ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа № 914/3172/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Оштук Н.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівської митниці ДФС, м. Львів від 24.02.2017 за вих. № 332/13-70-10/16 (вх. № апеляційного суду 01-05/1004/17 від 02.03.2017)

на рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2017

у справі № 914/3172/16 (суддя Крупник Р.В.)

за позовом: Мостиського районного центру зайнятості, м. Мостиська, Мостиський район, Львівська область

до відповідача: Львівської митниці ДФС, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2, м. Львів

про стягнення 25 697,12 грн. в якості повернення допомоги по безробіттю

за участю представників :

від позивача:ОСОБА_3 – представник;

від відповідача: ОСОБА_4 – представник;

від третьої особи: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 39420875) на користь Мостиського районного центру зайнятості (81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Міцкевича, 2А; код ЄДРПОУ 22366173) 25 697,12 грн. виплаченої допомоги по безробіттю та 1 378 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, Відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скаржник посилається зокрема на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не врахував наступного:

сторонами у даній справі не є суб’єкти підприємницької діяльності, а відтак суд повинен був припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України;

на час звернення до Позивача, ОСОБА_5 особа – ОСОБА_2 не мав права на отримання допомоги по безробіттю, проте не надав Позивачу жодних відомостей про обставини, що впливають на умови виплати йому допомоги по безробіттю;

судом не враховано норми ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Тобто, Апелянт зазначає, що невиконання ОСОБА_2 свого обов’язку, передбаченого ст. 36 Закону, надання йому статусу безробітного на підставі наданих ним неповних відомостей та безпідставною виплатою Позивачем допомоги по безробіттю після винесення судом рішення про поновлення його на роботі, некваліфіковане проведення Позивачем розслідування обґрунтованості виплати матеріального забезпечення є підставами для стягнення виплаченої суми допомоги з ОСОБА_2, а не з Львівської митниці ДФС.

У поданому суду відзиві на апеляційну скаргу за вих. № 104/03 від 10.03.2017 Позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з підстав його правомірності та обґрунтованості.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 прийнято апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС, м. Львів від 24.02.2017 за вих. № 332/13-70-10/16 (вх. № апеляційного суду 01-05/1004/17 від 02.03.2017) на рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 до провадження та призначено до розгляду на 21.03.2017.

21.03.2017 судове засідання по розгляду апеляційної скарги Львівської митниці ДФС, м. Львів від 24.02.2017 за вих. № 332/13-70-10/16 (вх. № апеляційного суду 01-05/1004/17 від 02.03.2017) на рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 не відбулось, в зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гриців В.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 розгляд апеляційної скарги призначено на 25.04.2017.

ОСОБА_5 особа не з’явилася в судове засідання та участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні від 25.04.2017 не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце судового засідання, про причини неявки суду не повідомила, а судом його участь обов’язковою не визнавалася.

З огляду на те, що ОСОБА_5 особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, інших клопотань від ОСОБА_5 особи на адресу суду апеляційної інстанції не надходило, в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_5 особи.

У судових засіданнях уповноважені представники Сторін навели свої доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 25.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, оцінивши зібрані по них докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників Сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, наказом Державної митної служби України №1562-к від 27.07.2012 по особовому складу Львівської митниці за підписом т.в.о. голови Державної митної служби України наказано за порушення Присяги державних службовців, у відповідності до вимог п. 6 ст. 30 Закону України “Про державну службу” припинити 30.07.2012 перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_6 на посаді начальника сектору митних інформаційних технологій (Мостиська) відділу митних інформаційних технологій Львівської митниці.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі №2а-7370/12/1370 за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Львівської митниці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано наказ Державної митної служби України “По особовому складу Львівської митниці” від 27.07.2012 № 1562-к в частині припинення перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_2, начальника сектору митних інформаційних технологій (Мостиська) відділу митних інформаційних технологій Львівської митниці; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника сектору митних інформаційних технологій (Мостиська) відділу митних інформаційних технологій Львівської митниці; стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.07.2012 по 23.10.2012 на суму 16 218,07 грн. (а.с. 15-20).

