ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" квітня 2017 р.

Справа № 924/187/17

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 міської ради, м. Кам’янець-Подільський

до колективного підприємства магазину №21 „Вогник”, м. Кам’янець-Подільський

про визнання недійсним державного акта

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 11.10.2016 р. №1/02-25-4711

від відповідача: ОСОБА_3 – директор; ОСОБА_4 – за дорученням від 28.03.2017р.;

ОСОБА_5 - за дорученням

Рішення приймається 25.04.2017 р., оскільки в судовому засіданні 19.04.2017 р. оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив : ОСОБА_1 міська рада звернулась до суду з позовом до колективного підприємства магазину №21 „Вогник" про визнання недійсним державного акта на право постійного користування серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р., який було видано ОСОБА_1 міською ОСОБА_1 народних депутатів відповідачу на земельну ділянку площею 0,085 га на підставі скасованого рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що державний акт на право постійного користування серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р. виданий колективно-орендному підприємству магазину №21 "Вогник" на підставі рішення сесії ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів №8 від 23.03.1994 р., яке у подальшому рішенням ради №11 від 26.12.1995 р. в частині закріплення земельної ділянки за магазином №21 "Вогник" площею 0,085 га було відмінено. Крім того, зауважує, що при видачі спірного державного акта було допущено помилки, що суперечать вимогам чинного на момент його видачі законодавства, зокрема, щодо назви підприємства, якому видано акт, площі земельної ділянки, що була передана у постійне користування, у акті відсутні відомості щодо призначення земельної ділянки та назви ради, голова якої підписав акт, на момент видачі акта в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств були відсутні відомості про державну реєстрацію підприємства, якому рішенням було передано земельну ділянку та підприємства, якому було видано спірний державний акт, відсутній проект відведення.

При цьому посилається на положення ст. ст. 13, 14, 19, 142, 144 Конституції України, ст. ст. 7, 10, 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 р.), ст. 26 ЦК Української РСР, п. п. 1.2, 4.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

Позивачем була подана заява (від 14.04.2017 р. №1/02-25-1921) про залишення позову без розгляду та повернення сплаченого судового збору з посиланням на положення ст. ст. 22, 81 ГПК України. Заява мотивована неможливістю позивачем надати витребувані документи, виписку з книги реєстрації державних актів.

При розгляді зазначеної заяви суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач, зокрема, без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

У п. п. 4.8, 4.9 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. №18 роз'яснено, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність. У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Суд зважає на те, що причин неподання витребуваних доказів, а саме: щодо реєстрації державного акта, позивачем суду не наведено. Беручи до уваги обставини справи, подані сторонами докази на їх підтвердження, заперечення відповідача щодо залишення позову без розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, а тому клопотання позивача про залишення позову без розгляду з огляду на неможливість подання виписки з книги реєстрації державних актів суд залишає без задоволення. З огляду на зазначене та приписи ст. 7 Закону України "Про судовий збір" без задоволення залишається і клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору.

Повноважні представники відповідача у судових засіданнях та відповідач у відзиві на позовну заяву від 28.03.2017 р. проти позову заперечують, вважають позовні вимоги безпідставними. Зокрема, відповідач зазначає, що рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №11 від 26.12.1995 р. є нікчемним в силу закону та не породжує жодних прав та обов'язків землекористувача, оскільки прийняте з порушенням чинного на той час законодавства та з перевищенням компетенції ОСОБА_1 міської ради народних депутатів, виходячи з положень розділу III та п. 12 ч. 2 ст. 19 Закону України „Про місцеві ОСОБА_1 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” від 07.12.1990 р. (чинний па час прийняття рішення), ст. 127 Конституції Української РСР від 20.04.1978 р. Зауважує, що виходячи з юрисдикційних повноважень органів місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Стверджує, що сама правова природа рішення ради народних депутатів проявляється у акті індивідуальної дії, який вичерпує свою дію фактом його використання, а тому зупинити, скасувати чи відмінити дію вказаного рішення сама ж ОСОБА_1 міська рада не уповноважена. При цьому також посилається на ч. 5 ст. 27 Земельного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), п. 1-8 ст. 27 Земельного кодексу УРСР щодо підстав припинення права користування земельними ділянками та вказує, що такі підстави відсутні.

З огляду на положення ст. ст. 4, 7, 10, 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р. акцентує увагу на тому, що державний акт про право постійного користування був виданий па підставі юридичного факту, а саме: рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 року, яке є чинним і не скасоване. Також зазначає, що Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності па землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування земельною ділянкою (в тому числі на умовах оренди) не встановлює чіткого обов'язку землекористувача надсилати акт органу, який його видав, а з матеріалів справи не вбачається, чи надсилала ОСОБА_1 міська рада відповідачу вимогу про повернення вказаного акту у своє розпорядження.

Повідомляє, що колективне підприємство магазин №21 „Вогник” як юридична особа (ідентифікаційний код 14174494) зареєстроване Виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради 17.10.1995р. (первинна реєстрація за №14174494) за адресою: м. Кам'янець-Подільський, вул. Лесі Українки, 34. Свідоцтво про державну реєстрацією №549346 серія А00 від 17.10.1995 р. включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки управління статистики в ОСОБА_1 районі №109 від 01.11.2005 р. Відповідно до статуту колективного підприємства магазин №21 „Вогник” підприємство створене колективом ОСОБА_1 орендного підприємства магазину №21 „Вогник” в результаті приватизації підприємства шляхом викупу колективом на підставі рішення сесії міської ради від 17.03.1995 р. №1 про приватизацію магазину №21 „Вогник”, договору купівлі-продажу №52-25/1, №52-25/2 від 09.06.1995 р. і є його правонаступником по всім правам і обов'язкам. Відповідно до Свідоцтва про власність від 28.09.1995 р. реєстраційний №17 власником приміщення магазину №21 „Вогник” по вул. Лесі Українки, 34 є товариство покупців магазину №21 „Вогник”. Зазначає, що чинним на той час законодавством не було передбачено зміна акта про право постійного користування земельною ділянкою у разі правонаступництва землекористувача, відтак такий акт є дійсним і надає право користування землею правонаступнику. Крім того, посилаючись на положення ст. 6 Закону України „Про підприємства”, ст. 2 Закону України „Про підприємництво”, стверджує, що на момент прийняття рішення сесії ради про передачу у постійне користування земельної ділянки колективне орендне підприємство магазин №21 „Вогник” було зареєстроване у розумінні діючого на той час законодавства, а саме відповідно до рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів від 25.09.1992 р. №666. Звертає увагу на те, що відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 06.11.1996 р. №1169 колективне підприємство магазин №21 „Вогник” є правонаступником колективно-орендного підприємства магазину „Вогник”.

З приводу посилань позивача на помилки, що мають місце в державному акті, посилається на п. п. 2.4, 2.9, 2.14, 3.10 Інструкції, вказує, що жодних вимог про необхідність зазначення цільового призначення землі в Інструкції немає, акт підписаний уповноваженою на те особою, до акту доданий план зовнішніх меж, акт підписаний інженером-землевпорядником. Щодо невідповідності площ, зазначених у акті, посилається на п. п. 2.2-2.4, 2.6-2.8 Інструкції.

Вказуючи на платіжні доручення про сплату плати за землю та відповідь ГУ ДФС у Хмельницькій області від 06.04.2017 р., звертає увагу, зокрема, на те, що приймаючи оплату за користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 міська рада фактично підтвердила правомірність користування нею відповідачем, а відповідно й законність дії державного акту та рішення №8 від23.03.1994 р., на підставі якої і був виданий оспорюваний акт.

Також просить (відзив на позов, клопотання від 19.04.2017 р.) застосувати до позовних вимог строк позовної давності. В обґрунтування заяви, посилаючись на положення ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, п. 1.1, п. 2.1 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів", зазначив, що позивач довідався про порушення свого права з моменту прийняття рішення ради народних депутатів №11 від 1995 р., а позовна заява подана 05.12.2016 р., у зв'язку з чим строк позовної давності сплив.

Крім того, відповідач, посилаючись на п. 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.13р. за № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", просить (відзив на позов, додаткові пояснення від 19.04.2017 р.) відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 15000,00 грн. На підтвердження витрат відповідача на оплату послуг адвокатського об'єднання надав копії договору про надання правової допомоги №28/03 від 28.03.2017 р., укладеного між відповідачем та адвокатським об'єднанням "Клочков та партнери", додаткового договору №1 від 28.03.2017 р. до договору про надання правової допомоги №28/03 від 28.03.2017 р., акту здачі-прийняття наданої правової допомоги №1 від 19.04.2017 р., платіжного доручення №542 від 18.07.2017 р. на суму 15000,00 грн., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5556 від 26.02.2015 р., ордеру на надання правової допомоги серії КВ №259299 від 28.03.2017 р., довіреності від 28.03.2017 р., виданої адвокатським об'єднанням "Клочков та партнери" ОСОБА_4, трудової книжки ОСОБА_4

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів від 25.09.1992 р. №666 „Про реєстрацію колективного орендного підприємства магазину №21 „Вогник” вирішено зареєструвати колективне орендне підприємство магазин №21 „Вогник” та його статут. Відповідно до довідки ОСОБА_1 ОДПІ про взяття на облік платників податків від 23.08.2001 р. №2380 платник податків – приватне підприємство колективне підприємство магазин №21 „Вогник” (код 14174494) узятий на облік в органах державної податкової служби 25.09.1992 р. за №953.

Рішенням сесії ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів №8 від 23.03.1994 р. "Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям м. Кам'янця-Подільського" колективно-орендному підприємству магазин №21 „Вогник” передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,085 га.

12.12.1994 р. на підставі вказаного рішення колективно-орендному підприємству магазин №21 "Вогник" видано Державний акт на право постійного користування землею, який, як зазначено в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №0021.

У подальшому згідно з протоколом №7 загальних зборів членів трудового колективу колективного орендного підприємства магазину №21 "Вогник", зареєстрованим органом приватизації міської ради 14.04.1995 р., ухвалено, зокрема, подати заяву на приватизацію приміщення та майна магазину, створити товариство покупців.

Товариству покупців, створеному членами трудового колективу магазин №21 "Вогник", 14.04.1995 р. видано свідоцтво №1 про державну реєстрацію товариства покупців.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу приміщення при викупі від 09.06.1995 р., укладеного між органом приватизації ОСОБА_1 міської ради (продавець) та товариством покупців колективно-орендного підприємства магазину №21 "Вогник" (покупець), продавець зобов'язався передати у власність покупця приміщення загальною площею 242,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Лесі Українки, 34 на земельній ділянці відповідно державному акту на право постійного користування, а покупець зобов'язався прийняти вказане приміщення і оплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

15.06.1995 р. виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради прийнято рішення №658 „Про реєстрацію договорів купівлі-продажу КОП магазину №21 „Вогник”.

28.09.1995 р. сторонами договору підписано акт передачі майна державного (комунального) підприємства, у якому, зокрема, зазначено, що він разом з договором купівлі-продажу державного (комунального) майна від 09.06.1995 р. підтверджує право власності товариства покупців трудового колективу магазину №21 "Вогник" на магазин №21 "Вогник". До акту доданий додаток - перелік майна магазину №21 "Вогник".

28.09.1995 р. товариству покупців магазину №21 „Вогник” органом приватизації державного майна ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів на підставі договору купівлі-продажу №52-25/1, №52-25/2 від 09.06.1995 р., посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_1 першої нотаріальної контори 09.06.1995 р. за №І-3519 та зареєстрованого ОСОБА_1 міськвиконкомом рішенням №658 від 15.06.1995 р., видано свідоцтво №17 про власність на майно та приміщення магазину №21 „Вогник”.

Згодом рішенням сесії ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів №11 від 26.12.1995 р., у зв'язку з перспективою забудови кварталу вулиць ОСОБА_6 та Уральської та реконструкцією житлового будинку по вул. Лесі Українки, 34, відмінено рішення позачергової сесії ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів №8 від 23.03.1994 р. "Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям м. Кам'янця-Подільського" в частині передачі в постійне користування земельної ділянки магазину №21 "Вогник", площею 0,085 га.

У матеріали справи надано копію свідоцтва №14174494 про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – колективного підприємства магазин №21 „Вогник”, виданого виконкомом ОСОБА_1 міської ради 17.10.1995 р., а також свідоцтва №549346 про державну реєстрацію юридичної особи – колективного підприємства магазин №21 „Вогник”, у якому зазначено дату проведення державної реєстрації – 17.10.1995 р.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 06.11.1996 р. №1169 „Про виключення з державного реєстру колективного орендного підприємства магазину №21 ”Вогник” вирішено виключити з державного реєстру колективне орендне підприємство магазин №21 „Вогник”; вважати колективне підприємство магазин №21 „Вогник” правонаступником колективного орендного підприємства магазину №21 „Вогник” по всіх правах та обов’язках.

