Провадження № 2/537/558/2017

Справа № 537/1146/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2017 року м. Кременчук

Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Яворській А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовною заявою відповідно до якої просила суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред'явлення цього позову і до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги мотивувала тим, що 16 лютого 2013 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2. Шлюб було зареєстровано у Крюківському відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Наразі вони перебувають у шлюбі, однак з червня 2016 року у зв'язку із напруженістю у стосунках вони з відповідачем проживають окремо, спільного побуту не ведуть. Донька постійно проживає разом із нею. Після того, як вони із відповідачем розійшлися, він змінив свій номер телефону, додзвонитися йому вона не може, тому вони не спілкуються, у тому числі і з приводу утримання дитини. Будь яку інформацію про свого чоловіка вона може дізнатися лише від його мами, яка інколи їй телефонує. Вихованням та матеріальним забезпеченням своєї доньки відповідач не цікавиться взагалі. Декілька разів за минулий рік він передавав доньці одяг та взуття. Добровільно грошову допомогу на утримання дитини відповідач не пропонував, хоча вона його прохала про це неодноразово. Наразі вона працює розподілювачем робіт 4-го розряду на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод». За останні шість місяців вона заробила близько 12 тис. грн.. Що у середньому складає близько 2 тис. грн. на місяць. Звісно, враховуючи ціни на продукти харчування, одяг та комунальні послуги, цієї суми недостатньо для повноцінного забезпечення дитини. На скільки їй відомо, відповідач офіційно працевлаштований, працює на ПП «ВКФ «Суворов», має середньомісячний заробіток близько 3000 грн., інших утриманців, на яких би здійснювалося відрахування аліментів, не має. Однак, знаючи її скрутне матеріальне становище, за утримання своєї доньки він не турбується взагалі, тому вона змушена була звернутися до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі з підстав, що зазначені у ньому та суду пояснила, що коштів на утримання дитини відповідач не надає, при цьому періодично придбає одяг та взуття для дитини. Коли вона з дитиною перебувала у лікарні відповідач їх не відвідував, коштів на лікування не надавав.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що з травня 2016 року вони з позивачкою разом не проживають. З цього часу дочка проживає з позивачкою та близько 10 - 12 днів на місяць дочка перебуває у нього. Він працює на ПП ВКФ «Суворов» оператором лінії з виробництва кондитерських виробів. Інших дітей у нього не має та стягнення за виконавчими листами із нього не проводиться. Грошима позивачці на утримання дитини він не допомагає, однак придбає доньці одяг, сплачував за дитячий садок. Він не заперечує, щоб постійне місце проживання дитини було із позивачкою.

Вислухавши пояснення позивача та відповідача, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні та зокрема підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-КЕ №100679, яке видане Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області 16.02.2013 року, сторони по справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 16.02.2013 року.

Від вказаного шлюбу вони мають малолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, яке видане 02.08.2013 року Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, де зазначено, що батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_2, а матір'ю - ОСОБА_1.

З травня 2016 року сторони проживають окремо та спільного господарства не ведуть і з вказаного часу малолітня дитина сторін проживає з матір'ю - позивачкою по справі, що сторонами по справі не заперечується.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Частина 1 ст. 18 Конвенції про права дитини визначає принцип загальної та однакової відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини та декларує, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 180 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як встановлено судом, між сторонами не досягнуто домовленості про способи виконання обов'язку утримувати їх дитину відповідачем. Відповідач допомогу на утримання дитини в добровільному порядку надає не регулярно, в порядку ст..188 Сімейного Кодексу України від обов'язку утримувати дочку останній не звільнений, угоди про добровільну сплату аліментів, згідно ст. 189 Сімейного кодексу України, між сторонами не укладено.

Ненадання належної та регулярної матеріальної допомоги на утримання малолітньої дитини є порушенням обов'язку батьків піклуватися про своїх дітей, тому суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дитини.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно довідки, виданої ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» 14.03.2017 року за вих..№178, позивач ОСОБА_1 працює в ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на посаді розподілювач робіт 4 р. та отримала заробітну плату за період з вересня 2016 року - по лютий 2017 року в сумі 12 312,90 грн..

Відповідно до довідки, виданої ПП ВКФ «Суворов» 20.04.2017 року за вих..№39, позивач ОСОБА_2 працює в ПП ВКФ «Суворов» на посаді оператора лінії з виробництва кондитерських виробів з 26 січня 2017 року та отримав заробітну плату за період січня 2017 року - по березень 2017 року в сумі 7 153,66 грн.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні та це не заперечується сторонами, відповідач ОСОБА_2 на утриманні інших осіб не має, стягнення за іншими виконавчими документами з нього не проводяться.

Ст.ст. 10, 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем суду не надано жодного належного доказу, тобто не доведено відсутність у нього можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дитини та в свою чергу позивачем суду не надано належних доказів на обґрунтування необхідності стягнення з відповідача аліментів саме у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходу.

Враховуючи викладене, встановлені судом обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, матеріальне становище позивача, дитини та відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, зважаючи на встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та встановлений законом обов»язок обох із батьків утримувати дитину, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання малолітньої дитини є законними та обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню, а саме необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти у розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 (тридцяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3, до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки позов підлягає задоволенню, то з відповідача, відповідно до вимог ст..88 ЦПК України, на користь держави необхідно стягнути судовий збір.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 180, 181, 182, 183, 184 Сімейного Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, аліменти у розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 (тридцяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 23.03.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь держави 640 грн. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: