11.2016р.Копія вих..31-11-0.21-14931/2-16 від 02.11.2016р. з конвертом, Копія запиту від 24.10.2016р. (т.3 а.с. 10-64), Копія Заяви №Л-5791/0/5-16 від 06.04.2016р. та №Л-5792/0/5-16 від 06.04.2016р., Копія вих. №Л-5791/0-4595/0/6-16 від 20.05.2016р. та № Л-5792/0-4596/0/6-16 від 20.05.2016р., Копія вих. №Л-15899/0-9482/0/6-16 від 17.10.2016р., Копія вих..101/10/13-00 від 24.01.2017, 102/10/13-00 від 24.01.2017 (т.3 а.с. 76-86) Копія угоди від 01.02.2017р. про розірвання договору про співробітництво, копія листа Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області вих..№506 від 20.03.2017р., копія запиту від 10.03.2017р., роздруківки (скріншоти) з офіційного сайту Держгеокадастру щодо проведення земельних торгів (т.3 а.с. 162-164)

А також окази надані представником третьї особи ФГ «ПАН-САД»: копія витягу з ЄДРЮО,ФОП та ГФ №21700575 (т.1 а.с.96-99), Копія Договору про співпрацю від 16.02.2016р. (т.3 а.с. 89-102).; проаналізувавши їх та давши їм належну оцінку в сукупності і в межах заявлених вимог та конкретних обставин справи, приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідношення.

За приписами ст. 1 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а також порушені державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так як дана норма цивільного права містить єднальне судження, яке виражене сполучником "і", то скасування правового акту індивідуальної дії на підставі цієї правової норми можливе лише при одночасній наявності усіх складових у їх сукупності, а саме: невідповідності актам цивільного законодавства; - порушення цивільних прав або інтересів, оскільки в противному випадку, відсутність хоча б однієї із перелічених складових виключає можливість застосування вказаної статті.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства, визначаються Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року N 973-IV (далі Закон N 973-IV). На час здійснення правовідношень між відповідачами діяла редакція Закону від 15.04.2014р.

Відповідно до преамбули зазначеного Закону цей Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Частиною 1, 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" N 973-IV визначено Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (п.1 ст.2 Закону N 973-IV).

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч. 1 ст. 5 Закону N 973-IV).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.7 Закону N 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

За приписами ч. 7 ст. 7 Закону N 973-IV, на яку також посилався прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог, земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Статтею 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (далі ЗК України) (в редакції від 12 лютого 2015 року N 191-VIII чинній на час здійснення правовідношень між відповідачами, яка в порівнянні з Законом України "Про фермерське господарство" доречі є більш пізнішою), визначено що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п. 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод, укладених в порушення чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно п.2. ст. 123 Земельного Кодексу, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (п.3. ст. 123 Земельного Кодексу). Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановленихчастинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленомустаттею 123цього Кодексу.

Тобто, згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

В силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, а саме: передачі їх у власність або користування для всіх потреб в межах області, відносно земельних ділянок кадастровий № НОМЕР_2 площею 59,3266 га та кадастровий № НОМЕР_3 площею 45,8882 га є Головне управління Держеокадастру в Кіровоградській області, що є встановленим фактом, підтверджується матеріалами справи та позивачем не оскаржується.

Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та діє на підставі Положення затвердженого Наказом Держгеокадастру України від 03.03.2015р. №20.

Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, наказами Держгеокадастру, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також Положенням.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року N 15, наказом Держгеокадастру №95 від 04.06.2015, «Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» було затверджено Порядок взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб.

Порядок визначає механізм взаємодії територіальних органів Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації головними управліннями Держгеокадастру/Держземагентства в областях та місті Києві (далі - територіальні органи) повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб (п.. 1.1.)

Відповідно до Порядку обласні управління Держгеокадастру в ході реалізації державної політики у сфері земельних відносин реалізують від імені держави право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності шляхом передачі їх громадянам у власність чи користування на умовах оренди.

Вказаним наказом також затверджено порядок прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, погодження документації із землеустрою та здійснення державної реєстрації земельної ділянки, прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування (на безконкурентних засадах), у т.ч. з огляду на Порядок у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства на умовах оренди.