Відповідно до статуту колективного підприємства магазину №21 „Вогник”, затвердженого рішенням зборів колективного підприємства магазину №21 „Вогник” від 09.10.1995 р., колективне підприємство магазин №21 „Вогник” створене колективом ОСОБА_1 орендного підприємства магазину №21 „Вогник” в результаті приватизації підприємства шляхом викупу колективом на підставі рішення сесії міської ради від 17.03.1995 р. №1 про приватизацію магазину №21 „Вогник”, договору купівлі-продажу №52-25/1, №52-25/2 від 09.06.1995 р. і є його правонаступником по всім правам і обов’язкам. Підприємство створене згідно рішення загальних зборів колективу підприємства від 16.06.1995 р. і діє відповідно до закону „Про підприємства в ОСОБА_6”, засновницького договору членів трудового колективу, цього статуту і законодавчих актів України з питань діяльності підприємства (п. п. 1.1, 1.2 статуту).

У матеріалах справи наявна копія технічного паспорта на приміщення по вул. Лесі Українки, 34, складеного 03.07.2014 р. колективному підприємству магазин №21 „Вогник”, договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (кіоску) шляхом викупу, укладеного 21.05.2003 р. між управлінням комунального майна ОСОБА_1 міської ради (продавець) та колективним підприємством магазин №21 "Вогник", рішення виконкому ОСОБА_1 міської ради "Про реєстрацію договорів купівлі-продажу майна комунальної власності" (кіоск №62 по вул. Уральській, 10А - КП магазин №21 "Вогник"), свідоцтво від 10.07.2003 р. №270 про власність (кіоск №62 за адресою: м. Кам'янець-Подільський, вул. Уральська (біля КП магазину №21 "Вогник")), а також листа ОСОБА_1 ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 06.04.2017 р. №3034/22-09-12-02/14, Головного управління статистики у Хмельницькій області від 11.04.2017 р. №14.2-10/465, платіжних доручень відповідача про плату за землю.

У матеріалах справи наявне рішення господарського суду Хмельницької області від 12.10.2009 р. у справі №6/1332, яким було відмовлено в позові об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Смотрич", м. Кам'янець-Подільський до ОСОБА_1 міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - колективно-орендного підприємства магазин№21 "Вогник", м. Кам'янець-Подільський про відміну дії Державного акта на право постійного користування землею, виданого в 1994 р. магазину "Вогник" та забов'язання відповідача передати безоплатно у власність земельну ділянку в межах прибудинкової території житлового будинку по вул. Лесі Українки, 34 ОСББ "Смотрич".

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним державного акта на право постійного користування серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р., виданого колективно-орендному підприємству магазину №21 "Вогник", вважаючи що державний акт виданий з порушенням законодавства.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в ОСОБА_6" встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Позивач у позові, пред'явленому до відповідача, просить визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р., який було видано ОСОБА_1 міською радою народних депутатів колективному підприємству магазин №21 „Вогник” на земельну ділянку площею 0,085 га на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 р., яке у подальшому цією ж радою було відмінене.

Судом враховується позиція, викладена у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" щодо визнання недійсними державних актів на право власності та право користування земельними ділянками, п. 2.3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 р. №6, згідно з яким у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Як на підстави визнання недійсним спірного державного акта позивач посилається на те, що державний акт на право постійного користування серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р. виданий колективно-орендному підприємству магазину №21 "Вогник" на підставі рішення сесії ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 р., яке у подальшому рішенням ради №11 від 26.12.1995 р. в частині закріплення земельної ділянки за магазином №21 "Вогник" площею 0,085 га було відмінено. Тому вважає, що спірний державний акт виданий без відповідного рішення ОСОБА_1 ради народних депутатів, що суперечить п. 1.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 р. № 28 (далі - Інструкція). Також вказує, що в порушення п. 4.2 зазначеної вище Інструкції акт не повернутий до органу, що його видав. Крім того, зазначає, що при видачі спірного державного акта було допущено помилки, що суперечать вимогам чинного на момент його видачі законодавства, зокрема, щодо назви підприємства, якому видано акт, площі земельної ділянки, що була передана у постійне користування, у акті відсутні відомості щодо призначення земельної ділянки та назви ради, голова якої підписав акт, на момент видачі акта в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств були відсутні відомості про державну реєстрацію підприємства, якому рішенням було передано земельну ділянку та підприємства, якому було видано спірний державний акт. Крім того, вважає, що колективно-орендне підприємство магазину №21 "Вогник" не є правонаступником магазину №21 "Вогник" і в порушення вимог ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 р.) відповідачу не було розроблено проекту відведення земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 22 Земельного Кодексу України від 18.12.1990р., який діяв на час видачі спірного державного акта, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною ОСОБА_1 України.