Зазначена постанова була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014.

Згідно заяви ОСОБА_2 на підставі наказу Мостиського РЦЗ від 15.01.2013 № НТ130115 та наказу від 22.01.2013 № НТ130122, ОСОБА_2 надано статус безробітного з 15.01.2013 та призначено і розпочато виплату допомоги по безробіттю з 22.01.2013 (а.с. 11,12).

01 червня 2013 року наказом Державної митної служби України №853-к, скасовано п. 1 наказу Державної митної служби України від 27.07.2012 №1562-к в частині припинення 30.07.2012 перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_6, поновлено останнього на посаді начальника сектору митних інформаційних технологій (Мостиська) відділу митних інформаційних технологій Львівської митниці, про що ОСОБА_2 ознайомлено лише 07.08.2014 (а.с. 21, 86).

Згідно наказу Мостиського РЦЗ від 17.12.2013 №НТ131217, ОСОБА_2 припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено його реєстрацію як безробітного у зв’язку з поновленням на роботі за рішенням суду.

Як вбачається з довідки позивача від 17.12.2013, за період перебування на обліку з 22.01.2013 до 03.12.2013 ОСОБА_2 отримав допомогу по безробіттю в розмірі 25 697,12 грн., що підтверджується також довідкою із щомісячними показниками отриманої допомоги за підписом директора та головного бухгалтера Мостиського РЦЗ (а.с. 14, 37).

У зв’язку з поновленням третьої особи на роботі за рішенням суду, Позивач звернувся до Відповідача з вимогою від 19.12.2013р. №1006/03, відповідно до якої просив протягом 15 календарних днів перерахувати на рахунок Мостиського РЦЗ 25 697,12 грн., які були сплачені ОСОБА_2 в якості допомоги по безробіттю (а.с. 13). Дана вимога була залишена Відповідачем без належного реагування.

Оскільки грошові кошти повернуті Львівською митницею ДФС не були, Позивач просить стягнути такі з Відповідача в судовому порядку.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія керувалася наступним:

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (надалі – Закон), загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи (ч. 1 ст. 6 Закону).

У відповідності до ч.1 ст.1, ч.1 ст.7 Закону, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, одним із видів такого забезпечення за Законом, зокрема, є: допомога по безробіттю.

Статус безробітного надається особі працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви (ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення", п. 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198, далі по тексту - Порядок).

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону, п. 37 підп. 1 Порядку, Центр зайнятості припиняє реєстрацію особи як безробітної та виплату їй допомоги по безробіттю, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 34 та ч. 4 ст. 35 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", якими передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону, фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, а саме Державна служба зайнятості України через її територіальні органи, яким є Мостиський районний центр зайнятості (ч. 6 ст. 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Положення про Державну службу зайнятості, затверджене Указом Президента України від 16.01.2013, Положення про Державну службу зайнятості, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 № 41 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 03.07.2015 № 697).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", до роботодавців, зокрема, належать: установи утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, та які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку із звільненням з митного органу (припиненням державної служби), невиконанням постанови Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-7370/12/1370 щодо поновлення на роботі, ОСОБА_5 особа 15.01.2013 звернулася до Позивача з заявою про надання статусу безробітного, який був наданий їй 15.01.2013 та розпочато нарахування та виплату допомоги по безробіттю з 22.01.2013.

Судом встановлено, що 23.10.2012 Львівським окружним адміністративним судом у справі № 2а-7370/12/1370 було прийнято постанову, якою ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника сектору митних інформаційних технологій Львівської митниці.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України в п. 34 постанови №9 від 06.11.1992, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Наказ Державної митної служби України №853-к про поновлення на роботі ОСОБА_5 особи було видано 01.06.2013.