Крім того, п. 2.8. Порядку зазначено що, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою визначено ч. 7 ст. 118 і ч.3 ст. 123 Земельного Кодексу України.

Як унормовано ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення в цивільній справі" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. При відсутності таких норм рекомендується застосовувати норми закону, що регулює подібні відносини (аналогія закону), або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, то рішення є законним, якщо судом застосовано норми, що мають вищу юридичну силу. У разі суперечності між нормами, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає та з них, яку прийнято пізніше. У разі встановлення суперечностей при розгляді і вирішенні справи, суд повинен враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містить постанова від 01.11.96 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Враховуючи наявну законодавчу суперечність між положеннями Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року N 973-IV (далі Закон N 973-IV) в редакції Закону від 15.04.2014р що була чинна на час здійснення правовідношень між відповідачами та положеннями Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (в редакції від 12 лютого 2015 року N 191-VIII що є значно пізнішою), суд при розгляді даної справи вважає правомірним диференційне застосування Закону України "Про фермерське господарство", в частинах що не суперечать Земельному кодексу України.

Конституція України, закріпивши ч.1ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Термін "відповідальність" розуміється як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

В теорії права санкції за способом, яким вони забезпечують охорону правопорядку, поділяються на два види: правовідновні санкції, спрямовані на усунення безпосередньої шкоди, завданої правопорядку (поновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, усунення протиправного стану тощо), і штрафні, каральні санкції, спрямовані на попередження правопорушень (кримінальних, адміністративних, дисциплінарних тощо).

З огляду на предмет та підстави позову у справі що розглядається Позивач шляхом пред'явлення позову до відповідачів, фактично здійснює процес застосування до відповідачів правовідновних санкцій за здійснені як вважає позивач відповідачами порушення приписів законодавства під час отримання громадянином в оренду земельних ділянок.

При розгляді даної справи Суд вважає правомірним також враховувати Рішення КСУ від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у Справі N 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів".

Як встановлено судом у справі, 03 червня 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з: заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в державній власності на території Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області (т. 1 а. с. 31)., заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що перебували в державній власності на території Клинівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області (т. 1 а. с. 37)., Згідно вимог ст..123 Земельного Кодексу, з урахуванням ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" на підставі поданих заяв де відповідач ОСОБА_2 зазначав бажаний розмір земельних ділянок та місце їх розташування, цільове призначення земельних ділянок, з обґрунтуванням щодо іх використання для ведення фермерського господарства та доданих до заяв копій документів(паспорту (1-4 стор.), ідентифікаційного номеру заявника, відповідне обґрунтування розмірів цих земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства у вигляді бізнес-планів (по кожній земельній ділянці), диплому про наявність освіти, та інші необхідні документи (т. 3 а. с. 121-132, 134-146).

Наказами в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.06.2015 громадянину ОСОБА_2 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення йому в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на території Голованівського району Троянської сільської ради (за межами населеного пункту) та Клинівської сільської ради (за межами населеного пункту), а саме: № 11 -555/21-І5-СГ від 18.06.2015 - 59,1 га. № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 - 46,08 га. (т.1 а.с.14, 15, т.3 а.с.13, 37, 120,133).

На підставі наказів № 11 -555/21-І5-СГ від 18.06.2015р, № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015р., сертифікованим розробником землевпорядної документації ТОВ «Компанія Альтера» було виготовлено відповідні: Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 в оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства, за адресою Кіровоградська область, Голованівський район, Троянська сільська рада, за межами населеного пункту(т. 2 а. с. 48-113) та Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 в оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства, за адресою Кіровоградська область, Голованівський район, Клинівська сільська рада, за межами населеного пункту, (т. 2 а. с. 134-188).

На виконання приписів п. 2 Наказів № 11 -555/21-І5-СГ від 18.06.2015р, № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015р., Проекти землеустрою були погоджені належним чином, відповідність проектів приписам чинного законодавства підтверджується висновками Державної експертизи землевпорядної документації №1069-15 від 02.10.2015р., №1070-15 від 02.10.2015р., (т. 2 а. с. 114, 189).

З огляду на це суд приходить до висновку, що проекти землеустрою, відповідали вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій», та не містили недоліків передбачених ч.13 ст. 123 Земельного кодексу України, що б могли стати підставою для відмови в їх затвердженні.