З матеріалів справи убачається, що 12.12.1994 р. на підставі рішення ОСОБА_1 ради народних депутатів від 23.03.1994 р. №8 "Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям м. Кам'янця-Подільського" колективно-орендному підприємству магазину №21 "Вогник" видано державний акт на право постійного користування землею площею 0,085 га в межах згідно з планом землекористування. У державному акті зазначено, що він зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №0021.

Як уже зазначалося, вказане вище рішення після видачі державного акта на право постійного користування, рішенням цієї ж ради №11 від 26.12.1995 р. відмінено в частині закріплення земельної ділянки за магазином №21 "Вогник" площею 0,085 га.

З приводу цього судом враховується, що позивачем не спростовано доводів відповідача про відсутність в органів місцевого самоврядування права скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, та про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. При цьому суд зважає на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в ОСОБА_6" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Судом звертається увага на те, що рішень про вилучення земельної ділянки, припинення права користування нею у визначений ст. ст. 10, 27, 31 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спосіб суду не подано.

З урахуванням наведеного та того, що на час видачі державного акта діяло рішення від 23.03.1994 р. №8 „Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям міста Кам’янця-Подільського”, суд критично оцінює посилання позивача на те, що спірний державний акт виданий за відсутності відповідного рішення ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів.

Відповідно до ст. 10 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі оспореного державного акта) до відання міських ОСОБА_1 народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі.

Постановою Верховної ОСОБА_1 України "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" від 13.03.1992 № 2201-ХІІ, яка була чинною на час видачі спірного державного акта, була затверджена форма державного акта на право постійного користування землею.

Згідно з п. 2.5 Інструкції, яка була чинною на момент видачі спірного державного акта, державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої ОСОБА_1 народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

З огляду на зазначене та те, що спірний державний акт був виданий самою ж ОСОБА_1 міською ОСОБА_1 народних депутатів за затвердженою формою (п. 3.1 Інструкції) спростовуються доводи позивача щодо відсутності в акті вказівки на призначення земельної ділянки та відомостей про те, голова якої ОСОБА_1 народних депутатів відписав вказаний державний акт. При цьому суд зауважує, що сторінка державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписана інженером-землевпорядником, а підпис голови ОСОБА_1 народний депутатів на акті засвідчений відтиском гербової печатки ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів.

Доводи позивача щодо невідповідності зазначення площ на третьому аркуші спірного державного акта та плані зовнішніх меж землекористування цього акта спростовуються, зокрема, даними щодо площ земельних ділянок, зазначених у самому оспорюваному акті.

Також не може вважатися підставою для визнання спірного акта недійсним і неповернення його відповідачем у випадку припинення права користування земельною ділянкою до органу, котрий його видав (згідно з п. 4.2 Інструкції). Крім того, доказів вжиття позивачем заходів щодо зобов'язання у встановленому законодавством порядку відповідача до повернення державного акта до органу, котрий його видав, суду не подано.

Твердження позивача про те, що відповідно до рішення від 23.03.1994 р. №8 „Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям міста Кам’янця-Подільського” земельна ділянка передавалась магазину №21 „Вогник”, а у спірному державному акті зазначено про передачу земельної ділянки колективно-орендному підприємству магазину №21 „Вогник” та те, що запис про первинну реєстрацію останнього в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців внесено лише 17.10.1995 р. і воно не є правонаступником магазину №21 „Вогник”, спростовуються рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 народних депутатів від 25.09.1992 р. №666 „Про реєстрацію колективного орендного підприємства магазину №21 „Вогник”, свідоцтвом №14174494 про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, свідоцтвом №549346 про державну реєстрацію юридичної особи, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 06.11.1996 р. №1169 „Про виключення з державного реєстру колективного орендного підприємства магазину №21 ”Вогник”, статутом колективного підприємства магазину №21 „Вогник”, в п. 1.1 якого зазначено, що воно створене колективом ОСОБА_1 орендного підприємства магазину №21 "Вогник" в результаті приватизації підприємства і є його правонаступником по всім правам та обов'язкам.

Як убачається з позову, позивачем пред’явлено позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р. до відповідача – колективного підприємства магазину №21 „Вогник”, якому зазначений акт був виданий.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Беручи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб’єктам цивільного права.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою - відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на виконання вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України позивач має довести, яким чином та які його права порушуються, оспорюються та/або не визнаються саме відповідачем у справі внаслідок видачі спірного державного акта на право постійного користування землею.

