Справа № 304/1004/16-ц

Провадження № 2/304/65/2017

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

при секретарі - Соханич Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 24 жовтня 2015 року з метою придбання мінітрактору Dongfeng-244, кабіна 24 к. с., дизель, механіка 4*4, 2014 року випуску, він звернувся до представництва відповідача в м. Ужгороді. Там йому підтвердили можливість придбання вказаного трактору за 79 700 грн. за умови сплати ним авансового платежу у розмірі 22 000 грн., та решти в момент отримання трактору. Однак, в той день за двома квитанціями на суму 57 960 грн. та 22 040 грн. він оплатив 100 % вартості мінітрактору, оскільки ціна його повністю влаштовувала. Договір був оформлений в той же день після оплати і місцем його укладання вказано м. Київ, що не відповідає дійсності, оскільки в цей день він знаходився в м. Ужгороді, що підтверджується самими квитанціями про оплату товару в м. Ужгороді. В цей день він трактор не забрав, так як його повідомили, що необхідно підготувати відповідні документи та привезти такий з м.Мукачеве, тому було домовлено на 26 жовтня 2016 року. Однак, на наступний тиждень в телефонній розмові представник відповідача повідомив його, що товариство не може виконати умови договору, оскільки трактор вже продано іншій особі, а також пояснив, що товариство є лізинговою компанією і їм вигідніше продати транспортний засіб у лізинг, а не йому, який оплатив всю вартість товару відразу. Йому запропонували трохи почекати та пообіцяли знайти аналогічний трактор за такою ж ціною, на що він погодився. Після багатьох телефонних дзвінків з його боку та скарг з вимогою розірвати договір та повернути кошти, 17 листопада 2015 року йому запропонували внести ще два платежі на суму 4 000 грн. та 3 717 грн., щоб розрахуватися за зовсім інший трактор марки «Булат-240.4.». На вказану пропозицію він погодився, оскільки не мав виходу курс долара почав різко зростати, йому ніхто не дав гарантію, що в майбутньому буде трактор за таку саму ціну і чи взагалі буде наявна такого роду техніка. Жодного договору чи додатку до нього стосовно трактору «Булат-240.4.» із зазначенням назви та ціни товару, технічних характеристик тощо, в цей день укладено не було. Після того, 11 грудня 2015 року йому передали трактор «Булат-240.4.» та в темній кімнаті тільки при світлі запальнички він підписав ще якісь документи. Однак, приблизно у травні 2016 року йому зателефонували з лізингової компанії з вимогою вносити платежі за трактор, на що він пояснив, що в момент його придбання сплатив 100 % вартості такого, а тому нікому нічого не винний. З часом він почав вивчати шахрайські документи та зрозумів, що був професійно ошуканий. Так, він мав намір купити трактор Dongfeng-244 за 79 700 грн., а відповідач продав його іншому покупцю, натомість продавши йому трактор «Булат-240.4.», за який він повністю розрахувався, однак відповідач стверджує, що проведені ним платежі у повній мірі не покривають вартості такого. Також, у Додатку № 3 до договору від 24 жовтня 2016 року за № 001207 зафіксована сума в Євро, тоді як у основному договорі привязка була до доларів США, а самі суми платежів за вказаним Додатком не відповідають фактичним домовленостям по оплаті та предмету договору; додатки № 1 і 2 взагалі невідомо до якого договору, оскільки в таких не зазначений ні номер основного договору, ні дата їх укладання; на додатках наявні різні печатки та різні підписи уповноважених осіб. Крім цього, Додаткова угода від 23 листопада 2015 року не може вважатися невідємною частиною договору від 24 жовтня 2015 року за № д 01207, оскільки вносить зміни до угоди № 0012017 від 24 жовтня 2015 року, яка між сторонами взагалі не укладалась; у додатковій угоді, як і в основній взагалі не вказані зміни щодо предмету лізингу, що свідчить про те, що сторони взагалі не визначились з такою істотною умовою договору як предмет, що також підтверджує його нікчемність. На підставі наведеного просить позов задовольнити та визнати договір фінансового лізингу № д 01207 від 24 жовтня 2015 року недійсним та стягнути з відповідача зайво сплачені кошти у розмірі 87 717 грн.

У судове засідання позивач не зявився, однак його представник подав суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, заявлені вимоги підтримав повністю та просив такі задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання повторно не зявився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання, причину неявки не повідомив, а тому суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та розглядаючи справу на підставі наявних у справі доказах, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 212 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У судовому засіданні встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_1 24 жовтня 2015 року був укладений Договір № Д 01207 фінансового лізингу з додатками, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу транспортний засіб марки Dongfeng-244каб. у власність та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1 протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати останнім на рахунок лізингодавця Адміністративного платежу, Авансового платежу та Комісії за передачу предмету лізингу (а. с. 61-74).

За змістом п. 3.1.5 Договору Лізингодавець зобов'язаний ознайомити Лізингоодержувача з умовами даного договору та внутрішніми правилами та надати повну інформацію, яка передбачена чинним законодавством.

Як зазначено у п. 8.2 Договору та Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу від 24 жовтня 2015 року, вартість предмета лізингу на момент укладання договору становила 9 221,76 доларів США, з урахуванням ПДВ згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладання Договору, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 220 400 грн.

За змістом преамбули до Договору, адміністративним платежем є першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку № 1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Згідно з Додатком № 1 до Договору, адміністративний платіж становив 10 % від вартості товару, тобто 922,18 доларів США, що складає 22 040,10 грн.