Також, сертифікованим виконавцем виготовлена технічна документація з нормативної грошової оцінки вказаних вище земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Троянської та Клинівської сільських рад на території Голованівського району Кіровоградської області (т. 2 а. с. 116-131, 191-205). Відповідність технічної документації з нормативної грошової оцінки приписам чинного законодавства підтверджується висновками Державної експертизи землевпорядної документації №298 від 07.08.2015р., №296 від 07.08.2015р.(т. 2 а. с. 132, 206). Технічна документація з нормативної грошової оцінки Рішенням №520 від 17 липня 2015 року Голованівської районної ради тридцять восьмої сесії VI скликання N 37-VII була затверджена (т. 2 а. с. 35-37).

Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4251/21-15-СГ пунктом 1 - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) в оренду ОСОБА_2 строком на 49 років; пунктом 2 - надано в оренду строком на 49 років гр.. ОСОБА_2 земельну ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2); пунктом 3 - встановлено річну орендну плату у розмірі 5% від її нормативної грошової оцінки (т. 1 а. с. 18).

Наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ пунктом 1 - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) в оренду ОСОБА_2 строком на 49 років; пунктом 2 - надано в оренду строком на 49 років гр.. ОСОБА_2 земельну ділянки площею45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3); пунктом 3 - встановлено річну орендну плату у розмірі 5% від її нормативної грошової оцінки(т. 1 а. с. 17 ).

Зі змісту вказаних наказів вбачається, що ці накази є індивідуальними актами. За ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зі змісту регулювання, яке міститься у цивільному процесуальному законодавстві, право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується, права, свободи чи інтереси якої він порушує.

Зазначені вище правові акти індивідуальної дії видані органом виконавчої влади у межах наданих йому законом повноважень, а саме: 15-1, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", Положення про Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, затвердженого Наказом Держгеокадастру України від 03.03.2015 року N 20,

В подальшому 03.12.2015 між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ укладено договір оренди земельної ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) строком на 49 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 1 223 625 грн.

03.12.2015 між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 1 1-4251/21-15-СГ укладено договір оренди земельної ділянки площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) строком на 49 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становить 1 398 479 грн.

08.12.2015 зазначені договори оренди земельних ділянок були зареєстровані Реєстраційною службою Голованівського районного управління юстиції Кіровоградської області, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №49318783 від 08.12.2015 та №49300916 від 08.12.2015

09.12.2015 на підставі актів приймання-передачі земельні ділянки площею 45,8882 га (кадастровий № НОМЕР_3) на території Клинівської сільської ради Голованівського району та площею 59,3266 га (кадастровий № НОМЕР_2) на території Троянської сільської ради Голованівського району передано ОСОБА_2

Зазначене підтверджується копіями документів наданих сторонами що містяться в матеріалах справи (т. 1 а. с. 20-30, т.2 а.с. 10-34).

Таким чином, шляхом винесення Наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-555/21-І5-СГ від 18.06.2015, № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015, та укладання зазначених договорів оренди землі, відповідач Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області розпорядилося вказаними земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, які розташовані за межами населених пунктів Клинівської та Троянської сільської ради Голованівського району Кіровоградській області (т. 1 а. с. 113-115).

Судом встановлено, що відповідачі по справі мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільне, спрямоване на укладення Договорів оренди землі та належне їх виконання.

Звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор однією з підстав для визнання недійсними та скасування вищевказаних наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, зазначив відсутність у заяві ОСОБА_2 відомостей про кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, відсутність обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Згідно з ч. ч. 1 - 5 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними та скасування оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, оскільки Закон України "Про фермерське господарство"не передбачає підстав для відмови громадянам у прийнятті заяви про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства у зв'язку з недотриманням правил, передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд виходить із того, що порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений ст. 124 ЗК України, згідно з ч. 3 якого передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 123 ЗК Україниустановлено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 створював фермерське господарство особисто, просив надати земельні ділянки на умовах оренди, тому не міг вказати кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок. У заяві було обґрунтовано й необхідність одержання земель у зазначених заявником розмірах - для створення фермерського господарства. Розміри земельних ділянок заявник визначив з урахуванням перспектив діяльності його майбутнього фермерського господарства у доданих бізнес-планах, доданий до заяви диплом свідчить про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Доводи Позивача, що вказані накази суперечать ч.7.ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", а тому підлягають скасуванню відповідно до ст. 21 ЦК України, суд вважає недоведеним, оскільки як зазначалося вище, за змістом ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Отже, ця норма закону передбачає, що фермерське господарство, як форма підприємницької діяльності громадян, використовує для отримання прибутку земельні ділянки (без обмежень знаходження в єдиному масиві), які надані для ведення фермерського господарства.