Однак позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту порушення його прав саме відповідачем та підставності своїх позовних вимог, пред'явлених до відповідача саме у такий спосіб. Зазначені позивачем невідповідності спірного державного акта законодавству, чинному на час його видачі, не свідчать про порушення прав позивача на розпорядження земельною ділянкою саме відповідачем та не є достатньою підставою для визнання спірного державного акта недійсним.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги про визнання державного акта на право постійного користування землею серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р. недійсним із наведених у позові підстав та у зв’язку з недоведеністю порушення прав позивача саме відповідачем не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування серія ХМ №0021 від 12.12.1994 р., який було видано ОСОБА_1 міською ОСОБА_1 народних депутатів відповідачу на земельну ділянку площею 0,085 га на підставі скасованого рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 р.

Так, державний акт серії ХМ №0021 від 12.12.1994 р. було видано ОСОБА_1 міською ОСОБА_1 народних депутатів відповідачу на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради народних депутатів №8 від 23.03.1994 р. "Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям м. Кам'янця-Подільського".

Рішення ОСОБА_1 міської ОСОБА_1 народних депутатів №11 про відміну рішення №8 від 23.03.1994 р. "Про передачу земель в постійне користування підприємствам та організаціям м. Кам'янця-Подільського" в частині передачі в постійне користування земельної ділянки магазину №21 "Вогник" прийнято 26.12.1995 р.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на зазначені положення та враховуючи відмову у позовних вимогах, заявлена відповідачем позовна давність не підлягає застосуванню, а подана заява - задоволенню.

Відповідачем подано клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, надану адвокатським об'єднанням "Клочков і партнери".

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За результатами розгляду справи суд вирішує також питання про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, інших витрат як складової судових витрат, керуючись нормами ст. ст. 44, 49 ГПК України та враховуючи конкретні обставини справи.

Розглядаючи клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15000,00 грн., суд враховує таке.

У п. 1 постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" звернуто увагу на те, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

У підтвердження витрат на оплату послуг адвоката відповідач надав копії договору про надання правової допомоги №28/03 від 28.03.2017 р., укладеного між відповідачем та адвокатським об'єднанням "Клочков та партнери", додаткового договору №1 від 28.03.2017 р. до договору про надання правової допомоги №28/03 від 28.03.2017 р., акту здачі-прийняття наданої правової допомоги №1 від 19.04.2017 р., платіжного доручення №542 від 18.07.2017 р. на суму 15000,00 грн., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5556 від 26.02.2015 р., ордеру на надання правової допомоги серії КВ №259299 від 28.03.2017 р., довіреності від 28.03.2017 р., виданої адвокатським об'єднанням "Клочков та партнери" ОСОБА_4, трудової книжки ОСОБА_4

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Згідно з нормами статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). З наведеним узгоджується позиція, викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. ч. 2, 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У п. 6. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про розподіл витрат на послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування їх, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При вирішенні питання про стягнення витрат за вказані послуги суд зобов'язаний прийняти до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на складність справи, неспіврозмірність вартості адвокатських послуг по відношенню до їх обсягу та враховуючи відсутність необхідності звернення з адвокатськими запитами до ОСОБА_1 міського архіву, ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області, ГУ статистики у Хмельницькій області у зв'язку з наявністю відповідних документів та інформації у самого відповідача, можливість ознайомлення з матеріалами справи в день проведення судових засідань, надання окремих видів правової допомоги юристом адвокатського об'єднання, а не адвокатом (ознайомлення з матеріалами справи, представництво інтересів в суді), невизнання явки представників сторін в судове засідання (крім першого) обов'язковою, суд вважає за доцільне і розумне відшкодувати з позивача витрати, понесені відповідачем на оплату адвокатських послуг, в сумі 7000,00 грн.

Частиною 5 статі 49 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, витрати по оплаті адвокатських послуг в сумі 7000,00 грн. покладаються на позивача.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 міської ради, м. Кам’янець-Подільський до колективного підприємства магазину №21 „Вогник”, м. Кам’янець-Подільський про визнання недійсним державного акта серії ХМ №0021 від 12 грудня 1994р. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 міської ради, м. Кам'янець-Подільський, майдан Відродження, 1 (код 26571846) на користь колективного підприємства магазину №21 „Вогник", м. Кам'янець-Подільський, вул. Лесі Українки, буд. 34 (код 14174494) 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.) витрат на оплату адвокатських послуг.

Видати наказ.

Повне рішення складено 28.04.2017 р.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (майдан Відродження, 1, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область, 32300), 3 - відповідачу (вул. Лесі Українки, 34, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область, 32300).