Квитанція від 24 жовтня 2015 року свідчить про те, що ОСОБА_1 перевів на рахунок ТОВ «Євролізинг Україна» 22 040 грн., які є першочерговим адміністративним платежем у розмірі 10% від вартості предмета лізингу, за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, а також 57 960 грн. в якості авансового платежу.

Разом з цим, як вбачається з Додаткової угоди до Договору № 001207 від 24 жовтня 2015 року, укладеної між позивачем та представником відповідача 23 листопада 2015 року, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору Фінансового лізингу щодо предмету договору лізингу, визначивши предметом договору лізингу мінітрактор Булат 240.4 вартістю 123 920 грн., з якої ОСОБА_1 сплачено авансовий платіж у сумі 61 960 грн., комісію за передачу предмету лізингу у розмірі 3 717,60 грн. та адміністративний платіж в розмірі 22 040 грн., що стверджується наявними у матеріалах справи квитанціями від 24 жовтня, 17 та 23 листопада 2015 року (а. с. 76, 78).

Крім того, згідно акту приймання-передачі предмета лізингу від 11 грудня 2015 року, на підставі договору фінансового лізингу № 001207 від 24 жовтня 2015 року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв Предмет лізингу згідно специфікації з відповідними характеристиками марка Булат-240.4, № кузову 813120494, № двигуна L131143371B, з моменту підписання якого зобовязання лізингодавця з передачі предмету лізингу в лізинг вважаються виконаними (а. с. 77).

Згідно з п. 2.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору Лізингодавець передає у користування предмет лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - адміністративного платежу; - авансового платежу; - комісії за передачу предмету лізингу; - у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 Договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6. ст. 9 даного Договору.

Водночас, п. 12.1. Договору передбачено, що Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвання Договору шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

За змістом п. 3.2.7 Договору, Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати Договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 ст. 12 даного Договору, що стосується обсягу повернення коштів.

Зі змісту викладених пунктів Договору вбачається, що Лізингодавець може сам створювати умови, які спонукатимуть Лізингоодержувача розірвати договір, але при цьому Лізингодавець отримає вигоду, а Лізингоодержувач, сплативши адміністративний та авансовий платежі і не отримавши транспортний засіб, втрачає половину сплачених коштів.

Разом із тим, при розірванні договору Лізингодавцем в односторонньому порядку, в тому числі не з вини споживача послуг, ніяких санкцій для відповідача не передбачено.

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що, на думку суду, приводить до дисбалансу договірних відносин.

При цьому у договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір адміністративного платежу на рівні 10 % від вартості предмету лізингу, що складає 22 040 грн., а саме: за перевірку, розгляд та підготовку даного договору лізингу.

Будь-яких доказів на підтвердження фактичних затрат відповідача на проведення робіт з організації та підготовки укладення договору, а також щодо їх співмірності із визначеною в договорі сумою адміністративного платежу, відповідачем суду надано не було та не зазначено джерел їх здобуття.

Наведене вказує на порушення ТОВ «Євролізинг Україна» принципів добросовісності та справедливості при укладенні спірного договору.

За змістом ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 13 ч. 3, ч. ч. 4 8 ст. 18 цього Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

У ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, зміст розділу 12 Договору № Д 01207 фінансового лізингу від 24 жовтня 2015 року, зокрема, пункту 12.1, свідчить про встановлення жорсткої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору та 40 % суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч. 1 ст. 7, п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

В укладеному сторонами договорі обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингоодержувача, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві позивачу ОСОБА_1, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для нього та відповідно до ч. 5 ст. 18 цього Закону підлягають визнанню недійсними.

Аналогічні висновки містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-13507св15 та постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Встановлено, що договір № Д 01207 фінансового лізингу від 24 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна», нотаріально посвідчено не було, у звязку з чим він є нікчемним в силу імперативних вимог закону, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-2766цс15 (постанова від 16 грудня 2015 року), у справі № 6-648цс16 (постанова від 18 січня 2017 року), і суд не вбачає підстав для відступу від такої неодноразово висловленої правової позиції (ст. 214 ч. 2, ст. 360-1 ч. 1 ЦПК України).

Що стосується посилання позивача на відсутність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг, то суд приходить до наступного.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки відповідачем не спростовано посилання позивача на відсутність у нього ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, тому суд приходить до висновку, що позов у цій частині також є обґрунтованим.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як розяснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, враховуючи положення вказаної статті суд вважає за необхідне зобовязати позивача ОСОБА_1 повернути відповідачу товариству з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» фактично (у натурі) отриманий ним предмет лізингу трактор марки Булат-240.4, № кузову 813120494, № двигуна L131143371B, а з відповідача стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені останнім грошові кошти в розмірі 87 717 грн., а саме авансовий платіж у сумі 61 960 грн., комісію за передачу предмету лізингу у розмірі 3 717 грн. та адміністративний платіж в розмірі 22 040 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 3, 16, 203, 209, 216, 220, 227, 628, 798, 799, 806 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст.10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 224-226, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним задовольнити.

Визнати договір № Д 01207 фінансового лізингу від 24 жовтня 2015 року з додатками, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_1 недійсним.

Застосувати правові наслідки недійсності правочину двосторонню реституцію, за якою:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» (ЄДРПОУ 39321814, МФО 380805, р/р 26005455539) на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 87 717 (вісімдесят сім тисяч сімсот сімнадцять) грн., з яких 61 960 грн. авансовий платіж; 22 040 грн. адміністративний платіж; 3 717 грн. комісія за передачу предмету лізингу;

- зобовязати ОСОБА_1 повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» предмет лізингу трактор марки Булат-240.4, № кузову 813120494, № двигуна L131143371B.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Головуючий: ОСОБА_2