Виходячи з вимог ч. 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", згідно з якою земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури, суд дійшов правильного висновку, що надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли, орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства.

Поняття "єдиний масив" законодавством не визначено, однак аналізуючи нормативну базу та законодавство у сфері земельних відносин, що складають суть даного питання, зокрема Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 року, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 року N 899-IV, Рекомендації щодо виділення земельних часток (паїв), затверджені наказом Держкомзему України від 30.12.99 року N 130, можна дійти висновку, що єдиний земельний масив являє собою одну індивідуальну земельну ділянку чи сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі чи групі компактно розташованих полів.

Термін "масив земель сільськогосподарського призначення" на законодавчому рівні введений лише законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою" від 02.06.2015 року N 497-VIII, яким доповнено новим абзацом статтю 1 Законом України "Про землеустрій" від 22.05.2003 року N 858-IV - масив земель сільськогосподарського призначення - сукупність земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об'єктами, об'єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо).

Зазначене вище правило, що наведене в ч. 7 ст. 7 Закону N 973-IV, спрямоване перш за все на створення та забезпечення найбільш сприятливих умов для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства.

Разом із тим, ані ч. 7 ст. 7 Закону N 973-IV, ані інші норми законодавства у сфері земельних відносин не містять будь-якої прямої заборони щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок державної власності, або додаткових земельних ділянок, якщо про це просить громадянин, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства (фермерства), оскільки в разі використання земельної ділянки (земельних ділянок) не за цільовим призначенням, право на них може бути припинено на підставі ст. ст. 141, 143 Земельного Кодексу України, в тому числі й у судовому порядку.

Ще однією з підстав для задоволення позову прокурор зазначив наявність інформації від державних органів про відсутність у власності та користуванні відповідача ОСОБА_2 належної сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок, що може свідчити про відсутність можливості ведення фермерського господарства, а також на перебування громадянина ОСОБА_2 в засновниках ПП «Єврофрукти», ВАТ «Новоселівський елеватор», ПП «Південь агропродукт», не вказання ОСОБА_2, запланованих заходів до отримання необхідної сільгосптехніки, приміщень для зберігання, що не дає можливості пересвідчитися в дійсній наявності волевиявлення громадянина ОСОБА_2 на створення фермерського господарства та раціонального використання земель

Проте вищевказані доводи суд визнає такими, що ґрунтуються на припущеннях, адже відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах, при цьому на підставі наявних у справі доказів суд встановив, що спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, орендна плата вноситься своєчасно та у повному обсязі, саме твердження позивача про перебування громадянина ОСОБА_2 в засновниках (учасниках) інших юридичних осіб не може підтверджувати факт недійсності оскаржуваних рішень та договорів. ОСОБА_2 не є засновником або членом інших фермерських господарств.

Позивачем в обґрунтування своїх вимог не зазначено, чиї ж саме та які саме цивільні права або інтереси були порушені наказами, які підлягають скасуванню хоч це є обов'язковою складовою для застосування ч. 1 ст. 21 ЦК України, в зв'язку з чим суд, приймаючи рішення у справі, відмовляє у задоволенні заявлених прокурором вимог про визнання незаконними наказів № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 р. та № 11-555/21-15-СГ від 18.06.2015р., а також від 26.11.2015р № 11-4250/21-15-СГ та №11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015р. за їх безпідставністю.

Суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги прпокурора в частині визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволів на розробку документації землеустрою: № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 р. та № 11-555/21-15-СГ від 18.06.2015р. та визнаня недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок: від 26.11.2015р № 11-4250/21-15-СГ та №11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015р. а тому їхслід залишити без задоволення.

