Справа № 638/15825/16-ц

Провадження № 2/638/1369/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

( заочне)

13 лютого 2017 року м. Харків

Дзержинський районний суду м. Харкова в складі головуючого судді Штих Т.В., секретаря Чаленко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись при цьому на норми ч.2 ст.405 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить йому на праві власності. Відповідач ОСОБА_1 є батьком позивача. Приблизно 6-7 років тому відповідач виїхав з квартири, забравши усі свої речі, і з тих пір проживає ймовірно в м. Миколаєві, де близька 4-х років тому одружився і постійно проживає у дружини. Точна адреса його проживання позивачу невідома, стосунки вони не підтримують. Відповідач не проживає за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_1, участі у витратах на утримання квартири не приймає та нею не цікавиться. Внаслідок реєстрації відповідача у квартирі позивач не має можливості оформити на себе субсидію за житлово-комунальні послуги.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. На адресу зареєстрованого місця проживання відповідача судом було направлено судову повістку про виклик до суду та копії відповідних документів.

Суд вважає за необхідне прийняти заочне рішення.

Приймаючи рішення про ухвалення заочного рішення, суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення і послався, щодо тривалості розгляду даної справи, яка пов'язана поведінки відповідача, та з урахуванням подання позовної заяви у жовтні 2016 року, на справу " Писатюк проти України ", в якій Європейський суд з прав людини зазначив, що " розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета розгляду для заявника.

Враховуючи, що в справі є достатні матеріали про права і правовідносини сторін, відповідачі належним чином були повідомлені про місце і час судового засідання, позивач не заперечує проти розгляду справи у відсутність відповідача та ухваленні заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, суд розглядає справу у відсутність відповідача, відповідно до ст. ст. 224, 225 ЦПК України.

Статтями 10,11,60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються,я к на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У судовому засіданні позивач та його представник просили позов задовольнити.

Судом встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1, тобто членом його сім'ї,відповідно до свідоцтва про народження 1-ВЛ № 027899, про що зроблено актовий запис № 73 від 07.02.1997 року.

Відповідно до договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Абрамченко Т.А.13.02.2008 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4-1302, ОСОБА_2 подарував малолітньому сину, ОСОБА_1, належну йому квартиру АДРЕСА_1 та в цілому складається з трьох жилих кімнат, житловою площею 43,3 кв.м., загальною площею 55,7 кв.м.

Право власності за зазначеним договором було зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 21.03.2008 року в книзі № 1 за номером запису П-1-21969, реєстраційний номер 12694477, за ОСОБА_1 в цілому.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на момент звернення з позовом ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, виданої дільницею № 8 КП «Жилкомсервіс» 27.09.2016 року за № 970, в квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_4 (дядько позивача), ОСОБА_5 (мати позивача та колишня дружина відповідача), які повідомили, що у 2008 році відповідач ОСОБА_2 подарував своєму синові ОСОБА_1 зазначену квартиру, оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 збирався виїхати з квартири та одружитись на іншій жінці і в подальшому проживати в неї. Приблизно у 2009-2010 рр. ОСОБА_2 виїхав з квартири, забравши усі свої речі, і з тих пір проживає в іншому місті разом із своєю новою дружиною та її дітьми, де саме, невідомо. З моменту переїзду ОСОБА_2 матеріальної допомоги своєму сину ОСОБА_1 не надавав, з ним не спілкувався, не допомагав утримувати квартиру, в якій зареєстрований. До виїзду із квартири ОСОБА_2 обіцяв самостійно знятись з реєстрації місця проживання, але цього не зробив.

Свідок ОСОБА_6 також підтвердив вказані обставини, додавши до цього, що він знайомий із родиною ОСОБА_2 з 1985 року, є їх сусідом по під'їзду, часто буває у квартирі та вже багато років не бачив ОСОБА_2

Взявши до уваги пояснення позивача та його представника, показання свідків, дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку, що обставини справи вказують на те, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час (вже більше 6 років) не проживає у квартирі за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_1.

За ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцеперебування - адміністративно-територіальнаодиниця, на територіїякої особа проживаєстрокомменше шести місяців на рік. Місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

За Правовими позиціями Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право) від 26.05.2001 р сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням, так і для відмови в цьому.

Відповідно до ст.6 Житлового кодексу УРСР житлове приміщення надається наймачу та членам його сім'ї для постійного в ньому проживання, тобто для використання його за цільовим призначенням (задоволення своїх потреб та розпорядження ним у відповідних межах), а тому, якщо житлова площа фактично не використовується у визначених законом цілях або використовується не за призначенням, збереження за відсутньою особою права користування таким житловим приміщенням може не відповідати призначенню цього права.

За ст. 9 Житлового кодексу УРСР житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За ч.2 ст.405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним чинним є правило частини першої статті 405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, якімають право займати члени сім'ї. Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що призводить до втрати членом сім'ї права користування помешканням.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 внаслідок тривалого непроживання у квартирі втратив право користування даним житлом в силу вимог ч.2 ст.405 Цивільного кодексу України.

На підставі ст.ст. 405 ЦК України, ст. 9,156 ЖК України, керуючись ст.ст. 10,57,58,60,88,224-226 ЦПК України, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Судовий збір вважати сплаченим позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги позивачем та письмової заяви про перегляд заочного рішення відповідачем.

Суддя Штих Т.В.