06.06.2013 Львівською митницею прийнято наказ №668-к про оголошення зазначеного наказу Державної митної служби України. Крім цього, відповідно до наказу №668-к від 06.06.2013 на відділ кадрової роботи Відповідача було покладено обов’язок довести його до відома ОСОБА_2

Попри це, докази своєчасного повідомлення ОСОБА_2 про прийняття наказів про поновлення його на роботі в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 2 ст. 31 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Як встановлено судом, не зважаючи на видачу наказів, до виконання обов’язків за посадою, ОСОБА_2 не приступив, заробітна плата останньому не виплачувалася, оскільки з наказами про поновлення на посаді ОСОБА_5 особа була ознайомлена лише 07.08.2014, що підтверджується підписом на наказах, а також відповідною відміткою в трудовій книжці.

У відповідності до відповіді Городоцького ОУ ПФУ Львівської області від 08.02.2017 № 959/08-12, за період з 01.06.2013 по 17.12.2013 по ОСОБА_2 в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутня інформація (індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7) (а.с. 116).

У зв’язку з цим, нарахування та виплата допомоги по безробіттю здійснювалася Позивачем ОСОБА_5 особі і після 01.06.2013 по 03.12.2013.

Положеннями статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Як зазначалося вище, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 поновлено на посаді на підставі постанови Львівського оружного адміністративного суду від 23.10.2012, наказом районного центру зайнятості № 152 від 17.12.2013 припинено реєстрацію ОСОБА_2 як безробітного, а також припинено йому виплату допомоги по безробіттю, яка виплачувалася йому з 22.01.2013 по 03.12.2013.

Таким чином, враховуючи те, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-7370/121370 наказ про звільнення (припинення державної служби) ОСОБА_2 визнано протиправним та скасовано, при цьому цей наказ став підставою для втрати ОСОБА_5 особою заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підґрунтям для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю, та беручи до уваги ст.ст. 34, 35 Закону, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов заявлений у даній справі є обґрунтованим та правомірним, а тому підлягає до задоволення.

Суд не погоджується з твердженням представника Відповідача на те, що Мостиський районний центр зайнятості повинен звертатися з позовом до ОСОБА_2, оскільки останній умисно не виконував свого обов'язку щодо повідомлення Львівської митниці про звернення до Мостиського районного центру зайнятості, адже чинним законодавством України не передбачено обов'язку Позивача у справах про поновлення на роботі повідомляти роботодавця про перебування на обліку у службі зайнятості. Більше того, згідно ст. 46 Конституції України кожен має право на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення у випадку безробіття.

При цьому, судова колегія зазначає, що наявність чи відсутність вини ОСОБА_2 не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхування на випадок безробіття, виплачених гр. ОСОБА_7, з Львівської митниці, оскільки саме в результаті неправомірних дій Відповідача виник даний спір.

Стосовно доводів Апелянта про те, що сторонами у даній справі не є суб’єкти підприємницької діяльності, а відтак суд повинен був припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатись також державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Спір про стягнення виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (постанова Верховного Суду України від 20.09.2016 справа № 21-770а16).

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 у справі № 813/614/14 позов задоволено. Стягнуто з Львівської митниці Міндоходів на користь Мостиського районного центру зайнятості 25 697, 12 грн. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Львівська митниця Міндоходів звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, за результатами розгляду якої попередні судові рішення у праві були скасовані та закрито провадження у справі в порядку адміністративного судочинства (а.с. 99-102).

У відповідності до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33, 34 ГПК України, Апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС, м. Львів від 24.02.2017 за вих. № 332/13-70-10/16 (вх. № апеляційного суду 01-05/1004/17 від 02.03.2017) залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 13.02.2017 у справі № 914/3172/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 28.04.2017.

Головуючий суддя Л.Л. Давид

Суддя В.М. Гриців

Суддя Г.Т.Кордюк