З урахування відсутності підстав для визнання недійсними спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволів на розробку документації землеустрою: № 11-556/21-15-СГ від 18.06.2015 р. та № 11-555/21-15-СГ від 18.06.2015р. відсутні й підстави для визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок: від 26.11.2015р № 11-4250/21-15-СГ та №11-4251/21-15-СГ від 26.11.2015р., договорів оренди земельної ділянки від 03.12.2015 р. щодо земельної ділянки площею 45,8882 га, нормативною грошовою оцінкою 1223 625 грн. (кадастровий НОМЕР_3) та земельної ділянки площею 59,3266 га нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн. (кадастровий № НОМЕР_2), та повернення земельної ділянки з кадастровим № НОМЕР_3 ,площею 45,8882 ,нормативною грошовою оцінкою 1223 635 грн., земельної ділянкуи з кадастровим НОМЕР_2 ,площею 59,3266 га ,нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду землі" та ст. 93 ЗК України оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Презумпція правомірності правочину, а відтак і цивільно-правового договору, встановлена законодавцем у статті 204 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно із ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" набирає чинності.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме: ч. 1 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; ч. 2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; ч. 3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; ч. 5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; ч. 6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Рішення КСУ від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 у Справі N 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) , з огляду на п. 4 якого «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає із посиланням на законодавство, на підставі якого пред'являється позов, у чому саме полягало або може полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує в заяві необхідність їх захисту і вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання спірних договорів оренди земельних ділянок недійсними, прокурор взагалі не зазначив, яким чином та які саме інтереси держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) вказані договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства.

Водночас судом враховується той факт, вказані земельні ділянки не використовувалися за цільовим призначенням протягом тривалий час близько 5-10 років. На земельні торги (аукціон) вказані ділянки не виставлялись, що підтверджується роздруківкою даних з офіційного сайту Держгеокадастру (т.3 а.с. 162-164), відповідачем ОСОБА_11, як орендарем за період дії договорів оренди в належному обсязі сплачується орендна плата (за 2016 рік становила близько 158 тис. грн (т.2 а.с. 38-46, 85, 86), вчинено заходи щодо розчищення земельних ділянок від чагарників, вирівнювання, інші рекультиваційні роботи що підтверджується листами сільських рад (т.3 а.с.160), тобто фактично здійснено поліпшення земельних ділянок у зв'язку з чим як вбачається виросла і інвестиційна привабливість орендованих земель.

При оцінці інтересів Держави суд, вважає заможливим прийняти до уваги прийнятий Верховною Радою України Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України", який визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку; та затверджену постановою Кабінету Міністрів України N 1158 від 19.09,2007 Державну цільову програму розвитку українського села до 2015 року (що доречі діє і на теперішній час), в якій вказано, що Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. Також, згідно Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року затвердженої постановою Кабінету Міністрів України N 1158 від 19.09,2007 від 6 серпня 2014 р. N 385, стратегічною метою реалізації державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку регіонів України з метою забезпечення соціальної та економічної єдності держави, підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів, активізації економічної діяльності, підвищення рівня життя населення, додержання гарантованих державою соціальних та інших стандартів для кожного громадянина незалежно від місця проживання. А однією з цілей вказаної стратегії визначено розвиток сільської місцевості, надання державної підтримки для підвищення рівня облаштування сільської місцевості як сфери життя, діяльності та побуту селян, розмежування політики щодо підтримки сільського господарства та розвитку сільських територій; створення рівних умов для підтримки сільськогосподарських виробників незалежно від їх виду, типу, розміру, форми власності та господарювання;

Тобто, в даному випадку вбачається, що інтерес держави також полягає у розвитку аграрного сектору економіки, в тому числі шляхом вироблення товарної сільськогосподарської продукції, що є одним із цілей створення фермерських господарств.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно Постанови КМ України від 10.09.2014р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» є центральним органом виконавчої влади. Згідно вказаної Постанови КМ України від 10.09.2014р. №442, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.

Суд вважає, що в даному випадку прокурор не є органом на який покладено функції здійснення державного нагляду в сфері земельних відносин, а наявні у справі листування між прокурором та органами державної влади та місцевого самоврядування не є результатом перевірки відповідно до вимог закону.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які б давали підстави для висновку про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та її затвердження.

Разом з тим суд дійшов висновку, що прокурором належним чином не обґрунтовано порушення ГУ Держземагентства у Кіровоградській області чинного законодавства України при видачі спірних наказів та не доведено факту, у чому саме полягає порушення інтересів держави у зв'язку з прийняттям ним оспорюваних наказів.

Суд, всебічно, повно і обєктивно дослідивши кожний доказ окремо та їх взаємний звязок в сукупності, вважає, що прокурор, діючи в інтересах держави, самостійно визначаючи в чому полягає порушення її інтересів, дійшов хибного висновку про порушення відповідачами чинного законодавства.

Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.12.2015 р укладений між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015 № 11-4250/21-15-СГ щодо земельної ділянки площею 45,8882 га, нормативною грошовою оцінкою 1223 625 грн. (кадастровий НОМЕР_3) та договору оренди земельної ділянки від 03.12.2015 р укладений між ГУ Держгеокадастру у Кіровоградські області та ОСОБА_2 на підставі наказу в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26.11.2015р № 11-4251/21-15-СГ щодо земельної ділянки площею 59,3266 га нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн. (кадастровий № НОМЕР_2).

Також суд дійшов висновку, що під час розгляду справи судом не встановлено порушення вимог законів, які б давали підстави для визнання вищевказаних договорів оренди недійсними, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав також для задоволення інших похідних позовних вимог, зокрема щодо зобовязання відповідача ОСОБА_2 повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області земельну ділянку з кадастровим № НОМЕР_3 ,площею 45,8882 ,нормативною грошовою оцінкою 1223 635 грн. та земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_2 ,площею 59,3266 га ,нормативною грошовою оцінкою 1398 479 грн.,

Водночас суд керуючись Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує при розгляді даної справи Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, які згідно із ст.. 17 вказаного Закону України є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Законами України не передбачено можливості втручання в право особи, яке вона отримала за відповідними наказами, виконавши всі вимоги законодавства, з огляду на можливі недоліки в організації діяльності органу, що таке право їй надав.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».

Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.03 № 44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до Рекомендацій № К (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Ради Європи 11.03.1980 термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень, те яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після зясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Верховний Суд України у постанові від 14.03.2007 року на підставі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовував рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства".

У той же час у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину резюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача в даному випадку прокурором наведено тільки загальні норми чинного законодавства без належного обґрунтування визнання недійсними договорів оренди, крім того позивачем не в позові не в клопотанні не зазначається яким саме чином укладені договори порушують інтереси держави.

Стосовно твердження прокурора, що договори оренди суперечать актам законодавства та моральним засадам суспільства повідомляємо наступне. Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини: відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 21 вищевказаного закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вважаемо що вимоги передбаченні вищевказаними статтями Відповідачами дотримані в повному обсязі.

За приписами ст. 1 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Одним з основних принципів проголошених у статті 3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Статтею 5 Земельного Кодексу України також проголошено що земельне законодавство базується на принципах у т.ч. забезпечення гарантій прав на землю та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Суд, з огляду на законодавство України регламентуюче сферу земельних правовідношень приходить до висновку що один з основних принципів права на землю - це його стійкість і захищеність. Принцип стійкості означає, що ніхто з суб'єктів права на землю не може бути позбавлений свого права на земельну ділянку інакше, як тільки на підставах, зазначених у законі. Стійкість права землекористування (а саме в цій формі переважає право на землю) передбачає встановлення тривалих термінів користування землею, чим забезпечується правильність і раціональність використання землі.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскільки в задоволені позовних вимог прокурору відмовлено, тому судом судові витрати по справі відносяться на рахунок позивача по страві.

Керуючись статтями 3,10, 11, 57,60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов в.о. Керівника Новоукраїнської місцевої прокуратури в інтересах держави до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, та ОСОБА_2, третя особа: Фермерське господарство «ПАН САД», про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволів на розробку документації землеустрою, визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок, визнання недійсними укладеними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок державі - залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок позивача по справі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області через Голованівський районний суд протягом 10 ( десяти ) днів з дня проголошення рішення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини, в той же строк з моменту виготовлення повного рішення .

Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом 10(десяти) днів з дня отримання копії цього рішення .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом .

Повний текст рішення виготовлено 15.05.2017 року.

Суддя: Гут Ю. О.